Спецможливості
Новини

Хата, яка прогодує

29.08.2008
1017
Хата, яка прогодує фото, ілюстрація

Сільський зелений туризм став в Україні справжньою “відпочинковою” модою, що прийшла до нас з Європи. Втім, правильніше говорити про відродження зеленого туризму — адже ще з 80-х років ХІХ сторіччя до карпатських сіл і кримських аулів почали приїжджати на відпочинок представники української, польської та російської інтелігенції.

Сільський зелений туризм став в Україні справжньою “відпочинковою” модою, що прийшла до нас з Європи. Втім, правильніше говорити про відродження зеленого туризму — адже ще з 80-х років ХІХ сторіччя до карпатських сіл і кримських аулів почали приїжджати на відпочинок представники української, польської та російської інтелігенції.

Нині українське село дедалі частіше відвідують вітчизняні та іноземні диваки, ладні платити грубі гроші за гарний краєвид з вікна, тарілку бануша чи романтичну ночівлю на сіні в повітці. Вже понад 2200 сімей в країні зробили сільський туризм джерелом свого постійного прибутку. Чи не спробувати й вам заробити на сільській екзотиці?
Відродження сільського туризму в Україні припало на часи Великої економічної депресії 90-х років, коли сільська родина опинилася на грані виживання. Тоді багатьом сім’ям вдалося зупинити сповзання до злиднів саме завдяки прийому та обслуговуванню туристів. З тих пір зелений туризм у багатьох регіонах став повноправним компонентом самозайнятості сільського населення. Часом прийом туристів залишається допоміжною діяльністю, яку веде дружина фермера з дітьми, а в деяких карпатських і кримських селах сільському туризму присвячують себе цілі сім’ї. Дедалі більше з’являється городян, які вирішили розпочати бізнес у зеленому туризмі з купівлі сільського будинку. Багато сільських садиб уже обслуговують туристичні агентства — останні підшуковують для господарів гостей та забезпечують рекламний супровід.

Фактор місця
Вибираючи садибу для організації сільського туризму, пам’ятайте, що найбільші прибутки матимете, якщо вона міститиметься в мальовничій місцевості: на березі моря, озера чи річки, у красивому гірському урочищі, на узвишші, під лісом тощо.
Цінність садиби підвищують також лікувальні фактори місця, якими зможуть скористатися ваші гості:  комфортний мікроклімат, морське, гірське чи лісове повітря, мінеральні води, лікувальні грязі. Добре, коли будинок сусідить із відомою культурною пам’яткою (храмом, палацом і парком, фортецею) або пам’яткою природи — водоспадом, мальовничими скелями.
Зазвичай туристів приваблює будинок у центрі великого села з усіма вигодами цивілізації, проте автотуристи частіше обирають глухий хутір, закинутий серед буйної природи.
Геть непридатних для сільського туризму садиб в українських селах небагато. Не варто лиш розглядати чорнобильську зону — залишимо її для екстремального туризму... Не підуть гості й до хати, що стоїть понад автобаном чи залізницею, поблизу тваринницької ферми чи промзони, а також поруч із військовим полігоном і складом боєприпасів.
Вирішальне значення під час вибору садиби має фактор сусідів. Звичайно, туристам не можуть сподобатися нескінченні “розбірки” через паркан у стилі “Кайдашевої сім’ї” чи цілодобова гучна музика та п’яні вигуки з сусіднього “крутого” котеджу, або й грюкіт і сморід із сусіднього подвір’я, де влаштували майстерню з автотюнингу.

Легалізація
 Отже, ви стали власником хати, що притулилася десь на околиці села. З чого ж розпочати свій туристичний бізнес? Насамперед, слід зареєструватися в органах місцевої влади в статусі підприємця, аби не мати потім проблем з податківцями. Бо якщо сільському господареві епізодичне приймання гостей без реєстрації ще можуть зарахувати як підсобну діяльність, то міському жителю турсервіс на систематичній основі вважатимуть лише нелегальним підприємництвом — з усіма сумними наслідками. Як зауважив пан Олександр, власник сільської садиби в одному з карпатських сіл поблизу карпатського Яремче, “за 10 доларів рекет не стане за мною по горах бігати, а податкова — прибіжить…”.
Щоправда, через малосприятливий у цілому бізнес-клімат, важкий податковий прес і корумпованість чиновників чимало сільських господарів веде зелений турбізнес нелегально. Розповідає сільський господар Леонід Шилов із Київщини: “Я не реєструюся принципово. Бо тоді пожежникові не сподобається солом’яна стріха на нашій хаті, а санлікар вимагатиме санітарної книжки у бабусі, що ліпить у мене вареники для гостей, — і так без кінця”.
Проте дедалі більше господарів все ж таки воліють працювати “на світлі”, бо на далеку перспективу це виявляється вигіднішим.
Реєструватися дешевше не в столиці чи великих містах, а прямо в селі, особливо за наявності там пільг для підприємців — наприклад, подекуди на Київщині та Житомирщині діє “четверта зона”, і податки там менші. Загалом же ставка єдиного податку в різних місцевостях сягає 20—200 грн за місяць.
Пораду та підтримку початківці сільського турбізнесу можуть знайти в обласній організації Спілки сприяння сільському зеленому туризму України. Крім того, безплатне навчання основ цього виду підприємництва здійснюють обласні центри зайнятості.

До роботи...
Після легалізації та навчання час зайнятися підготовкою садиби до зустрічі гостей. Нині український зелений туризм — це вже не ідилічна хатка під соломою. Господарі прагнуть залучити гостя високим рівнем комфорту. Ідеальний варіант — котедж із міськими вигодами, що потопає в зелені затишної садиби. Найбільш “просунуті” господарі пропонують туристам кімнати з окремим входом, цілодобово гарячу та холодну воду, туалет у будинку, камін, сауну, більярд, гараж для авто й навіть басейн та майданчик для гольфу. Навряд чи вам вдасться забезпечити все це першого ж року — за свідченням знавців, тільки причепурення звичайної сільської садиби до приймання гостей може “затягнути” на 500 євро.
Втім, навіть не маючи такого стартового капіталу, не слід комплексувати. Розпочати обслуговування туристів можна й у звичайній хаті, зробивши в ній косметичний ремонт і створивши лиш мінімум зручностей, а кошти, отримувані від цього бізнесу, реінвестувати у її розвиток, поступово “підтягуючи” рівень життя гостей до ідеалу. Скажімо, той самий пан Олександр у перший мій приїзд до нього сором’язливо запропонував освіжитися з дороги під “гуцульським душем”: просто до сволока хати в нього був підвішений здоровий молочний бідон, з дна якого стирчала трубка з краном. А вже за рік я розкошував на його садибі у чудовій сауні. Ще за рік у його будинку з’явився туалет, а на подвір’ї — новенька “Нива”, щоб продукти привезти та зустріти гостей з автобуса й завезти їх “на екскурсію” під Говерлу. Тепер господар мріє придбати кілька коней, аби катати гостей гірськими стежками за додаткову плату.
От що треба зробити негайно, так це забезпечити чистоту й безпеку садиби. Важливо унеможливити травми на ній — особливо це актуально для туристів із дітьми.
Для цього доведеться:
q викосити бур’яни на подвір’ї та городі;
q поприбирати з території садиби пляшки, бляшанки, каміння, скло, дошки з цвяхами та інший непотріб;
q вирівняти поверхню території садиби, зрізати горби та засипати ями;
q у багатьох регіонах Придніпров’я на сільських садибах існують так звані ями для зберігання кормових буряків тощо — їх треба засипати грунтом;
q влаштувати на садибі зручні доріжки, бажано з твердим покриттям — можна посипати їх подрібненим шлаком чи щебінкою, зрештою, піском (як тимчасовий варіант);
q встановити надійну огорожу, непроникну для дітей і тварин;
q подбати про те, щоб колодязь, погріб, горище та туалет були надійно закриті від дітей;
q унеможливити “несанкціоноване” використання на садибі сільгосптехніки, інструментів, автомобіля й, особливо, мисливської зброї;
q надійно припинати корову та сторожового собаку.
Важливо забезпечити садибу телефонним зв’язком і аптечкою першої допомоги (які ліки та засоби туди мають входити — спитайте у фельдшера сільського ФАПу), зробити зручний під’їзд до будинку. Доведеться також навчитися надавати першу долікарську допомогу туристам у разі травми чи захворювання — інколи вправно зроблене штучне дихання чи масаж серця здатні врятувати людині життя (навчити цього може також сільський фельдшер, та й літератури нині з цього питання є безліч).
Зробіть у безпечному кутку подвір’я, подалі від будівель, майданчик для туристичного багаття; придбайте відра, вогнегасники, лопати тощо і встановіть поблизу майданчика пожежний щит.
Нарешті, обладнайте на подвір’ї дитячий майданчик з пісочницею та міцно вкопайте на ньому гімнастичні снаряди для лазіння.
На садибі не має бути отруйних і слабкоотруйних рослин: дурману, молочайника, вовчого лика, пасльону гіркого, борщівника, сніжноягідника, самшиту, тису ягідного тощо (їхній повний перелік вам підкаже сільський агроном чи місцева бабця-травниця). Розводячи на садибі квіти, пам’ятайте, що деякі з них теж можуть бути небезпечними для ваших гостей (наприклад, олеандр чи конвалія). Не полінуйтесь оглянути всі будівлі, щоб переконатися, що там немає осиного гнізда — йому також не місце в господі. У південних регіонах серйозну загрозу для гостей можуть становити павуки каракурти. Слід знайти їхні нірки, особливо серед густої трави, та щільно позасипати землею.
На захаращених старих садибах, у заболочених місцях і покинутих садах полюбляють селитися щури та плазуни. Потрібно вжити всіх заходів, щоб позбутися цих небажаних сусідів: підняти рівень заболоченої ділянки, розібрати старі будівлі, коротко скошувати траву, викорчувати дикі чагарники, впорядкувати сад.
Пасіка на садибі не просто можлива, а дуже бажана, оскільки вона приваблює туристів. Проте вулики слід поставити у віддаленій від будинку частині двору та обгородити високою щільною огорожею, щоб бджоли, вилетівши з вулика, відразу піднімалися високо в повітря й не турбували гостей. Адже для тих із них, хто має алергію на продукти бджільництва, смугасті трудівниці можуть становити велику небезпеку.
Часто під сільський туризм намагаються пристосувати старезну батьківську хату, в якій стіни перекособочилися та вросли в землю, стеля валиться на голову, крокви прогнулися, а підлога погнила. Повноцінний ремонт такого будинку забере у вас більше коштів, часу й сил, аніж будівництво нового.
Те саме стосується й туалету. Поки ви “стягнетеся” на “міський” ватерклозет у будинку, треба зустріти перших гостей новим і чистим туалетом на подвір’ї.
І, звичайно ж, ваша садиба має сяяти побіленою хатою, милувати око квітниками. Якщо ж вдасться ще й привабити лелеку, аби він звив гніздо на садибі — всі туристи з близьких і дальніх околиць будуть ваші.
Не так уже й важко та дорого стилізувати вашу садибу під козацький хутір чи гуцульську гражду — треба лише трохи фантазії та праці. Справжній тин із глечиками або тесані карпатські воріття, криниця з журавлем, справжній віз на траві, дуги на стіні хати, а в хаті —покуття з образами в рушниках, лавки під вікнами й тарілі на стінах — гість чекає екзотики, то дайте ж йому її!

Маркетинг і промоція
Для просування свого турпродукту на ринку вам доведеться пройти категоризацію садиби. Її проводять спеціалісти місцевих держадміністрацій на платній основі. За підсумками, садибі присвоюють категорію відповідно до рівня її комфортності — достоту як готелям “зірки”. Наприклад у Карпатах, на фасаді садиби господарі малюють стилізовані смерічки і так і кажуть: садиба “три смерічки”, “дві смерічки” тощо.
А далі слід подумати про те, як залучити й утримати гостя на обійсті. Засобів для цього є безліч, варто тільки включити власну уяву та докласти рук.
Знайти шлях до серця туриста вам допоможуть:
q народна кухня: печеня, мандрики й налісники разом із “фірмовою” слив’янкою та узваром “приведуть” до вас туристів ще не раз; безвідмовно діють кулінарні ексклюзиви — страви, характерні лише для вашої місцевості;
q яскраве народне мистецтво — зустріч гостей біля воріт садиби троїстими музиками, домашній етнографічний міні-музей, вечори народної музики, “майстер-класи” декоративного мистецтва: влаштувавши на садибі гончарну майстерню чи невеличку кузню, ви матимете величезну перевагу перед своїми конкурентами;
q барвисті народні свята. Сьогодні кілька господарів у селі часто об’єднуються та влаштовують для гостей “справжнє Різдво” чи “правдивого Купалу”;
q помірна сільська праця: сінокіс, медогін, випасання та доїння корови, кози чи вівці, випікання домашнього хліба чи приготування вина тощо;
q екстремальні елементи відпочинку: перегони на возах, на конях, на віслюках, на човнах, лижний і санний слалом;
q спілкування з іноземцями на садибі рідною для них мовою.
Бізнес із зеленого туризму може бути високоприбутковим лише за умови цілорічного обслуговування гостей. Тож подумайте, чим із переліченого вище заохотити та розважити їх у холодну пору.
Рано чи пізно вам доведеться займатися рекламою своїх послуг на стендах у селі та райцентрі, в місцевих і центральних газетах, а згодом і на власному інтернет-сайті. Місцеві організації Спілки зеленого туризму регулярно роздруковують каталоги садиб регіону — тож варто спробувати “засвітитися” й там.
Запросіть на гостину журналістів місцевого чи національного видання, влаштуйте їм одноденний безплатний прес-тур — і невдовзі ви відчуєте силу “четвертої влади”.
Велике значення має привабливість цін за обслуговування. Нині розцінки на проживання туристів у сільській садибі становлять 20—100 грн за добу з людини (без харчування) залежно від категорії садиби. Демпінгуйте, починайте з менших значень, установіть пільги для дітей, пенсіонерів, інвалідів, на міжсезоння — ці гроші повернуться до вас сторицею. Типовою помилкою є намагання деяких господарів швидше “відбити” вкладені в облаштування садиби кошти. Пам’ятайте: пожадливість у встановленні тарифів може призвести до повної втрати вашого “зеленого” бізнесу. Висока ціна обслуговування має бути обгрунтована рівнем сервісу та асортиментом послуг.
Особливо болісно сприймають намагання господарів нажитися на гостях іноземні туристи — як водиться, їм є з чим порівнювати ціни та рівень сервісу, тож ви їх можете просто більше не побачити в себе.
І наостанок ще одна порада від бувальців: хоч би як було скрутно, намагайтеся реінвестувати в розвиток садиби хоча б половину прибутку, отриманого від обслуговування туристів, особливо попервах. Відомо ж, що без інвестицій будь-який бізнес просто зупиняється й може загинути.
...А ось і перші гості біля воріт. Господиня з ганку простягає їм хліб-сіль, а діти із скрипкою, бубном і сопілкою в руках зустрічають туристів веселою полькою.
Ваш вихід, пане господарю!
Удачі вам і багатих гостей!

Сергій Пономарьов
фото Влада Пономарьова
та з архіву журналу

Інтерв'ю
Марія Махновець (ліворуч), експерт з органічного трейдингу, на виставці BIOFACH, Нюрнберг, Німеччина, разом з експертами аграрного ринку - André Pilling та Марією Дідух (проект "Agritrade Ukraine")
Україна посідає 10 місце в світі з виробництва органічних зернобобових культур, по олійним та зерновим знаходиться на 6-й позиції. Основні напрямки експорту - Нідерланди, Німеччина, Великобританія,
Система аграрних розписок (АР) працює у 8 областях: Харківській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Сумській та Миколаївській. Станом на середину квітня в Україні

1
0