Гонконзький фініш України: проміжний чи остаточний?

Торік у грудні в Гонконзі відбулася VI Міністерська конференція Світової організації торгівлі (СОТ). Увагу наших ЗМІ вона привернула насамперед тим, що на ній передбачалося обіцяне Президентом Віктором Ющенком приєднання України до “світового торговельного клубу”. Як відомо, ми тут спіймали облизня. Але для українських аграріїв ця конференція цікава й іншим: на ній незаможна (й більша) частина людства намагалася прорвати кругову оборону заможної частини в галузі захисту доходів своїх фермерів від конкурентних зазіхань ззовні. Не секрет, що наші сільгоспвиробники (хоча Україна ще не є членом СОТ) уважно придивляються до перспектив своїх товарів на зовнішніх ринках, передусім на ринках країн — “тугих гаманців”.

Отже, що ж вирішив “світовий торговельний клуб” на конференції в Гонконзі? Перш ніж розпочати відповідь на це запитання, коротко нагадаємо його історію.

Переговори з лібералізації міжнародної торгівлі сільгосптоварами почалися в 2001 р. на IV Міністерській конференції СОТ у місті Доха (столиця Катару) і були продовжені два роки потому в Канкуні (Мексика). На цих переговорах було порушено питання про зменшення підтримки, що її надають розвинені країни своїм сільгоспвиробникам. Таким чином, у фермерів країн, що розвиваються, мав би з’явитися шанс конкурувати на зовнішніх ринках. Однак домовитися про те, наскільки й коли знижувати субсидії, учасники СОТ не можуть дотепер.

Найбільше підтримують своє сільське господарство, особливо експорт сільгосппродукції, в Євросоюзі. Меншою, але теж значною державною допомогою користуються фермери США. За оцінками Світового банку, щорічно ЄС, США і Японія витрачають на ці цілі близько 184 млрд дол., тому про вільну світову торгівлю мова зараз не йде.

Ні в Канкуні, ні в Гонконзі багатим і бідним домовитися не вдалося. Перші відмовилися відкрити свої ринки сільгосппродукції, другі — ринки послуг і промислових товарів.

У принципі деякі “сильні світу цього” були готові йти на компроміси. Користуючись наданим Конгресом правом на “швидкі переговори” (а також, прагнучи здобути лояльність країн “третього світу”), президент США Джордж Буш був не проти істотно знизити субсидії американському АПК. Сполучені Штати й країни, що розвиваються, пропонували, щоб це було зроблено до 2010 р. Але європейці, які витрачають половину свого бюджету на фермерів, не хотіли поступатися першими. Зокрема, єврокомісар з питань сільського господарства Маріан Фішер Боль попередила, що ЄС не збирається призначати строк скасування субсидій, поки Бразилія й Індія не оголосять пропозиції щодо зниження мит на ввезення промтоварів і допуску нерезидентів на свої ринки фінансових і телекомунікаційних послуг. “Я ніколи не призначаю побачення, поки не побачу хлопця”, — заявила 62-річна пані Фішер Боль.

До того ж, відносини ЄС і Латинської Америки ускладнюють високі мита на ввезення бананів. Сторони не можуть домовитися щодо них уже дев’ять років, причому сама СОТ двічі визнавала їх надмірними. Є й інші претензії до розвинених держав: Бенін, Буркіна-Фасо, Малі й Чад закликають США скасувати субсидії американським виробникам бавовни, через які згадані країни з 2001 по 2003 рр. втратили понад 400 млн дол. доходів.

v v v

Прийнята в Гонконзі декларація — це 44 сторінки дрібного тексту, але суть реальних домовленостей уміщається в кілька пропозицій. Досягнуто згоди, що до 2008 р. розвинені й — за бажанням — країни, що розвиваються, на 97% усунуть мита й квоти на ввезення товарів із 40 найбідніших країн (переважно з Африки й Карибського басейну). Однак це зобов’язання — чисто символічне. Справа в тому, що продукція цих країн (за винятком сировини й етнічних товарів) не конкурентоспроможна на ринках Заходу. Крім того, виробникам з найбідніших країн важко виконувати технічні й санітарні вимоги, а також інші стандарти ринків розвинених країн.

Інші важливі угоди — скасування всіх експортних сільськогосподарських субсидій до кінця 2013 р. й експортних субсидій виробникам бавовни вже в 2006 р. Ці рішення стали плодом болісного компромісу. Доля документу перебувала під сумнівом до останньої хвилини. Найактивніше інтереси країн, що розвиваються, відстоювала так звана група двадцяти, неформальне лідерство в якій належить Бразилії та Індії. Під час вирішальної частини переговорів багато спостерігачів побоювалися, що саме Бразилія накладе вето на декларацію. Бразилія, Аргентина й Мексика наполягали на тому, щоб субсидії скасували раніше, вже з 2010 року. Хоча Індія й інші країни “групи двадцяти” погоджувалися й на 2013.

“Групі двадцяти” протистояли ЄС і “група десяти” (Японія, Ізраїль, Швейцарія й ін.), і вони теж могли зашкодити прийняттю декларації. Зокрема, Франція завжди дуже активно підтримувала власних фермерів, і, не відмовляючись від скасування сільгоспсубсидій, категорично заперечувала проти встановлення конкретних дат.

Для завершення переговорів з аграрних питань у СОТ залишилося дуже мало часу: попередні зобов’язання повинні бути обговорені до 30 квітня 2006 р., а повний графік зобов’язань — до 31 липня. Цікаво, що країни-учасниці не ухвалили рішення щодо місця й дати наступної Міністерської конференції. За правилами, вони збираються раз на два роки. Але тепер, швидше за все, знадобиться позачергова конференція для остаточного узгодження всіх питань Доха-раунду. Невизначеність конкретної дати означає, що країни — члени СОТ поки що не уявляють, коли вони зможуть домовитися. Проте в 2006 р. Доха-раунд має бути завершено.

v v v

А тепер повернімося до теми СОТ — Україна і її розвитку в Гонконзі. З Києва на конференцію прибула делегація на чолі з міністром економіки Арсенієм Яценюком. “Ми чекаємо сигналів”, — до останнього сподівався на диво його заступник Валерій П’ятницький. Сигнал повинна була подати Європа: Віктор Ющенко на недавньому саміті “Україна–ЄС” домовився, що Євросоюз у Гонконзі випустить спеціальну декларацію про підтримку України. Декларації так і не дочекалися. На третій день конференції міністр виступив з промовою, в якій навіть не намагався приховати образу. На п’ятий, за два дні до закінчення, делегація поїхала зовсім. “Прогрес пішов у негативному напрямі”, — плутано пояснив наостанок Яценюк.

Нагадаємо, що під час переговорів Україна відстоювала обсяг річної підтримки свого сільського господарства на рівні 1,4 млрд дол., що перевищує реально існуючий на сьогодні рівень. Проте нинішній момент є вкрай несприятливим для того, щоб переконати СОТ у потребі збільшення субсидій. Адже одна із ключових тем переговорів дохійського раунду — вимога багатьох країн зменшити субсидії. Зрозуміло, що вони адресовані насамперед США і ЄС, але за таких обставин і країнам-кандидатам навряд чи вдасться відстояти підвищення.

Усе, чим могла похвалитися в Гонконзі Україна, — це підписання двостороннього протоколу з Китаєм. Та переговори з Пекіном завершилися ще в серпні. А найбільш проблемним переговорником для Києва виявилася Австралія, яка домагається збільшення квоти на імпорт в Україну цукру-сирцю — з 260 до 408 тис. т за рік. З інших великих гравців не підписано протокол із США, але з ними, за словами П’ятницького, переговори близькі до завершення.

v v v

Особлива тема — суперництво України й Росії за право вступити в СОТ першою. За відгуками російських ЗМІ, українці зробили все, щоб випередити їхню країну: погоджувалися майже на всі вимоги. “Їх обдерли як липку, — співчутливо повідомив член російської делегації. — Якщо вони вступлять на цих умовах, то Україні буде дуже важко”.

Російські переговорники, навпаки, виявили себе впертішими — позицій майже не здавали. Водночас Саудівська Аравія, вступаючи торік у СОТ, створила прецедент: погодилася вирівняти внутрішні й зовнішні ціни на нафту й газ (те, чого від Росії безуспішно вимагав Євросоюз). Тепер цікаво уявити, що буде, якщо Україна зажадає того ж від свого східного сусіда: тоді пропозиція росіян продавати газ за “світовими цінами” їм гикнеться.

Утім, і українська, й російська делегації офіційно заперечують, що біжать у СОТ наввипередки. Яценюк з байдужим виглядом кинув: “Мені взагалі однаково, коли вступить Росія”, а якщо Україна встигне раніше, то “в жодному разі не ставитиме їй палиці в колеса”. “Ми ж не в середньовіччя якесь живемо, — заспокоїв міністр, —  і не будемо ворогами, навіть якщо купуватимемо в них дорогий газ”. Глава російської делегації на переговорах Максим Медведков теж завірив, що не засмутиться, якщо Україна вступить у СОТ раніше: “У цьому разі вона дотримуватиметься правил міжнародної торгівлі, й нам це тільки на радість”.

Проте байдужність ця явно напускна. У неофіційних бесідах російські переговорники зізнавалися: страшно, тому що Україна — надто непередбачуваний сусід. Тобто українські вимоги можуть виявитися будь-якими, наприклад, обнулити всі імпортні тарифи. Правила СОТ цього не забороняють, і затягувати в такий спосіб переговори можна нескінченно. А тим часом через українську територію в Росію безперешкодно потече імпорт, насамперед сільськогосподарський. “Поки в нас майже немає нульових тарифів, — сказав Медведков. — Ну, хіба що на тропічні фрукти”.

v v v

 Чи змінилося щось для України після Гонконгу? Пункт 58-ї заключної декларації містить вимогу, ідея якої полягає в тому, що СОТ не змушуватиме країни, які нещодавно вступили в організацію (скажімо, за останні два-три роки), і, відповідно, зовсім нещодавно лібералізували свій торговельний режим, одразу втілювати нові домовленості. Їм дадуть час для адаптації економіки до недавніх змін. Утім, абсолютних гарантій цей пункт не дає, все вирішуватиметься під час переговорів. Особливо це стосується України, яка ще не завершила процес вступу. І якщо Україна зможе приєднатися до СОТ до закінчення дохійського раунду, то пункт 58-й до неї застосовуватимуть. Якщо ж ні, тоді доведеться вступати на нових умовах.

Разом із тим досить жорсткі строки, відведені гонконзькою декларацією на завершення переговорів щодо дохійського раунду, можуть призвести до того, що СОТ і її членам буде просто не до країн-кандидатів. До 30 квітня 2006 р. їм доведеться виконати великий обсяг робіт як з питань сільського господарства, так і промисловості. Це буде непросто, особливо якщо врахувати, що сторони так і не змогли вирішити всі питання протягом чотирьох попередніх років раунду. Адже в більшості країн — членів СОТ не вистачає кваліфікованих фахівців для швидкого виконання цих завдань.

v v v

Україна має й цілком унікальну перешкоду на шляху до СОТ: протистояння законодавчої та виконавчої влади. Щоправда, деякі країни теж мали проблеми з адаптацією економіки й регуляторної системи до вимог СОТ. Наприклад Китай, вступні переговори якого тривали 15 років. Однак у цьому випадку всі дискусії велися між зовнішнім світом і китайською владою. Ситуація в Україні інша: тут уряд наполягає на вступі й готовий шукати спільну мову, а парламент відмовляється співпрацювати.

Із сиренами й бійками Верховна Рада прийняла щонайбільше половину потрібних документів, і відокремити реальний протекціонізм від показового демаршу досить складно. В усякому разі, колишні провладні фракції, які голосували за СОТівські закони кілька років тому, після зміни місця перебування змінили й свою думку. Закони для вступу в СОТ приймуть тільки після виборів, передбачає секретар РНБО Анатолій Кінах. Відповідно, Україна вступить у СОТ не раніше літа 2006 р. А поки що хід виборчої кампанії дає підставу припустити: в новому парламенті прихильників приєднання до СОТ може виявитися менше, ніж у нинішньому.