ЧоМУ-У молочному поголів’ю загрожує вирізання?

Для тваринницької галузі нинішній рік — справжнє випробування. Стрімко подорожчало зерно, а отже, ростуть ціни на корми для худоби. Через посуху в багатьох областях господарники не змогли заготувати у достатній кількості сіна та силосу для великої рогатої худоби. Про те, як знайти шляхи виходу з тваринницької кризи, розмовляємо з головою правління Національної асоціації “Укрмолпром” Василем Бондаренком. Він пригадує, що у 1975 році теж була сильна посуха:

— Тоді корів іноді віжками підв’язували, щоб не валилися. Із дахів ферм, клунь солому знімали, годували. Частково худобу тоді вивозили у регіони, де було не так сутужно з кормами. Але головне — організували заготівлю кормів у західних областях. Косили сіно. Приїжджали цілі бригади, бо не було такої кормозбиральної техніки, як тепер. Вагонами, машинами доставляли корми: сіно, силос, навіть солому. Взяти хоча б Чернігівську область — там трава по пояс, вона не скошена. Якби кинути туди техніку, людей організувати, щось би зібрали.
Цього року є кукурудза. Можливо, в окремих випадках слід ту, що сіялася на зерно, але не подає надій на добрий урожай, скосити теж на корми, силосну вчасно зібрати. Варто нині хоча б частково закупити зерно на корм. Але ВРХ треба зберегти. У 1975 році, коли була біда з кормами, сталося різке скорочення поголів’я. І тільки у 1983 році вийшли на рівень 1975-го у виробництві молока. Держава для цього доклала тоді чимало зусиль: була прийнята постанова Ради Міністрів, запроваджували 50-відсоткові надбавки для господарств за збільшення поголів’я. Не таке просте завдання — відновити дійну череду.
Наразі дуже мало залишилося господарств, які займаються виробництвом молока (в цілому по Україні, а особливо — у південних регіонах), але можна залучити до заготівлі кормів населення — в сільській місцевості нині багато людей не зайняті.
Щоб зберегти дійну череду, окремі господарства на Херсонщині навіть збираються закуповувати сухий жом, везти його з інших областей, бо самі практично цукрових буряків не сіють. Там порахували: якщо тонна жому коштуватиме, приміром, 900 гривень, молоко можна виробляти з собівартістю 1,8 гривні за літр. Але продати сировину на переробку за такою ціною вдається далеко не всім господарствам — переробники здебільшого беруть по 1,3–1,5 гривні за літр, тобто закупівельна ціна молока нині і так досить висока. Якби виробникам молочної сировини надавали державну підтримку, то навіть собівартість 1,8 гривні за літр була б прийнятною. Та найважливіше — організувати масове завезення кормів у потерпілі від посухи господарства. Сьогодні вирізати, а потім закуповувати корів — дуже дорого й економічно не вигідно.
Можна було б вивозити поголів’я у багатші на корми регіони, хоча тепер не так уже й багато господарств, які зголосяться прийняти таких корів. Є приклад — Іван Запорожець із Луганщини. Навесні він заготовив корми, тепер бере з Херсонщини 400 чи 500 корів на зиму за умови, що годуватиме, доїтиме їх — молоко продаватиме, а весною повернуться ті корови додому.
— Звучать прогнози, що вже наступного місяця суттєво зростуть середні закупівельні ціни на молоко — до двох і більше гривень за літр. Якщо так піде і далі, то вже взимку закупівельні ціни в Україні перевищать світові — за літр молока платитимуть і по 50 центів…
— По 2,15–2,20 гривні за літр молока один із заводів Сумської області  донедавна вже платив. Тримав таку закупівельну ціну в “чужих” селах — у Бахмацькому районі Чернігівської області.  А у себе він платить 1,4–1,5 гривні. Бо “свої” здавачі нікуди не дінуться. Так, є закупівля по дві гривні, але з одною метою — щоб захопити “чужу” зону, таку ціну завод довго тримати не буде.
Дві гривні — це майже 30 євроцентів. У Німеччині закупівельна ціна на молоко – 26–28 євроцентів за літр. До 30 євроцентів — у об’єднаній Європі. Щоправда, і у світі наразі піднімається ціна порівняно і з минулим, і з попередніми роками…
– Тепер як бар’єр на шляху напливу імпортних молокопродуктів діє ввізне мито 30% , а на окремі види продукції — і 90%. З моменту вступу України до ВТО мито знижується до 10%. Які ви вбачаєте механізми захисту вітчизняних виробників, зокрема молочного скотарства?
— У Литві свого часу частково перекрили збитки селян, виплачуючи компенсацію господарям, які погоджувалися не тримати корів. Там заборонили приймати молоко від населення. Але ми не можемо ні тепер, ні найближчими роками відмовитися від молока, яке надоюють у домогосподарствах, бо зовсім не буде чого заготовляти. Треба створювати умови, сприятливі для розвитку молочного скотарства.

Василь Бондаренко, голова правління Національної асоціації "Укрмолпром"

Нині тим, хто тримає худобу на відгодівлі, держава доплачує і за великовагові категорії, і на м’ясну корову, а на молочну — підтримка не йде… За здане на переробку молоко, як і за м’ясо, маємо тільки повернення ПДВ. А варто було б стимулювати і приріст молочного поголів’я. Тільки платити за тих корів, які дояться, за тонну зданого на переробку молока, а не за “хвіст”. Має бути законодавча база: якщо наразі землю при фермі віддають в оренду, то незабаром її продаватимуть, тоді ферма залишиться без землі, а відтак — без кормової бази…
Нині дуже високі ціни на технічні культури, і на часі вже стоїть питання, чи надалі вирощуватимуть пшеницю селяни, чи не кинуться вони всі разом заробляти виключно на технічних культурах. Держава має регулювати такі ситуації. Інакше в країні вже незабаром виникнуть серйозні проблеми не тільки з не надто рентабельним житом, а і з пшеницею. Щодо фермера — треба, щоб було, приміром, обумовлено: впродовж 20 років на такій-то частині площ він вирощуватиме корми… У багатьох країнах так регулюється.
— Чи продовжує молочна галузь нести збитки внаслідок “молочної війни” з Росією? Чи проглядається перспектива відкриття російського ринку для українських молокопродуктів? Як відобразилася на економічному стані переробних підприємств втрата російського ринку?
— Виробництво сирів зменшується, бо Росія — основний споживач. У 2005 році в сусідній державі з’їдали 112 тисяч тонн українського сиру, а всього ми експортували       116 тисяч тонн, тобто ще 4 тисячі тонн у Казахстан, Узбекистан… Тепер трошки більше почали відвантажувати і цим країнам, і Азербайджану. Ті підприємства, які мають дозвіл експортувати продукцію до Росії, перестали виробляти інші молокопродукти, що мають попит на зовнішніх ринках, приміром, сухе молоко тощо. Мають дозвіл на сир — от і “гонять” сир, бо вигідно в Росію відправляти. Сподіваюся, цього року вийдемо на відвантаження 52–55% сиру від обсягу 2005-го. За І півріччя експортували 26 тисяч тонн. Ніша вже заповнена продукцією з Німеччини, Голландії, адже ринок на місці не стоїть.
Треба сказати, що і Росії поки що діватися нікуди — доводиться імпортувати. У РФ не вийшли на заплановані показники у молочному скотарстві. Прогоріли, бо частково закупили поголів’я з Нової Зеландії. А там же інші корми, худоба там на випасах увесь час… Чимало корів загинуло… Та, попри це, в РФ іде збільшення поголів’я — переймається цим особисто президент країни. У Білорусі теж Лукашенко особисто контролює галузь. У нас — спустили на рівень департаменту міністерства. Програму розвитку скотарства написали,.. як твір на вільну тему. Нічого чіткого: ні скільки ферм плануємо побудувати, ні відповідальних конкретно не вказали, навіть за областями не розписали...

Розмовляла
Галина Квітка