Спецможливості
Новини

Чи вплинуть урядові зміни на сільськогосподарські машини?

15.07.2008
716
Чи вплинуть урядові зміни на сільськогосподарські машини? фото, ілюстрація
Засідання галузевої колегії, організованої Департаментом тракторного і сільськогосподарського машинобудування Міністерства промислової політики України, відбулося на території київського ВАТ “ТОДАК”. Відверта розмова вийшла. Чи вийдуть із неї результати?

В умовах перманентної зміни влади...” — черговий доповідач на засіданні галузевої колегії, що її організував Департамент тракторного і сільськогосподарського машинобудування на базі ВАТ “ТОДАК” (Київський завод з виготовлення обладнання для агропромислового комплексу), поскаржився на урядову нестабільність. Власне, саме змінні напрями політичних вітрів певною мірою не дають призвичаїтися сільгоспмашинобудівникам до правил гри на ринку. На проблемі плинності кадрів в урядових структурах, Міністерстві промислової політики та Департаменті наголошували промовці. Адже новий міністр — нова команда і, відповідно, — нові вимоги, новий стиль керівництва, нові ініціативи. А хочеться, як підкреслив один із директорів підприємств, стабільності. “Програма без фінансування — ніщо” — цей рефрен повторюють виробничники вже впродовж багатьох років, а за умов кардинальних змін на владному Олімпі та зверхнього ставлення до ініціатив попередників-опонентів стабільне фінансування будь-якої програми є проблематичним.
Розпочалася колегія на мажорній ноті. Екскурсія цехами заводу “ТОДАК”, а надто цифри середньої зарплати (2700 гривень за місяць) справили приємне враження і зумовили білу заздрість до тодаківців у директорів інших підприємств. Технологічне обладнання для АПК від ВАТ “ТОДАК” — це крок у найближче майбутнє, як, власне, і вся інфраструктура підприємства. 6-, 8- та 12-рядкові сівалки СТВТ із системою внесення міндобрив (або без неї) допоможуть точно висіяти насіння буряку, кукурудзи, соняшнику, сої, бавовни тощо. Сівалки СЗТ призначено для рядкового висіву  насіння  розміром  від 2 до 10 мм зернових, зернобобових і дрібнонасіннєвих культур. На ВАТ “ТОДАК” відчувається певний наліт столичної респектабельності, якої так бракує пострадянським виробникам сільгосптехніки. Втім, після побаченого на заводі розпочалася серйозна розмова про будні сільгоспмашинобудівників. А вони аж надто вже не святкові.
Для багатьох підприємств галузі в усій своїй гостроті постала кадрова проблема. Адже речовий ринок або столичний супермаркет пропонують провінційній молоді привабливіші умови праці, ніж заводи сільськогосподарського машинобудування. Як там казав герой Олега Басілашвілі з фільму “Кур’єр”: “Ми, наше покоління, воліємо знати, в чиї руки потрапить споруджена нами будівля”. Втім, якщо герой фільму режисера Карена Шахназарова за зовнішньою респектабельністю приховував блюзнірство та, якщо так можна сказати, відверту нещирість, то таке запитання з боку старшого конструкторського покоління, яке сягає пенсійного віку і не бачить не те щоб гідної, а взагалі жодної заміни собі серед молоді, є загальноукраїнським болем. На жаль, працівники деяких (дуже не хочу вживати слово “більшості”) машинобудівних заводів опинилися в статусі соціальних аутсайдерів через мізерну зарплатню й складні умови праці. Де вона, здібна молодь? Часто буваючи в аграрних університетах і чуючи розповіді деканів і ректорів, пересвідчився, що талановитої юні, в тому числі й інженерної, у нас вистачає, але по закінченні навчання молодий фахівець, зазвичай, обходить машинобудівні заводи десятою дорогою, долучаючись до колективів зарубіжних представництв і численних невеличких фірм-дилерів, які в змозі запропонувати гідну оплату праці.
“На сьогодні немає незадоволеного попиту” — ця фраза також лунала на засіданні колегії. Але на тлі загального зростання в сільгоспмашинобудуванні відставання за двома найважливішими позиціями — зернозбиральні комбайни та трактори — є відчутним. На превеликий жаль, цей віз і донині майже там, де він був на зорі української державності. “За всіма прогнозами, врожай зернових цього року сягне 40 мільйонів тонн. У цьому непоганому результаті є певна заслуга й українських сільгоспмашинобудівників”, — підкреслив заступник міністра промислової політики Валерій Третьяков. Голова Держдепартаменту тракторного й сільськогосподарського машинобудування Володимир Саченко зауважив: “За перше півріччя 2006 року підприємства  тракторного  й сільськогосподарського машинобудування та машинобудування для переробних галузей АПК виготовили продукції та надали послуг на 1 млрд 112 млн гривень, реалізували продукції на мільярд 126 млн гривень, що становить, відповідно, 100,7 і 100,9% від обсягів виробництва та реалізації за минулий рік. На експорт реалізовано продукції на 345 млн гривень, зростання становило 43%”.
Побудова міцних бар’єрів для імпортної сільгосптехніки — одна з панівних ідей, проголошених на зібранні. Протекціонізм для вітчизняних виробників — це добре, але ж в умовах остаточної перемоги над імпортом не підвищується якість сільгосптехніки. Не думаю, що українські сільгоспвиробники були б у захваті від таких кроків. Росія як ринок? Звісно, це непогана перспектива. “Наш ринок — ринок Росії”, — сказав мені колись в інтерв’ю заступник директора одного з великих машинобудівних підприємств. І взаємини з росіянами в царині сільгосптехніки можна назвати діловими. У найближчих планах українців — створення в Росії спільного торгового дому, який займався б питаннями просування української продукції сільськогосподарського машинобудування на російський ринок. Статусу тенденції вже набуло придбання українськими сільгоспмашинобудівниками заводів у Росії. Зокрема, “Червона Зірка”, “Гідросила”, “Брацлав” зробили такі кроки, а російські аграрії мають змогу придбати продукцію з логотипами українських фірм, вироблену в Росії. На черзі — розширення співпраці з Казахстаном, Молдовою та Узбекистаном.
 Машинобудівники скаржаться на довгочасну систему відшкодування ПДВ. Адже серед підприємств є експортно орієнтовані, частка експорту в яких становить 85%. Виходить так, що обігові кошти вимиваються з обігу. Вони нагромаджуються в державі. Як наслідок, чи не повний брак обігових коштів у заводів. Відтак — безліч звертань на підприємства з питаннями: “А чи не збанкрутіло ваше підприємство?” Годі й казати про те, як такі запитання впливають на мікроклімат у колективах.
Серед позитиву слід назвати умови про співпрацю сільгоспмашинобудівників із Ощадбанком. Департамент запланував закумулювати кошти саме в цьому банку, водночас відкривши в ньому рахунки підприємств. Це дасть змогу підприємствам одержати річний кредит під 13, а на три роки — під 14%.
“Треба продавати не те, що вироблено, а виробляти те, що можна продати”, — ця фраза директора Інституту аграрної економіки УААН Петра Саблука —наче дороговказ для машинобудівних заводів. Однак Програма розвитку сільськогосподарського машинобудування — це не заспокійлива ін’єкція для виробників неякісної продукції, а, радше, вітер, що має принести зміни у нормативну базу, кадри, в підходи до розв’язання технічних проблем, в ментальність аграріїв і машинобудівників.
Державна підтримка машинобудівних заводів? Так, вона конче потрібна, але за умови грамотного використання державних коштів (адже триповерхові котеджі наша нація будівельників зводить швидко), щоб гроші йшли справді на модернізацію виробництва, а не на модернізацію приватного машинного парку, долученого до державної кишені. Адже на нараді йшлося й про те, що деякі з керівників машинобудівних підприємств не в змозі були скласти план використання державних коштів, як магічне заклинання, повсякчас повторюючи: “Ви дайте, а там...” “Там” — і так все буде гаразд, а як буде “тут”? Оновлення основних фондів — проблема номер один для підприємств сільськогосподарського машинобудування. Адже виробляти на застарілому обладнанні “довершену сучасність” не можна.
Неформальна частина машинобудівного саміту пройшла на затишному теплоході “Алмаз”. Відкриваючи її, директор Департаменту тракторного і сільськогосподарського машинобудування Володимир Саченко жартома зазначив: “Деякі директори заводів, дізнавшись про теплохідну прогулянку, відмовилися брати в ній участь, мотивуючи це невмінням плавати”. Втім, уміння триматися на плаву в суворому океані сучасного ринку — найголовніша риса сучасного директора та його колективу, адже коли він буде (та й чи буде взагалі?) рятувальний круг від держави. А на нього з не меншими підставами претендують й інші “моряки”. 


Олексій Рижков

Інтерв'ю
Petro Melnyk2
Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із
Валентина Потапова
Cьогодні група компаній «Штефес» добре відома в Україні. Засоби захисту рослин, що виробляє і реалізовує «Штефес», дали змогу тисячам українських аграріїв зберегти та зібрати мільйонні врожаї, примножити свої статки. Популярності компанії... Подробнее

1
0