Хвороби нуту і заходи боротьби з ними

На нуті в світі ви­яв­ле­но по­над 50 хво­роб, в Ук­раїні, на ща­с­тя, най­по­ши­реніши­ми й шкідли­ви­ми є ли­ше дві — це ас­кохітоз та в’янен­ня (фу­заріози) (рис. 1). Ви­рі­шаль­ним у цьо­му пи­танні є сорт, який має бу­ти стійким або то­ле­рант­ним як до хво­ро­би в ціло­му, так і до кон­крет­них місце­вих рас. Не­кон­тро­ль­о­ва­не вве­зен­ня несер­тифіко­ва­но­го насіння з-за кор­до­ну, що спо­с­терігають цьо­го ро­ку, мо­же спри­чи­ни­ти про­ник­нен­ня в країну не­ти­по­вих для на­шо­го регіону збуд­ників та по­ши­рен­ня но­вих не­без­печ­них хво­роб ну­ту. 

Інфекції насіннєво­го ма­теріалу

По­верх­ня насіння по­льо­вих куль­тур за­се­ле­на ве­ли­кою кількістю мікро­ор­га­нізмів, більшість із яких — гри­би та бак­терії. Насіння вза­галі є спри­ят­ли­вим се­ре­до­ви­щем для зберіган­ня та жив­лен­ня різних видів мікро­ор­ганізмів. Здебільшо­го во­ни по­трап­ля­ють на на­сін­ня за йо­го фор­му­ван­ня, очи­щен­ня та зберіган­ня. Че­рез насін-ня пе­ре­дається по­над 60% збуд­ників хво­роб.
Трав­мо­ва­не насіння більшою мірою страж­дає від життєдіяль­ності фіто­па­то­ген­них грибів порівня­но із нетрав­мо­ва­ним; мікротріщи­ни є своєрідним схо­ви­щем для спор збуд­ників хво­роб.

Ос­нов­ни­ми гриб­ни­ми інфекціями насіння ну­ту є фу­заріоз (фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль), ас­кохітоз та пе­ро­но­спо­роз. Го­ло­вни­ми дже­ре­ла­ми інфекції є ура­же­не насіння, рос­линні решт­ки, ґрунт, де гри­би зберіга­ють­ся у ви­гляді конідій або міцелія. Чітко ви­яв­ле­ний ви­со­кий ступінь ко­ре­ляції між зро­с­тан­ням рівня за­ра­жен­ня гри­ба­ми насіння та зни­жен­ням йо­го схо­жості.

Дру­гою за зна­чен­ням гру­пою мікро­ор­ганізмів, які жи­вуть та спри­чи­ню­ють хво­ро­би насіння, є бак­терії; хво­ро­би, які інду­ку­ють­ся ни­ми, на­зи­ва­ють бактеріо-за­ми. Дже­ре­ла бак­теріаль­ної ін­фекції різні. Фіто­па­то­генні бак­терії збе­ріга­ють­ся на по­верхні й усе­ре­дині на­сін­нєво­го ма­теріалу, й відповідно до цьо­го виріз-ня­ють внутрішнє і по­верх­не­ве за­ра­жен­ня. Ос­таннє відбу­вається під час зби­­ран­ня уро­жаю, внутрішнє — у період ве­ге­тації рос­лин шляхом про­ник­нен­ня бак­терій по су­ди­нах.

Хво­ро­би, які вик­ли­ка­ють па­то­ло­гічний про­цес у рос­лин. Різно­манітні умо­ви ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур спри­чи­ню­ють їхнє ура­жен­ня ба­га­ть­ма інфекційни­ми хво­ро­ба­ми. Їх вик­ли­ка­ють різні мікро­ско­пічні ор­ганізми, зо­к­ре­ма гри­би, бак­те­рії, віру­си, міко­плаз­ми. Го­ло­вною їх­ньою ри­сою є здатність пе­ре­да­ва­ти ін­фекцію від уже хво­рої рос­ли­ни до здо­ро­вої. Втім, кож­но­му па­то­ген­у ха­рак­тер­не своєрідне за­хво­рю­ван­ня, яке відріз­няється певними спе­цифічни­ми симп­то­ма­ми. 

Ос­новні хво­ро­би ну­ту

Ко­ре­неві гнилі (фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль і в’янен­ня). Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх регіонах ви­ро­щу­ван­ня цієї куль­ту­ри, ура­женість посівів ся­гає до 90, а втра­ти уро­жаю — до 25–50% а інколи й більше. Збуд­ни­ка­ми є не­до­ско­налі гри­би ро­ду Fusarium, Verticillium і Rhizoctonia. Най­по­ши­реніши­ми на нуті є F. oxysporum f. ciceri Schlecht, F. solani f. ciceri (Nart) App. et Wr., F. culmorum Sacc., F. avenaceum Sacc., V. lateritium Kleb., V. dachliae Kleb., V. albo-atrum Kleb. Се­ред на­ве­де­них ви­ще видів Fusarium на нуті частіше за все зустрічають F. oxysporum f. сiceri. Ос­танніми ро­ка­ми визначена на­явність чис­лен­них рас цьо­го па­то­ге­ну, які за дією на культуру поділя­ють­ся на дві гру­пи. Се­ред них шість (1 А, 2, 3, 4, 5 і 6) спри­чи­ню­ють в’янен­ня й за­си­хан­ня рос­лин, тоді як дві (0 і 1 В/С) при­зво­дять ли­ше до по­жовтіння над­зем­них ор­ганів. От­же пер­ша гру­па рас є більш шко­до­чин­ною. Від ко­ре­не­вих гни­лей мо­жуть по­тер­па­ти рос­ли­ни про­тя­гом усь­о­го ве­ге­таційно­го періоду. Особ­ли­во не­без­печ­на хво­ро­ба для сходів, у разі ура­жен­ня яких відбу­вається за­гни­ван­ня про­ростків, ко­ренів і сім’ядоль. У мо­ло­дих рос­лин спо­чат­ку буріє та по­тов­щує­ться підсім’ядоль­не  коліно,  а  потім  — при­ко­ре­не­ва  ча­с­ти­на  стеб­ла чи го­ловний (стерж­не­вий) корінь. Зго­дом місця ура­жен­ня на­бу­ва­ють тем­но-ко­рич­не­во­го кольору, на них ут­во­рю­ють­ся ви­раз­ки й тріщи­ни різної гли­би­ни. Од­нак найви­ра­женіші симп­то­ми — у фа­­зі цвітіння, ко­ли спо­чат­ку по­ни­кає верхівка, в’януть, скру­чують­ся, а іноді й опа­дають ли­с­тки. Ду­же ча­с­то має місце їхнє по­жовтіння або по­чер­воніння, а згодом й опа­дан­ня. Як наслідок — кількість сформованих бо­бів не­ве­лика, до того ж із дрібним не­до­роз­ви­не­ним насінням. Рос­ли­ни лег­ко ви­ри­ва­ють­ся з ґрун­ту, пригнічені — ча­с­то ги­нуть.

Дже­ре­ла­ми хво­ро­би мо­жуть бу­ти рос­линні решт­ки, ґрунт, але, го­ло­вним чи­ном, найбільшу шко­ду спри­чи­нює інфіко­ва­не па­то­ге­на­ми насіння. 

На всіх зер­но­бо­бо­вих куль­ту­рах ко­ре­неві гнилі та­кож ви­яв­ля­ють у ви­гляді тра­хеомікоз­но­го в’янен­ня, ура­жен­ня бобів та насіння. Ха­рак­терні симп­то­ми хво­ро­би: спо­чат­ку ли­с­тя втра­чає тур­гор, стеб­ло у при­ко­ре­невій ча­с­тині стає тем­но-ко­рич­не­вим, верхівка йо­го по­ни­кає, а потім відбу­вається швид­ке уси­хан­ня рос­лин. Су­ди­ни коріння, стеб­ла, че­решків, ли­с­тя і квітконіжок ура­же­ної культури на­бу­ва­ють чер­во­но-ко­рич­не­во­го відтінку. Го­лов-ний корінь зов­нішньо має здо­ро­вий вигляд, а дрібні корінці буріють і за­си­ха­ють. За по­пе­реч­но­го розрізу ко­ренів та стеб­ла по­мітне по­буріння су­дин, які за­пов­нюються гіфа­ми гри­ба. За во­ло­гої по­го­ди в ос­нові стеб­ла ура­же­них рос­лин спо­с­теріга­ють білі, по­ма­ран­чеві  й ро­жеві по­ду­шеч­ки. Такі рос­ли­ни лег­ко ви­ри­ва­ють­ся з ґрун­ту. Пе­ред дозріван­ням насіння спро­во­ко­ва­ний во­ло­гою по­го­дою роз­ви­ток фу­заріозу спри­чи­нює  зне­барв­лен­ня сту­лок бобів й ут­во­рен­ня на них і насінні на­льо­ту біло­го, по­ма­ран­че­во­го  й ру­до­го ко­ль­о­ру кількох видів фу­заріїв. На­сіння ура­же­них бобів щуп­ле, ча­с­то зі змор­ш­ку­ва­тою шкіркою, втра­чає схо­жість. 

Фу­заріоз­на ко­ре­не­ва гниль і в’янен­ня є над­зви­чай­но шкідли­ви­ми для куль­ту­ри. Так, у фазі по­вних сходів ма­са силь­но ура­же­них рос­лин змен­шується в 1,5–2,0 ра­зи, кількість азотфіксу­ючих буль­бо­чок на ко­ре­нях па­дає в 2,0–2,2 ра­зу порівня­но зі здо­ро­ви­ми рос­ли­на­ми. У фазі цвітіння ці по­каз­ни­ки зни­жу­ють­ся відповідно в 2,5–3,0 і 2,5 ра­зу. Ко­ефіцієнт шкідли­вості в різні ро­ки ко­ли­вається в ме­жах 62–69, а втра­ти уро­жаю ся­га­ють 34–50%.

За ду­же ви­со­ких тем­пе­ра­тур (≥30°С) і вод­но­го стре­су нут мо­же ура­жа­ти су­ха гниль коріння, яку спри­чи­нює Rhizoctonia bataticola. Хво­ро­ба про­яв­ляється в період ре­про­дук­тив­ності рос­ту, що суттєво зни­жує вро­жай насіння.

Ас­кохітоз ду­же роз­пов­сю­д­же­ний у рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня ну­ту та є однією з най­ш­ко­до­чинніших хво­роб у зо­нах з помірним кліма­том. Збуд­ник хво­ро­би — міко­с­по­ро­вий гриб Ascochyta rabiei (Pass.) Labrousse. Різке змен­шен­ня площ ви­ро­щу­ван­ня ну­ту на Північно­му Кав­казі та в інших сте­по­вих по­су­ш­ли­вих регіонах ко­лиш­нь­о­го СРСР у 60-і ро­ки ХХ сторіччя бу­ло пов’яза­не з епі­фітотією ас­кохіто­зу, який у зв’яз­ку з відсутністю стійких сортів май­же пов­ністю зни­щив уро­жай. За спри­ят­ли­вих умов для роз­вит­ку па­то­ге­ну втра­ти вро­жаю мо­жуть ся­га­ти 100%. Ос­нов­ни­ми дже­ре­ла­ми інфекції є ура­жені решт­ки, на яких зберіга­ють­ся пікніди, й ура­же­не насіння, в яко­му зна­хо­дить­ся гриб­ни­ця па­то­ге­ну. Па­то­ге­нез інтен­сивніше роз­ви­вається за три­ва­лої про­хо­лод­ної та до­що­вої по­го­ди. Особ­ливістю дії па­то­ге­ну є те, що він спо­чат­ку вби­ває живі кліти­ни над­зем­них ча­с­тин рос­ли­ни, а потім ви­ко­ри­с­то­вує змертвілі тка­ни­ни для сво­го жив­лен­ня.

Під час умов висіву за­ра­же­но­го насіння в ґрунт по­шко­д­жується точ­ка рос­ту мо­ло­дих рос­лин, за цих умов схо­ди або ги­нуть, або на них ут­во­рю­ють­ся слаб­ко роз­ви­нені бо­кові ма­ло­про­дук­тивні па­го­ни. На та­ких па­го­нах бо­би за­зви­чай не фор­му­ють­ся, а як­що все ж та­ки ут­во­рю­ють­ся, то ма­ють щуп­ле насіння. Перші симп­то­ми ас­кохіто­зу з’яв­ля­ють­ся на стеб­лах, ли­ст­ках і бо­бах у ви­гляді світло-зе­ле­них ок­руг­лих або про­дов­гу­ва­тих плям, які зго­дом ста­ють сіри­ми, сіро-бу­ри­ми з бу­рою кай­мою, іноді з вузь­ким тем­ним обідком (рис. 2). За знач­но­го ура­жен­ня ли­ст­ки жов­тіють, в’януть й опа­да­ють. Пля­мистість на стеб­лах спри­чи­нює їхній пе­ре­лом, вна­слідок чо­го верхівки та­ких па­гонів в’януть. Па­то­ген (Ascochyta rabiei Labr.) у місцях плям фор­мує кон­цен­т­ричні ко­ла тем­но-ко­рич­не­вих або чор­них пікнід діаме­т­ром 62–212 мкм. Пікно­с­по­ри од­ноклітинні, рідше — двоклітинні, ци­лінд­­ричні або яй­це­подібні, розміром 6–16х3,4–5,6 мкм. Гриб має та­кож сум­ча­с­ту стадію — Mycosphaerella rabiei Kovacz., то­му  йо­го відно­сять до ро­ди­ни Mycosphaerellaceae, по­ряд­ку Dothideales. Збуд­ник фор­мує ку­лясті псев­до­теції (діаме­т­ром 90–180 мкм) із циліндрич­ни­ми сум­ка­ми (65–85х9–10 мкм), в яких без­лад­но роз­та­шо­вані двоклітинні сум­ко­с­по­ри (13–14х5–6 мкм). Відо­мо, що ас­кохітоз на нуті спри­чи­нює та­кож і A. pisi Lib. 

Пікно­с­по­ри збуд­ників ас­кохіто­зу бо­бо­вих куль­тур по­чи­на­ють про­ро­ста­ти і як наслідок — ура­жу­ють рос­ли­ни за во­ло­гості повітря ви­ще 90% і тем­пе­ра­ту­ри по­над 4°С. Од­нак інтен­сив­ний роз­ви­ток хво­ро­би спо­с­теріга­ють у період сильних дощів за тем­пе­ра­ту­ри повіт­ря 20…25°С. За та­ких умов пікніди ряс­но виділя­ють пікно­с­по­ри, які лег­ко пе­ре­но­сять­ся вітром і крап­ли­на­ми до­щу на здо­рові рос­ли­ни, ура­жу­ю­чи їх.

Інку­баційний період хво­ро­би за­ле­жить від тем­пе­ра­ту­ри й ви­ду па­то­гену: для A. pisi  — шість-вісім діб за тем­пе­ра­ту­ри 20…25°С; для A. rabiei — дві-чо­ти­ри до­би. Чер­гу­ван­ня во­ло­гої та су­хої по­го­ди пригнічує роз­ви­ток ас­кохіто­зу, а за тем­пе­ра­ту­ри по­над 35°С йо­го дія при­пи­няється. Па­то­ген у ви­гляді гриб­ниці ча­с­то про­ни­кає в насіння до­волі гли­бо­ко (до 2,5–3,2 мкм), що по­яс­нює не­по­вну ефек­тивність насіннєвого про­тру­ю­ван­ня. На рос­лин­них решт­ках гри­би зберіга­ють­ся у ви­гляді пікнідіаль­но­го спо­ро­но­шен­ня, де­які — у сум­частій ста­дії, гриб­ниці й ас­ко­с­пор.  Ос­танні мо­жуть пе­ре­бу­ва­ти в ґрунті три­ва­лий час (три-чо­ти­ри ро­ки), що є пер­шо­при­чи­ною ви­ник­нен­ня хво­ро­би за відсут­ності па­то­ге­ну на насінні. Гриб уп­ро­довж усієї ве­ге­тації зберігає здатність ура­жу­ва­ти най­мо­лодші, життєздатні ча­с­ти­ни рос­лин — ли­ст­ки, че­реш­ки, пло­доніжки та стул­ки зав’язі й зе­ле­них бобів. У по­льо­вих умо­вах пер­вин­не ура­жен­ня відбу­вається в ранні фа­зи. Схо­ди або мо­лоді рос­ли­ни за­зви­чай ги­нуть і ста­ють дже­ре­лом по­втор­но­го ура­жен­ня. До фа­зи цвітіння та пло­до­утво­рен­ня посіви на­ко­пи­чу­ють ве­ли­ку кількість інфекції че­рез опалі ура­жені ли­ст­ки та їхні че­реш­ки, а у фазі пло­до­у­тво­рен­ня й на по­чат­ку дозріван­ня спо­с­терігаємо найбільший роз­ви­ток хво­ро­би: насіння стає щуп­ле з мен­шою енергією про­ро­с­тан­ня та по­га­ною схожістю, пригні­чує­ться дозріван­ня рос­лин. От­же за­леж­но від сту­пе­ня роз­вит­ку хво­ро­би схожість насіння зни­жується в 2–3 ра­зи, не­добір уро­жаю ста­но­вить 20–25, а іноді й 40%. Калійні до­б­ри­ва, вне­сені під бо­бові куль­ту­ри збільше­ни­ми нор­ма­ми, змен­шу­ють рівень роз­пов­сю­д­жен­ня та шко­до­чинність ас­кохіто­зу в 1,5–4,5 ра­зу.

Іржа (Uromyces ciceris-arietini (Grognot) Boyer. et Jacr.). Гриб має вузь­ку спеціалізацію та ура­жує тільки нут, зо­к­ре­ма у фазі бу­тонізації — цвітіння. Шкідливість цієї хво­ро­би знач­но ниж­ча, ніж ас­кохіто­зу, і про­яв­ляється в за­галь­но­му ос­лаб­ленні фо­то­син­те­тич­ної ак­тив­ності рос­лин. У ро­ки за ве­ли­кої кількості опадів упродовж ве­ге­тації ну­ту, що ство­рюють спри­ят­ливі умо­ви для розвитку іржі, вро­жайність куль­ту­ри че­рез ура­жен­ня зни­жується до 15%, оскільки у хво­рих рос­лин по­ру­шується фо­то­син­тез, ли­с­тя пе­ред­час­но жовтіє та опа­дає. За­ува­же­но, що на пізніх посівах шко­до­чинність  хво­ро­би суттєво зро­с­тає. 

Слід за­зна­чи­ти, що сор­ти ну­ту віт­чиз­ня­ної се­лекції то­ле­рантні до цієї хво­ро­би, ура­жен­ня ви­роб­ни­чих посівів досі не бу­ло ви­яв­ле­но. Чо­го не ска­жеш про іно­земні сор­ти. Ви­па­док з прак­ти­ки: от­ри­мав­ши ве­ли­ку іно­зем­ну ко­лекцію ну­ту, ми посіяли його в ка­ран­тин­но­му роз­сад­ни­ку та для порівнян­ня че­рез кожні 10 рослин висіва­ли вітчиз­ня­ний сорт в якості стан­дар­ту. Після ряс­них дощів у фазі бу­тонізації все насіння іно­зем­ної се­лекції бу­ло ура­жене іржею на 100%, а у сортів-стан­дартів не ви­яв­ле­но жод­них оз­нак ура­жен­ня, вони бу­ли зе­ле­ні.

Іржа про­яв­ляється за­зви­чай на ниж­ній ча­с­тині листків у ви­гляді жов­ту­ва­то-ко­рич­не­вих пу­с­тул, які роз­ки­дані або розміщені кільцем біля цен­т­раль­ної ве­ли­кої пу­с­ту­ли, уре­до­с­по­ри ок­руглі, роз­міром 17–29 мкм, жов­то-бу­ро­го кольору. Під час дозріван­ня пу­с­ту­ли ста­ють тем­но-бу­ри­ми, те­лей­то­с­по­ри в них ок­руглі (18–28х14–24 мкм) на без­ко­ль­о­ровій ніжці. На нуті роз­ви­ва­ють­ся тільки уре­до- й те­лей­то­с­по­ри.

Сіра плісня­ва, збуд­ни­ком якої є Botrytis cinerea Pres., най­поширеніша в Індії, Ав­ст­ралії, Бан­г­ла­деш, Не­палі та Па­ки­с­тані. В Ук­раїні ма­со­вості цієї хво­ро­би ще немає, але зго­дом її аре­ал мо­же по­ши­ри­ти­ся. За­вдя­ки цій де­с­т­рук­тивній хво­робі суттєво зни­зи­лись площі ну­ту в Бан­г­ла­деш і Не­палі. Сіра плісня­ва по­ки що вив­че­на сла­бо, то­му, щоб уник­ну­ти її роз­пов­сю­д­жен­ня в нашій країні, слід про­во­ди­ти си­с­те­ма­тичні спо­с­те­ре­жен­ня в по­льо­вих умо­вах. Особ­ли­во це важ­ли­во, ко­ли в країну за­во­зять знач­ну кількість іно­зем­но­го насіннєво­го ма­теріалу. 

Ра­зом із зро­с­тан­ням площ під ну­том збільшується й спектр збуд­ників хво­роб, що ста­ють ук­рай не­без­печ­ни­ми та шкідли­ви­ми. 

Інте­г­ро­ва­ний за­хист ну­ту від хво­роб

Ос­но­вою інте­г­ро­ва­но­го за­хи­с­ту будь-якої сільсько­го­с­по­дарсь­кої куль­ту­ри від хво­роб є до­три­ман­ня пра­виль­ної сівозміни та оп­тимізація струк­ту­ри по­сівних площ. За­для об­ме­жен­ня по­ши­рен­ня й роз­вит­ку гриб­них за­хво­рю­вань на­си­ченість сівозміни ну­том не має бути пе­ре­ви­щена 10%. Цю куль­ту­ру слід ви­сіва­ти по кра­щих по­пе­ред­ни­ках (озимі й ярі зер­нові ко­ло­сові та про­сапні куль­ту­ри, які за­ли­ша­ють після се­бе ма­ло бур’янів і не ма­ють спільних збуд­ників хво­роб). Обов’яз­ко­вим є до­три­ман­ня про­сто­ро­вої ізо­ляції між то­вар­ни­ми і насіннєви­ми посіва­ми, між по­ля­ми ну­ту та інши­ми зер­но­бо­бо­ви­ми куль­ту­ра­ми й ба­га­торічни­ми бо­бо­ви­ми тра­ва­ми, добір і ви­ро­щу­ван­ня ви­со­ко­про­дук­тив­них хво­ро­бостійких сортів.

Ери­коїдний тип рос­лин та ши­ро­ко­ряд­ний посів сприяє кращій цир­ку­ляції повітря, зни­жує йо­го зво­ло­женість, за­вдя­ки чо­му зменшує рівень уш­ко­д­жен­ня па­то­ге­на­ми. У на­шо­му інсти­туті вже ство­рені сор­ти, яким ха­рак­тер­ний та­кий габітус ку­ща.

Ре­тель­на підго­тов­ка по­ля (лу­щен­ня, зяб­ле­ва оран­ка з вирівню­ван­ням площі, пе­ред­посівна куль­ти­вація з од­но­ча­сним про­ве­ден­ням сівби в оп­ти­мальні стро­ки), вне­сен­ня зба­лан­со­ва­них доз міне­раль­них до­б­рив, зни­щен­ня сходів бур’янів-ре­зер­ва­торів бак­теріаль­ної та вірус­ної інфекції сприяє об­ме­жен­ню осе­редків збуд­ників хво­роб та зни­жен­ню чи­сель­ності шкідників.

Об­ме­жен­ня насіннєвої інфекції збуд­ників гриб­них і бак­теріаль­них хво­роб — один із го­ло­вних фак­торів от­ри­ман­ня здо­ро­вих сходів, підви­щен­ня їхньої стій­кос­ті до хво­роб та інших стре­со­вих чин­ників, збільшення уро­жай­ності, поліп­шен­ня якості про­дукції. У Се­лекційно-ге­не­тич­но­му інсти­туті ми­ну­ли­ми ро­ка­ми про­ве­де­но низ­ку ек­с­пе­ри­ментів із ви­ко­ри­с­тан­ням для про­труєння інфіко­ва­но­го насіння ну­ту су­час­них про­труй­ників. За ре­зуль­та­та­ми дослідів ви­яв­ле­ний знач­ний розбіг ефек­тив­ності пре­па­ратів, то­му пи­тан­ня ток­сич­ності діючих ре­чо­вин, а та­кож вплив пре­па­ра­ту на роз­ви­ток буль­боч­ко­вих бак­терій за­ли­шається склад­ною про­бле­мою. 

У дослідже­них рос­лин за ефек­тив­ної об­роб­ки збільшені розміри про­ростків, корінців і на­ко­пи­чен­ня су­хої ма­си. По­­рівняно з кон­троль­ним варіан­том до­вжи­на про­ростків збільши­лась на 17–38, корінців — на 36–45%, а на­ко­пи­чен­ня су­хої ма­си — на 13–24%. Втім, до за­вер­шен­ня досліду корінці за­ли­ша­лись чи­с­ти­ми від інфекції й здо­ро­ви­ми. У той же час у кон­троль­но­му варіанті вже на п’яту до­бу інфекція уражувала рос­тиль­ні повністю, що спри­чи­ни­ло за­ра­жен­ня навіть здо­ро­вих про­ростків. 
У по­льо­вих умо­вах виз­на­ча­ли вплив про­труй­ників на по­льо­ву схожість і про­­дук­тивність рос­лин, а та­кож рівень ток­сич­ності що­до буль­боч­ко­вих бак­терій. Насіння дослідних сортів об­роб­ля­ли пе­ред сівбою шта­мом Н 18, який є най­е­фек­тивніший з-поміж інших. 

Усі пре­па­ра­ти по­зи­тив­но впли­ну­ли на по­льо­ву схожість насіння ну­ту, під­ви­щив­ши її на 17–29% порівня­но із кон­тро­лем. У дослідже­них варіан­тах спо­с­теріга­ли по­до­вжен­ня три­ва­лості ве­ге­таційно­го періоду на 3–8 діб і збільшен­ня ви­со­ти рос­лин на 4–9 см (10–20%). Приріст уро­жаю насіння до 26% спо­с­теріга­ли в усіх варіан­тах до­сліду. 

Для ну­ту як зер­но­бо­бо­вої куль­ту­ри од­ним із нема­ло­зна­чи­мих чин­ників ви­бо­ру про­труй­ників є їхній вплив на буль­боч­кові бак­терії. На­ми про­ве­де­но ряд дослідів із виз­на­чен­ня кра­щих пре­па­ратів, які мож­на ре­ко­мен­ду­ва­ти для інтен­сив­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня ну­ту. На жаль, жо­ден з них по­ки що не за­реєстро­ва­ний на нуті. То­му ми взя­ли на се­бе відповідальність за досліджен­ня та ви­про­бо­ву­ван­ня су­час­них фунгіцид­них, фун­гоінсек­ти­цид­них про­труй­ників, фунгіцидів для ве­ге­ту­ю­чих рос­лин, а та­кож рістре­гу­лю­ю­чих ре­чо­вин на нуті. Ми цілком впев­нені й ре­ко­мен­дуємо най­е­фек­тивніші та най­без­печніші про­труй­ни­ки насіння ну­ту, се­ред яких є чисті фунгіцидні та, що цікавіше, най­су­часніші фун­гоінсек­ти­цидні пре­па­ра­ти. 

Вибір про­труй­ни­ка за­ле­жить від спе­к­т­ра фунгіцид­ної дії та рівня за­хис­ної спро­мож­ності діючої ре­чо­ви­ни пре­па­ра­ту що­до збуд­ників на ос­нові фіто­ек­с­пер­ти­зи насіння, ап­ро­бації насін­нє­вих посівів із ура­ху­ван­ням зо­наль­них ре­ко­мен­дацій. 

За на­яв­ності бак­теріаль­ної інфекції ба­жані ре­зуль­та­ти мож­на от­ри­ма­ти за об­роб­ки пре­па­ра­та­ми на ос­нові діючих ре­чо­вин бе­номіл (Фун­да­зол, 2 кг/т), кар­бок­син + ти­рам (Віта­вакс 200 ФФ, 2,5 л/т), ти­рам (ТМТД, 7,0 л/т). За на­яв­ності гриб­ко­вої інфекції ре­ко­мен­до­ва­но за­сто­со­ву­ва­ти пре­па­ра­ти  з діючою ре­чо­ви­ною флу­ди­ок­саніл (Мак­сим 025 FS, 1,0 л/т), протіоко­на­зол + те­бу­ко­на­зол (Ла­мар­дор, 0,2 л/т), протіоко­на­зол + те­бу­ко­на­зол + флу­опірам (Ла­мар­дор Про, 0,5 л/т), флу­ди­ок­соніл + ци­про­ко­на­зол (Мак­сим Стар, 1,5 л/т), флу­т­ри­а­фол + іма­заліл + тіабен­да­зол (Вінцит Фор­те, 1,25 л/т), те­бу­ко­на­зол + про­хло­раз (Оріус універ­сал ES, 1,75–2,0 л/т), ме­фе­нок­сам + те­бу­ко­на­зол (Сертікор, 1,2 л/т), те­бу­ко­на­зол + тіабен­да­зол (Віал Траст, 0,4–0,5 л/т). Для за­побі­ган­ня по­шко­д­жен­ню шкідни­ка­ми на­сіння та про­ростків слід ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти інсек­ти­цидні про­труй­ни­ки на ос­нові діючої ре­чо­ви­ни імідо­кло­прид (Та­бу, 0,5 л/т). Ви­со­ко­е­фек­тив­ни­ми є й фун­гоінсек­тицидні про­труй­ни­ки Юн­та Ква­д­ро (клотіанідин + імідо­кло­прид + протіоко­на­зол +  те­бу­ко­на­зол, 1,5 л/т) і Се­лест Топ (ди­фе­но­ко­на­зол + флу­ди­ок­соніл + тіаме­ток­сам, 1,0 л/т). Це но­вий, відпраць­о­ва­ний на­ми крок у си­с­темі за­хи­с­ту ну­ту й інших зер­но­бо­бо­вих куль­тур про­ти хво­роб не ли­ше насіння, а й про­ростків про­тя­гом ве­ге­тації. Ос­танні за­хи­щені від роз­вит­ку ко­ре­не­вої гнилі, особ­ли­во фу­заріоз­ної, знач­но стійкі про­ти стеб­ло-ли­ст­ко­вих гни­лей й ас­кохіто­зу. Важ­ли­во, що ви­ще­заз­на­чені пре­па­ра­ти не ма­ють не­га­тив­но­го впли­ву на ут­во­рен­ня рос­ли­на­ми ну­ту буль­бо­чок, до то­го ж поліпшу­ють фізіо­ло­гіч­ні по­каз­ни­ки насіння.  

Ко­ри­сним бу­де до­да­ван­ня до про­труй­ни­ка рістре­гу­лю­ю­чих ре­чо­вин: Біолан (20 мл/т), Біосил (20 мл/т), Ра­до­с­тим (250 мл/т). Новітньою роз­роб­кою є до­да­ван­ня рістре­гу­ля­торів із біо­за­хи­сним ефек­том Ре­го­плант (250 мл/т) або Стімпо (20 мл/т). Сто­сов­но іно­ку­лянтів за­зна­чи­мо, що їхнє ви­ко­ри­с­тан­ня є аб­со­лют­ною не­об­хід­ністю, але за­хо­ди щодо про­труєння на­­сіння й іно­ку­ляції потрібно розділи­ти за ча­сом.

Про­труєння про­во­дять не пізніше, ніж за два тижні до сівби, а іно­ку­ляцію — без­по­се­ред­ньо пе­ред висівом насіння. За та­ко­го підхо­ду вплив про­труй­ни­ка на іно­ку­лянт бу­де мінімаль­ним. За відсут­ності ча­су для пе­ре­рви між об­роб­кою про­труйником та буль­боч­ко­ви­ми бак­теріями слід збільшу­ва­ти вдвічі нор­му буль­боч­ко­вих бак­терій. 

Досвід ви­ро­щу­ван­ня ну­ту ос­танніми ро­ка­ми дав змо­гу оціни­ти зна­чимість у за­гальній тех­но­логічній схемі прий­о­му фунгіцид­ної об­роб­ки ве­ге­ту­ю­чих рос­лин, особ­ли­во перед цвітінням або на по­чат­ку фор­му­ван­ня бобів. За інтен­сив­ної тех­но­логії ви­ро­щу­ван­ня куль­ту­ри ви­прав­да­но мінімум дві фунгіцидні об­роб­ки. Знач­ну кількість уро­жаю вда­ло­ся збе­рег­ти за­вдя­ки за­сто­су­ван­ню пре­па­ра­ту Ко­ро­нет (три­ф­лок­си­с­т­ро­бин + те­бу­ко­на­зол). На­разі ми мо­же­мо про­по­ну­ва­ти до за­сто­су­ван­ня такі варіан­ти:

Пер­ший варіант — без про­труєн­ня насіння (у разі, ко­ли насіння не інфі­ко­ва­не): у фазі 2–4 листків провести пер­шу об­роб­ку  — Ко­ро­нет (0,5 л/га) + Ме­ро (0,4 л/га), дру­гу об­роб­ку — Ко­ро­нет (0,6 л/га) + Ме­ро (0,4 л/га) — у фазі по­чат­ку фор­му­ван­ня бобів. 

Дру­гий варіант — про­труєння насіння од­ним із ви­ще­на­ве­де­них про­труй­ників, а далі — фунгіцид­на об­роб­ка у фазі бу­тонізації (на вибір од­ним із пре­па­ратів):  Ко­ро­нет (0,6 л/га) + Ме­ро (0,4 л/га), Імпакт Т (флутріафол + те­бу­ко­на­зол, 0,6–1,0 л/га), Лу­на Екс­піріенс (флу­опірам + те­бу­ко­на­зол, 0,35–0,75 л/га), Натіво (три­ф­лок­си­ст­ро­­­­бін + те­бу­ко­на­зол, 0,25–0,35 кг/га), Ко­ло­саль Про (протіоко­на­зол + те­бу­ко­на­зол, 0,7–0,9 л/га), Фолікур або Ко­ло­саль (те­бу­ко­на­зол, 250 г/л, 0,75–1,0 л/га) і дру­га об­роб­ка у фа­зі «по­ча­ток бо­бо­у­тво­рен­ня»: Спіріт (епок­си­ко­на­зол + азок­си­с­т­робін, 0,5–0,7 л/га), Супрім 400 (те­бу­ко­на­зол + про­хло­раз, 0,75–1,5 л/га). 

Висновок

Об­роб­ку рос­лин фунгіци­да­ми мож­на поєдну­ва­ти з по­за­ко­ре­не­вим під­жив­лен­ням рос­лин ба­ко­вою сумішшю до­б­рив. Це ак­ти­вує в рос­лині ан­ти­­стре­сові ме­ханізми, підви­щує її стійкість про­ти шко­до­чин­них об’єктів і збільшує про­дук­тивність. 

О. Бу­шу­лян, канд. с.-г. на­ук, старш. на­ук. співробітник, за­ступ­ник ди­рек­то­ра з на­уко­вої ро­бо­ти Се­лекційно-ге­не­тич­ного інсти­туту — Національ­ного центру насіннєзнав­ст­ва та сор­то­вив­чен­ня

Інформація для цитування
Принц бо­бо­во­го цар­ст­ва. Хвороби нуту та боротьба з ними/ О. Бу­шу­лян// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 109-113