Хво­ро­би ко­ню­ши­ни і лю­цер­ни: діаг­но­с­ти­ка та за­хо­ди за­хи­с­ту

Хво­ро­би насіння

У ро­ки епіфітотій, а та­кож за стре­со­вих умов ви­ро­щу­ван­ня ко­ню­ши­ни та лю­­цер­ни їхнє насіння мо­же бу­ти інфіко­ва­ним або за­спо­ре­ним про­па­гу­ла­ми різних грибів. Се­ред ос­танніх зустріча­ють­ся гри­би родів Fusarium, Alternaria, Cladosporioum, Penicillium, Aspergillus, Mucor, Trichothecium та ін. Во­ни є поліфа­га­ми і па­ра­зи­ту­ють на ба­га­ть­ох рос­лин­них суб­ст­ра­тах.

Роз­ви­ток мікро­ф­ло­ри на насінні мож­на спо­с­теріга­ти під час йо­го фіто­па­то­логічно­го аналізу із ви­ко­ри­с­тан­ням біологічно­го ме­то­ду (про­ро­щу­ван­ня у во­логій ка­мері без по­верх­не­вої дез­інфек­ції). Наслідком ура­жен­ня насіння па­то­ге­на­ми є погіршен­ня йо­го посівних яко­с­тей або по­вна втра­та схо­жості.

Дже­ре­лом інфекції грибів, що ко­ло­ні­зу­ють насіння, є ура­жені рос­линні решт­ки. Па­то­ге­ни та­кож мо­жуть місти­ти­ся в інфіко­ва­но­му насінні.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Пе­ред­посівна об­роб­ка насіння ре­ко­мен­до­ва­ним про­труй­ни­ком.
• До­три­ман­ня нор­ми та гли­би­ни ви­сі­ву.
• Піджив­лен­ня рос­лин ма­к­ро- та мікро­­е­ле­мен­та­ми.
• Об­роб­ка насіннєвих діля­нок доз­во­ле­ни­ми фунгіци­да­ми.
• Оп­ти­мальні стро­ки зби­ран­ня насіння із по­даль­шим йо­го очи­щен­ням і сор­ту­ван­ням.

Фу­заріоз ко­ню­ши­ни та лю­цер­ни

Хво­ро­ба про­яв­ляється про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації. Ура­жу­ють­ся схо­ди та до­рослі рос­ли­ни. Мож­на ви­я­ви­ти такі ти­пи за­хво­рю­ван­ня: ко­ре­не­ву гниль сходів і до­рос­лих рос­лин, а та­кож в’янен­ня. У рос­лин, ура­же­них у період сходів, жовтіють ли­с­точ­ки, а та­кож спо­с­терігається відста­ван­ня у рості. За їхньо­го ви­ко­пу­ван­ня мож­на поміти­ти по­буріння цен­т­раль­но­го ко­рін­ця. Біля ос­но­ви стеб­ла ут­во­рю­ють­ся пе­ре­тяж­ки. Хворі рос­ли­ни ча­с­то ги­нуть.

На рос­ли­нах дру­го­го-тре­ть­о­го років ви­ро­щу­ван­ня ча­с­то про­яв­ляється ко­ре­не­ва гниль у ви­гляді по­буріння і за­гни­ван­ня ок­ре­мих діля­нок ко­ре­не­вої си­с­те­ми. Та­кож підда­ють­ся де­с­т­рукції ос­но­ва ко­ре­не­вої ший­ки, цен­т­раль­ний циліндр і су­динні пуч­ки, внаслідок чо­го ги­нуть рос­ли­ни. Ча­с­то та­ке яви­ще спо­с­тері­гаєть­ся на­весні у період відро­с­тан­ня рос­лин після зимівлі. Про­те їхня за­ги­бель мо­же відбу­ва­ти­ся і про­тя­гом усь­о­го періоду ве­ге­тації. Інфіко­вані рос­ли­ни спо­чат­ку відста­ють у рості і зре­ш­тою ги­нуть.

Фу­заріоз­не в’янен­ня про­яв­ляється у ви­гляді в’янен­ня ок­ре­мих сте­бел, при­чо­му ли­ст­ки на них спо­чат­ку ста­ють хло­ро­тич­ни­ми, іноді з ро­же­вим відтінком (у лю­цер­ни), потім буріють, стеб­ла за­си­ха­ють, а їхні верхівки по­ни­ка­ють в один бік. На по­пе­реч­но­му розрізі ура­же­них ор­ганів мож­на спо­с­теріга­ти по­буріння су­дин (унаслідок їхньо­го за­ку­по­рю­ван­ня міцелієм па­то­ге­ну) у ви­гляді кільця, півкільця або роз­ки­да­них бу­рих кра­пок. За во­ло­гої по­го­ди біля ос­но­ви стеб­ла ура­же­ної рос­ли­ни з’яв­ляється білий пух­на­с­тий наліт і блідо-ро­жеві білу­ваті або жов­ту­ваті сли­зові по­ду­шеч­ки (спо­ро­но­шен­ня па­то­генів). Хво­ро­ба та­кож зу­мов­лює плюсклість насіння і погір­шен­­ня йо­го посівних яко­с­тей.

Хво­ро­бу вик­ли­ка­ють гри­би із ро­ду Fusarium Link. Во­ни є поліфа­га­ми. Вод­но­час вид Fusarium oxysporum Schlectend. Fr. має спеціалізо­вані фор­ми, що па­ра­зи­ту­ють на ко­ню­шині та лю­цер­ні. У циклі роз­вит­ку фу­зарієві гри­би фор­му­ють різні мо­­рфо­логічні струк­ту­ри (ма­к­ро- і мікро­конідії, хламідо­спо­ри та ін.), за до­по­мо­гою яких відбу­вається по­ши­рен­ня і збе­ре­жен­ня па­то­генів.

Гри­би ро­ду Fusarium, на­сам­пе­ред, па­ра­зи­ту­ють на ос­лаб­ле­них рос­ли­нах, що підда­ли­ся впли­ву різних стресів. Цим по­яс­ню­ють­ся ма­сові спа­ла­хи за­хво­рю­ван­ня після не­спри­ят­ли­вої зимівлі рос­лин, у по­су­ш­ливі періоди, а та­кож за ни­зь­кої аг­ро­техніки (зо­к­ре­ма, за дефіци­ту еле­ментів жив­лен­ня у грунті). Силь­но­го по­ши­рен­ня хво­ро­ба на­бу­ває у за­гу­ще­них посівах.

Ос­нов­ним дже­ре­лом інфекції є ура­жені рос­линні решт­ки та грунт. В ура­же­но­му насінні па­то­ге­ни зберіга­ють­ся у ви­гляді мі­целію.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів.
• До­три­ман­ня сівозміни, оп­ти­маль­них стро­ків висіву та оп­ти­маль­ної гу­с­то­ти рос­лин.
• Для висіван­ня слід ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти якісне насіння, об­роб­ле­не доз­во­ле­ним про­труй­ни­ком.
• Зба­лан­со­ва­не удо­б­рен­ня.
• Мак­си­маль­но стислі стро­ки зби­ран­ня.
• Зни­щен­ня усіх відходів після очи­щен­ня і сор­ту­ван­ня насіння.

Бо­рош­ни­с­та ро­са ко­ню­ши­ни та лю­цер­ни

Ма­со­ве по­ши­рен­ня хво­ро­би відбу­вається у другій по­ло­вині літа. На ура­же­них ли­ст­ках, че­реш­ках і стеб­лах ут­во­рюється білий бо­рош­ни­с­тий наліт. Пізніше на ньо­му з’яв­ля­ють­ся спо­чат­ку жовті, а потім чорні крап­ки (їх вид­но без збільшу­валь­них при­ладів). Це клей­сто­теції па­то­ге­ну. Внаслідок їхньо­го фор­му­ван­ня наліт на­бу­ває бруд­ну­ва­то­го відтінку. Ура­жені ли­ст­ки ста­ють крих­ки­ми і відми­ра­ють.

Збуд­ник, йо­го біологія та спеціа­лі­­за­ція. Хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Erysiphe communis Grev. Він має спеціалізо­вані фор­ми: f. trifolii — па­ра­зи­тує на ко­ню­шині, f. medicaginis — на лю­церні. Під час ве­ге­тації рос­лин па­то­ген по­ши­рюється конідіями (фор­му­ють­ся у ви­гляді біло­го на­льо­ту на ура­же­них ор­га­нах рос­лин).

Умо­ви, що спри­я­ють ура­жен­ню рос­лин. Інтен­сив­ний роз­ви­ток бо­рош­ни­с­тої ро­си спо­с­терігається після спе­кот­них періодів, ко­ли зни­жується тур­гор тка­нин рос­лин.

Зи­мує гриб на ура­же­них рос­ли­нах клей­сто­теціями, а та­кож у формі гриб­ниці.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Ви­ро­щу­ван­ня стій­ких сортів.
• Про­сто­ро­ва ізо­ляція фу­раж­них посівів від насіннєвих.
• Ре­тель­не бо­ро­ну­ван­ня бо­бо­вих трав на­весні.
• Стислі терміни зби­ран­ня, об­мо­ло­чу­ван­ня та очи­щен­ня насіння.

Іржа лю­цер­ни

Хво­ро­ба мо­же про­яв­ля­ти­ся від тре­тьої де­ка­ди трав­ня і роз­ви­ва­ти­ся до кінця ве­ге­таційно­го періоду. Ура­жу­ють­ся ли­ст­ки та інші над­земні ор­га­ни рос­лин, на ко­т­рих ви­ни­ка­ють бурі по­ро­шисті уре­диніо­пу­с­ту­ли (у ви­гляді роз­ривів епідермісу). До кінця ве­ге­тації у місцях ура­жень ут­во­рю­ють­ся чорні теліопу­с­ту­ли. Ура­жені ли­ст­ки при­пи­ня­ють свій роз­ви­ток, швид­ко вси­ха­ють і опа­да­ють. Хворі рос­ли­ни зни­жу­ють про­дук­тивність.

Хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Uromyces striatus Schoet. Це дво­дом­ний па­ра­зит, еціаль­на і спер­мо­гоніаль­на стадії яко­го ут­во­рю­ють­ся на ви­дах Euphorbia (мо­ло­чаю), а уре­диніо- і теліос­тадії — на ви­дах Medicago.

На мо­ло­чаї (на­весні) гриб роз­ви­ває ди­фуз­ну гриб­ни­цю, а зіспо­ду листків — еціаль­ну стадію у ви­гляді яс­к­ра­во-оран­же­вих по­ду­ше­чок. Особ­ли­во ба­га­то їх з’яв­ляється після ви­па­дан­ня до­щу або ро­си. Роз­пи­лен­ня еціос­пор три­ває про­тя­гом двох-трьох тижнів — до відми­ран­ня па­гонів мо­ло­чаю.

Для за­ра­жен­ня лю­цер­ни уре­диніос­по­ра­ми не­обхідна при­сутність во­ло­ги на ли­ст­ках про­тя­гом 4–5 год та оп­ти­маль­на тем­пе­ра­ту­ра 16…26°С. Іржа мо­же ма­ти силь­не по­ши­рен­ня на лю­церні за умов зро­шен­ня.

У зи­мо­вий період па­то­ген зберігається еціог­риб­ни­цею у ко­ре­не­ви­щах мо­ло­чаю та уре­ди­ніо­г­риб­ни­цею — на ура­же­них жи­вих рос­ли­нах. На інфіко­ва­них решт­ках пе­ре­зи­мо­ву­ють теліос­по­ри гри­ба.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• До­три­ман­ня сіво­змі­ни.
• Ви­ро­щу­ван­ня стійких сортів.
• Зни­щен­ня рос­лин­них ре­ш­ток, а та­кож мо­ло­чаю і ди­ко­рос­лої лю­цер­ни на­вко­ло полів.
• Вес­ня­не бо­ро­ну­ван­ня.
• Про­по­лю­ван­ня мо­ло­чаю у посівах лю­цер­ни.
• Ран­нє ско­шу­ван­ня силь­но ура­же­них посівів.
• Об­роб­ка насіннєвих діля­нок ре­ко­мен­до­ва­ни­ми фунгіци­да­ми.

Не­справжня бо­рош­ни­с­та ро­са, або пе­ро­но­с­по­роз лю­цер­ни

Хво­ро­бу мож­на ви­яв­ля­ти про­тя­гом усь­о­го ве­ге­таційно­го періоду. Під час її діаг­но­с­ти­ки слід вра­хо­ву­ва­ти дві фор­ми про­яву: місце­ву та ди­фуз­ну. Місце­ве ура­жен­ня ха­рак­те­ри­зується по­явою на ли­ст­ках, із верх­­ньо­го бо­ку, розплив­ча­с­тих хло­ро­тич­них плям, а зіспо­ду — білу­ва­то-сіро­го, а пізніше ко­рич­не­во-фіоле­то­во­го на­льо­ту, який ін­ко­­ли ут­во­рюється і звер­ху листків. Ди­фуз­не ура­жен­ня за­зви­чай спо­с­терігаєть­ся на лю­церні пер­шо­го ро­ку: хворі рос­ли­ни відста­ють у рості, на­бу­ва­ють хло­ро­тич­но­го ви­гля­ду, на них ут­во­рюється мен­ше па­гонів, а у во­ло­гу по­го­ду май­же повністю вкри­ва­ють­ся на­льо­том. У по­даль­шо­му во­ни вси­ха­ють, насіння на­бу­ває плю­с­к­ло­го ви­гля­ду, втра­чає схожість або фор­мує схо­ди із ди­фуз­ним ура­жен­ням.

Хво­ро­бу спри­чи­нює гриб Peronospora aestivalis Syd. Про­тя­гом ве­ге­тації він по­ши­рюється конідіями. Згідно із досліджен­ня­ми М. А. Карімо­ва, збуд­ник хво­ро­би ура­жує тільки лю­цер­ну посівну, од­нак є відо­мості про йо­го роз­ви­ток на жовтій і хме­ле­подібній лю­церні.

Хво­ро­ба частіше по­ши­ре­на в рай­о­нах із до­стат­нь­ою на­явністю ат­мо­сфер­них опадів, за умов зро­шен­ня, а та­кож за помірної тем­пе­ра­ту­ри. Силь­ніше ура­жу­ють­ся суцільні посіви.

Зберігається па­то­ген оо­с­по­ра­ми в ура­же­них решт­ках рос­лин, а та­кож гриб­ни­цею у жи­вих тка­ни­нах рос­лин лю­цер­ни.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Про­сто­ро­ва ізо­ляція посівів лю­цер­ни різних строків сівби.
• Вес­ня­ний до­ст­ро­ко­вий укіс лю­цер­ни.
• Ра­но на­весні слід зни­щу­ва­ти рос­ли­ни, що ма­ють ди­фуз­ну фор­му ура­жен­ня.
• Об­при­с­ку­ван­ня насіннєвих посівів доз­во­ле­ним фунгіци­дом.

Ас­кохітоз лю­цер­ни

Хво­ро­ба по­ши­ре­на у всіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни. Ура­жу­ють­ся ли­ст­ки, стеб­ла, квітко­но­си, бо­би та насіння. Оз­на­ки ас­кохіто­зу на ли­ст­ках ха­рак­те­ри­зу­ють­ся ут­во­рен­ням бу­рих, світло-бу­рих, тем­но-ко­рич­не­вих плям із об­лямівкою від світло-жов­то­го до тем­но-бу­ро­го за­барв­лен­ня. Во­ни різної ве­ли­чи­ни (діаме­т­ром до 8 мм) та різної фор­ми. У разі ура­жен­ня мо­ло­дих па­гонів во­ни відста­ють у рості і нерідко ги­нуть. Пля­ми на стеб­лах темні, май­же чорні, ви­дов­жені, ча­с­то охоп­лю­ють усе стеб­ло, епідерміс розтріскується, і на стеб­лах ут­во­рю­ють­ся ви­раз­ки. Важ­ли­вою діаг­но­с­тич­ною оз­на­кою хво­ро­би є ут­во­рен­ня на відмер­лих тка­ни­нах у місцях плям чор­них кра­пок, котрі яв­ля­ють со­бою пікніди па­то­ге­ну.
За умов ура­жен­ня бобів насіння у них фор­мується плю­с­к­ле, во­но має низь­­ку схожість. Як­що з інфіко­ва­них насінин ут­во­рю­ють­ся схо­ди рос­лин, во­ни вже хворі і з ча­сом ги­нуть. Крім то­го, на та­ких рос­ли­нах про­ду­кується інфек­цій­ний ма­теріал.

Хво­ро­бу спри­чи­нює гриб Phoma medicaginis Malbr. & Roum. var. medicaginis (си­нонім — Ascochyta imperfecta Peck.). Під час ве­ге­тації рос­лин він по­ши­рюється за до­по­мо­гою пік­но­с­пор. Гриб A. imperfecta ура­жує різні ви­ди лю­цер­ни.

Ма­со­ве інфіку­ван­ня рос­лин відбу­вається за до­що­вої про­хо­лод­ної по­го­ди. Найбільше ура­жу­ють­ся посіви дру­го­го і тре­ть­о­го років. До­що­ва по­го­да під час цвітіння рос­лин і фор­му­ван­ня бобів сприяє ура­жен­ню насіння. Інку­баційний період за­хво­рю­ван­ня мо­же ста­но­ви­ти чо­ти­ри-шість діб.

На ура­же­них рос­лин­них решт­ках гриб зберігається у формі пікнід. В інфіко­ва­но­му насінні містить­ся гриб­ни­ця па­то­ге­ну. Інфекцій­ний ма­теріал та­кож мо­же зберіга­ти­ся на ура­же­них рос­ли­нах ди­ко­рос­лої лю­цер­ни та са­мосіві куль­тур­ної.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Ви­ро­щу­ван­ня стій­ких сортів.
• Очи­щен­ня, сор­ту­ван­ня та про­тру­ю­ван­ня насіння.
• Роз­та­шу­ван­ня но­вих посівів на віддалі від ста­рих.
• Зни­щен­ня рос­лин­них ре­ш­ток.

Ре­тель­ний об­робіток грун­ту шля­хом бо­ро­ну­ван­ня, дис­ку­ван­ня і куль­ти­вації. За­сто­су­ван­ня ши­ро­ко­ряд­них посівів, раннє ско­шу­ван­ня за­ра­же­них посівів. Піджив­лен­ня фо­с­фор­но-калійни­ми до­б­ри­ва­ми.

Бу­ра пля­мистість лю­цер­ни

Хво­ро­ба по­ши­ре­на в усіх рай­о­нах ви­ро­щу­ван­ня лю­цер­ни і про­яв­ляється на по­чат­ку літа. Ура­жу­ють­ся ли­ст­ки, стеб­ла та бо­би. На ли­ст­ках з’яв­ля­ють­ся бурі, круглі, із зуб­ча­с­ти­ми кра­я­ми пля­ми, спо­чат­ку дрібні, а пізніше їхній діаметр збільшується до 2–3 мм. У цент­рі плям, із верх­нь­о­го бо­ку ли­ст­ка, ут­во­рю­ють­ся один або два бу­рих во­ско­подібних гор­би­ки (спо­ро­но­шен­ня па­то­ге­ну у ви­гляді апо­тецій). Ура­жені ли­ст­ки пе­ред­час­но о­па­да­ють. На ура­же­них стеб­лах пля­ми дов­гасті.

Хво­ро­бу вик­ли­кає гриб Pseudopeziza medicaginis Sacc. Під час ве­ге­тації рос­лин він по­ши­рюється сум­ко­с­по­ра­ми, що фор­му­ють­ся в апо­теціях і роз­но­сять­ся по­то­ка­ми повітря на інші рос­ли­ни.

На ура­же­них ли­ст­ках зіспо­ду пла­с­тин­ки ут­во­рю­ють­ся та­кож тем­но-ко­рич­неві пікніди, у яких фор­му­ють­ся пікно­с­по­ри.

Гриб P. medicaginis є вузь­ко­с­пеціалі­зо­­ва­ним па­ра­зи­том, який ура­жує тільки лю­цер­ну.

Умо­ви, що спри­я­ють ура­жен­ню рос­лин. Хво­ро­ба ча­с­то про­яв­ляється на посівах лю­цер­ни за во­ло­гої і теп­лої по­го­ди. За­га­лом дощі та рясні ро­си спри­я­ють ут­во­рен­ню та по­ши­рен­ню сум­ко­с­пор гри­ба і роз­вит­ку хво­ро­би. Ура­же­ність лю­цер­ни бу­рою пля­мистістю по­си­люється із віком посіву.

Па­то­ген зи­мує на ура­же­них рос­ли­нах у ви­гляді апо­теціїв, із яких на­весні по­ши­рю­ють­ся сум­ко­с­по­ри. Від них відбу­вається за­ра­жен­ня листків. Пе­ре­зи­мо­ву­ва­ти та­кож мо­жуть пікніди.

За­хо­ди за­хи­с­ту

• Впро­ва­д­жен­ня у ви­роб­ництво стійких сортів.
• До­три­ман­ня сівозміни та про­сто­ро­вої ізо­ляції посівів.
• Мен­ше ура­жу­ють­ся ши­ро­ко­рядні посіви лю­цер­ни.
• Зни­щен­ня дже­рел інфекції шля­хом бо­ро­ну­ван­ня та низь­ко­го ско­шу­ван­ня.
• Пе­ред­час­не ско­шу­ван­ня у разі ран­нь­о­го силь­но­го роз­вит­ку хво­ро­би.
• Ско­шу­ван­ня ди­ко­рос­лих видів лю­цер­ни.
• Зба­лан­со­ва­не удо­б­рен­ня.
• Об­при­с­ку­ван­ня насіннєвих посівів доз­во­ле­ни­ми фунгіци­да­ми.
• Якісне об­мо­ло­чу­ван­ня, очи­щен­ня, сор­ту­ван­ня та зне­за­ра­жен­ня насіння.

М. Піковсь­кий, канд. біол. на­ук,

М. Ки­рик, д-р біол. на­ук,
НУБіП Ук­раїни