Біла книга: генетично модифіковані культури Науковий погляд чеських вчених, які працююють з ГМО

Ми пропонуємо вашій увазі уривки з нещодавно опублікованої "Білої книги" чеських вчених, в якій робиться спроба привести європейських політиків до тями. Ми сподіваємося, що цей матеріал буде корисним не тільки для фахівців сільського господарства, але й для вітчизняних політиків, які через своє невігластво вважають, що все що, походить з Європи, то - золото.

Історія найбільших відкриттів людства демонструє, що фундаменталістська ідеологія, невігластво та жадібність часто ставали на перешкоді правді, але тимчасово. Ця книга була підготована в бажанні скоротити період невірних уявлень про ГМО в Європі.
Нинішні зусилля побороти голод у світі стикаються з подальшим зростанням чисельності населення в парі зі скороченням площ орних земель. Загроза дефіциту продуктів харчування посилюється зростаючими вимогами стосовно безпеки продуктів харчування та їхньої якості. Масштабне виробництво високоякісних харчів залежить, великою мірою, від наявності ефективних сортів, отриманих, переважно, завдяки випадковим мутаціям.
Відбір "випадкових" мутацій та гібридизація відібраних рослин задовольняли потреби людства протягом тисячоліть, а високопродуктивні сорти, які сьогодні використовують у виробництві, були отримані, першою чергою, за допомогою мутацій, викликаних радіацією або хімічними речовинами. Хоча ці методи залишаються корисними в селекції рослин, є загроза того, що багатотисячні втручання в мутагенез вже практично вичерпали ендогенні генетичні ресурси більшості культур.
На щастя, природні ресурси нині можна збільшити методами, відомими як генетичні модифікації, оскільки ця технологія дає доступ до суттєво розширеного генетичного пулу.
Сьогоднішні генетичні модифікації рослин треба називати трансгенезом, оскільки вони включають перенесення одного або більше корисних чужих генів у цільову рослину, вносячи таким чином нову ознаку, таку як резистентність до комах-шкідників, якщо трансген кодує виробництво інсектицидного білка. Як і в будь-якій іншій технології (оранка, застосування гербіцидів, біологічний контроль за шкідниками тощо), створення ГМ-культур є втручанням людини в природу і має застосовуватися з обережністю. Ризики та вигоди ГМ-культур слід порівнювати з іншими технологіями, наприклад, застосуванням інсектицидів у боротьбі з комахами-шкідниками, до розглядання можливості їхнього практичного використання. Щодо дозволених ГМ-культур наукові докази та практичний досвід показують, що вони дають фермерам суттєві економічні вигоди та є безпечнішими для довкілля, ніж порівнювані технології.
Однак, незважаючи на їх успішне застосування в усьому світі, використання ГМ-культур в Європейському Союзі є предметом суперечок, а технологія повністю відкидається деякими країнами - членами ЄС. Оскільки таке цькування сучасної технології може поставити під загрозу конкурентоспроможність ЄС, вона має бути всебічно оцінена неупередженими науковими методами.
Багато європейських вчених стурбовані тим, що політичні чинники та ідеологія перешкоджають об'єктивній оцінці ГМ-технології в деяких країнах ЄС, що має негативний вплив на весь Союз.
Розуміючи відповідальність, яку несуть їхні країни протягом головування в ЄС, чеські вчені вирішили сформулювати свою позицію в підтримці наукового підходу до проблем ГМ. Як і з будь-якою іншою технологією, використання ГМ-культур принесе вигоди з мінімальними негативними наслідками за її використання раціональним, науково обгрунтованим, способом.
На жаль, нинішнє європейське законодавство щодо ГМ-культур ігнорує наукові висновки і базується на необгрунтованих уявленнях, що трансгенез є єдиним методом селекції, який створює ризики. Інші біотехнологічні методи, такі як віддалена гібридизація та мутагенез, викликаний радіацією або небезпечними хімічними речовинами, вважаються безпечними за визначенням без потреби будь-якого контролю. Цей трюк свідомо робиться перед громадськістю, яка нічого не підозрює.
Політики, які ігнорують наукові докази та прислухаються до необгрунтованих закидів, зраджують своїх виборців, які очікують дій на користь населення ЄС. Проте апріорне цькування використання генетичних модифікацій у селекції рослин знижує конкурентоспроможність європейського сільського господарства, а отже, діє всупереч інтересам населення. Більше того, суспільство дезінформується стосовно принципів генетичної модифікації та безпеки цього методу порівняно з іншими методами селекції рослин, такими як радіація або хімічний мутагенез. Нинішні правила щодо створення, випробувань і використання ГМ-культур є дуже подібними до законодавства, що регулює використання отрут, наркотиків, вибухових речовин і хімічної зброї (ліцензування робіт, маркування, протоколювання, спеціальне навчання персоналу, плани на випадок позаштатних ситуацій, регулярне інформування органів влади, спеціальні режими експорту та імпорту тощо). Такі правила неминуче викликають підозру у населення і інтерпретуються як доказ того, що ГМ-культури є небезпечними.
Як наслідок, дезінформоване суспільство відкидає ГМ-технологію і вимагає від політиків заборонити все, що пов'язано з ГМ-культурами.
Після цього всі дії стосовно ГМО були здійснені під великим пресом з боку "зелених", які сприймаються науковою спільнотою як перешкода на шляху науки, промисловості та міжнародної торгівлі.
Внаслідок цього наука програла битву, і була прийнята парадигма, що "трансгенез є єдиним ризикованим методом серед інших". З часу прийняття першої директиви пройшло двадцять років, що є досить довгим часом для галузі, що швидко розвивається.
В усьому світі ГМ-культурами засіяно мільйони гектарів, з яких отримують і споживають мільйони тонн продукції без жодних негативних наслідків. Для усунення деяких потенційних ризиків (які так ніколи і не були доведені) методи створення ГМ-культур були вдосконалені. Але це жодним чином не спонукало політиків до вдосконалення архаїчних правил. За іронією в ЄС без будь-яких обмежень було створено більше трьох тисяч радіаційних мутантів з невідомими властивостями, і одночасно утримування рибки даніо реріо (zebra fish) в акваріумі вдома створює "серйозну загрозу природі Європи та здоров'ю людини" і карається штрафом до 50 тисяч євро.
Така система офіційно називається науковою, хоча, насправді, вона не має нічого спільного з наукою.
За неупередженого підходу ми маємо припустити, що використання ГМ-культур може принести, як і інші технології, певні вигоди, але воно може також спричинити шкоду довкіллю та здоров'ю людей і тварин. Тільки наукова оцінка зисків та ризиків може встановити рівень ризику як основу для розумного рішення щодо прийнятності чи неприйнятності технології в кожній конкретній ситуації. Відповідна оцінка переваг і ризиків повинна здійснюватися порівнянням з альтернативними технологіями, які мають на меті ті ж самі загальні цілі. Наприклад, порівняння вирощування ГМ-культур, стійких до шкідників, з вирощуванням таких само негенномодифікованих культур, які захищаються проти шкідників інсектицидами або біоагентами. Оцінки ризиків нічого не варті, якщо вважається, що "стандартні" ("традиційні" тощо) методи не несуть ризиків. Також слід враховувати економіку, особливо під час оцінки довготермінового використання. Наприклад, оскільки насіння ГМ-культур, стійких проти шкідників, є більш дорогим, ніж негенномодифікованих культур, фермери вирощуватимуть не ГМО-сорти, якщо інвазія є невисокою.
Для створення ГМ-культур використовують декілька видів маніпуляцій з генами. Для створення сорту томату Flavr-savr був використаний метод придушення активності гена, що вважалося "ризикованим" втручанням, як таке, що вело до примусової зміни генотипу. Однак суміш двох різних геномів, отримана під час створення тритикале, є значно глибшим втручанням, і одночасно вважається, що тритикале безпечне, і його використання не потребує регулювання. Перенесення генів від диких родичів також заперечується опонентами, незважаючи на те, що аналогічні, але менш проявлені ефекти отримували методами класичної селекції. Наприклад, методами класичної селекції були отримані сорти картоплі, частково стійкі до фітофторозу. Причини стійкості не відомі, проте немає спеціальних правил стосовно використання такої картоплі на противагу ГМ-картоплі, яка містить відомий ген, перенесений з дикого Solanum bulbocastanum.
Інші заперечення щодо перенесення генів виникають, коли мова йде про об'єднання генів зі стійкістю до антибіотиків. Гени, що кодують резистентність до певних антибіотиків, використовували на першому етапі створення трансгенних культур з чисто технічних причин. Пізніше їх заміняли генами, що забезпечували стійкість до гербіцидів, але на пізніших етапах створення ГМ-культур їх взагалі усували. Однак деякі особливо корисні культури все ще містять гени, що забезпечують стійкість до антибіотиків. Споживання такого гена з ГМ-культурою представляє незначний додаток порівняно з аналогічними генами, які ми отримуємо від бактерій, наявних у нашій щоденній їжі.
Таким чином, громадськість має бути більш інформованою щодо кількості бактерій у їжі та кормах і щодо рівня резистентності до антибіотиків у них.
Експериментальне тестування виконується встановленими методами, наприклад, годівлею, визначенням алергенності, польовими дослідженнями тощо. Оскільки випробування є дорогими і оплачуються платниками податків (споживачами), будь-яке рішення щодо випробування має прийматися у відповідальний спосіб. На жаль, деякі вимоги до випробувань базуються не на фактах, а на необгрунтованих катастрофічних сценаріях, вироблених певними лобістськими групами з посиланням на "принцип запобігання". Водночас набагато більші ризики, не пов'язані з ГМО, ігноруються. Наприклад, можливий ризик від бактеріального ензиму CP4 EPSPS, введеного в деякі культури для вироблення стійкості до гліфосату, постійно тестується, включаючи тести на алергенність. У жодному з цих досліджень не бралося до уваги, що в їжі (і тим більше в кормах) містяться мільйони та десятки мільйонів бактерій з ензимом CP4 EPSPS. Цей білок є типовим складником їжі та кормів, тобто деякі з надмірних і дорогих тестів були зайвими.
Аналогічною є ситуація з побоюваннями щодо гена nptII, який забезпечує стійкість до канаміцину. Можливому перенесенню цього гена з генетично модифікованих рослин до кишкових патогенів присвячено багато публікацій. Проте ніхто не провів експериментів із визначення кількості цього гена, який споживається щоденно разом із їжею. Перенесення генів між бактеріями (горизонтальне перенесення бактерій) є легким, тоді як перенесення генів від рослини до бактерії ніколи не було переконливо доведеним. Висновки Європейського агентства з безпеки продовольства відобразили цю ситуацію, але єврокомісар-2007 Ставрос Дімас використав наявність гена nptII як привід для заборони видання дозволу на вирощування промислового сорту картоплі Амфлора. Це рішення було прийнято на підставі особистих уявлень, а не наукових фактів.
Цікаво, що кількість радіаційних мутантів, випущених у довкілля, досягла 3000, але з політичних причин вони автоматично розглядаються як такі, що не несуть ризиків. Це є наслідком того, що "мутагенез" виключений з "генетичної модифікації" в додатку І В директиви ЄС 90/220/EEC так само, як і з усіх інших наступних директив і правил.
Методи генетичної модифікації, що виключені з цієї директиви за умови, що вони не включають використання ГМО як реципієнта батьківських організмів: 1) мутагенез, 2) злиття рослинних клітин (включаючи злиття протопластів), якщо отриманий організм може також бути отриманий традиційними селекційними методами.
У цьому положенні нехтується той факт, що навіть стабілізовані радіаційні мутанти містять, порівняно з батьківською рослиною, більше нових білків, ніж сорти, отримані методами ГМ. Також добре відомо, що навіть заміна однієї амінокислоти, що є частим результатом радіаційного мутагенезу, може зменшувати засвоювання білка та/або схеми глікозилювання. Ці обидві зміни є важливими чинниками в розрізненні білків імунною системою і можуть викликати алергічні реакції. Цей можливий ризик описаний тут для підкреслення абсурдності правил стосовно ГМО, а зовсім не як заклик для поширення цих тривалих і дорогих бюрократичних процедур на радіаційних мутантів.
Обмежуючі правила знижують інноваційний потенціал Європи, оскільки біотехнологічні компанії або їхні дослідні підрозділи полишають її. Виведення досліджень супроводжується відтоком вчених, які емігрують до США. Можливо, найбільш серйозним соціальним наслідком європейської парадигми щодо ГМО є підтримка безглуздих тверджень про небезпечну природу ГМО.
20 лютого 2007 року данський міністр довкілля Конні Хедегаард зробила заяву, що вона стурбована тим, що Європа справила негативний вплив на країни, що розвиваються, нав'язуючи свої стандарти щодо регулювання ГМО решті світу.
Законодавство є відповідальністю політиків. Вчені не можуть формулювати закони. Але вони зобов'язані робити заяви, що:
} правила ЄС базуються на упередженнях і політичних розрахунках;
} регулювання ГМО, аналогічне до регулювання наркотиків, отрут і вибухівки, створюють у громадськості уявлення, що продукти біотехнологій є такими ж небезпечними для здоров'я людей та тварин;
} нинішні правила стосовно ГМО обмежують фермерів і сільськогосподарське виробництво, зменшують конкурентоспроможність ЄС на світових ринках, а в довгостроковій перспективі загрожують довкіллю.
Передбачалося, що ГМО будуть розглядатися як ліки і що рішення щодо їхнього використання будуть базуватися на науковій оцінці, а не голосуванням недостатньо поінформованих політиків. Це не означає, що громадськість буде усунена від процесу вироблення рішень. Проте участь громадян має бути пропорційною знанню ними предмета. Нинішній рівень невігластва європейців стосовно ГМО є жахливим.
Наукова спільнота не може зрозуміти, чому ЄС надає фінансову підтримку лобістським групам, які поширюють дурниці, такі як пропозиції провести паралель між трансгенезом і пріонами, або, що ще гірше, заперечення наявності генів у традиційних культурах. Шкода, заподіяна такими групами в Європі, може бути більшою, ніж шкода, заподіяна політичними екстремістами, діяльність яких заборонена законодавчо. Наївно думати, що вчені можуть нейтралізувати професійну пропаганду лобістських груп, які не завдають собі клопоту надавати докази, як того вимагають від учених.
Пильну увагу слід приділити правдивому інформуванню громадян. Біотехнологія є складною наукою, і не просто зрозуміти її принципи та взаємодії з довкіллям, економікою і політикою. Проте, задля майбутнього ЄС, потрібно досягти базового розуміння. Відкидання наукових доказів разом із підтримкою лобістських груп може сприяти появі безвідповідальних політиків, що в довгостроковій перспективі означатиме злочин стосовно європейців.
Лише в незначній кількості видань наводяться звіти щодо негативного впливу ГМ-культур. Наскільки ми знаємо, всі ці звинувачення були спростовані наступними перевірками. Наприклад, висновки дослідження, де було показано негативний вплив Bt-кукурудзи на метелик Chrysopidae, і яке здійснювалося в лабораторних умовах, були беззаперечно спростовано кількома пізнішими перевірками. Цікаво, що супротивники генної інженерії невпинно цитують поодинокі звіти щодо небажаного впливу ГМ-культур і при цьому ігнорують їхні спростування.
Регулювання сільськогосподарської біотехнології має як середньо-, так і довготермінові соціоекономічні наслідки та впливає на стабільність агроекосистем. За формулювання законодавства відповідають політики, тоді як вчені повинні надавати дані, потрібні для виважених рішень.
Будь-яка діяльність людини несе певний ризик, нульового ризику не існує, але можна оцінити відносний ризик, якщо дотримуються дві основні умови.
Ризик - це ймовірність завдання шкоди; термін імовірності за визначенням виявляє непевність, тобто відбиває той факт, що відсутньою є певна інформація. Додержання принципу "запобігання" відбиває небажання або некомпетентність для проведення об'єктивного оцінювання ризиків.
Оцінка ризиків має супроводжуватися оцінкою вигоди за тих самих умов, що й альтернативна технологія. Відношення "вигода/ризик" є ключовим для визначення прийнятного ризику як основної інформації для прийняття рішень. Ризики та вигоди ГМ-культур можна оцінити тільки порівнянням із традиційними негенномодифікованими сортами, вирощуваними з використанням стандартних процедур, включаючи застосування інсектицидів, гербіцидів тощо. Відсутність адекватного контролю робить дані, отримані для ГМ-культур, безглуздими.
Сільське господарство неминуче перетворило природні диверсифіковані агроекосистеми на монокультурні, які іноді експлуатуються до точки незворотної шкоди. Оцінка впливу на довкілля нових технологій диктується потребою мінімізувати шкоду заради стабільності сільського господарства. ГМ-культури варто досліджувати, як і будь-яку іншу технологію, щодо можливого впливу на сукупність організмів в екосистемах, особливо на види, які або є суттєвими для "екологічних послуг" (боротьба зі шкідниками, аерація грунту, утворення гумусу тощо), або слугують індикаторами підтримки біорізноманіття.
Нові сорти привносять в екосистему новий генетичний набір, і слід вивчати можливе перенесення внесених або модифікованих генів в усі статевоподібні рослини.
Поторібно з обережністю розрізняти вплив сортів рослин і сільського господарства як такого, включаючи методи польових робіт, застосування хімікатів, відбір рослин і сівозміну тощо.
Вплив нових технологій може бути або позитивним, або негативним; немає сенсу апріорно класифікувати деякі технології як негативні та ризиковані. З ГМ-культурами проводили численні наукові дослідження, і не було знайдено жодних негативних ефектів, що перевищували би ефекти традиційного сільського господарства. ГМ-культури були навіть рекомендовані для органічного землеробства.
У процесі регулювання використання ГМ-культур наукові дані ігноруються. Відношення політиків до ГМ-культур залежить від їхніх особистих ідеологічних уявлень, на що впливають різні чинники: політичні торги; такі питання, як податки та субсидії; економічні результати і торгівля сільськогосподарськими товарами; настрій виборців тощо.
Немає наукових даних, які б показували виняткове становище ГМ-рослин відносно "класичних" методів селекції. Окремі регулятивні заходи для ГМ-культур, можливо, були виправдані десятиліття тому новизною цієї технології, але нині вони є застарілими.
Науково необгрунтовані заборони на використання ГМ-культур уповільнюють економічний розвиток, позбавляють фермерів права вибору того, що їм вирощувати, зменшують конкурентоспроможність ЄС у світовій торгівлі і насаджують європейцям думку, що нових технологій краще уникати. Це є дуже небезпечною спадщиною для майбутніх поколінь.
Соціоекономічні чинники, що впливають на використання ГМ-культур, включають тиск різних зацікавлених груп. Усі ці питання є дуже делікатними, і їх важко контролювати. Рішення, прийняті на підставі цих чинників, мають бути чітко оголошені як політичні і не мають претендувати на наукове обгрунтування.
Використання ГМ-культур швидко поширюється за межі Європи. Співпраця з країнами, що розвиваються, має бути розширена із зосередженням на оцінці ризиків нових технологій.
Ця декларація є підсумком пропозицій чеських вчених, які мають практичний досвід роботи з генетичними модифікаціями, що можуть застосовуватися або вже застосовуються в сільському господарстві.