Розвиток сільських територій: стан та перспективи

За час фінансових негараздів аграрний сектор економіки став найменш вразливим серед галузей вітчизняної економіки. Поряд із значним згортанням обсягів виробництва у промисловості сільське господарство навіть додало до показників попередніх періодів. Проте стан аграрного сектору та сільських територій далекий від своїх потенційних можливостей і потребує всебічної підтримки.

Стан сільських територій
Сучасний розвиток аграрного сектору України здебільшого орієнтований на укрупнення господарюючих суб'єктів, створення великих аграрних компаній та холдингів. У кожному регіоні України працюють по декілька компаній, які володіють десятками тисяч гектарів ріллі, займаються інтенсивним веденням землеробства, відмовляючись від малоприбуткових та соціально спрямованих напрямів діяльності. Це призводить до зменшення кількості робочих місць, міграції сільського населення у великі міста, далеке та близьке зарубіжжя. З кожним роком погіршується стан соціальної інфраструктури, на що впливає, першою чергою, відсутність достатнього фінансування з бюджетів різних рівнів.
Як наслідок за останні 15 років кількість жителів сільської місцевості зменшилася на 1,8 млн осіб, або 12%, і становить 14,7 млн, а чисельність дітей шкільного віку - на третину і становить лише 1,3 млн осіб. При цьому наповненість шкіл учнями в кращому разі становить 30-35% їх потенційних можливостей.
Сільські населені пункти поступово знелюднюють і припиняють своє існування, смертність у них на 37% перевищує цей показник у міських поселеннях. З 1991 по 2008 роки кількість населених пунктів скоротилася на 355, або в середньому на 19 одиниць щороку.
Незважаючи на низький рівень наявності в сільській місцевості об'єктів соціального призначення, їхня кількість постійно зменшується. За період 1990-2008 років скоротилася кількість сільських магазинів на 45,4 тис. одиниць (або 75%), закладів громадського харчування - 10,8 тис. од. (59%), дитячих дошкільних закладів - 3,6 тис. од. (29%), загальноосвітніх шкіл - 1,3 тис. од. (8,6%), закладів культури - 4,4 тис. од (21%), фельдшерсько-акушерських пунктів - 1,3 тис. од. (8%).
Наразі в сільській місцевості майже не проводятья робіт з будівництва доріг з твердим покриттям, об'єктів інженерного облаштування, житла, об'єктів комунально-побутового та соціально-культурного призначення.
Деградація сільських територій підриває основи дальшого розвитку не лише аграрного сектору, але й ставить під загрозу продовольчу безпеку держави.
У нинішніх умовах сільські території розглядаються не тільки як місце проживання близько третини населення України, а також як невід'ємна частина аграрного сектору країни.
Наразі сільське населення утримує понад 4 млн голів великої рогатої худоби, в тому числі майже 2,3 млн голів корів, що становить, відповідно, 69% та 78% загального поголів'я, а в присадибних господарствах виробляють 49% м'яса та 80% молока. До того ж, у господарствах населення вирощується понад 4/5 загального виробництва картоплі, овочів, плодів і ягід. Тобто сільські господарства значною мірою забезпечують потреби держави у сільськогосподарській продукції та продовольстві.
Окрім цього, сільському населенню належить не менш вагома роль в історико-культурному розвитку суспільства. Адже саме сільські жителі зберігають і примножують культурні традиції українського народу, передаючи їх із покоління в покоління. Вони самі є оберегами тих укладів, які існували багато років потому та залишилися до наших днів. А з нинішніми тенденціями деградації сільських територій ми втрачаємо зв'язок з історичним минулим, без якого важко буде виховувати нові покоління громадян незалежної держави.
 
Пріоритетні напрями розвитку
Комплексні заходи законотворців, органів державної влади всіх рівнів, місцевого самоврядування, сільських громад, суб'єктів господарської діяльності в сільській місцевості мають бути першочергово спрямовані на підвищення рівня трудової зайнятості та доходності сільського населення, забезпечення розвитку соціальної сфери села, розбудови ринкової інфраструктури.
Незважаючи на те, що в господарствах населення виробляють вагому частку сільськогосподарської продукції, й донині відсутня належна заготівельно-збутова мережа. Наявні заготівельні пункти переробних підприємств не відповідають потребам сьогодення, оскільки не забезпечують умов формування товарних обсягів якісної продукції та сприятливих закупівельних цін. Тому в основі розбудови ринкової інфраструктури має бути створення в сільській місцевості обслуговуючих кооперативів. Формування мережі молочарських, плодоовочевих, м'ясних, сервісних та інших об'єднань дрібних товаровиробників сприятиме створенню додаткових робочих місць, зайнятості населення, а відтак - збільшенню їхніх доходів.
Введення в дію з 1 січня 2010 року заборони на торгівлю молочною продукцією, виробленою в господарствах населення, та м'ясом, отриманим від забою худоби в домашніх умовах, має бути перенесено на більш пізній період. Адже дане обмеження суттєво вплине на обсяги виробництва продукції тваринництва у господарствах населення та ще більше погіршить нинішнє існування селян.
За інформацією Міністерства аграрної політики України, на 1 січня 2005 року в Україні було зареєстровано 1127 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. На початок 2009 року цей показник становив 936 таких господарюючих суб'єктів. Тобто за останні чотири роки їхня кількість зменшилася на 191 одиницю.
Прийнята державна програма підтримки розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації на період до 2015 року передбачає додаткове створення та надання допомоги 10,5 тис. кооперативним об'єднанням селян, з яких уже у 2009 році - 153 одиницям на суму 122,7 млн гривень.
Такі самі програми приймаються й на регіональному рівні. Зокрема, Сумською обласною радою прийнято рішення про виділення з обласного бюджету в поточному році 3,3 млн грн на створення 19 обслуговуючих кооперативів, а саме: 11 молочарських та 8 сервісних. Таким чином, новостворений кооператив отримає з місцевого бюджету в середньому понад 170 тис. грн для формування матеріально-технічної бази.
Отже, початок розвитку інфраструктури аграрного ринку вже покладено, тож слід продовжувати роботу в даному напрямі.
Перехід на сучасні технології ведення господарської діяльності суб'єктами аграрного бізнесу потребує підвищених вимог до їх кадрового забезпечення. Робота на сучасній техніці (здебільшого іноземного виробництва), дотримання інтенсивних технологій вирощування продукції рослинництва і тваринництва ставлять нові вимоги до підготування фахівців у вищих навчальних закладах аграрного спрямування. При цьому необхідним є проведення перепідготовки та періодичних навчань спеціалістів та керівників агропідприємств. Тому перед навчальними закладами Мінагропролітики стоїть завдання якісного підготування майбутніх спеціалістів та їх швидкої адаптації до сучасних умов господарювання.
Але для цього у вищій школі потрібно значну увагу приділяти практичному підготуванню студентів, визначаючи та закріплюючи за ними для проходження практики кращих підприємств в регіонах, створюючи комплексні або галузеві навчально-практичні центри на базі провідних господарств аграрного сектору.
Але підготування кваліфікованих фахівців - це лише частина справи. Адже необхідні також програми як державного, так і регіонального рівня для стимулювання їх до працевлаштування в сільській місцевості. Слід враховувати надання можливості отримання кредитів для житлового будівництва на безповоротній основі або за пільговими умовами сплати відсотків за користування, формування матеріально-технічної бази новостворених фермерських господарств, підвищення мотивованості до роботи у сільськогосподарських підприємствах завдяки об'єктивному рівню заробітної плати, запровадженню соціальних преференцій тощо.
Однією із значущих проблем нинішнього стану сільського господарства є відсутність соціальних стандартів і норм проживання та праці населення. Нині за межею бідності перебуває 15,5% загальної кількості селянських господарств, окрім цього, у 25% сукупні витрати не перевищують рівня прожиткового мінімуму.
Для того щоб покращити стан сільської місцевості, потрібно знати, яких критеріїв якості життя на селі необхідно досягати.
Одним із найгостріших та найскладніших питань є розбудова соціальної інфраструктури. Нині виникає потреба забезпечення сільських населених пунктів дорогами і під'їздами з твердим покриттям, будівництва і облаштування вулиць, будівництва реконструкції та капітального ремонту мереж водопостачання і водовідведення, систем електропостачання, розвитку мережі соціально-культурного обслуговування населення, та на цьому перелік об'єктів соціальної сфери, що потребують суттєвих капіталовкладень, не закінчується.
Складнощі виникають під час пошуку коштів для фінансування визначених робіт. Вони передбачають бюджетних асигнувань, а тому можуть перейти в розряд невирішених. Тому наразі розглядається можливість створення Українського фонду підтримки розвитку сільських територій, який буде акумулювати кошти за рахунок відрахувань господарюючих суб'єктів всіх форм власності в розмірі 1,5% їхніх доходів. А отже, це один із можливих варіантів спрямування коштів для вирішення невідкладних питань розвитку сільських територій.
Отже, піднімати економіку держави потрібно з відродження села. Всебічний розвиток сільських територій зміцнить державу. Адже Україна споконвіків вважалася аграрною країною, а нехтуючи зміцненням сільських територій, держава втрачає і в інших галузях господарської діяльності. Відтак робота як у вищих органах державної влади, так і на місцях має базуватися на комплексному підході до вирішення назрілих питань, а саме: створення правових, фінансових та організаційних умов для реалізації багатофункціональності сільського господарства, зайнятості сільського населення, якісного середовища проживання людей у сільській місцевості та розвитку партнерства держави, бізнесу, територіальних громад.

В. І. Ладика,
ректор Сумського національного аграрного університету, д.с.-г.н., професор, членкор. УААН,
голова постійної комісії з питань агропромислового комплексу
та соціального розвитку села
Сумської обласної ради