Спецвозможности
Новости

Розвиток аграрних ринків в Україні: яка політика, такі й результати

05.06.2008
365
Розвиток аграрних ринків в Україні: яка політика, такі й результати фото, иллюстрация

Цікаво, що змінилося у сільгоспвиробників, що віце-прем’єр-міністр запропонував вилучати в них третину доходів від виробництва соняшнику? Може, хлопці занадто багато заробляють на цьому? Он прем’єр-міністр Віктор Янукович нещодавно звинуватив аграріїв, що ті гроші лопатою гребуть: “І коли я зустрічаюся з товаровиробниками, завжди їм кажу, що заробляти треба в міру, тоді буде зростати виробництво і не буде незрозумілого зростання цін” (виступ на нараді з питань розвитку АПК, Черкаси, 5 лютого ц.р.). Знову ж таки цікаво, чи каже це ж саме наш прем’єр на зустрічах з вітчизняними мультимільйонерами та мільярдерами?

Але повернімося до наших баранів, як говорилося в одному прислів’ї. Агробізнесмени були шоковані пропозицією Івана Кириленка. На пряме запитання віце-прем’єра спромоглися пробелькотіти щось на кшталт, що не треба нічого змінювати, дайте нам спокійно працювати. І Іван Кириленко великодушно пішов назустріч, запевнивши присутніх, що протягом трьох років мито змінюватися не буде. Ця заява є тим більш дивною, що вже восени після президентських виборів, згідно з Конституцією України, уряд (Іван Кириленко у тому числі) має піти у відставку, а отже, тут нічого гарантувати не можна. Ну й, крім того, через два роки будуть чергові вибори до Верховної Ради — тут теж нічого гарантувати не можна.

Далі на своє тяжке життя в ринкових умовах почали скаржитися традиційні плакальники — цукровики. Про бажання наших цукровиків ми писали не раз і не два, а тому не будемо повторюватися: в усіх бідах цукровиків винні вони самі та некомпетентний державний менеджмент. Іван Кириленко й тут був щедрим: пообіцяв, що цього року в Україну буде ввезено не більше 125 тис. т цукру-сирцю. Але, як казав один сліпий, побачимо.
У секції вступу України до ВТО переважала така думка: приєднуватися до ВТО треба, і негайно. Чому? А тому що Росія теж веде жваві переговори щодо вступу до ВТО, і якщо Росія стане членом цієї організації раніше за Україну, то Україна потім вже до ВТО не вступить ніколи. Тому на сьогодні існує лише одна альтернатива: або ВТО, або Єдиний економічний простір.

Заступник директора департаменту державної політики у сфері зовнішньої торгівлі, торгових обмежень і контролю над ЗЕД Мінекономіки України В. Калініна розповіла про складні переговори, пояснила, чому Україна так довго веде переговори щодо вступу до ВТО. (У мене щодо цього останнього є власна думка: що довше йдуть переговори, то у більшу кількість відряджень до Женеви може їздити все ширше коло “слуг народу” — їздять бо ж не за свій рахунок. — Ю.М.)
Так от, виявилася цікава деталь. Результати домовленостей, за якими Україні відкривається доступ до ВТО, засекречені навіть для народних депутатів України. Уявляєте собі шок наших депутатів-бізнесменів (не тільки аграрних), коли представники України остаточно підпишуть всі документи щодо вступу, а потім досягнуті угоди доведеться ратифікувати у Верховній Раді? Тож туди доведеться викликати всі кардіореанімаційні машини швидкої допомоги міста Києва.
А загалом думка наших експертів щодо вступу до ВТО була така: “Україна посіла у рейтингу зростання конкурентоспроможності 84 місце з-поміж 102 країн, між Кенією та Болівією. Це — найнижча позиція в Європі, що не додає оптимізму щодо наслідків зростання конкуренції на внутрішніх товарних ринках із іноземними виробниками. Ризики, пов’язані зі вступом до ВТО, мають, загалом, короткостроковий характер. Проте, враховуючи попередній досвід економічних перетворень в Україні, короткотермінові негативні чинники, цілком вірогідно, можуть стати довгостроковими, а негативні тенденції — набути системного характеру” (Тамара Осташко, Інститут сільського розвитку).

Ні, це зовсім не означає, що Україні не слід приєднуватися до ВТО, можливо, навіть навпаки, адже більшості галузей сільського господарства за нинішньої державної аграрної політики все одно “гаплик”. Тільки при вступі до ВТО цей “гаплик” настане набагато швидше, що, може, й краще — принаймні страждання аграрного сектора швидко закінчаться.
Переходимо до питань кредитування. Заступник директора кредитного департаменту банку “Аваль” Вадим Березовик: “Діюча система оцінки банками ризиків щодо сільськогосподарських підприємств не завжди спрацьовує. Більшість підприємств не має кредитної історії, в банках відсутній кваліфікований персонал для оцінки стану та перспектив розвитку бізнесу в аграрного позичальника, не налагоджено облік господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств, існує висока залежність результатів діяльності позичальника від сезонних і погодних факторів та своєчасності і якості проведення агротехнічних заходів. Усе це призводить до обмеження обсягів кредитування банками аграрного бізнесу та підвищення процентних ставок. Незважаючи на те, що оформлення застави є умовою видачі більшості кредитів, у сьогоднішніх умовах наявність застави не гарантує банку-кредитору повернення кредиту та отримання нарахованих процентів шляхом реалізації заставленого майна.
Ця ситуація викликана тим, що в Україні не діє повна, надійна і прозора система реєстрів земельних ділянок і майна, що перебуває в заставі, недосконала система прийняття та виконання судових рішень через державну виконавчу службу, нерозвинена інфраструктура аграрного ринку, в зв’язку з чим ліквідність заставлених активів знижується.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що останніми роками відбувається активний розвиток кредитних відносин комерційних банків з підприємствами аграрного сектора економіки. Однак для подальшого зростання обсягів кредитних вкладень в цю сферу економіки необхідно створити та реалізувати чіткий, дієвий та надійний механізм захисту прав кредиторів”.
Деякі мрійники пропонують використовувати для залучення кредитів в аграрний сектор економіки такий фінансовий інструмент, як факторинг (торгівля борговими зобов’язаннями). Але Вадим Березовик на це категорично відповідає: факторинг працювати не буде — банки не будуть купувати борги, які потрібно буде гасити через 1–3 роки.
Наші так звані економісти покладають великі надії на запровадження іпотеки — використання нерухомості, у тому числі земельних ділянок, для залучення кредитів у сільське господарство. Було й на цій конференції кілька доповідей з вражаючими цифрами потенційних кредитів — аж у 200–400 млрд грн. Але все це — від невігластва. Як говориться в одному жарті, пусти козла в город... Не буде ніяких кредитів під заставу землі!

По-перше, 90 відсотків земельних ділянок здається в оренду, а орендовану землю та майно використовувати в якості застави не можна. Ці неписьменні економісти щось белькотять з цього приводу, що, мовляв, будемо розвивати заставу права оренди. Для банкірів кредити під заставу земельних ділянок ще будуть головним болем, а от застава права оренди — це взагалі утопія.
Отже, зменшуємо ці 200–400 млрд грн потенційних кредитів до 20–40 млрд. Реальна ціна земельних ділянок є не 1500 тис. дол., як собі це “малюють на стелях” в Інституті аграрної економіки та в Держкомземі, а разів у 5–10 меншою. Так що наші 20–40 млрд зменшуються десь до 4 млрд грн. Земля не належить до високоліквідної застави, через що розмір кредиту не перевищуватиме 30 відсотків від ціни ділянки. Загалом запровадження іпотеки не дасть змоги залучити у сільське господарство більше 1–2 млрд грн (10–20 відсотків від обсягів кредитів, залучених минулого року й без іпотеки). Чи варто було нищити все протягом 13 років так званої аграрної реформи заради такого скромного результату?
Дуже компетентну доповідь щодо проблем у галузі страхування агробізнесу зробив заступник керівника проекту розвитку агробізнесу в Україні Міжнародної фінансової корпорації Роман Шинкаренко. Ми друкуємо цю доповідь, тому подаю стисло основні висновки доповіді: “Враховуючи, що законодавча база України перебуває в стадії формування, а ринкова інфраструктура не відповідає потребам агробізнесу, не можна очікувати, що страхові компанії зможуть допомогти в управлінні ризиками. Більше того, страховий сектор у даний час не може запропонувати ефективні інструменти з управління погодними ризиками... Системи ефективного страхування агросектора в Україні поки що немає...”
Про дорадництво говорити не будемо — це питання “дискусійне”. Як на мене, то з урахуванням ставки на розвиток великотоварного виробництва треба знову повернутися до досить ефективної системи підготовки кадрів у системі аграрної освіти та підвищення їхньої кваліфікації, а не займатися дурницями, витрачаючи бюджетні гроші на аграрно-економіко-технологічний лікнеп для мільйонів бажаючих щось вирощувати на власному городі чи дачній ділянці.

Під час конференції часто згадували інфраструктуру ринку, в тому числі ф’ючерсну біржу як механізм страхування від цінового ризику та прогнозування ціни. Ось думка з цього приводу президента Національної асоціації бірж України Миколи Солодкого: “Замість кропіткої роботи зі створення умов для функціонування біржового ринку, заговорили про негайне створення ф’ючерсної (причому єдиної) біржі і почали її активно створювати. Це нонсенс. Світова практика і теорія засвідчують, що для функціонування ф’ючерсного ринку необхідні такі складові: добре розвинений ринок реального товару, де не менше 40 відсотків продукції продається через біржові форвардні контракти; велика кількість учасників на ринку товару (продавців і покупців); незначні коливання цін на товари; наявність сталої та всеоб’ємної законодавчо-правової бази; фінансова цілісність ф’ючерсного ринку, яка тримається на інвестиційному капіталі спекулянтів, що становить не менше 60 відсотків усього обігу; суворі вимоги до капіталу брокерських контор та наявність розвинених клірингових центрів та розгалуженої системи підготовки фахівців для обслуговування ф’ючерсного ринку. Можна сміливо стверджувати, що всі перераховані компоненти в нашій країні сьогодні відсутні”.

Час підбивати підсумки.
Про загальний стан становлення ринкових відносин в Україні можна сказати рядком вірша дитячого поета Самуїла Маршака: “На это зрелище никто не мог смотреть без слез”.
1. Аграрної політики немає, тому й немає позитивних результатів від реформування (Безуглий, Гаврилов).
2. Біржової діяльності немає (Солодкий).
3. Немає перспектив для збільшення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського виробництва (Осташко).
4. Сектор аграрного кредитування перебуває в зародковому стані.
5. Фінансовий стан сільгосппідприємств такий, що влада боїться його оприлюднювати (Гудзь, Мінагрополітики).
6. Сектора страхових послуг в сільському господарстві немає (Шинкаренко).
Ну, а загальний висновок, шановні читачі, робіть самі. Мій власний висновок щодо того, де нині перебуває аграрний сектор України, можна висловити жартом: “Раніше ми перебували в хвості, а тепер ми трохи просунулися вперед.”
Насамкінець виникає ще одне питання: а чи не настав час гнати в шию всіх наших так званих реформаторів, які за 13 років незалежності так і не зуміли зробити чогось путнього. Бо, як говорилося ще в одному вірші Самуїла Маршака: “Что ни делает дурак, все он делает не так”.

Юрій Михайлов

Интервью
Леонид Козаченко, народный депутат, президент Украинской аграрной конфедерации
Реально ли «запустить» земельную реформу в Украине уже через год? Как государство должно защитить владельцев паев и аграриев? Что ждет их в 2017-м? Удастся ли преодолеть коррупцию в государстве? На
В сезоне-2017 представительство Syngenta в Украине признано рядом аналитиков и аграрных СМИ одной из самых успешных транснациональных компаний в стране. Syngenta Ukraine лидирует в сегменте продаж СЗР и семян, оказывает консалтинговую и... Подробнее

1
0