Спецможливості
Агрохімія

Роль хімічних елементів в удобренні ріпаку

03.09.2020
12483
Роль хімічних елементів в удобренні ріпаку фото, ілюстрація

Продуктивність культури визначається не лише біологічними особливостями сорту, а й щільністю посівів, вологозабезпеченістю та температурними режимами, які належать до абіотичних факторів, на які людині вплинути досить важко, а інколи практично неможливо. Необхідною умовою для отримання високої врожайності є оптимальне забезпечення рослин елементами живлення, зокрема комплексом макро- та мікроелементів. Особливо ретельно їх необхідно добирати восени, оскільки від того, в якому стані ввійде ріпак у зиму, залежить продуктивність весняної вегетації.

 

З родини капустяних саме ріпак є найчутливішим до умов вирощування та живлення. Чітко сплановане застосування добрив дає змогу збільшити його врожайність майже до 70%. Особливу увагу варто приділити озимим його сортам, які зазвичай характеризуються вищою врожайністю, порівняно з ярими формами, та є більш цінними в агротехнічному плані. Щодо стійкості, то озимий ріпак за умови достатнього снігового покриву здатен витримувати морози до 30°С, а без снігу до -15...-18°С. Проте якщо посіви не сформовані та ввійшли в зиму в неналежному стані, то можуть загинути в результаті випрівання, коли восени сніг випадає на непромерзлий ґрунт. Тоді рослини, що тривалий час перебувають під його покривом, виснажуються й гинуть. У такому разі достатнє накопичення елементів живлення в цей період є надважливим.

Оскільки протягом усієї вегетації ріпак нарощує досить велику вегетативну масу, то, природно, має достатньо високу потребу в азоті. Недостатнє забезпечення цим елементом на ранніх стадіях розвитку та росту рослин при­гнічує приріст листкової поверхні, що призводить до зниження фотосинтетичної активності, а це основна причина слабкого розвитку рослин восени та зниження ступеня морозостійкості. Проте й занадто захоплюватися азотним удобренням не слід, аби, як кажуть, не передати куті меду, адже завищені дози азоту знижують вміст олії та її якість. Азотне живлення має бути оптимальне й не перевищувати в загальному 47–65 кг д. р. Причому восени краще дати половину норми, оскільки навесні буде проводитись підживлення по мерзлоталому ґрунту.

Щодо фосфору, то його основна роль полягає у формуванні потужної та добре розгалуженої кореневої системи. Оскільки рівномірності у вологозабезченні останніми роками немає, то важливо, щоб рослина мала змогу поглинати вологу як із поверхневих, так і з глибинних шарів ґрунту. За умови достатнього забезпечення фосфором підвищується стійкість рослин до вилягання та хвороб, стимулюються процеси утворення насіння з підвищеним уміс­том у них олії та протеїну. В подальшому достатня кількість поглинутого K2O сприяє рясному цвітінню рослин ріпаку та поліпшує нектаровиділення, як результат — формування більшої кіль­кості насіння. Потреба в фосфорі становить 22–40 кг д. р.

Безперечно, для накопичення вуглеводів у осінній період не обійтись без калію, оскільки він сприяє перебігу процесів синтезу та акумуляції вуглеводів, що має велике значення для підвищення стійкості рослин до низьких температур у зимовий період. За достатнього накопичення вуглеводів зростає осмотичний тиск у клітинах кореневої системи, а отже, покращується засвоєння води та елементів живлення. В середньому потреба в калії становить 50–80 кг д. р./т продукції.

Якщо стосовно макроелементів суть потреби культури в них зрозуміла, то з мікроелементами все набагато складні­ше, адже потрібно правильно розставити пріоритети та точно знати: коли, що саме й скільки внести. Основною функ­цією мікроелементів, унесених восени, є підвищення стійкості рослин до біотичних та абіотичних стресів. Не останнє місце у виконанні цього завдання відведено сірці, що входить до складу амінокислот, жирних кислот та вітамінів, а головне — сприяє виробленню імунітету до грибних захворювань. Сірка бере участь у ферментативних реакціях, які позитивно впливають не тільки на ріст і розвиток, а й на врожайність і якісні показники врожаю, а головне — допомагає рослині поглинути достатню кіль­кість азоту, внесеного під основний обробіток, і бере активну участь у формуванні хлорофілу. Рослинам ріпаку цього елемента потрібно вдвічі більше, ніж зерновим культурам. Для отримання 1 т продукції достатньо буде 5–30 кг д. р. За нестачі цього мікроелемента гальмується синтез білка, уповільнюється ріст рослин, утворюється менша кіль­кість насіння та понижується його якість унаслідок зниження вмісту олії в ньому.

Щодо магнію, то його місце в системі живлення дещо особливе, оскільки він чудово працює в тандемі з калієм, підвищуючи вміст сирого протеїну в насінні. Для отримання 1 т продукції достатньо 7–12 кг д. р. Його нестача зазвичай спостерігається на ґрунтах із рівнем pH >6,0.

Порівняно з іншими озимими культурами, ріпак потребує дуже багато бору. За його нестачі порушується обмін речовин нуклеїновими кислотами (ДНК, РНК), вуглеводний обмін, поділ та формування оболонок клітин, функціонування клітинних мембран і регулювання водного режиму. Як наслі­док, рослини запізнюються із виходом із фази розетки, молоді листки набувають світлого забарвлення та скручуються. Для достатнього забезпечення рослин, подальшого розвитку й запліднення квіток і отримання 1 т продукції вистачить 45 г д.р. За умови достатнього забезпечення збільшується кількість стручків на рослині та кіль­кість насіння в ньому, що сприяє підвищенню врожайності з високою якістю.

Загальновідомо, що одним із визначальних показників урожаю ріпаку є маса тисячі зерен та кількість стручків на рослині, визначальну роль у формуванні яких відіграє молібден. Цей елемент не лише поліпшує азотне живлення, а й покращує стійкість рослин до заморозків, що досить важливо для озимих культур. Уведення молібдену в систему живлення рослин дасть змогу збільшити збір сирого протеїну на 10–15%, що значно покращить конкурентність вирощеної продукції на ринках збуту. Потреба на 1 т вирощеної продукції становить 0,7 г д. р.

Одним із ключових елементів, що впливає на накопичення та транспортування цукрів із листя в корінь рослин є марганець. Він бере активну участь в азотному та фосфорному обміні, синтезі АТФ. Особливо важлива достатня кількість цього елемента в осінній пері­од, оскільки що більше цукрів, то менша ймовірність перемерзання посівів і більша ймовірність їхньої вдалої перезимівлі. Потреба культури в марганці на 1 т продукції — 90 г д. р. Дефіцит цього елемента досить легко діагностувати візуально: характерним є жилкуватий хлороз, старіші листки набувають жовтого кольору, а в деяких сортів — червоного.

На сьогодні агровиробникам пропонують дуже великий асортимент добрив із різними комбінаціями поживних елементів, а відповідно, буде й різний вплив їхнього внесення на врожайність озимого ріпаку та його якість. Під час вибору мікродобрив для позакореневої обробки посівів слід звернути увагу на ступінь хелатизації, в ідеалі — це 94%, а також продукт повинен мати ефект прилипача-транспортера для безперешкодного проникнення компонентів добрива в рослину та поширення її організмом. Хімічний склад композицій мікродобрив має ґрунтуватись не лише на фізіо­логічній потребі рослин на певному етапі їхнього розвитку, а й на адитивній і синергійній взаємодії компонентів у рослині. Ну й, звісно, важлива умова — високий рівень насичення мікроелементами, що забезпечить економічну обґрунтованість у їхньому використанні.

 

 

М. Августинович, канд. с-г. наук

А. Чумак,

ТОВ «УНПЦ “Інститут живлення рослин»

Журнал «пропозиція», №9, 2019 р.

Ключові слова: Ріпак, удобрення ріпаку

Інтерв'ю
Наталія Савченко
Кораген®, Гранстар® Голд, Сальса®, Вінцит® Форте — назви цих високоефективних засобів захисту рослин добре знайомі більшості агровиробників і фермерів не лише України, а й багатьох країн світу. Втім, у наших рідних фермерів ці назви до... Подробнее
Як ми вже писали, органічна продукція в цілому залишається досить вузькою нішею аграрного ринку. Значною мірою – через ризикованість вирощування і збуту. Однак є ніші, де органічна продукція впевнено знаходить збут, принаймні на зовнішніх... Подробнее

1
0