Респіраторний синдром телят: знайти винного

Останніми роками рівень захворюваності молодняку ВРХ з ураженням органів ди­хання не знижується, а, навпаки, має тенденцію до зростання. Так, майже кожна друга тварина у ранньому віці хворіє на бронхопневмонію. Частіше реє­струють затяжні і рецидивні форми захворювання в осінньо-зимовий період, що зумовлено зниженою імунологічною реактивністю організму тварин. Респіраторний синдром (BRD) є причиною зниження росту і призупинення розвитку молодняку, збільшення витрат кормів та загибелі тварин.

Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com,
Р. Панічев
Спеціаль­но для жур­на­лу
«Тва­рин­ництво та ве­те­ри­нарія»

Наразі респіраторний синдром молодняку ВРХ є великою економічною проблемою. На його частку припадає близько 30% усіх випадків загибелі ВРХ у всьому світі (тільки у Північній Америці річні витрати на подолання цієї проблеми сягають понад 1 млрд дол. США (Adamu, 2007)). Так, значне поширення респіраторного синдрому у телят зумовлено не тільки ві­домими етіологічними факторами: першочерговими (анти­­санітарні умови утримання, підвищена вологість приміщень, різкі коливання добової температури) та другорядними (патогенна й умовно патогенна мікрофлора), але й імунним дефіцитом, що зустрічається майже у 60–70% новонароджених телят (таблиця).
Дослідження, проведені у Польщі, виявили змішані вірусні інфекції в осередках неблагополучних стосовно респіраторних захворювань (Кіта та ін., 1994). Проте найбільш питомі титри антитіл було виявлено щодо респір­атор­но-синци­ті­аль­­ного вірусу (РСВ), інфекційного ри­нотрахеїту (ІРТ), парагрипу-3 (ПГ-3), аденовірусів.

Вірусні агенти — підгрунтя закладено
Велика кількість інфекційних патогенів (віруси, бактерії, мікоплазми) вклю­­­­чаються у патологічний процес у різних комбінаціях на різних фермах. Найчастіше віруси та мікоплазми є первинними інфекційними агентами, а бактерії ускладнюють патологічний процес у вже ослабленому організмі.
Найпоширеніші збудники, які спричинюють розвиток респіраторного синдрому у телят, — це віруси:
 респіраторно-синцитіальний;
 інфекційного ри­нотрахеїту;
 парагрипу-3;
 вірусної діареї (ВД).
Кожен із них окремо та в комбінаціях з іншими може спричинювати значні проблеми у стадах великої рогатої худоби.
Респіраторно-синцитіальний вірус
Є важливим збудником комплексу захворювань органів дихання у телят, адже трапляється досить часто. Так, частка РСВ становить близько 40% загальної кількості етіологічних чинників респіраторних інфекцій. Най­сприй­нятливші до інфекції телята до місячного віку. У дорослих тварин хвороба перебігає безсимптомно, що свідчить про наявність антитіл до цього вірусу. Інкубаційний період — дві-три доби.
У хворих телят спостерігають підвищення температури тіла до 41°С, зниження апетиту, пригнічення, підвищене слиновиділення, утруднене і прискорене дихання, сухий кашель, серозно-слизові виділення із носової порожнини, кон’юнк­­тивіт, бронхопневмонію різного ступеня тяжкості, набряк або емфізему легенів, інтерстиціальну пневмонію. Тривалість хвороби — три-вісім діб.
Захворюваність зазвичай висока і становить 60%, а ле­тальність може сягати 20%. Тварини заражаються аерогенним шляхом, не виключена можливість внутрішньоутробного інфікування, що підтримує циркуляцію вірусу в стаді.
Хвороба може виникати протягом усього року, але частіше — в осінньо-зимовий період, а також за комплектування поголів’я із різних господарств. Часто PC-вірусна інфекція перебігає в асоціації із вірусами парагрипу-3, інфекційного ринотрахеїту, вірусної діареї, сальмонельозом тощо.

  Вірус інфекційного ринотрахеїту
Спричинює контагіозне вірусне захворювання, яке перебігає з ознаками ураження дихальних шляхів, статевих органів, центральної нервової системи, шлунково-кишкового тракту, очей, шкіри, порушення відтворювальної функції тощо. Респіраторна форма перебігу захворювання завдає найбільших економічних збитків. Особливо серед молодняку, де захворюваність сягає 80–100% тварин, а смертність і вимушений забій — 10%.
Клінічна картина характеризується гіперемією слизових оболонок дихальних шляхів, підвищенням температури тіла, витіканням із носової порожнини на початку розвитку інфекції серозного, а потім — серозно-гнійного ексудату, появою кашлю. Видимі ділянки слизової оболонки носа можуть набувати інтенсивного темно-червоного забарвлення, саме тому інфекційний ринотрахеїт отримав свою другу назву — «червоний ніс». У дорослих тварин таку форму виявляють рідко, а її перебіг більш м’який, без фатальних наслідків. Особливо важко переносять хворобу телята, у яких спостерігаються зміни у травному тракті із проявом діарейного синдрому.
ІРТ часто входить до складу паразитоценозу (спільностей збудників), поряд із вірусами ВД, ПГ-3, РСВ, аденовірусом, а також мікоплазмами, хламідіями, пастерелами, сальмонелами, викликаючи змішані інфекції, і тоді клінічні ознаки можуть мати значні варіації, а перебіг захворювання — значно важчий.

  Вірус парагрипу-3
Поширений на всіх фермах у всьому світі. Він викликає запалення верхніх дихальних шляхів легкого чи середнього ступеня тяжкості. Зазвичай хворіють телята від 10-добового віку до одного року, рідше — молодняк віком понад один рік. Сприйнятливі і дорослі тварини, але у них хвороба перебігає безсимптомно.
Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом за спільного утримання хворих тварин зі здоровими, а також через контаміновані збудником корми, воду, підстилку, предмети догляду за тваринами.
У тільних корів інфекція може призвести до внутрішньоутробного зараження плода, абортів або народження не­­жит­­тєздат­них телят. За­­хворю­вання частіше ви­­­никає холодної по­­­ри року. Інку­ба­ційний період триває дві-п’ять діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За гострої форми спостерігається підвищення температури тіла (до 41…42°С), загальне пригнічення, поверхневе та прискорене дихання, кашель, серозні виділення із носа, сльозотеча. Виявляється підвищена чутливість у ділянці гортані й трахеї, гіперемія слизової оболонки носової порожнини, пізніше з’явля­ються осередки при­­­туплення і вологі хрипи в легенях. Біль­шість тварин одужує впродовж одного-двох тижнів.
За підгострого перебігу хвороби відмічають підвищення температури тіла до 40…40,5°С, прискорення пульсу й дихання, гнійні виділення із носа та очей, депресію, зниження апетиту, іноді ентерити. Задишка супроводжується сильним болючим кашлем, хрипами, тварини часто дихають ротом. Аус­куль­тацією та перкусією визначається пневмонія. Хронічний перебіг хвороби, який, як правило, є наслідком ускладнення секундарною інфекцією, супроводжується ознаками плевриту та пневмонії. Ле­­таль­ність коливається у межах 5–20%.
Тривалість ензоотії може подовжуватися через ускладнення секундарною мікрофлорою (бактеріями, мікоплазмами, хламідіями) або рота-, корона- чи парвовірусною інфекціями.
  Вірусна діарея
Захворювання, що завдає великих збитків господарствам. Тільки у 5% інфікованих тварин проявляються клінічні ознаки захворювання, решта 95% — не показують ознак, але стійкість до інших вірусів і бактерій знижена. Оскільки ВД — переважно захворювання репродуктивної системи, воно зумовлює смерть ембріонів, виникнення ембріональних аномалій, абортів та народження заражених вірусом телят. Ці телята як носії збудника можуть стати джерелом зараження інших тварин. Захворювання органів дихання, переважно, є наслідком інфікування іншими збудниками, а не вірусом ВД.

Бактеріальна інфекція ускладнює перебіг хвороби
В етіології виникнення респіраторних хвороб у телят частіше беруть участь Pasteurella haemolitica серогрупи А1 і А2 та Pasteurella multocida серогрупи A і D (Фултон та ін.; Reggiardo та ін., 2005). P. haemolitica викликає спалахи респіраторних хвороб із гострим перебігом, у той час як P. multocida — пневмонії, що мають тенденцію до більш стертої клінічної картини та хронізації запального процесу.
У ВРХ розрізняють легеневу, набрякову і кишкову форми пастерельозу. У хворих тварин відмічають підвищення температури тіла до 41…42°С, тахікардію, загальну слабкість, відсутність апетиту, набряки в області підщелепного простору, язика, шиї та кінцівок, гіперсалівацію (набрякову форму), прогресуючу анемію, закріп, що змінюється діареєю із домішками крові у фекаліях (кишкова форма досить часто зустрічається у телят). Для грудної форми характерні ознаки гострої фібринозної плевропневмонії: пригнічений стан, зниження апетиту, утруднене дихання і тахіпное, сухий кашель, серозні виділення із носа. Згодом виділення стають серозно-гнійними із домішками крові, спостерігається діарея. Як правило, тварина гине протягом декількох днів, за підгострої та хронічної форм хвороба триває два-три місяці (найчастіше закінчується летально).
У структурі інфекційної патології респіраторного синдрому значне місце посідають хламідії, особливо якщо говорити про хронічну його форму (Ch.psittaci та Ch. pecorum). Насамперед ці бактерії уражують епітеліальні клітини слизової оболонки та макрофаги дихальної системи. Однак досить швидко поширюються усім організмом, перетворюючи локалізований процес на генералізовану інфекцію. Так, у телят, окрім ураження органів дихання, спостерігають ентеральні, урогенітальні, суглобові, неврологічні, очні форми інфекції. Сезонність за хламідіозу зазвичай не виражена, хворобу реєструють цілорічно. Але в деяких господарствах відзначають зимово-весняну, весняно-літню або літньо-осінню сезонність.

Стрес і функціональна незрілість теляти «обирають» хворобу
 В епізоотології масових спалахів BRD у телят особливе значення мають так звані стресові чинники, що знижують природну резистентність молодих тварин. Появі та поширенню інфекційного збудника сприяють безсистемні формування стада, переохолодження або перегрівання тварин, тривале транспортування (звідси давня назва хвороби — «транспортна лихоманка»), значне скупчення тварин у вологих, погано вентильованих приміщеннях, нестача у кормах вітамінів та мікроелементів, а також наявність у стаді тварин — носіїв збудника. Профілактика стресу є особливо важливою у період до шестимісячного віку тварини, коли і виникають масові пневмонії у телят.
 Крім того, в етіології респіраторного синдрому важливу причинову роль відіграють різні ендогенні фактори. Перш за все, у молодняку ВРХ на першому році життя дихальна система недорозвинена для проведення ефективного газообміну. Так званий механізм очищення дихальних шляхів (мукоциліарний кліренс), особливо в умовах гіпер­продукції слизу, що спостерігається за більшості гострих респіраторних захворювань, діє неефективно.
 Для нормального газообміну та ефективної вентиляції легенів у телят майже наполовину менше легеневої поверхні, що у поєднанні зі збільшенням метаболічного попиту у цих тварин є основною причиною низького надходження кисню в організм. Низький парціальний тиск кисню, своєю чергою, призводить до значного ослаблення руху війок, фагоцитарної активності легеневих макрофагів та уповільнення очищення легенів від шкідливих мікроорганізмів. Як наслідок, різноманітні інфекційні агенти (віруси, бактерії, мікоплазми) отримують кращий доступ до нижньої частини дихальних шляхів і спричинюють розвиток патологічних уражень (рисунок).
 Як відомо, більшість збудників респіраторного синдрому функціонують у стаді протягом значного періоду, отже, і спалах захворювання, і поява клінічної симптоматики — це, здебільшого, се­­зонне явище. Як правило, спостерігають два сезонні піки ензоотичної пневмонії: перший — із жовтня по грудень, а другий — із лютого по травень (Andrews, 2004). Ознаки захворювання залежать від його клінічного перебігу: хронічного чи гострого.