Спецможливості
Технології

Рос­линні решт­ки: зе­ко­но­ми­ти на до­б­ри­вах і поліпши­ти стан по­ля

30.03.2017
8617
Рос­линні решт­ки:  зе­ко­но­ми­ти на до­б­ри­вах і поліпши­ти стан по­ля фото, ілюстрація

Досвід ведення сільського господарства підприємствами передових країн світу, які спеціалізуються на виробництві лише рослинницької продукції, свідчить, що вони вирощують обмежену кількість культур за значної їхньої частки у структурі посівів, як правило, у сівозмінах із короткими ротаціями. За таких умов виробництва саме постійне використання побічної продукції попередника забезпечує збереження родючості грунту та економію у використанні мінеральних добрив.

 

За­галь­новідо­мо, що на­уко­во об­грун­то­ва­не чер­гу­ван­ня куль­тур лег­ше і повніше ре­алізується у ба­га­топільних сівозмінах із три­валістю ро­тації 7–11 років. У ко­рот­ко­ро­таційних сівозмінах, ко­ли куль­ту­ра зай­має од­не-два по­ля, її ча­ст­ка у трипільній сівозміні зро­с­тає до 33,3 і 66,6% та до 25,0–50,0% — у чо­ти­рипільних. Як наслідок — різко ско­ро­чується термін по­вер­нен­ня куль­тур на по­пе­реднє місце ви­ро­щу­ван­ня, ус­клад­нюється їхнє розміщен­ня після кра­щих по­пе­ред­ників.

Необхідність до­три­ман­ня у сівозмінах на­уко­во об­грун­то­ва­но­го чер­гу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур у часі обу­мов­люється хімічни­ми, фізич­ни­ми і біологічни­ми чинника­ми. За рин­ко­вих відно­син в аг­рар­но­му сек­торі вплив еко­номічних фак­торів на сівозміну помітно зро­с­тає, і во­ни ча­с­то ста­ють доміну­ю­чи­ми порівня­но з аг­ро­еко­логічни­ми чин­ни­ка­ми. До ос­танніх на­ле­жать: кон’юнк­ту­ра рин­ку; по­пит і про­по­зиція на то­вар­ну про­дукцію, її кон­ку­рен­то­с­про­можність, біржо­ва ціна; вартість ви­т­рат на ви­роб­ництво про­дукції, що ре­алізується, її собівартість; ве­ли­чи­на при­бут­ку на гек­тар сівозмінної площі за то­го чи іншо­го на­бо­ру і чер­гу­ван­ня куль­тур у сівозміні.

Про мож­ливість і не­обхідність кон­цен­т­рації посівів провідних то­вар­них куль­тур у ко­рот­ко­ро­таційних сівозмінах ідеть­ся в публікаціях ос­танніх років. За та­ко­го інтен­сив­но­го ви­роб­ництва про­дукції рос­лин­ництва ос­нов­ним за­вдан­ням су­час­них на­уки і ви­роб­ництва є за­про­ва­д­жен­ня та ви­ко­ри­с­тан­ня за­ходів інтен­сифікації зем­ле­роб­ст­ва, зо­к­ре­ма за­сто­су­ван­ня ви­со­ких норм до­б­рив, інтен­сив­но­го об­робітку грун­ту, побічної про­дукції по­пе­ред­ників, інтен­сив­но­го хімічно­го за­хи­с­ту рос­лин, без яких не­мож­ли­ве підви­щен­ня вро­жай­ності ос­нов­них сіль­го­с­пкуль­тур.

При­пи­нен­ня й за­побіган­ня роз­вит­ку не­га­тив­них про­цесів і кри­зо­вих явищ у зем­ле­робстві має відбуватись шля­хом науково обгрунтованого розміщен­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур у сівозмінах. Завдяки цьому про­дук­тивніше ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся угіддя, до­б­ри­ва та побічна про­дукція по­пе­ред­ньої куль­ту­ри, кра­ще ре­алізується по­тенціал сортів і гібридів рос­лин, зни­жується рівень за­бур’яне­ності, змен­шується дія шкідників та хво­роб у посівах сіль­го­с­пкуль­тур за мінімаль­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня хімічних пре­па­ратів.

Ос­танніми де­ся­тиріччями в тех­но­логічних про­це­сах ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур ши­ро­ко за­сто­со­ву­ють зби­ран­ня по­пе­ред­ників із подрібнен­ням і розкидан­ням ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си рос­лин. Цей спосіб ком­бай­ну­ван­ня про­стий у за­сто­су­ванні й еко­номічно доцільний за ско­ро­чен­ня ви­т­рат на ро­бо­ти, які пов’я­зані із транс­пор­ту­ван­ням со­ло­ми чи ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си, скла­ду­ван­ням і пе­ре­тво­рен­ням її на ор­ганічні до­б­ри­ва. До то­го ж ці про­це­си відігра­ють ве­ли­ку роль у біологізації зем­ле­роб­ст­ва, підви­щенні ро­дю­чості грун­ту, збе­ре­женні довкілля. Але сьо­годні ду­же при­кро спо­с­теріга­ти за тим, скільки еле­ментів жив­лен­ня та ор­ганічної ре­чо­ви­ни зго­рає на наших по­лях,  наскільки то­ва­ро­ви­роб­ни­ки ста­ють бідніши­ми, особ­ли­во у такий період, ко­ли потрібно еко­но­ми­ти.

Усі ро­зуміють, що по­ряд із по­зи­тив­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми ви­ко­ри­с­тан­ня пож­нив­них ре­ш­ток є і де­які особ­ли­вості, пов’язані із ви­ро­щу­ван­ням на­ступ­них у сівозміні сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур.

За на­яв­ності ве­ли­кої кількості рос­лин­них ре­ш­ток (про­ек­ційне по­крит­тя по­верхні грун­ту — по­над 50%) прогріван­ня верх­нь­о­го ша­ру грун­ту у вес­ня­ний період мо­же за­три­му­ва­ти­ся на 0,5…1°С, порівняно із чи­с­тими від ре­ш­ток по­лями. Від спо­собу роз­поділен­ня рос­лин­них ре­ш­ток за­ле­жить і во­логість грун­ту. Інтен­сив­ніше ви­па­ро­ву­ван­ня во­ло­ги спо­с­тері­гається на пло­щах, де про­во­ди­ли за­гор­­тан­ня по­жнив­них ре­ш­ток на гли­би­ну роз­пу­шу­ван­ня гу­му­со­во­го го­ри­зон­ту, а за роз­поділен­ня по­верх­нею по­ля за без­по­ли­це­во­го об­робітку грун­ту — втра­ти во­ло­ги знач­но менші. У зв’яз­ку з цим сівбу сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур кра­ще по­чи­на­ти на по­лях із мінімаль­ною кількістю рос­лин­них ре­ш­ток на по­верхні грун­ту, а закінчу­ва­ти — на тих, де їхня кількість мак­си­маль­на.

Побічна про­дукція, подрібне­на ком­бай­на­ми та рівномірно роз­ки­да­на по­лем, при­ско­рює інфільтрацію во­ло­ги у грунті, змен­шує по­верх­не­вий стік, при­галь­мо­вує швидкість вітру біля по­верхні по­ля, зни­жує тем­пе­ра­ту­ру грун­ту і цим змен­шує втра­ти во­ло­ги на ви­па­ро­ву­ван­ня, бе­ре на се­бе кіне­тич­ну енергію до­що­вих крап­лин, за­побігає за­пли­ван­ню грун­ту й ут­во­рен­ню по­верх­не­вої кірки, по­слаб­лює ерозію і, що не менш важ­ли­во, по­гли­нає за­лиш­ко­вий, не ви­ко­ри­с­та­ний для фор­му­ван­ня вро­жаю, азот, за­побіга­ю­чи йо­го втра­там і за­бруд­нен­ню грун­то­вих вод.

Си­с­те­ма­тич­не ви­ко­ри­с­тан­ня со­ло­ми як ор­ганічно­го до­б­ри­ва пож­вав­лює життєдіяльність мікро­ф­ло­ри грун­ту та інтен­сивність її ди­хан­ня. Це, своєю чер­гою, сприяє поліпшен­ню по­жив­но­го ре­жи­му грун­ту. Вне­сен­ня со­ло­ми — ма­теріалу, що ба­га­тий на вуг­лець та бідний на азот (із ши­ро­ким відно­шен­ням С:N, що дорівнює 80– 100), зу­мов­лює закріплен­ня лег­ко­до­с­туп­но­го азо­ту в грунті, завдяки по­­­си­лен­ню мікробіологічної діяль­ності, та зни­жен­ня вро­жай­ності на­с­туп­ної куль­ту­ри.

По­зи­тив­ним наслідком за­сто­су­ван­ня технології зби­ран­ня куль­тур із подрібнен­ням і розкидан­ням ли­с­то­с­теб­ло­вої ма­си рос­лин є біологізація зем­ле­роб­ст­ва, під­ви­щен­ня ро­дю­чості грун­ту й збе­ре­жен­ня довкілля. В.Ф. Сай­ко повідо­м­­ляє, що до скла­ду со­ло­ми вхо­дять усі не­обхідні рос­ли­нам по­живні ре­чо­ви­ни, які після міне­ралізації ста­ють лег­ко­до­с­туп­ни­ми для рос­лин. Уче­ний за­зна­чає, що вміст по­жив­них еле­ментів у со­ломі більший, аніж у зерні. У се­ред­нь­о­му в со­ломі пше­ниці та яч­ме­ню містить­ся 0,5% азо­ту, 0,2 — фо­с­фо­ру, 0,9–1,0 — калію та 30–40% вуг­ле­цю, а в ли­с­то­стеб­ловій масі со­няш­ни­ку — 1,56% азо­ту, 0,76 — фо­с­фо­ру, 4,52% калію, а та­кож сірка, кальцій, магній та різні мікро­е­ле­мен­ти (бор, мідь, мар­га­нець, молібден, цинк, ко­бальт та ін.). От­же, ли­с­то­с­теб­ло­ва ма­са со­няш­ни­ку є знач­но ба­гат­шою на ма­к­ро- та мікро­е­ле­мен­ти.

За да­ни­ми В.С. Чу­ма­ка та І.Ф. Со­к­ру­ти, ча­ст­ка по­вер­нен­ня по­жив­них ре­чо­вин із рос­лин­ни­ми решт­ка­ми що­до ви­не­сен­ня їх з уро­жаєм ста­но­вить: в ози­мої пше­ниці — N — 35%, Р2О5 — 34,6, К2О — 28,8; у ку­ку­руд­зи— 33,0, 29,3, 42,2; у цу­к­ро­вих бу­ряків — 20,6, 18,1, 11,8%, відповідно. Най­більшу ча­ст­ку по­вер­нен­ня еле­ментів жив­лен­ня із по­жнив­но-ко­ре­не­ви­ми решт­ка­ми відміча­ли після зби­ран­ня со­няш­ни­ку та ба­га­торічних трав.

В аг­ро­номії тра­диційною є дум­ка, що інтен­сив­не ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку та роз­ши­рен­ня йо­го посівних площ у струк­турі посівів вис­на­жує грунт, зни­жує йо­го ро­дючість, при­зво­дить до погіршен­ня струк­ту­ро­ва­ності грун­ту, а та­кож до змен­шен­ня кількості аг­ро­номічно-цінних аг­ре­гатів. Але ба­га­то то­ва­ро­ви­роб­ників, ке­ру­ю­чись своїм досвідом та спо­с­те­ре­жен­ня­ми, став­лять такі твер­д­жен­ня під сумнів — і, на на­шу дум­ку, не­безпідстав­но. Са­ме це й до­во­дять наші роз­ра­хун­ки.

Та­кож важ­ли­во не по­ру­шу­ва­ти еко­логічну рівно­ва­гу че­рез ри­зик погіршен­ня по­каз­ників ро­дю­чості грун­ту. То­му слід ак­цен­ту­ва­ти ува­гу на по­шу­ку і ре­алізації за­ходів, що підви­щу­ють ефек­тивність ви­роб­ництва та спри­я­ють еко­номнішо­му і зва­женішо­му ви­ко­ри­с­тан­ню міне­раль­них до­б­рив та інших за­собів під час ви­ро­щу­ван­ня сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур.

Со­няш­ник, порівня­но із зер­но­ви­ми куль­ту­ра­ми, менш чут­ли­вий до за­сто­су­ван­ня до­б­рив. За уза­галь­не­ни­ми да­ни­ми Інсти­ту­ту зер­но­во­го гос­по­дар­ст­ва, за вне­сен­ня во­се­ни N30P30 уро­жайність на­­сіння со­няш­ни­ку підви­щується на 0,33 т/га за за­галь­но­го її рівня 2,23 т/га. Інші вчені вка­зу­ють на те, що на чор­но­зем­них грун­тах здебільшо­го най­е­фек­тивнішою до­зою міне­раль­но­го жив­лен­ня для со­няш­ни­ку є N30-60Р60-90К40-60, а за да­ни­ми Д.С. Ва­сильєва — N60Р60.

Збільшу­ва­ти уро­жайність за ви­со­ких цін на міндо­б­ри­ва та за­со­би за­хи­с­ту рос­лин шля­хом їхньо­го ви­ко­ри­с­тан­ня еко­номічно не­вигідно. Со­няш­ник сла­бо ре­а­гує на до­б­ри­ва, оскільки 1 кг д. р. NPK за­без­пе­чує ли­ше 2 кг при­бав­ки вро­жаю, а за знач­но­го дис­па­ри­те­ту цін вартість ви­ко­ри­с­та­них міне­раль­них до­б­рив пе­ре­ви­щує вартість при­бав­ки про­дукції насіння со­няш­ни­ку і за­вдає збитків то­ва­ро­ви­роб­ни­кові.

То­му, окрім за­сто­су­ван­ня до­б­рив, ве­ли­ку ува­гу потрібно приділя­ти впро­ва­д­жен­ню біологічної си­с­те­ми зем­ле­роб­ст­ва, а са­ме ви­ко­ри­с­тан­ню побічної сільсько­го­с­по­дарсь­кої про­дукції та нехімічних ме­тодів за­хи­с­ту рос­лин.

Про­тя­гом 2006–2009 рр. у Кіро­во­градсь­ко­му інсти­туті АПВ про­во­ди­ли досліджен­ня, де в стаціонар­но­му досліді відби­ра­ли зраз­ки грун­ту після зби­ран­ня по­пе­ред­ни­ка — ку­ку­руд­зи на зер­но, який за­сто­со­ву­ва­ли під со­няш­ник, та після зби­ран­ня ос­тан­нь­о­го.

Ре­зуль­та­ти по­ка­за­ли, що у разі ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку у п’ятипільній сівозміні інтен­сив­но­го ти­пу (чор­ний або зай­ня­тий пар, ози­ма пше­ни­ця, соя, ку­ку­руд­за на зер­но, со­няш­ник) із на­си­чен­ням куль­ту­ра­ми по 20% за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня не спо­с­теріга­лось змен­шен­ня вмісту в грунті еле­ментів жив­лен­ня після зби­ран­ня со­няш­ни­ку, а са­ме нітрат­но­го азо­ту та калію. Вод­но­час де­що змен­шу­вав­ся вміст фо­с­фо­ру в ор­но­му шарі грун­ту після ви­ро­щу­ван­ня со­няш­ни­ку. За­сто­су­ван­ня ор­га­но-міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня підви­щу­ва­ло вро­жайність насіння на 0,13 т/га, порівня­но з варіан­та­ми із за­сто­су­ван­ням до­зи до­б­рив N40P40K40, та 0,34 т/га — до аб­со­лют­но­го кон­тро­лю.

Тоб­то зро­с­тан­ня вро­жай­ності со­няш­ни­ку за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня відбу­ва­лось ли­ше за­вдя­ки вне­сен­ню міне­раль­них до­б­рив та ком­плекс­но­му за­сто­су­ван­ню до­б­рив і рос­лин­них ре­ш­ток.

Вра­хо­ву­ю­чи по­тре­бу у по­пов­нен­ні грун­ту еле­мен­та­ми жив­лен­ня та ор­га­нічною ма­сою, а та­кож ке­ру­ю­чись ре­зуль­та­та­ми еко­номічно­го аналізу, ро­би­мо вис­но­вок, що най­доцільнішим є за­сто­су­ван­ня ор­га­но-міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня. От­же, си­с­те­ма­тич­не за­сто­су­ван­ня побічної про­дукції по­пе­ред­ни­ка на фоні вне­сен­ня міне­раль­них до­б­рив у дозі N40P40K40 (ор­га­но-міне­раль­на си­с­те­ма удо­б­рен­ня) за­без­пе­чує підви­щен­ня вро­жай­ності не ли­ше по­­рів­­­ня­но із варіан­та­ми без ви­ко­ри­с­тан­ня до­б­рив, але й порівня­но із за­сто­су­ван­ням міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня, де рос­линні решт­ки ви­во­зи­ли.

Ви­ко­ри­с­тан­ня мікроб­них пре­па­ратів не впли­ва­ло на рівень уро­жай­ності со­няш­ни­ку як за міне­раль­ної, так і за ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня. Збільшен­ня цьо­го по­каз­ни­ка на фоні при­род­ної ро­дю­чості грун­ту бу­ло близько 0,08 т/га, або 3,1%. При­бав­ка уро­жаю до аб­со­лют­но­го кон­тро­лю за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня ста­но­ви­ла 0,20 та 0,34 т/га, або 7,4 та 12,5%, відповідно. Сумісна дія мікроб­них пре­па­ратів та міне­раль­ної си­с­те­ми удо­б­рен­ня підви­щу­ва­ла по­каз­ни­ки вро­жайності на 0,23 т/га, а за взаємодії з ор­га­но-міне­раль­ною си­с­те­мою — на 0,32 т/га віднос­но аб­со­лют­но­го кон­тро­лю.

Якість про­дукції олійних куль­тур виз­на­ча­ють за вмістом у їхньо­му насінні олії. Олійність насіння со­няш­ни­ку за за­сто­су­ван­ня ефек­тив­них мікро­ор­ганізмів знач­но збільшу­ва­лась, а різни­ця ста­но­ви­ла 2,2% — у кон­троль­но­му варіанті та 2,1–1,5% — за міне­раль­ної та ор­га­но-міне­раль­ної си­с­тем удо­б­рен­ня.

От­же, за ро­зум­но­го підхо­ду до ви­ко­ри­с­тан­ня грун­ту й збе­ре­жен­ня побічної про­дукції сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур на по­лях мож­на зу­пи­ни­ти де­гра­даційні про­це­си та зе­ко­но­ми­ти на ви­ко­ри­с­танні коштів на до­б­ри­ва. Рівень збе­ре­жен­ня по­жив­них ре­чо­вин рос­лин­них ре­ш­ток що­до ви­не­сен­ня їх з уро­жаєм ста­но­вить: у со­няш­ни­ку — N — 74,5%, Р2О5 — 52,0, К2О — 94,9; ріпа­ку — 60,2, 35,8, 72,4; ку­ку­руд­зи — 51,0, 34,0, 98,6; зер­но­вих ко­ло­со­вих — 24,3–32,6, 17,1–17,7, 68,1–92,0; сої — 27,4, 27,8, 32,0%, відповідно. От­же, ли­с­то­с­теб­ло­ва ма­са со­няш­ни­ку є най­ба­гат­шою на ма­к­ро­еле­мен­ти.

 

О. Андрієнко, А. Андрієнко,

кан­ди­да­ти с.-г. на­ук

 

ж. Пропозиція, 2015, №1

Інтерв'ю
Олег Вагін найбільш примітний своєю відкритістю і готовністю ділитися секретами вирощування багатьох рослин. В останні роки він повністю сконцентрувався на вирощуванні лохини, перейшовши від вирощування саджанців до закладки власної... Подробнее
Вихід на зовнішні ринки все частіше стає закономірним етапом розвитку успішного бізнесу. Втім, перед керівником, що прийняв рішення про зовнішню експансію, традиційно постає багато запитань. І хоча

1
0