Спецможливості
Техніка та обладнання

Програмне перепрограмування

15.07.2008
595
Програмне перепрограмування фото, ілюстрація
“Говорили багато, не обговорили ще більше”, — саме такий слоган можна запропонувати для круглого столу “Програмні засади державної технічної політики в агропромисловому комплексі”. Втім, розмова триватиме вже, певно, за нового уряду. Сподіваємося, що триватиме і розворот держави, включаючи й державних чиновників, обличчям до виробників сільгосптехніки та до українського агросектору.

Чи є державні програми реалізації технічної політики в агропромисловому комплексі в розвинутих країнах світу?” — журналістське запитання для учасників круглого столу “Програмні засади державної технічної політики в агропромисловому комплексі”, організованого Українською аграрною конфедерацією спільно з Українською асоціацією аграрних інженерів, було риторичним. Власне, відповідь на це запитання президія круглого столу давала спільними зусиллями і, висловлюючись шаховою мовою, до та після контролю (тобто до та після фуршету). Узагальнюючи сказане високими посадовцями, можна зробити такий висновок: у країнах — виробниках сільгосптехніки як таких програм державної технічної політики немає. Мета перед машинобудівниками стоїть одна: виробити й продати, в тому числі й на експорт, побільше якісного продукту.
Якщо відкинути звичну риторику 90-х років минулого століття, мовляв, “криза перших років незалежності негативно вплинула...”, “морально та фізично застарілий парк...”, “брак коштів на придбання нової техніки...”, “українське село скочується до ручної праці...”, якими й так сповнені газетні шпальти, то на круглому столі пролунало кілька цікавих думок, які подеколи дуже важко було виокремлювати з потоку ура-патріотичних гасел на кшталт “дайте нам гроші, й ми завалимо Європу сільськогосподарською продукцією”, або “дайте нам гроші, й вітчизняної техніки буде вдосталь” і похідного від них “купуйте виключно українське”. Насамперед, сподобалося те, що чимало промовців намагалися зазирнути трохи далі терміну повноважень Кабміну Юрія Єханурова і навіть далі 2010 року (саме період 2006–2010 років вказано в Програмі реалізації технічної політики в АПК). Зокрема, за великим рахунком, уперше на представницькому зібранні оратори висловили думку про те, що варто велику увагу приділити “не вітчизняній техніці, а техніці вітчизняного виробництва”. “В чому різниця?” — запитаєте ви. Різниця в тому, що 2006 рік, про що, власне, читачі “Пропозиції” вже знають, став зламним у плані уваги відомих західних виробників до українських підприємств сільськогосподарського машинобудування. В усякому разі “одруження” “Моро” і Тернопільського комбайнового заводу, кіровоградського заводу “Червона Зірка” і фірми “Лемкен”, а також компанії “Амацоне” — реалії саме цього року. Тобто відтепер технікою вітчизняного виробництва буде й продукція з логотипами відомих західних компаній. Вимога декого з промовців до держави визначитися, чому вона віддаватиме перевагу в сільськогосподарському машинобудуванні — розбудові відповідної вітчизняної промислової бази чи орієнтації на імпорт технічних засобів для АПК або назвати процент відповідності першого й другого — нагадує голос волаючого в пустелі. Адже, крім держави (а це надто вже абстрактне поняття), є ще й державні чиновники, дехто з яких може бути фінансово зацікавлений в імпорті, дехто — в розвитку того чи іншого вітчизняного підприємства (певно, знову ж таки не без користі для власної кишені). Тому риторика державних мужів може й не збігатися з їхніми практичними діями.
Часто на круглому столі повторювали й словосполучення “сільський розвиток”. По суті, за великим рахунком, уперше питання технічного забезпечення АПК розглядали саме в такому контексті. Сільський розвиток нерозривно пов’язаний із кадровою проблемою. Червоною ниткою проходила крізь виступи виробничників думка про те, що треба не вдосконалювати кваліфікацію кадрів, а відновлювати систему їхньої підготовки. Щоправда, відповідь на цей закид пролунала у виступі директора Навчально-наукового технічного інституту Національного аграрного університету Дмитра Войтюка. У ньому, зокрема, йшлося про збільшення практичної складової навчання в аграрних вищих навчальних закладах, а також про потребу приведення змісту нашої освіти до вимог Болонської конвенції, що передбачає зближення освітніх систем різних країн світу. Крім того, Дмитро Григорович наголосив на тому, що студенти конструкторських спеціальностей мають отримувати підвищену стипендію, а податкова політика повинна стимулювати виробників передавати нові зразки машин навчальним закладам на безоплатній основі.
Взагалі вимога “дайте кошти” була панівною на зібранні. Адже, як зазначали промовці, можна розробити найкращу програму, але без коштів вона — ніщо. Втім, важливою є й проблема перерозподілу бюджетних коштів. Адже нехай і оцінкові, але все одно близькі до істини цифри щодо 75% бюджетної підтримки, спрямованих на потреби 6% сільгоспвиробників, і 25% — для інших, вражають. Отже, всі мають рівні можливості, але дехто — рівніші. А як же тоді розвиватиметься ринок сільгосптехніки, якщо більшість господарств не мають можливості побачити реальну фінансову допомогу? Цим питанням цілком слушно задався президент ВАТ “Харківський тракторний завод імені Орджонікідзе” Олександр Кривоконь.
У виступі директора УкрНДІПВТ ім. Леоніда Погорілого Володимира Іванишина пролунало кілька цікавих, але страшних цифр. Власне, відставання вітчизняного машинобудування на два-три покоління з основних видів техніки від кращих зарубіжних аналогів — ні для кого не новина. А ось той факт, що очолюваний паном Іванишиним інститут за останні п’ять років випробував понад шість тисяч зразків техніки, а рекомендував для виробництва лише 500 машин, справді, наводить на неприємні думки. Дослідні зразки задовольняють вимоги технічних умов лише на 37%. Більшість вітчизняних заводів не мають відповідних випробувальних центрів. Відтак у господарства надходять машини, які не пройшли всіх стадій випробування і відповідного доведення. А конкурентоспроможність таких машин, зазвичай, зумовлена їхньою низькою вартістю. На думку пана Іванишина, секрет низьких цін пояснюється тим, що вітчизняні заводи здебільшого не вкладають кошти в якість своєї продукції, в оновлення виробництва. Директор центру з випробування техніки запропонував дотримуватися усталених у світовій практиці норм, коли перед постановкою на виробництво техніка проходить повномасштабне випробування дослідних партій у різних природно-кліматичних зонах з напрацюванням двох-трьох сезонних норм.
Символічно, що круглий стіл відбувся під час проведення виставки “Агро’2006”. У чому символізм? А бодай у тому, що місцем проведення зустрічі з питань технічної політики в АПК став не виставковий комплекс, а Київський будинок учителя. На жаль, під час проведення виставки на території Національного виставкового комплексу вітчизняну сільгосптехніку не пошанували належним місцем. Попри попередні домовленості, Міністерство аграрної політики віддало перевагу енергоощадним технологіям (виконуючи доручення Президента), надавши представникам компаній, що спеціалізуються на нетрадиційній енергетиці, кращі площі. Дискусії між міністрами аграрної та промислової політики з цього питання закінчилися нічим. Відтак дехто з виробників сільгосптехніки просто відмовився від участі у виставці, дехто не виставив всієї гами своєї продукції. Президент ВАТ “Харківський тракторний завод імені Орджонікідзе” Олександр Кривоконь зазначив, що виставка цього року була цікавіша порівняно зі своїми попередницями, а також із виставками-конкурентками. Цього року виставку відвідало багато послів інших країн, що компенсувало відсутність губернаторів. “Що мені не сподобалося, — підкреслив пан Олександр, — так це порівняно невелика кількість українських учасників виставки. Та й вони були аж ніяк не в центрі уваги. А виробнику сільгосптехніки важливо підтримувати свій імідж, показувати, що підприємство працює”.
Одним із завдань обговорюваної Програми є підвищення ролі держави в управлінні процесом технічного переоснащення агропромислового комплексу, а інженерно-технічної служби — в інноваційних процесах у межах агропромислового комплексу. По суті, за 15 років свого існування держава якщо й не повністю скомпрометувала себе як управлінець, то в усякому разі змусила серйозно замислитися над ефективністю свого втручання. Там, де є урядова нестабільність, там, природно, й бракуватиме стратегічного мислення. Тому це завдання Програми породжує певну насторогу.
Наостанок президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко перерахував питання, які не було висвітлено на круглому столі. Їх чималенько. Проте Леонід Петрович підкреслив, що такі зустрічі стануть регулярними, а значить, можливість обговорити проблеми фінансового лізингу, вступ України в СОТ та інші актуальні питання буде надано.
Від себе бажаю таким зустрічам результативності, вміння співбесідників чути один одного, працювати в умовах законодавчої стабільності, щоб не було потреби в регулярному написанні нових і нових програм, і, найголовніше, — ефективного використання виділених під Програму державних коштів. 


Олексій Рижков

Інтерв'ю
клубника
Ринок ІТ-рішень для сільського господарства у світі сягає $400 млрд. Застосування ІТ-технологій значно збільшує продуктивність аграрного виробництва.  
На українських полях овочевих культур вирощується значно менше, ніж зернових, але і за такої ситуації країна забезпечена смачною і вітамінною продукцією. Хоча тенденції змінюються. Так, внаслідок повномасштабної війни у 2022 році, за... Подробнее

1
0