Прогноз розмноження попелиць і трипсів на злакових та зернобобових культурах

В окремі роки спостерігається надзвичайно висока чисельність злакових попелиць і трипсів на злакових, насамперед на озимій і ярій пшениці, ячмені, внаслідок чого істотно знижується їхня врожайність і погіршується якість зерна. За таких умов боротьба проти попелиць і трипсів за допомогою хімічного методу цілком виправдана.
У роки обмеженого розмноження попелиць хімічна боротьба недоцільна, оскільки вартість збереженого врожаю менша за суму додаткових витрат на обробку інсектицидами. Крім того, в процесі суцільної обробки поля з допомогою тракторних обприскувачів неминучі втрати врожаю через витолочування. Використання авіації призводить до зростання витрат на боротьбу з попелицями та потребує значно довшого підготовчого періоду, що обмежує оперативний характер захисних заходів.
Слід також враховувати, що існує кілька десятків видів афідофагів — природних ворогів попелиць, здебільшого хижих (сонечко, золотоочки, мухи-сирфіди, жужелиці), і паразитів (афідіїди) — комах, здатних в окремі періоди істотно обмежувати розмноження фітофагів. Водночас майже всі інсектициди, які використовують у боротьбі проти попелиць, згубно діють і на їхніх природних ворогів.
Враховуючи всі перелічені моменти, інтегрована боротьба проти попелиць має базуватися на ймовірному короткотерміновому (на поточний рік) прогнозі розмноження та шкідливості комах, всебічному обгрунтуванні, з урахуванням порогової чисельності комах, фаз розвитку культури, ефективності ентомофагів, потреби у застосуванні хімічного методу, правильності вибору інсектициду та способу обробки.
В Україні озиму пшеницю пошкоджує 10 видів попелиць, а найчастіше — звичайна та велика злакові, ячмінна, черемхово-злакова. За біологічними особливостями вони поділяються на дві групи: однодомні та дводомні. Перші три види належать до однодомних, перезимовують вони в стадії яйця на озимих культурах, упродовж вегетаційного періоду розвиваються лише на злакових рослинах. Черемхово-злакова попелиця перезимовує в стадії яйця на пагонах черемхи, де розвивається кілька поколінь шкідника. Потім з’являються крилаті самки, які заселяють озиму пшеницю та інші культури й дають початок чотирьом-шести поколінням партеногенетичних самок. Злакові попелиці поселяються на листках у піхвах, після виколошування перебираються на колосся і висмоктують соки з цих органів, спричиняють пустозерність і зменшення абсолютної маси зерна. У роки масового розмноження попелиці знижують урожай озимої пшениці на 10–15%, тобто за врожайності 40 ц/га втрати становлять 4–6 ц/га. Інтенсивність заселення і шкодочинність попелиць визначають погодні умови в період їх партеногенетичного розмноження. Швидкому збільшенню чисельності фітофага сприяє тепла сонячна погода (середньодекадна температура повітря — 17…19,5°С) з помірною кількістю опадів. Звичайна злакова попелиця теплолюбніша і значно посухостійкіша, порівняно з іншими видами, вона здатна розмножуватись у суху теплу погоду (до 21°С). Рослини пшениці придатні для живлення й швидкого розвитку попелиць до настання фази молочно-воскової стиглості, тому масове розмноження комах можливе за збігу оптимальних метеорологічних умов із періодом виходу в трубку — настанням молочної стиглості. Навесні, у фазі виходу в трубку — формування зернівок, розмноження попелиць часто стримує прохолодна із значними опадами погода, влітку, у фазі молочно-воскової стиглості, — надмірно висока температура і низька вологість повітря. Масового розмноження та значної шкодочинності злакових попелиць слід очікувати, якщо оптимальні метеорологічні умови настали не пізніше фази формування зернівки. А що раніше вони настали (у період цвітіння, виколошування) і що довше зберігаються, то більша чисельність і шкідливість попелиць. Ці показники високі в роки, коли в попередню перед виколошуванням пшениці декаду випадає 50–80 мм опадів, а потім переважає тепла з різкими дощами погода.
На злакових культурах в Україні розвивається близько 50 видів трипсів. Серед них найчисельнішими та найшкодочиннішими є пшеничний, злаковий, хлібний і житній трипс. Пшеничний трипс особливо поширений у степових і лісостепових зонах, пошкоджуючи озимі та ярі пшениці, озиме жито. Зимує червонувата личинка завдовжки до 2,2 мм у прикореневих залишках стерні та верхньому шарі грунту. Навесні (на початку колосіння озимих) личинки перетворюються на німф, а потім на дорослих трипсів. Яйця відкладають купками на внутрішній бік колоскових лусочок. Через п’ять-сім днів з’являються личинки, які проходять два віки, живлячись на рослинах. Генерація одна. Шкодять спочатку дорослі трипси, висмоктуючи соки з листків і колосу, спричинюючи часткову або повну білоколосицю, нерідко не розвивається і засихає верхівкова частина піхвового листка, а колос не вивільнює верхівку, вигинається вбік. Личинки живляться зерном і концентруються в його борозенці. Зерна деформуються, недорозвиваються, стають плюсклими. Майже щороку шкідники спричинюють зниження маси 1000 зернин на 10–30%. За наявності на початку фази колосіння 20–30 трипсів на один колос втрати врожаю сягають понад 14%, погіршуються технологічні якості та схожість зерна. На початку колосіння озимої пшениці спостерігається максимальна чисельність шкідника (імаго). У цей період проводять їх облік, відбираючи по п’ять колосків на десяти місцях поля. Проби розміщують у мішечки з тканини або паперу. Якщо середня чисельність трипсів сягає 14–17 особин на колос, посіви обробляють інсектицидами. Слід пам’ятати, що найбільше трипсів зосереджується на крайових смугах посівів, 15–20 м завширки. Личинок трипсів підраховують на колосках наприкінці наливання — на початку молочної стиглості зерна. Обприскують посіви проти імаго у фазі колосіння, а проти личинок — у фазі формування зерна, поєднуючи їх з обробками проти попелиць, клопів, п’явиці, хлібних жуків та інших шкідників.
В умовах України горохова попелиця перезимовує переважно в стадії яйця на ділянках люцерни, меншою мірою — еспарцету та конюшини. Наприкінці березня — в першій половині квітня відроджуються личинки, які висмоктують соки з листя, пагонів, точок росту багаторічних трав, перетворюючись у безкрилих самок-засновниць. Партеногенетичні самки відроджують личинок, з яких через шість-одинадцять днів (залежно від метеорологічних умов) знову виходять самки. Далі цикл повторюється кілька разів, з тією різницею, що частина личинок перетворюється на крилатих самок-розселювачок. Останні перелітають на однорічні бобові, здебільшого на горох, де аналогічно розвивається п’ять-шість поколінь. Навесні та на початку літа горохова попелиця найінтенсивніше розмножується на люцерні, тому саме люцерна є основним джерелом заселення шкідником гороху. Заселяючи на горосі орган з молодою тканиною (верхівки стебел, пагонів, молоде листя, бутони, квітки, зав’язі, молоді боби), комахи висмоктують соки, забруднюють рослини липкими екскрементами, на яких часто поселяються сапрофітні гриби. Внаслідок цього рослини дуже послаблюються, а за масового заселення гинуть, засихаючи з верхівки. На вцілілих стеблах відчутно зменшується кількість бутонів, квіток і зав’язей, боби недорозвинені, деформовані, з меншою кількістю зернин низької посівної якості. За сильного тривалого розмноження попелиця здатна знизити врожай зерна на 50–60%, а в окремих випадках — на 90%.
Для короткотермінового прогнозу чисельності та шкідливості горохової попелиці навесні потрібно вести спостереження за розвитком комах на люцерні. Поява крилатих попелиць свідчить про початок переселення на горох, що відбувається в більшості лісостепових і степових районів України в другій половині травня — на початку червня. Слід систематично обстежувати поля гороху, зосереджуючи увагу на крайових смугах і місцях, що межують із багаторічними травами. Очікувані чисельність і ступінь шкодочинності фітофага на горосі визначаються метеорологічними чинниками під час появи крилатих самок на люцерні, а також у період розвитку шкідника на горосі з моменту переселення до настання молочної стиглості. Якщо після переселення на горох довгий час переважають сприятливі для розвитку погодні умови, спалах масового розмноження доволі швидко охоплює всі поля. Якщо в період розвитку шкідника стоїть спека, то, незважаючи на інтенсивний характер переселення комах, розмноження їх короткочасне, сильно обмежене, а шкодочинність не має практичного значення. Поодиноке переселення не виключає можливості масового розмноження, що за таких умов має характер вогнищ.
Для прогнозування чисельності й шкодочинності попелиць потрібно через п’ять-сім днів після виявлення крилатих особин на люцерні, користуючись таблицею 1, зробити оцінку характеру переселення залежно від погодних умов за минулі п’ять-сім днів і передбачених на найближчі 8–12. Потім, порівнюючи дані прогнозу синоптиків на найближчий місяць із викладеними в таблиці варіантами, встановити очікуваний характер розмноження та шкідливість виду. Відповідно до прогнозу, слід підготуватися до організації винищувальних заходів.
Обробка інсектицидами способом обприскування — найефективніший і найдоступніший метод боротьби з попелицями та трипсами. Враховуючи ту обставину, що як горохова на горосі, так і злакові попелиці на озимій пшениці та трипси спочатку заселяють крайову смугу (завширки 15–20 м), в основу інтегрованих заходів захисту цих культур слід покласти спосіб локальних (крайових) або черезсмужних (стрічкових) обробок за виявленими вогнищами масового розмноження. Після більш-менш рівномірного заселення фітофагами всього поля очікується тривале масове їхнє розмноження і високий ступінь шкодочинності. Відтак слід провести черезсмужну обробку. На пшениці такий спосіб обробки можливий лише тоді, коли чисельність злакових попелиць висока: у фазі цвітіння — формування зернівок (80 і більше особин на стебло). Крім більшої економії, локальні обробки менш шкідливі для навколишнього середовища порівняно із суцільними та сприяють нагромадженню й підвищенню ефективності ентомофагів. Як свідчать обліки, чисельність ентомофагів на необробленій смузі поля, що прилягає до обробленої, збільшується на п’ятий-сьомий день після обробки в 1,6–2,8 раза. Значна частина ентомофагів після обробки не гине і в пошуках попелиць, трипсів переходить на необроблені рослини, де шкідник уцілів. Завдяки цьому ентомофаги енергійніше знищують фітофагів та істотно обмежують їхнє розмноження.
Визначаючи строки хімічних заходів, слід враховувати фазу розвитку культури, характер розселення попелиць та трипсів по полю, середню чисельність комах і ступінь заселення ними рослин, а також прогноз погоди на найближчі 10–14 днів. На горосі у фазі бутонізації — початку цвітіння крайову обробку слід провести, коли шкідник заселив крайову смугу в кількості не менше 1–2 особини на 1 м2, за сприятливих погодних умов. У фазі масового цвітіння гороху за рівномірного заселення проводять стрічкову обробку за середньої чисельності не менше трьох особин на одне стебло. У період формування зерна гороху хімічна обробка потрібна, якщо середня чисельність попелиць сягає 10–15 особин на одне стебло й заселено не менше 20–30% стебел, а погодні умови сприяють розмноженню шкідника.
На озимій пшениці локальні обробки проводять у фазі виколошування — цвітіння за середньої чисельності злакових попелиць у крайовій смузі не менше однієї особини на стебло, якщо заселено не менше 5–10% рослин і на наступні два тижні очікується сприятлива для розмноження погода; у фазі формування — наливання зернівок за чисельності не менше двох-трьох особин на стебло (заселення рослин 15–20%; у фазі молочної ситиглості не менше 8–13 особин на стебло (заселення рослин не нижче 50%), якщо погодні умови сприятимуть розвитку фітофага. Зволікання зі строками обробок у цьому разі може призвести до відчутного зростання чисельності шкідника, розширення вогнищ массового розмноження по всій площі поля, внаслідок чого збільшаться втрати врожаю. В разі депресії, розмноження за несприятливих погодних умов потреба в хімічних заходах зовсім відпадає. Під час вибору інсектициду, залежно від строків обробки, слід мати на увазі, що в ранні періоди розвитку культури (до початку утворення бобів гороху і до фази молочної стиглості пшениці) потрібно застосовувати сполуки з тривалішим періодом токсичної дії, аби запобігти повторному спалаху розмноження. 

М. Рубан,
канд. біол. наук
П. Зубко,
 канд. с.-г. наук