Про кокцидіоз детальніше...

А. Бузун, доцент,
О. Прохорятова, ст. наук. cпівробітник,
ННЦ «Інститут експериментальної
та клінічної ветеринарної медицини»,
Л. Крюкова
l.kryukova@univest-media.com

Чим небезпечний кокцидіоз?
Щоб успішно боротися із захворюванням, необхідно розуміти його природу. Найпоширенішими протозоозами у свиней є еймеріоз та ізоспороз. Це переважно гострі, ензоотичні, асоціативні хвороби молодняку, збудники яких — одноклітинні організми, що належать до роду Eimeria підродини Eimeriinae (спричиняють еймеріоз) та роду Isospora підродини  Isosporinae (спричинюють ізоспороз) родини Eimeriidae ряду Coccidia.  Еймерії та ізоспори — облігатно-моноксенні паразити (розвиваються в організмі одного хазяїна), суворо специфічні як щодо виду хазяїна, так і щодо місця локалізації у ньому (паразитують в епітеліальних клітинах слизової оболонки тонких кишок) та подібні своїм патогенним впливом на організм тварин.
Так, джерелом збудника для поросят-сисунів є свиноматки, які перехворіли у ранньому віці, а також хворі тварини із сусідніх станків. Слід зазначити, що із 1 г фекалій хворої свині виділяється до 100 000 ооцист, стійких у зовнішньому середовищі, які роками зберігають свою патогенність (експериментально встановлено, що для виникнення захворювання  тварині достатньо заковтнути із забрудненого середовища всього 100 ооцист). Часто збудник кокцидіозу заноситься до господарства із питною водою, взятою для випоювання свиням поблизу із гноєсховищем. Іншим шляхом передачі збудника є забруднені фекаліями свиней корм, інвентар, а також взуття обслуговуючого персоналу.
Імунна система новонароджених поросят не досить зріла, щоб мати справу з цими паразитами. З цієї причини інфекції, що виникають після народження у ще ослабленій кишковій тканині, призводять до відповідних наслідків.  Таким чином, потрапивши у кишечник поросят, ооцисти паразита із яєць активно проникають у ентероцити, де паразит проходить черговий етап свого розвитку і виходить із них, розриваючи їх зсередини. Внас­лідок цього у кишечнику з’яв­ля­­ються мікротріщини, що перетворюються на «відкриті ворота» для проникнення численних збудників кишкових інфекцій свиней. Унаслідок пошкодження кишечника, викликаного кокцидіозом, поросята втрачають до 1000 г потенційної ваги у період відлучення (Maes D. et al., 2007; Scala A. et al., 2009). Такі поросята набувають особливої чутливості до різних хвороб та стресів, що суттєво уповільнює їхній розвиток.
Свині, які перехворіли, залишаються носіями збудників, що зумовлює їхню несприйнятливість до повторного зараження, проте лише до тих видів, якими було спричинене захворювання.
Кокцидіоз та інші кишкові інфекції
Вірогідно, що зараження кок­ци­дією у підсисний період може призвести до зростання частоти виникнення і важкості перебігу багатьох інших кишкових за­­хво­рювань. Особливо у період після від­лучення, коли поросята проходять процес адаптації і водночас позбавлені надхо­дження материнських антитіл.
 Зазвичай серед таких захворювань є колібактеріоз (Escherichia coli), проліферативний аденоматоз кишечника, або ілеїт (Lawsonia intracellularis), дизентерія свиней (Brachyspira hyodysenteriae). Зокрема, епізоотичні дослідження показали, що свині, заражені кокцидіями у підсисний період, проявлять ознаки ілеїту, спричиненого Lawsonia, та дизентерії, спричиненої Brachyspira hyodysenteriae, у більш ранньому віці за важчого перебігу цих захворювань.
Стівен МакОріст з’ясував, що кишкові захворювання після відлучення, у тому числі ілеїт та дизентерія, важче протікали у особин, яким не робили профілактику кокцидіозу. Ось якого висновку дійшов МакОріст у своїх дослідженнях: оскільки мішенню для Lawsonia є незрілі кишкові клітини, то їхнє пошкодження кокцидіями може сприяти більшому проникненню Lawsonia у слизову оболонку кишечника і закріпленню цих бактерій у ній. 
 Усе частіше уражує свиней поєднана інфекція, зумовлена збуд­ни­ками кокцидіозу та бактеріями Clostridium. Так, кокцидіоз викликає первинне по­­шкодження стінки ки­­шечника,  унаслідок чого умовно патогенна мікрофлора, що представлена Clostridium, спричинює подальше погіршення стану тварини. Це захворювання відоме як некротичний ентерит, що призводить до діареї і зрештою — до загибелі тварини.
Дослідники компанії «Байєр» інфікували поросят через 6 год після їхнього народження тисячею ооцист кокцидій задля встановлення безпосереднього впливу збудника кокцидіозу на процес розмноження Clostridium у ШКТ  та інтенсивність виявлення його у калі. Протягом перших трьох днів після народження тварин було виявлено велику кількість бактерій Clostridium (у середньому від 10 000 до 100 000 000 бактерій на 1 г  екскрементів). Клостридії виробляють токсини, які, врешті-решт, можуть призвести до загибелі поросят. Так, у результаті дослідження 37,5% інфікованих тварин загинуло. Дослідники зробили висновок, що у поголів’я із важким ступенем діареї та високою смертністю протягом першого тижня життя слід передбачати поєднану інфекцію, викликану збудниками кокцидіозу та клостридіями.
Служба контролю здо­ров’я тварин в Оснабрюке (Німеччина) у рамках звичайного контролю за тваринами вивчила 281 зразок калу поросят, із яких 89% містили ооцисти, а у 81% зразків було виявлено позитивну реакцію  на Clostridium perfringens типу A.

Розпізнати та знешкодити
Найчутливішими до зараження ізоспорами та еймеріями є поросята-сисуни із найбільшою масою тіла при народженні.
 У поросят 8–15-добового віку температура тіла може не підвищуватися, однак у гніздах поросят спостерігатимуть пронос. Головна помилка ветеринарного спеціаліста у цей час – без проведення паразитологічного дослідження фекалій назначити поросятам антибіотики чи сульфаніламідні препарати. Вони безсилі проти ізоспор або еймерій, проте пригнічують супутню патогенну мікрофлору, що, зрештою, все одно призводить до загибелі хворих на кокцидіоз поросят.
 Температура тіла 1–2-місячних поросят раптово підвищується до 41…41,5°С, у них спостерігають постійну спрагу, тварини швидко виснажуються (зокрема, через сильний пронос та різке падіння рівня кровопостачання вони стають блідими та малорухливими).
 У 3–4-місячних поросят кокцидіоз проявляється майже завжди у хронічній формі, що є наслідком їхнього зараження та перехворіння у ранньому віці. У них з’являються періодичні проноси, що чергуються із запорами протягом кількох тижнів: хворі свині поступово виснажуються, зменшується приріст ваги, виникають загальна слабкість та зневоднення. Засвоюваність корму такими поросятами досить низька: апетит зберігається чи навіть зростає, а темпи росту дуже сильно уповільнюються. Це робить виробничий процес дуже невигідним. Тож господарю, що купив таких поросят у значно старшому віці, складно визначити, чому його поросята так часто хворіють та повільно ростуть.

Комплексна діагностика кокцидіозу
Під час встановлення діагнозу враховують клінічні ознаки хвороби, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, однак вирішальне значення в його підтвердженні має виявлення ооцист у пробах фекалій хворих тварин, які досліджують за методами Фюллеборна, Котельникова чи Дарлінга. Для копроскопічного дослідження поросят на кокцидіоз відбирають свіжі зразки калу від тварин з ознаками діареї, що триває протягом трьох-чотирьох діб. Хворими вважають поросят, у яких у пробі (1 г) калу виявляють понад 100 тис. ооцист. Виявлення одиничних ооцист свідчить про те, що діарея не є наслідком впливу ізоспори.
Під час патологоанатомічного розтину трупів роблять зіскрібки зі слизової оболонки, які досліджують компресорним методом на наявність ооцист.

Превентивні та лікувальні заходи
 З метою профілактики кокцидіозів створюють відповідні санітарно-гігієнічні умови утримання та забезпечують повноцінним збалансованим раціоном свиней усіх вікових груп (особливо у період поросності).
 Приміщення та вигульні майданчики очищають від гною і дезінвазують гарячим 3–4%-м розчином їдкого натру, 5%-ю емульсією дезонолу, 3%-м розчином глутарового альдегіду (концентрацію збільшують у декілька разів, застовують під тиском).
 Завезений у господарство ремонтний молодняк витримують на карантині, проводять необхідні лабораторні дослідження та профілактичні обробки.
 Для зменшення випадків кокцидіозу у господарстві свиноматці за десять діб до її переведення у цех опоросу дають ампроліум (1 кг/т) або монензин (100 г/т) із кормом кожні 14 діб.
 У неблагополучних господарствах проводять хіміопрофілактику одним із хіміотерапевтичних препаратів. Свиноматкам у період супоросності двома 5-добовими курсами із 3–4-тижневим інтервалом призначають: бровасептол, бровітакокцид, тримеразин, трибрисен, дитревіт-480. Ці препарати застосовують свиноматкам також у перші 10 діб після опоросу.
 Зменшити ймовірність зараження поросят від свиноматки допоможе дотримання принципу утримання «пусто — зайнято», а також налагодження комфортного мікроклімату у приміщеннях (не можна допускати підвищення температури і вологості — вони є основними каталізаторами для переходу ооцисти збудника в спору).
 У період із третього по п’ятий день життя тварини рекомендується застосовувати  протикокцидійні препарати з діючою речовиною толтразурил. Досить ефективно за­­рекомендував себе еймеріоцид Байкокс®, 5%.
 На ранніх стадіях хвороби впродовж двох-п’яти діб поросятам слід випоювати розчин фуразолідону в дозі 0,003 г/кг маси тіла.
 Симптоматична терапія допоможе убезпечити поросят від загибелі внаслідок супутніх несприятливих факторів. Наприклад, за сильного зневоднення свиней та для нормалізації електролітного обміну їм призначають суміш електролітів та підшкірні ін’єкції поліглюкіну або реополіглюкіну (до 300 мл/день), розчин Рінгера-Локка, 5%-й розчин глюкози (до 500 мл/добу).