Прим-голштин та робот — у ритмі менуету*

Голштинська порода — найпоширеніша в світі серед молочних порід худоби. Найбільше її поголів’я утримують у США, на другому місці — Франція. Досвід та досягнення французьких селекціонерів у розведенні французького голштина (тут порода зветься прим-голштин) є показовим прикладом для українських тваринників, які утримують ВРХ. Не дивно, що під час візиту наших фермерів до Франції великий інтерес викликають у них ферми із розведення голштинської худоби.

А. Назаренко
a.nazarenko@univest-media.com

Про одну з них — ферму пана Бурніше, розміщену в регіоні Бретань, сподіваємось, буде цікаво дізнатися і нашим читачам.

Французьке господарювання
Уже багатьом нашим молоковиробникам відомо, що їхні колеги з європейських країн змушені планувати своє виробництво молока з урахуванням квот, які виділяють на кожне господарство. Таким чином уряди європейських країн регулюють перевиробництво певного продукту харчування, з іншого боку, це обмежує можливості виробників цих продуктів інтенсифікувати своє виробництво. У кожній країні ЄС правила отримання та регулювання квот різняться. От, наприклад, французькі фермери мають право щороку збільшувати квоту на молоко на 5–10 тис. л. Тож і пан Бурніше також планує збільшувати свою квоту на виробництво молока, адже щороку голштинки радують його своїми високими надоями. У 2015 р., коли відмінять квоти, він планує отримувати 650 тис. л молока від своїх корів.
Проте радикально збільшувати своє виробництво готові не всі фермери. Окрім квот, стримує цей порив і дефіцит кадрів. Більшість виробників сільгосппродукції — це родинні фермерські господарства, де працює невелика кількість людей. Тож аби хоч трохи розвантажити фермерів, останніми роками європейські аграрії залучають на допомогу автоматизовану техніку.
От і на фермі пана Бурніше із жовтня минулого року встановили доїльного робота. Та, зауважте, робота поставили не для того, щоб скоротити штат робітників — тут працювало всього дві людини (фермер та його мати). Минулого року мати вийшла на пенсію, частково ще допомагає синові на фермі, а основну її роботу замінив саме робот. Його придбали за 130 тис. євро, без допомоги від уряду. Після такої інвестиції ферма отримала 18 тис. євро додаткового прибутку за рік.
У жнивну пору за потреби призначити лікування тварині фермер звертається до відповідних сервісних служб за фаховою допомогою.

Звідки мсьє бере молоко?
Молоко продають у середньому за 340 євро/т, тож фермер сподівається вже найближчим часом окупити свої інвестиції в робота. Як правило, фермери укладають контракт на постачання молока з одним молокозаводом і не мають права переходити до іншого покупця.
До переходу на роботизоване доїння виробництво тонни молока обходилося фермерові у 290–300 євро. Корів доїли установкою «ялинка» 2 х 4. Наразі фермер відмічає, що продуктивність корів після впровадження роботизованого доїння збільшилась, також зменшились випадки прояву маститів, а корови доволі швидко звикли до робота: від двох днів до тижня. Лише одну корову були змушені «вмовляти» зайти до робота протягом трьох тижнів!
У середньому кожну корову доять 2,8 раза на день, відповідно, три рази на день установку промивають. Тварини заходять до робота за власним бажанням та ще з двох причин. Перша — в установці робота на передній хвіртці є годівниця, де корові видають прописану за її продуктивністю порцію концкорму, друга — коли корова відчуває, що їй треба віддати молоко. Звісно, є тварини, готові ласувати смачним кормом десятки разів на день, та розумного робота не проведеш: він фіксує кількість заходів тварин в установку та кількість спожитого нею концкорму за день (у середньому — 700 г/гол.). Якщо корова вже з’їла свою денну норму та була видоєна — її «просять» вийти з установки: відчиняється передня хвіртка, так годівниця стає недосяжною для тварини. Якщо ж корова не доїлася — передня і задня (щоб не заважали інші тварини) хвіртки зачиняються, і робот починає свою роботу.
Всі етапи процесу доїння — від підготовки вимені до дезінфекції дійок після доїння та безпосередньо саме видоювання — проводить робот. Після закінчення процедури робот відчиняє передню хвіртку та випускає корову.
Годують корів власними кормами — повнозмішаним раціоном: 75% — кукурудзяний силос, 25% — трав’яний сінаж, трохи сіна, концкорм закуповують. У теплий період року тварини споживають ще невелику кількість різнотрав’я на пасовищі. Грубі корми (силос та сінаж) зберігають у траншеях поряд із фермою, сіно та солому — в рулонах, тюках в ангарі.
На фермі застосовують 100%-ве штучне запліднення спермою прим-голштинів, ремонт стада — власним молодняком.
Новий корівник для холодного утримання було збудовано рік тому. Дорослі тварини переважну більшість часу перебувають на пасовищі: декілька ділянок розміщено поряд із фермою. Теплої пори року корови теляться на пасовищі, взимку — у приміщенні. Середній вік корів у стаді — три лактації, та багато тварин фермер продає після першої лактації, проте є корови віком сім лактацій.
На проблеми із здоров’ям тварин господар не скаржиться, переважна більшість причин вибракування у стаді — вікове зменшення продуктивності. Звісно, є поодинокі випадки захворювань на мастит, дуже рідко — захворювання копитець та органів відтворення. Тоді вже без кваліфікованої допомоги не обійтися.
Та як це буде дивно для декого з читачів — надзвичайних секретів господарювання у пана Бурніше немає: тільки сумлінна праця, постійний контроль та любов до своєї роботи — ось і всі секрети. А взагалі, пан Бурніше вважає себе звичайним французьким фермером, який розводить звичних французьких прим-голштинів та отримує молоко за допомогою вже звичного доїльного робота.