Спецвозможности
Архив

Повернення ПДВ як ілюзія шансу

05.06.2008
402
Повернення ПДВ як ілюзія шансу фото, иллюстрация

Повернення ПДВ як ілюзія шансу

Доцент Львівського державного аграрного університету Юрій Губені упродовж шести років займається порівняльним аналізом аграрної реформи, здійснюваної в різних країнах Центральної і Східної Європи. Найбільше уваги пан Губені присвятив реформуванню молочної галузі, а на "молочному" семінарі, проведеному компанією "Агроконсалт-transform" 20 лютого, Юрій Губені був одним з опонентів керівника Департаменту тваринництва Мінагрополітики Юрія Мельника в обговоренні тези про корисність застосування такого дотаційного інструменту, як повернення ПДВ виробникам молока.

— В Україні головною формою підтримки виробників молока стало повернення ПДВ. У середовищі Мінагрополітики цей механізм вважається великою політичною знахідкою. Проте, з огляду на досвід наших сусідів, щодо політичної доцільності такої підтримки є великі сумніви. Адже до такого інструменту, як ПДВ, у Європі підходять дуже обережно і зважено. Позаяк вважається, що у ринковій економіці надавати пільги без дуже серйозних обгрунтувань не можна. Подивімося на механізм дії цієї пільги уважніше: понад половину молока нині виробляють в індивідуальному секторі, а в окремих регіонах (зокрема, на Львівщині) — до 90%. І ця пільга тих господарів абсолютно не торкається, вони її не отримують.
— Напевно, в цьому разі ПДВ привласнюють ті, хто скуповує молоко. Принаймні, мені відомо про такий механізм взаємин закупівельників з приватниками. До села приїздить молоковоз і оголошуються дві ціни: менша — без проведення аналізу молока, більша — з проведенням. Зрозуміло, що ціна без аналізу — для тих, хто “грається” з водичкою. Тобто стосунки тут перебувають на рівні “хто кого вправніше обдурить”, а повернення ПДВ у цьому разі — надто високі матерії.
— Я знаю також приклади, коли заготівельники збирали молоко й “випаровувалися”, і люди взагалі ніяких грошей не отримували.
Якщо ж подивитися на громадський сектор, який нині називається реформованими сільгосппідприємствами, то й тут повернення ПДВ не є ефективним. Чому? Тому що середні надої у цьому секторі у кілька разів менші, ніж в особистих підсобних господарствах, і, дотуючи громадський сектор у цілому, держава підтримує велику масу неефективних підприємств. При цьому спрацьовує механізм зрівнялівки. Закони ж ринку вимагають, щоб неефективний виробник був усунений з ринку, і чим швидше це станеться, тим краще зможуть працювати виробники ефективні. Якщо ми підтримуємо неефективного виробника, то не лише продовжуємо його економічну ілюзію щодо можливостей добре працювати — ми урівнюємо його в шансах з ефективним виробником і тим послаблюємо такий важливий економічний чинник, яким є конкуренція.
Чехи, наприклад, узагалі не допускають жодної дотаційної підтримки виробників молока, в яких вихід продукції становить менше 3 тисяч літрів. Але якщо ферма забезпечує показник у 5 тисяч літрів, то це означає, що всі наявні дотаційні програми (ці програми діють у рамках двох основних фондів — “Фонду ринкового регулювання” та “Фонду підтримки і гарантування кредитів”) для такого підприємства відкриті.
— З погляду наших традицій, це звучить як нонсенс: той, хто і так має прибутки, ще й одержує більше можливостей на державну підтримку!
— Справа в тім, що дотація має дві функції. З одного боку, вона підтримує виробника, з іншого — забезпечує реалізацію певної політики. А політика держави має полягати в тому, щоб підтримувати тільки ефективного виробника і щоб відбувалися певні структурні зміни. Ми ж прагнемо позитивних змін? Ми ж хочемо, щоб, наприклад, в гірській зоні не вирощували молочних корів, а займалися м’ясною ВРХ або вівчарством? Тому держава повинна дотаційну політику вести так, щоб відбувалася структуризація виробництва: у Криму вона має підтримувати одне, щось інше — на Закарпатті, щось інше — на Черкащині.
— Можливо, чинну в Україні політику можна виправдати з того погляду, що не так давно всі молочні підприємства були неефективними. Тоді що — не треба було підтримувати нікого?
— Неефективність молочної галузі формувалася не один рік. Свого часу між виробником і переробником виник бар’єр. Ще в 1994 році у спільній публікації з професором Петром Березівським ми вказували на те, що трансформаційний період, який характеризується спадом, треба використати для модернізації переробки і зміни системи зв’язків між переробкою і виробництвом. Але такі голоси завжди залишаються непочутими, тому економіка розвивалася за віртуальними законами, ми отримали величезний розрив між виробником і переробником, і обидва вони перебувають у дуже тяжкій ситуації.
До речі, це стосується не лише молочної галузі: в Україні нині дуже багато галузей претендують на першочергову бюджетну підтримку. А податок на додану вартість (який, до речі, є досить складним і дискусійним інструментом державної економічної політики) приймався не з метою підтримки аграрної чи якоїсь іншої сфери. У цього податку інші цілі і завдання.
— Давайте тоді сформулюємо ті заходи, які для підтримки виробництва молока в Україні були б оптимальними.
— На цю пропозицію я б відповів словами відомого угорського економіста Яноша Корнеї: “Не чекайте від мене всеохоплюючих аналізів, я лише роблю частину аналізу”. Проте мені здається, що урядові структури Мінагрополітики повинні були б поставити перед собою мету і знайти спосіб її досягнення. Має бути публічно названо проблему, визначено завдання і започатковано дискусію. Насправді нам навіть не треба нічого винаходити: треба лише відкрити очі і подивитися на світ. Але подивитися не як членам туристичної делегації, а методом науковим. У постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи нагромаджено цінний та перевірений досвід ринкової трансформації та багатьох заходів, пов’язаних з аграрною політикою. Чимало цінного та вартого запозичення є і в теоретичній, і в практичній площинах, і нехтувати цим досвідом або пробувати віднайти “власний шлях” є дещо хибним.
У нас є багато вчених, які вивчали світовий досвід, вони поки що не виїхали з України. Нехай вони висловлять свою точку зору, і тоді можна буде порівняти варіанти — за ефективністю, за вартістю впровадження, за довготерміновими наслідками.
Якщо говорити більш предметно, то я собі уявляю, що держава повинна запропонувати щось таке: допомагатимемо лише тим, хто даватиме не менше 2,5 тисяч літрів молока; через три роки — тим, хто даватиме 3 тисячі літрів, і тим лише, хто заведе собі такі-то породи, хто застосовуватиме штучне осіменіння, хто куплятиме холодильне і доїльне обладнання. У таких формах допомога сприятиме не лише виробництву, а і його структуризації. Тобто тоді займатимуться не всі — усім, а молочники — молоком, рільники — полем тощо.
А діючий нині в Україні варіант дотування є політично вдалим — і унікальним.

Запитував Павло Коротич

Интервью
Производители удобрений и аграрии не могут прийти к согласию в вопросе справедливого ценообразования на удобрения отечественного производства. Эта ситуация вызывает беспокойство.  
vitaliy skotsyk
20 сентября планируется начать всеукраинскую забастовку аграриев. О ее причинах и требованиях аграриев рассказал один из инициаторов, председатель Аграрной партии Украины Виталий Скоцик.  

1
0