Парламент визнав становище в АПК України кризовим

І парламент вирішив зупинити цю катавасію. Хоча б тим, щоб становище в АПК України визнати кризовим. Без огляду на те, наскільки для держави, котра володіє 40 відсотками світових запасів чорнозему, це воістину ганебно.

Чим же оперували, визначаючи причини та наслідки. Вчитаємося в рядки Постанови Верховної Ради України “Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан справ в агропромисловому комплексі України”. Як мовиться в ній, “урядом України не розроблено нормативно-правових актів, направлених на реалізацію положень законів України: “Про зерно та ринок зерна в Україні”, “Про державну підтримку сільського господарства України”, а також Постанови Верховної Ради України “Про Рекомендації парламентських слухань “Про законодавче забезпечення розвитку бурякоцукрового комплексу в Україні та заходи щодо його покращання”, послаблено державне управління розвитком агропромислового комплексу, що призводить до руйнування матеріально-технічного потенціалу аграрного комплексу, погіршення фінансового стану сільськогосподарських товаровиробників, згортання соціально-економічних процесів в аграрній сфері, масової відмови суб’єктів господарювання в агропромисловому комплексі від оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, ускладнення ситуації на селі, яка щодалі продовжує загострюватися”. А крім того: “Недотримання законів та відсутність чітких механізмів державної підтримки сільського господарства, зростання цін на пально-мастильні матеріали, сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та інші матеріали призвело до значного росту собівартості сільськогосподарської продукції та збитковості виробництва сільськогосподарських культур, а також практичного знищення тваринництва. При цьому слід відзначити низьку платоспроможність сільського населення та ріст заборгованості із заробітної плати цієї категорії населення.

Кабінетом Міністрів України ігноруються рішення Верховної Ради України щодо основних напрямів бюджетної політики на 2005 та на 2006 рік, якими передбачалося щорічне виділення коштів в обсязі не менше 10 відсотків видаткової частини Державного бюджету України на підтримку розвитку аграрного сектору та забезпечення соціальної сфери села. Помісячний розпис видатків Державного бюджету України на 2005 рік не враховує специфіку сільського господарства щодо його сезонності. Невиконання повною мірою вимог законів з питань регулювання ринку зерна та державної підтримки сільського господарства, невідпрацювання при цьому чітких механізмів їх реалізації шляхом здійснення заставних та інтервенційних операцій з об’єктами державного цінового регулювання створило нестабільну цінову ситуацію на ринку зерна та цукру. Це може призвести до масового банкрутства значної кількості сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств”.

З огляду на ці факти Верховна Рада України вирішила вже в жовтні — листопаді цього року внести зміни до законів, що входять до основного “пакету” законів аграрного спрямування. Серед них і закони про ресурсне забезпечення сільського господарства нафтопродуктами, про м’ясо та м’ясні продукти, про систему інженерно-технічного забезпечення, агропромислового комплексу України, про внесення змін до статті 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, про внесення змін до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” про державну підтримку виробництва мінеральних добрив, про внесення змін до Закону України “Про електроенергетику”, про рибне господарство та регулювання рибальства, про внесення змін до деяких законів України про  оподаткування, виробництво та обіг підакцизних товарів (щодо стимулювання виробництва біопалива), про внесення змін до статті 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб”, про професійні й міжпрофесійні об’єднання в агропродовольчій сфері, про введення мораторію на демонтаж або розкомплектування цукрових заводів, про внесення змін до деяких законів України, про Основні засади державної аграрної політики, про внесення змін до Закону України “Про ветеринарну медицину”, про внесення змін до статті 1 Закону України “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”.

Чого в такий момент потребують від уряду. Зберігши нумерацію положень самого документа, читаємо:

“3.1. Передбачити в структурі Кабінету Міністрів України посаду віце-прем’єр-міністра з питань агропромислового комплексу.

3.2. Розробити та подати до 1 жовтня 2005 року на розгляд Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”, передбачивши збільшення видатків державного бюджету на такі цілі:

• формування державного продовольчого резерву Аграрним фондом для здійснення інтервенційних та заставних операцій на ринку зерна та цукру — 1200 млн гривень;


• фінансову підтримку підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення короткострокових та довгострокових кредитів — 120 млн гривень;


• часткову компенсацію витрат сільськогосподарських підприємств з посіву озимих зернових культур — 600 млн гривень;


• фінансову підтримку виробництва продукції рослинництва і тваринництва — 305 млн гривень.

3.3. При доопрацюванні проекту закону про Державний бюджет України на 2006 рік передбачити видатки Міністерству аграрної політики України для підтримки розвитку аграрного сектору економіки й соціальної сфери села в обсязі не менше 10 відсотків його видаткової частини.

3.4. Прискорити прийняття таких програм:

Державної програми стабілізації та розвитку тваринництва на 2005–2010 роки;

Державної програми стабілізації та розвитку рослинництва на 2005–2010 роки;

Програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року;

Програми державної технічної політики на період 2006–2010 років;

Комплексної програми реструктуризації цукрових заводів і розвитку бурякоцукрової галузі до 2010 року.

3.5. Розробити та прийняти до 1 січня 2006 року нормативно-правові акти, необхідні для реалізації Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України”.

3.6. В установленому порядку внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо перегляду ставок ввізного та вивізного мита на групу товарів 1–24 згідно з УКТЗЕД, передбачивши при цьому захист інтересів вітчизняних товаровиробників.

3.7. Вирішити в установленому порядку питання про встановлення мінімальної ціни за 1 тонну цукрових буряків на рівні 225 гривень та цукру із цукрового буряку — 3150 гривень з урахуванням податку на додану вартість.

3.8. Розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про внесення змін до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” щодо недопущення закупівлі та забою маловагового поголів’я великої рогатої худоби і свиней.”

В оглядовому матеріалі не будемо вдаватися до детального аналізу рекомендованих заходів. Але скажемо так: було б добре, щоб хоча б дещицю з них вчасно виконав як сам парламент, так і уряд. Адже вже буквально через місяць стало зрозуміло, як складно, а то й безрезультатно, проходить розгляд окремих законопроектів (скажімо, щодо вивізного мита на живу худобу та шкіру, щодо акцизного збору на паливно-мастильні матеріали для сільгоспвиробника), наскільки гострою була цьогорічна дискусія навколо прийняття Держбюджету 2006 року. Щодо останньої, то варто зауважити, що, з одного боку, уряд знову продемонстрував своє повне ігнорування постанов парламентарів щодо сфери АПК, а з іншого, — добре, що народні депутати таки не забули про свої вересневі вимоги і по-різному дали це відчути виконавчій владі. Мовляв, цього разу не пройде — доведеться виконувати вимоги законодавчих актів у повному обсязі.

Іншою постановою Верховна Рада схвалила Рекомендації парламентських слухань “Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин в Україні”. Констатуюча частина змісту цих рекомендацій теж містить чимало справедливих критичних зауважень, які заслуговують на увагу. Так, скажімо, коли йдеться про реалізацію земельної реформи, про нинішні реалії сказано так: “Більшість власників і землекористувачів у населених пунктах не мають правовстановлюючих документів на землю. Однією з причин такої ситуації є недостатність, а в деяких областях України майже повна відсутність, бланків державних актів на право власності на землю, що призводить до неприпустимого зволікання із видачею документів та зловживань у цій сфері. Оформлення правовстановлюючих документів на земельні частки (паї) у багатьох випадках провадиться без визначення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості). Оренда таких земельних ділянок призводить до втрати власником права володіння і розпорядження ними, обумовлює зниження родючості грунтів і здійснюється за мізерну плату. Належного контролю за дотриманням умов договорів оренди землі не запроваджено.

Економічно необгрунтованим і соціально небезпечним є прискорення видачі державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) всупереч положенням Земельного кодексу України.

Ринок земель несільськогосподарського призначення та підготовка включення в оборот земель сільськогосподарського призначення розвивається в умовах недостатньої законодавчої бази, в першу чергу відсутності законів України про ринок земель та про державний земельний кадастр. Не створюється інфраструктура такого ринку.

Недостатньо врегульована процедура продажу земель, проведення земельних аукціонів і конкурсів, не створюються земельні банки, біржі. До врегулювання всього комплексу питань у цій сфері пропозиції про зняття мораторію з продажу земель сільськогосподарського призначення є передчасними.

Недостатньо реалізовується одне з головних завдань земельної реформи — раціональне використання та охорона земель. В Україні залишається найвищою в світі розораність сільськогосподарських угідь — 78 відсотків. Роботи щодо раціоналізації землекористування та охорони земель проводяться досить повільно і як результат — деградація грунтового покриву деяких територій досягла критичного стану.”

Щодо причин цих сумних реалій, то в рекомендаціях це визначено так: “Основними причинами, що стримують здійснення заходів щодо виконання основних напрямів проведення земельної реформи, на думку учасників парламентських слухань, є:

відсутність з боку органів виконавчої влади дієвого контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій, а також виконанням конституційних вимог щодо набуття громадянами та юридичними особами у власність земельних ділянок;

дублювання функцій Державного комітету України по земельних ресурсах іншими центральними органами виконавчої влади (Міністерством юстиції України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища України), місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

• невиконання Урядом України вимог Земельного кодексу України щодо розробки нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом;


• неузгодженість земельного законодавства з цивільним, природоохоронним та господарським законодавством;


• неналежне фінансове забезпечення заходів земельної реформи;


• непроведення розмежування земель державної та комунальної власності;


• відсутність грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення в межах та за межами населених пунктів;


• надто ускладнені процедура надання (продажу) земельних ділянок для підприємницької діяльності, а також механізм приватизації земельних ділянок;


• відсутність належної кількості бланків державних актів на право власності на земельні ділянки;


• відсутність фінансування землевпорядної науки, недостатня забезпеченість галузі земельних відносин високопрофесійними кадрами…”

Практично з усіх зазначених положень було рекомендовано відповідні заходи. Їх зміст обнадіює хоча б частковістю практичного виконання. Щось зроблять, щось, де це доцільно, вкотре буде обмежено, заборонено. Та головне — щоб усе знову не залишилося на папері.

Тарас Колісник