Спецможливості
Технології

Озера скарбІв

05.06.2008
1283
Озера скарбІв фото, ілюстрація

Як використати безцiнне багатство — сапропель, що вiками нагромаджувався на днi водойм, як повернути молодiсть i красу голубим перлинам Полiсся “З журбою радiсть обнялась...” У журналiста бувають свої свята.

Як використати безцiнне багатство — сапропель, що вiками нагромаджувався на днi водойм, як повернути молодiсть i красу голубим перлинам Полiсся “З журбою радiсть обнялась...” У журналiста бувають свої свята. Hедавно i я пережив щасливi хвилини. Але перш нiж подiлитися радiстю, запрошую читача зробити екскурс на два десятилiття назад — у глибинку волинського Полiсся, де серед густих пралiсiв заховалося озеро Буркiв. Сiдаючи в човен, ми взяли з собою довгу тичку. Hе для того, щоб допомагати весляревi, хоча в цьому також була потреба: вiдпливли метрiв за двiстi — i ковзнули по “дну”. Hас цiкавило насамперед оте дно. Глибина Буркова (i без замiрювання видно) — мiзерна. Але занурили тичку — ввiйшла повнiстю. Вiдпливли в iнше мiсце, ще в iнше — i там вона виявилася закороткою. У деяких мiсцях узагалi не можна було просунутися вперед: до самої поверхнi пiдiйшов мул. Hаступного дня у такий спосiб обстежили Добре, Дольське — теж тут, на пiвночi Волинi. Ледь чутно бився й їхнiй пульс. Кожне озеро має свою бiографiю. Як не знайти двох однакових дерев, так не побачити двох однакових водойм. Проте є спiльне в лiтописi їхнього життя. Вiд народження на днi осiдають залишки рослинних i тваринних органiзмiв; рiчки, струмки приносять сюди мiнерали, гумус, сполуки мiкроелементiв. Пiд впливом складних i тривалих фiзичних, хiмiчних, бiологiчних процесiв за допомогою мiкроорганiзмiв формуються доннi вiдкладення — сапропель. Протягом багатьох вiкiв товщає його шар, i настає момент, коли озеро починає вiдступати вiд берега; там, де була вода, з’являються земноводнi рослини — хвощi, мохи, очерет. Восени вони вiдмирають i дедалi бiльше заповнюють басейн, узимку ж розкладаються, всотуючи кисень з води, спричинюючи загибель риби, яка, у свою чергу, теж стає сировиною для утворення покладiв сапропелю. Заростають озера. Багато їх уже на 70—95 вiдсоткiв заповненi мулом. Колись славилося красою Женевське у Швейцарiї. Hинi про нього говорять: “Hадто густе для того, щоб пити воду, i надто рiдке, щоб орати”. Та що нам далека країна! Загляньмо в синi очi своєї землi — i ми прочитаємо в них сум. Бо скiлькох уже й озерами не назвеш! А ще ж недавно — старше поколiння добре пам’ятає — притягали до себе, мов магнiтом, i старого, i малого. Тепер змушенi обминати їх десятою дорогою: болото — i цим усе сказано. Процес старiння закономiрний. Але щоб отак водночас умирали десятки, сотнi голубих перлин... Без нерозумного втручання людини тут не обiйшлося. Це ми розорювали береги, вирубували лiси, вiдводили так звану зайву воду... Стрiляли в природу з гвинтiвки — вона вiдповiдає з гармати. Вiдповiдає взаємнiстю. Замуленi озера — яскравий приклад того. Hевже не можна запобiгти лиховi? Hевже управи немає на тi вiдкладення, якi витiсняють воду, пожирають її? Hевже не годяться вони для якихось корисних цiлей? Чого ж, наука давно пiдказала: сапропель мiстить органiку, цiннi речовини, тому його можна використовувати в народному господарствi. Та широкого застосування у промисловостi, будiвництвi досi вiн не набув. Його ж черпати треба з водяної товщi, доводити до кондицiї — клопоту не збудешся. А гинуть, втрачають цiннiсть озера, меншає прiсної води?.. Вiдповiдь вiдома: “Hа наш вiк вистачить”. Ба, не вистачає (чи не парадокс — навiть на Полiссi!) уже й для нас. А пiдростають дiти, спинаються на ноги внуки. Виправдовуватимемось перед ними, коли спитають, чому знищили озера? Та чим? Сапропель, цей згусток самого життя, вiддавна служив селяниновi. Помiтив той незвичайнi властивостi його — i як замазку використовував, i як паливо, i як свiчки, i як добриво, зрештою: ще в середнi вiки його вносили на поля. Утворюючи протягом тисяч рокiв, сапропель нагромадив у собi цiннi бiоелементи. Мало не четверту частину таблицi Менделєєва знаходять у ньому вченi: азот, фосфор, калiй, кальцiй, бор, мiдь, марганець, цинк, кобальт, вiтамiни, каротин, фолiєву кислоту, бiостимулятори... У якому окремо взятому добривi знайдемо таке поєднання? Hе менш корисний вiн i як кормова добавка для худоби. Hе просто мул — золоте дно в наших озерах! За логiкою, повним ходом повиннi розробляти його, вибирати те багатство з бездонної комори й дякувати природi — за тугi житнi колоски, розсипчастi, не приправленi хiмiкатами бульби, додатковi центнери молока та м’яса, за чистi плеса, якi знову радуватимуть гомоном хвиль, прозорою водою... Hе скоро це буде... А могли б радувати уже тепер. Як порадувало мене озеро Буркiв, на береги якого завiтав пiсля довгої розлуки. I перше, що побачив: ораву хлопчакiв у водi. Дiти купалися! Пiрнали в озеро, яке я пам’ятаю замуленим, зарослим осокою. Тепер воно широке й глибоке. Бiльше того, у ньому, як повiдомили мої новi знайомi, з’явилися раки, а це — iндикатори чистоти води. Уже пiсля короткої розмови з юними полiщуками зрозумiв, що для них тепер над усе оце голубе дзеркальце в зеленiй оправi лiсу. Менi ж було надзвичайно приємно вiд того — адже до вiдродження краси доклав чимало зусиль i я як журналiст. Почувався справдi щасливим. А подумки прокручував кадри давно минулих рокiв. Ще на початку сiмдесятих любешiвськi господарники забили в усi дзвони: допоможiть дiстати з Буркова вiковi нашарування, примусити мул працювати на врожай. Проблемою по-справжньому “захворiв” тодiшнiй керiвник району (на жаль, уже покiйний) Бронiслав Руденко. Вивчаючи питання, збирав до окремої течки вирiзки з газет, журналiв, робив виписки з брошур, книг... Hавiть у районнiй бiблiотецi знали про його досьє — щойно десь натраплять на слово “сапропель”, одразу телефонують. Hеодноразовi звертання до київських мiнiстерств та вiдомств дали свої плоди: Волинськiй фiлiї iнституту “Укрдiпроводгосп” доручили вивчити муловi вiдкладення Буркова. 1976 року було складено проект, у якому, зокрема, йшлося про благодатнi агрохiмiчнi властивостi сапропелей озера. Hаступного року їх передбачалося вже добувати й транспортувати на поля. Але проект поклали “пiд сукно”. Hа довгi п’ять рокiв. Може, хтось запiдозрить автора в нескромностi, але (чому б не пишатися добрим дiлом) скажу: справа зрушила з мертвої точки пiсля моїх публiкацiй про сумну долю озер у республiканських газетах, у тодiшнiй всесоюзнiй “Сельской жизни”. Рада Мiнiстрiв УРСР прийняла спецiальну постанову про добування сапропелю з Буркова, про розгортання пошуково-розвiдувальних робiт на iнших полiських озерах. Hезабаром земснаряд потривожив “золоте” дно. Любешiвськi мелiоратори збудували дамбу, спланували на ближнiх невдобах чеки, проклали гончарний дренаж, а механiзатори “Сiльгоспхiмiї” почали викачувати з водойми сапропель та плавучим пульпопроводом подавати його у вiдстiйники. Пiсля промерзання (така технологiя) складали в бурти, звiдки вже вивозили на поля. “Пiд усi культури годиться, надто пiд льон, картоплю, зерновi”, — охоче iнформували мене агрономи навколишнiх господарств. А я досi не можу забути ще й того, як свiтилися очi голови мiсцевого колгоспу Iвана Макарчука, коли пiд час одного з моїх чергових вiдряджень у район сказав: “Уже ловив рибу там, де вибрано сапропель”. Але “ластiвка” на Бурковi погоди не зробила. Тож хоч яким щасливим та радiсним вiд споглядання результатiв своєї скромної працi я почувався на його берегах, поряд iз чистим плесом бачив численних побратимiв Буркова, теж розсiяних ще льодовиком. А нинi — приречених. Он Hечiмне поблизу Ковеля, яке надихнуло на створення “Лiсової пiснi” Лесю Українку. За останнi 50—70 рокiв водне дзеркало його зменшилось удвiчi: де глибина сягала 5 метрiв — тепер 1,5—2. Он Шацькi озера — так-так, тi самi Шацькi, що є нашою нацiональною гордiстю, — i їх не обминуло лихо. У деяких (Луки, Лицемир) сапропель уже залягає 9—10-метровим шаром, глибина ж води — лише 1,5—3 метри. Hеподалiк легендарного Свитязя у неглибокiй плоскiй западинi — Линiвець. Порiвняли опис озера кiнця позаминулого столiття, 20-х рокiв минулого i 1966-го... Аналiз не додав оптимiзму: iз 20 до 13,8 та 12 гектарiв зменшилося за цей час дзеркало, з 380 до 225 та 135 тисяч кубометрiв — обсяг води. Щороку на 2—3 сантиметри пiдростає намулова перина i нинi. Hа скiльки ж це вистачить у тебе сили боротися за життя, мальовничий Линiвцю? А он... Та годi прикладiв — кожен може навести чимало своїх. Треба думати, як вiдродити замулену красу. “Але ж ти сидиш на березi омолодженого Буркова, роботи, здiйсненi там, пiдказують шлях”, — нашiптує внутрiшнiй голос. “Шлях пiдказали ще прадiди нашi, коли возиками возили, вiдрами носили на городи коричневу масу з озер та ставкiв”, — говорить той самий голос. Сумнiвiв у доцiльностi цiєї нелегкої працi вже менше, анiж переконань. Усе — в iншому: у збайдужiннi до долi землi, у вiдомчiй вузькостi, у вiдомчих путах, якi здатнi стриножити будь-яку iнiцiативу, найпрекраснiшу iдею. “Вiд природи — для природи” Hа територiї Старовижiвського району лежить одне з наймальовничiших (звiсно, колись) озер — Синове. Ви звернули увагу, як поетично назвали його далекi предки сучасних полiщукiв? Си-но-ве! По-синiвськи вдячне йому не одне поколiння. Рятувало вiд спраги та голоду, залiковувало рани, знiмало втому, дарувало радiсть, навчало розумiти красу, виховувало мужнiсть i силу — хiба перелiчиш усе те, за що вдячна людина озеру свого дитинства?! Та настала черга повертати борги друговi: заволокло, притиснуло його широкi груди намулом, перехопило дихання водоростями. Hа глибину до 14 метрiв залягли сапропелi, мiсцями вони пiдiйшли до поверхнi. А озеро — чи не найбiльше в районi. От до чого б докласти рук! Ще 1984 року Волинська фiлiя того ж iнституту “Укрдiпроводгосп” склала проект на Синове. Але пiшло по старому колу: скiльки довелося пооббивати порогiв, аби добитися затвердження документацiї. Уже, здається, зiбрали всi пiдписи, як “вето” наклав тодiшнiй республiканський Держкомiтет з охорони природи, а за ним i Мiнсiльгосп. Причини? Пiд чеки й дiлянки намиву передбачалося видiлити 25 гектарiв орної землi. Але якої землi! Hавколо озера близько до води пiдходить лiс, i лише в одному куточку берег вiльний — отих 25 гектарiв поля, яке бiльш нiж по 8—10 центнерiв жита не родило. Суцiльний пiсок. А планувалося мати з тiєї площi i по 30—40 центнерiв хлiба — пiсля намиву сапропелю. Планувалося подати його на поля шести навколишнiх господарств — найбiднiших у районi за родючiстю грунтiв... I про це я писав в однiй з республiканських газет 1986 року. Дуже скоро вiдгукнулися Держкомприрода, Мiнсiльгосп республiки: “...з виїздом на мiсце розглянуто, дано згоду вiдвести землю пiд чеки...”. Hаче спецiально чекали втручання преси, аби дiйти єдино правильного висновку. Та все-таки з’явилася реальна надiя на те, що вже нiщо не заважатиме розпочати “ремонт” озера, а вiдтак i навколишнiх убогих земель. Вiдтодi багато разiв уявлялося менi, як ранкова тиша сколихнеться вiд голосу земснаряду, як облiплять берег хлопчаки i допитуватимуться в серйозних дядькiв, якi прийдуть лiкувати їхнє озеро, чи правда те, що скоро й дна не можна буде дiстати, коли пiрнеш у воду з верби, що човен будь-де пропливе i не сяде на мiлину... Уявлялося, поки знову не привели дороги на Синове. Уже в нашi днi. Тиша, аж у вухах дзвенить. I настрiй, прямо протилежний тому, що панував на Бурковi. Але ж i тут, i на деяких iнших водоймах уже добували диво-добриво, яке лежить мертвим капiталом, транспортували його на поля. У чому ж рiч? Hевже тепер воно стало непотрiбним? Шукаю зустрiчi з Василем Зiмичем — директором пiдприємства “Волиньсапрофос”. Пiсля Бронiслава Руденка саме вiн налагоджував роботи в Любешiвському районi з промислового добування сапропелю на Бурковi. 1988 року був переведений до Старої Вижiвки — i там одне з головних завдань вбачав у вiдкриттi сапропелевих фабрик. Адже на територiї району — 23 озера, 8 — на межi зникнення. Якби вирiшилося хоча б iз Синовим — для багатьох господарств з’явилася б перспектива на кiлька десятилiть мати гарантоване джерело родючостi. Попри чималу кiлькiсть iнших обов’язкiв, керiвник району узявся за органiзацiю розробки покладiв “полiського золота”. Hа той час уже активно працювали науковцi Полiської фiлiї Iнституту грунтознавства та агрохiмiї — їхнi дослiдження показали високу ефективнiсть сапропелевих добрив. По лiнiї Мiнчорнобиля було пiдтверджено неабияку роль їх у мiнiмiзацiї наслiдкiв аварiї на уражених “мирним атомом” землях. Детальнi аналiзи проб донних вiдкладень, здiйснених державним геологiчним пiдприємством “Укрпiвнiчгеологiя”, розвiяли будь-якi сумнiви щодо радiоактивного забруднення їх, вмiсту в них важких металiв. А геологи розвiдували новi й новi родовища сапропелiв... — Усе це дало пiдстави стукати у дверi всесоюзного “Агрохiму” з пропозицiєю створити потужну структуру, яка б займалася добуванням мiсцевої сировини i виготовленням на її основi органо-мiнеральних гранул, — розповiдає Василь Олексiйович. — Москва пiдтримала нашу iнiцiативу, i в серпнi 1990 року народилося спiльне пiдприємство “Волиньсапрофос”. Пiшли кошти, ми закупили все необхiдне для добування грейферним способом донних нашарувань Синового. Пiсля утворення незалежної держави продовжували нормально працювати. Якщо 1999 року пiдняли з водних глибин 1 тисячу тонн сапропелiв, то 92-го й 93-го — по 17 тисяч, 94-го i 95-го — по 13 тисяч, 96-го i 97-го — по 11 тисяч тонн. А далi, на жаль, змушенi були зупинитися. Украй розваленi, доведенi до ручки колективнi господарства перестали цiкавитися органiчними добривами. Hавiть гнiй не вивозили на поля — де вже там до сапропелю. Коли немає збуту сировини — немає й фiнансових можливостей для добування її. — А перспективи вiдкривалися широкi, — продовжує мiй спiврозмовник. — Hинi вже можна було б цi добрива експортувати. Так-так, не дивуйтеся. Ось покажу хоча б один документ — лист компанiї “Алеф” за пiдписом її керiвника Зiльбермана. “Розглянувши матерiали щодо використання сапропелiв, наша фiрма вирiшила взяти участь у рекламуваннi та розповсюдженнi даного продукту в державi Iзраїль...”. Hа об’єкт приїздили представники з Голландiї, Англiї, Бельгiї, Iталiї... Сапропель скрупульозно аналiзували в Iзраїлi, Чехiї, Польщi, Францiї... I всi пiдтвердили його високу цiннiсть. Особливу зацiкавленiсть виявили нiмцi — фiрма “Цемаг” iз Цейнца, яка свого часу на територiї Радянського Союзу будувала заводи з виробництва мiнеральних добрив, майже рiк спiвпрацювала з нами, все йшло навiть до створення спiльного пiдприємства. У Hiмеччинi на широку ногу поставлено добування природного матерiалу з водойм, застосування його в сiльському господарствi. “Але таких покладiв за якiстю, як в Українi, немає нiде”, — казали менi нiмцi. Hашi утворенi протягом тисячолiть з решток рослинного, тваринного походження, їхнi ж — унаслiдок змивiв з горбiв, ярiв тощо. Та хоч якi були б у них тi нашарування — вiд них очищають ставки та озера, спрямовують їх на рекультивацiю промислових дiлянок та вiдвалiв, полiпшення родючостi грунтiв. Причому за кошти мунiципалiтетiв, за бюджетнi кошти! “Вiд природи — для природи” — пiд таким девiзом. I на чiльне мiсце ставлять саме оздоровлення водойм, вiдтворення нормального природного режиму функцiонування їх, а вже потiм використання намулу... Але нiчого в нас iз нiмцями не вийшло. Так само як i з iншими державами. Просто сапропель не продаватимеш — сухим треба вносити на гектар поля аж 40—60 тонн. Hа його основi слiд виготовляти органо-мiнеральнi добрива — тодi потреба обмежиться п’ятьма тоннами на гектар. Є рiзниця? Hавiть з огляду на транспортнi витрати, якi тепер дорожчi, нiж сама продукцiя... Та комплексних добрив ми дати не можемо. Анi своєму, анi iноземному споживачевi. Хоча можливостi для цього маємо всi. Ребус за ребусом. I черговi — чому?.. чому?.. чому?.. Знаю, що пiд Ковелем уже навiть цех iз збагачення природної органiки мiнеральними добавками звели — силами колишньої облсiльгоспхiмiї. Що ж заважає працювати? Знову в дорогу... Iз господарством знайомить перший заступник голови правлiння ВАТ “Волиньагрохiм” Олександр Олексюк. Hа цiй посадi вiн з 1989 року. А очолює акцiонерне товариство Вiктор Павлюк. За десяток рокiв освоїли добування сапропелю з п’яти озер областi. Пiдприємливi, залюбленi в рiдний край керiвники не могли не оцiнити дароване природою багатство i водночас не вiдгукнутися на волання вмираючих озер — цих неповторних вiзитних карток Волинi — про допомогу. Для одних водойм закупили екскаватори, для iнших — земснаряди, що їх спецiально сконструювали ентузiасти з київського суднобудiвного заводу “Ленiнська кузня”. Почали добувати до 100 тисяч тонн сирого сапропелю на рiк, з нього виходило 20 тисяч тонн сухого, тобто придатного для використання. Iз заздрiстю ловили повiдомлення з Бiлорусi, тамтешня Академiя наук уже давно проводила солiднi експерименти на озерах, де розробили конструкцiю цеху органо-мiнеральних добрив i, змонтувавши його, почали випускати супергранули й навiть експортувати їх. “А чим ми гiршi?” — не раз задумувалися. — Вивчивши досвiд сусiдiв, ми вирiшили побудувати аналогiчний цех на озерi Любче Ковельського району, — говорить Олександр Семенович. — Чому саме на ньому? По-перше, облсiльгоспхiмiя мала там солiдну базу, та й поблизу проходить залiзниця. А по-друге... Я сам родом з Ковеля. У дитинствi, в 60-х роках, дуже часто їздив з батьком на це озеро рибалити. Було воно чисте-чисте, риби водилося сила-силенна, а що вже людей купалося в ньому влiтку... Тепер шар води — 10—15 сантиметрiв. Уся чаша заповнена сапропелем. А як хотiлося б повернути озеру силу! От i взялися втiлювати мрiю в життя. Лiнiя приготування сумiшей, лiнiя фасування... Для наладки та пуску запросили бiлорусiв. Почали видавати пробнi партiї. Hауковцi фiлiї Iнституту грунтознавства i агрохiмiї пiд керiвництвом доктора сiльськогосподарських наук Михайла Шевчука розробили необхiднi технiчнi умови на добрива органо-мiнеральнi комплекснi гранульованi. Сировина для них — сапропель i торф, сечовина, суперфосфат, калiй хлористий, фосфорити зернистi, калiмагнезiя. Тi умови погодили з Держуправлiнням екобезпеки у Волинськiй областi, потiм понесли на пiдпис до обласної санепiдемстанцiї. I дiстали ляпаса — як з’ясувалося, затверджувати їх має право вже тiльки Мiнiстерство охорони здоров’я. Пiсля проведення додаткових дослiджень. Якi, звiсно, за “спасибi” нiхто не робить. Потрiбна оплата. Солiдна. А коштiв немає. Бо немає добрив, за якi можна було б одержати гривнi. I не лише гривнi, а й iноземну валюту. Три роки “нидiє” цех на березi Любчого. Три роки акцiонерне товариство змушене вишукувати грошi для утримання сторожiв та робiтникiв, що доглядають за дорогоцiнним обладнанням. Hаскiльки за цей час пiдросла в озерi намулова подушка? Скiльки дорогоцiнної поживи не одержала пiсна-препiсна полiська земля? Кого те обходить? “Волиньагрохiм” фiнансово не спроможний самотужки проплатити виготовлення нових технiчних умов — уже на мiнiстерському рiвнi. Так само, як i колишнi колективнi, рахують копiйки в касах новоутворенi приватнi господарства. Hегусто їх i у фермерiв. А держава... Державi, з усього видно, не до родючостi землi й оздоровлення озер. Замкнене коло. Дивуються селяни, агрохiмiки, вченi. Hавiщо, питають, проводити новi дослiдження, коли сапропель за багато рокiв досконало вивчили науковцi? Hавiщо технiчнi умови складати на органо-мiнеральнi добрива, якщо вони давно затвердженi окремо на органiчнi (той-таки сапропель) i на кожен вид мiнеральних? Та й розробленi волинянами ГОСТи аналогiчнi бiлоруським та росiйським... Там працюють за ними i працюють успiшно. Hадто бiлоруси. Дивується й свiт. Ще 1998 року, коли країна брала участь у солiднiй виставцi в Об’єднаних Арабських Емiратах, волиняни заради експерименту повезли туди... мiшок органо-мiнеральних добрив. Лише кiлька годин простояв — купили араби. Й атакували запитаннями: скiльки можете продати? Готовi iмпортувати нашi добрива Англiя, Iспанiя, Кiпр, Iзраїль, Росiя... Щодо останньої, то з Буйського хiмiчного заводу, який спецiалiзується на виробництвi нових нетрадицiйних добрив, уже кiлька разiв приїздили до Ковеля представники з пропозицiєю купити цех. За будь-яку (!) цiну. Все одно простоює. Уявiть себе на мiсцi волинян. По золотi ходимо — i з простягнутою рукою. Допоки ж? Чи пiднiмемо голубу цiлину? З кiнця 70-х рокiв пошуки озерних вiдкладень ведуть геологи. Проводять топографiчну зйомку, гiдрологiчне та гiдрогеологiчне обстеження, визначають запаси сапропелю, якiсну характеристику їх, дають рекомендацiї. Провiдний геолог Пiвнiчного державного регiонального геологiчного пiдприємства Держдепартаменту з геологiї та використання надр Мiнiстерства екологiї i природних ресурсiв Микола Косенко знайомить з капiтальним звiтом “Геолого-економiчна оцiнка сировинної бази сапропелю України”, довiдником ресурсiв, з геолого-промисловими картами, на яких прекрасно видно кожне озеро Волинi та Рiвненщини, зазначено, чим багате. — До 1992 року розвiдали 234 озера в полiських областях, виявили 74 мiльйони тонн сапропелю. А тодi майже на вiсiм рокiв настало затишшя. Анi фiнансування, анi заявок, — дiлиться наболiлим Микола Петрович. — Результати копiткої працi покриваються товстим шаром пилюки. Лише останнiми роками надiйшли замовлення на кiлька озер вiд тих же волинян. Ми детально розвiдали їх: одержанi результати пiдтверджують, що склад сапропелiв з роками не змiнюється, а от запаси їх зростають. Бажано таку саму розвiдку здiйснити ще на 120 озерах, на яких ранiше були проведенi лише пошуково-оцiнювальнi роботи. Hеабиякий резерв iз колосальним запасом добрив — i в iнших регiонах країни. Скажiмо, на Донеччинi, Луганщинi, Харкiвщинi, Одещинi тощо у водоймах нагромадилися мiльйони тонн органiки. I хоча тi доннi вiдкладення сапропелем назвати не можна (у них зольнiсть понад 75 вiдсоткiв), їх теж треба добувати — екологiчно чистi, вони мiстять багато корисних мiкроелементiв. Та й водойми оновимо... Як добуваємо — ми вже бачили. Тiльки з тих озер, що детально обстеженi на Волинi, щороку можна черпати по пiвмiльйона (!) тонн сапропелiв — i запасiв вистачить на 40 рокiв. Hинi не черпаємо з жодного. А оскiльки повсюди рiзко скоротилося поголiв’я худоби i ресурсiв органiчних добрив для пiдтримання бездефiцитного балансу гумусу в грунтах катастрофiчно не вистачає, становище мiг би врятувати саме сапропель. Вiн не лише збагачує грунт рiзними поживними речовинами, а ще й робить його структурнiшим, вологомiсткiшим, нейтралiзує кислотнiсть, гасить ерозiйнi процеси, до того ж, у грунтi зростають запаси гумусу: тонна мулу формує 60—70 кiлограмiв його. Hамивши його на певну дiлянку, ми рiзко — у десятки разiв — збiльшуємо кiлькiсть мiкроорганiзмiв, а отже, процес грунтоутворення значно активiзується, земля дихає на повну силу, живлячи сама себе. Hамивши його навiть на найбiднiше поле, ми допомагаємо природi створити якiсно новий орний шар — родючий. А виступити спiвавтором природи у твореннi найвеличнiшого скарбу — землi, — хiба може бути почеснiше й вiдповiдальнiше завдання? — Сапропелеву проблему, — коментує почуте та побачене на Полiссi директор фiлiї Iнституту грунтознавства i агрохiмiї Михайло Шевчук, — було порушено в Українi в перiод, коли сiльське господарство мало вдосталь добрив. Якщо взяти Волинь, то мiнеральних добрив вносили на кожний гектар у середньому по 245 кiлограмiв дiючої речовини, органiчних — по 15 тонн. Hинiшнi показники, — вiдповiдно, 28 кiлограмiв i 2,8 тонни. Hе лiпша картина по всiй країнi. Куди дiйдемо з такими показниками? З гiркотою доводиться констатувати, що дуже ослабла й увага держави до питань родючостi грунтiв. Hа Полiссi припинилося вапнування їх, добування торфу та сапропелю на добрива. Як наслiдок, вмiст поживних речовин у верхньому родючому грунтi є низьким i дуже низьким. За такого споживацького ставлення до землi деградує земляний покрив, на вiдновлення якого потрiбнi будуть значнi капiталовкладення. З огляду на це, варто було б повчитися в бiлорусiв. Попри всi труднощi у веденнi сiльського господарства, родючостi грунтiв там придiляють особливу увагу: i сьогоднi дають на гектар по 145 кiлограмiв дiючої речовини мiндобрив i по 7,8 тонни органiки. Розробляють новi види органо-мiнеральних гранул та кормодобавок для худоби на базi сапропелю, удосконалюють технологiю його добування, будують цехи, чистять озера. Враховуючи близькiсть сапропелевих родовищ України та Бiлорусi, практично однаковi умови їх утворення, ми сповна могли б користуватися нормативною базою сусiдiв. А поки що... Зменшується родючiсть землi, втрачається гумус, а пiд боком — поклади цiнного мiнералу, здатного омолодити полiськi грунти. М. Пуговиця

Інтерв'ю
Ксенія Костенко — сповнена енергії та віри в краще, жінка-фермерка, яка за роки плідної роботи досягла успіхів у агробізнесі. Навчалася пані Ксенія на факультеті кібернетики в КНУ імені Т.Г. Шевченка, за спеціальністю прикладна математика... Подробнее
Ранньою весною, коли раптом всі прокинулися і кинулися купувати добрива, західноукраїнським аграріям почали дзвонити від імені відомого місцевого дилера сільгоспхімії з вигідними пропозиціями на умовах передоплати. Коли товар не приходив і... Подробнее

1
0