“Острів блаженних” голосує… за дрова

Це зовсім не архаїка — деревна енергетика. До 2010 року Австрія планує одержувати 12% енергії з відновлюваних джерел.

Австрійський Закон про ліс серед багатьох функцій “зеленого друга” називає чотири основні: комерційну (господарську), захисну, рекреаційну і природоформуючу. 64,5% загальної лісової площі використовують цілком з експлуатаційною метою. Це стосується і державних, і приватних насаджень. Довелося чути цікаве порівняння: “Для фермера дерева — мов ощадна книжка. Він вкладає в них інвестиції, а коли виникає потреба — зрубує, продає, купляє. І садить нові”. Господарська діяльність ведеться і в захисних лісах, але вона обмежена. Тут на всіх рівнях не забудуть вам наголосити: понад сто років у країні діє принцип сталого ведення галузі, принцип постійного невиснажливого лісокористування.

Останніми роками в Європі зростає економічна доцільність деревини — з огляду на світову тенденцію до створення ефективних і сумісних із навколишнім середовищем матеріалів. Деревина — чи не найдосконаліший матеріал з погляду екології: натуральна, безвідходна, поновлювана. Аби підтримати тенденцію, нещодавно у Відні запровадили європейський “Швайггоферський приз” — за інноваційні проекти в галузі лісівництва, деревообробних технологій і виробів із дерева. Щоб отримати нагороду, наприклад, в останній номінації, слід запропонувати вироби, у яких кількісна пропорція деревини перевищує 50% або в яких нею замінено інший матеріал. Творчим людям деревина пропонує безліч можливостей щодо обробки, які треба швидше використовувати, і не лише в меблевій промисловості. Нагорода і має стимулювати пошуки нового.

Один із засновників призу (чиїм іменем його й названо), Геральд Швайггофер, — колишній власник чотирьох потужних деревообробних заводів у Австрії з річним обсягом виробництва понад 3 млн кбм деревини, до того ж, солідний інвестор у європейський лісовий сектор. Коріння династії Швайггоферів сягає глибокої давнини: першу лісопильню було відкрито ще 1620 року — у селі Бранд (земля Нижня Австрія). Тепер там — потужне підприємство. Так само як і в містах Іббс та Соленау. На цих трьох із чотирьох заводів, що нині вже належать одному з найбільших у світі лісопромислових концернів — шведсько-фінській групі “Стора Енсо”, — мені вдалося побувати разом із головним інженером об’єднання “Чернігівліс” Валерієм Лозицьким і директором Добрянського ДЛГ Іваном Горохівським. Вони — спеціалісти, тож їм і слово.

— Вражає буквально все, особливо порядок — як у лісі, так і на кожному робочому місці, а ще сучасна техніка, замкнений цикл переробки деревини, — говорить Іван Олексійович. — Ось розвантажена сировина спрямовується на електронну лінію обміру — у 30 точках миттєво проводиться обмірювання і визначається об’єм. За пультом комп’ютера — один оператор. Наступну операцію — встановлення категорії якості — доручено добре навченим, атестованим спеціалістам. Робота вимагає особливої уваги та напруження, тому кожен працює лише по дві години за зміну. Допомагають дзеркала: у них, як на долоні, видно деревину з усіх боків. Результати знову ж таки фіксує комп’ютер. Далі йде автоматичне ошкурювання, сортування за категоріями якості та групами діаметра…

— Зверніть увагу на те, що лінію виготовлення обрізного пиломатеріалу обслуговують лише п’ять чоловік і за зміну переробляють до 1,5 тис. кбм деревини, — додає Валерій Григорович. — Майже вся продукція проходить через сушильні камери, тільки на заводі в Іббсі таких 30 — на 200 кбм кожна. Якщо розпил свіжий, її антисептують. Споживачам відправляють у герметичних пакетах. А переробляють ялину, сосну не лише місцеву, а й імпортовану з Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі; незначна кількість потрапляє і з України. Австрія також експортує свою сировину. Що стосується заготівель, то не можна не відзначити, що всі лісовози з маніпуляторами, навантаження на рейс — 27 кбм. Деревину вивозять і складують біля доріг — і ділову, і технологічні дрова. Покупцеві немає потреби їхати по неї до лісу...

Про дрова — мова особлива. Тему виокремили обидва мої співрозмовники — і не випадково. Адже в Австрії надзвичайно велику увагу приділяють деревному паливу: питома вага його в енергетичному балансі сягає 20%. У Бранді, Соленау, Іббсі ми бачили, як кору та інші деревні відходи спрямовують у котельні. Мають власну теплову енергію для сушильних камер і частково — електричну. Завод в Іббсі, скажімо, віддає теплоелектроцентралі близько 300 тис. складометрів кори на рік: вироблена енергія надходить до центральної енергосистеми країни, а за спожиту підприємство платить пільгову ціну, оскільки є по суті її співвиробником.

Історично склалася думка, що дрова — це архаїка, джерело енергії часів кам’яної сокири. Таке твердження не відповідає дійсності, бо деревне паливо — найефективніше, особливо — у лісопромисловості. Використовувати його означає йти шляхом пристосування до стандартів Кіото, шляхом обліку та економії невідновлювальних енергетичних природних ресурсів, зменшення енергомісткості промислового виробництва. Деревні відходи як паливо мають чимало істотних переваг: у їхньому складі практично відсутня сірка, є можливість спалювати вологі відходи (до 55–60% вологи), досить низькі емісія двоокису вуглецю та корозійна агресивність димових газів; низька — порівняно з видобутим паливом — ціна. Хоч круть, хоч верть, а використання деревних відходів не лише менше шкодить довкіллю, а й слугує джерелом економії коштів, призначених для купівлі палива, а відтак — одним із чинників підвищення ефективності виробництва.

Отож австрійці обома руками голосують за дрова. У 2010 році передбачається одержувати 12% енергії з відновлюваних джерел — у цьому плані країна є лідером Європейського Союзу. Поряд із широким використанням дров населенням і відходів деревообробними заводами з’являється дедалі більше підприємств, що виробляють теплову енергію з усього того, що було в ужитку (тари, меблів, піддонів, столярних та будівельних конструкцій тощо). Ведеться цілеспрямована реклама енергетичного використання деревини, здійснюється державна політика стимулювання виробників відповідного теплоенергетичного устаткування. У країні діє чимало підприємств, що пропонують споживачам різне обладнання для утилізації деревних відходів, паливних дров з енергетичною метою. Пропонують навіть котли, у яких можна спалювати дуже вологе паливо та свіжозрубану деревину. Мета держави: до 2015 року повністю позбавитися зовнішньої залежності в споживанні енергоносіїв.

Чим не приклад для України?
Забезпечуючи збут низькоякісної деревини і дров, лісівники отримують додаткові доходи. Основний же, близько 80%, мають за рахунок продажу круглих лісоматеріалів. Решту доходів приносять туризм, рибальство, ресурси водні та мінеральні (гравій, каміння). І, звісно, мисливство — відповідальна та почесна справа.

Можете уявити, як ми здивувалися, дізнавшись, що мисливці в цій країні влаштовують свої бали. Ми наслухалися про інші, славнозвісні, що відбуваютсья у Відні напередодні Нового року — у старовинних особняках, колишньому міському палаці принца, у великій залі Імператорського палацу... Дівчата в білих сукнях та юнаки в білих смокінгах відкривають головний бал, блискуче виконують перший вальс, а тоді лунає ударний вигук, якого чекають з нетерпінням: “Танцюють усі!” — і всі танцюють вальс. Цілісіньку ніч… Ми знали, що свої бали проводять представники найрізноманітніших професій. Навіть віденські пралі та журналісти. Але щоб мисливці!..

Розповідають, що бал мисливців — то особлива подія. Майже всі учасники вдягнені в елегантні автрійські національні костюми: жінки — у сукні з широкими спідницями з оксамиту й шовку, чоловіки — в альпійські жакети з найкращих матеріалів. Здавалося б, нічого дивного, якби не один цікавий нюанс: національний костюм спершу був мисливським обмундируванням. Так-так. Ідея ввести в побут народний стиль в одязі виходить із королівських палаців. У середині XIX століття Штірійський принц запросив свого 16-річного племінника Франца Йосифа на полювання у Верхній Штірії, але з умовою, що й він сам, і його почет будуть у національному одязі. Франц Йосиф був приємно вражений пишнотою подарованого йому мисливського костюма. Так було покладено початок добрій традиції — саме відтоді австрійські політики вдягають його на найважливіші заходи. Просте вбрання штірійських мисливців перетворилося на популярний національний одяг для урочистих подій. А відомий темно-зелений мисливський капелюх з пір’їнами збоку став своєрідною національною емблемою і дуже популярний у чоловіків та жінок.

Отже, країна свято береже свої традиції. Австрія вміє працювати і вміє відпочивати. Життя її мешканців приваблює своєю стабільністбю, розміреністю, дедалі більшим добробутом. Недаремно, мабуть, Папа римський Павло VI назвав цю країну “островом блаженних”. Самі австрійці говорять, що коли Бог творив землю, то, пролітаючи над нинішньою їхньою територією, кинув усього потроху: і гір, і лісів, і озер, і долин. І утворилася країна, де кожний шматочок землі дорогоцінний, а тому його треба так плекати, аби було любо-мило дивитися.

Справді, усе в цій країні любо-мило. Що ж заважає нам, аби було так і в Україні? Адже теж маємо і гори, і ліси, і озера, і долини…

Микола Пуговиця,
Австрійська Республіка