Новий Земельний кодекс прийнято — очікуємо на революцiю?!

25 жовтня 2001 року Верховна Рада України з великим скандалом i численними порушеннями регламенту прийняття законiв ухвалила Земельний кодекс України нової редакцiї. Необхiднiсть прийняття цього документа публiчно обгрунтовувалася потребою в запровадженнi приватної власностi на землю, проте справжньою причиною була вимога запровадження нового Земельного кодексу з боку Мiжнародного валютного фонду та Всесвiтнього банку для подальшого надання кредитiв цими установами. Зрештою, приватна власнiсть на землю гарантована в Українi найвищим законом — Конституцiєю, а саме: її 13 та 14 статтями. Довгострокове блокування прийняття Земельного кодексу з боку лiвих фракцiй у Верховнiй Радi було викликане не так запровадженням приватної власностi на землю, як визначенням того, хто має право на неї: 6,7 млн селян чи все населення України. З прийняттям нового Земельного кодексу це питання однозначно вирiшується на користь тiльки селян: “неселяни” не мають права на безплатне одержання землi. Отже, новому Земельному кодексу дано “зелене свiтло”. Як же оцiнюють цю подiю найвищi посадовi особи? Загалом їхнiй радостi немає меж. Оцiнки коливаються вiд стриманого оптимiзму прем’єр-мiнiстра до безмежного захоплення мiнiстра аграрної полiтики. Почнемо з оцiнки Президента України, яку вiн дав ще навеснi цього року. “Як пiдкреслює в посланнi Президент, важливим резервом для кредитування аграрiїв має стати земля, використання якої як заставного капiталу зможе забезпечити аграрному секторові повну доступнiсть та достатнiсть кредитних ресурсiв (“Подробности”, 13 березня 2001 року). Прем’єр-мiнiстр Анатолiй Кiнах назвав прийняття Земельного кодексу значною подiєю в життi країни. За його словами, Земельний кодекс “допоможе подальшому поступу в забезпеченнi незворотностi структурних реформ i формування громадянського суспiльства” (“Укрiнформ: новини агропромислового комплексу”, № 44, 29 жовтня 2001 року). Оцiнка подiї радником Президента України Анатолiєм Гальчинським перебуває на межi ейфорiї: “Указом Президента “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення земельної реформи” (листопад 1994 року) була започаткована принципово нова, соцiально орiєнтована модель земельної реформи, яка максимально враховувала пострадянську специфiку земельних вiдносин і виявилася найбiльш ефективною на теренi СНД”. Отакої: українська земельна реформа є найкращою в СНД! Отже, росiйський Земельний кодекс, у якому торгiвля землею сiльськогосподарського призначення забороняється, виявляється набагато консервативнiшим документом! I це при тому, що директор Iнституту землеустрою Леонiд Новакiвський вважає, що “в процесi земельної реформи ми зробили велику помилку. Перш ніж паювати землю, необхiдно було вивести з обороту 4—5 млн “виснажених” гектарiв. З видачею держактiв ми створюємо проблеми, пов’язанi з екологобезпечним землекористуванням” (“Дзеркало тижня”, № 43, 3—9 листопада 2001 року). Анатолiй Гальчинський продовжує: “Новий Земельний кодекс дозволяє розблокувати правовi передумови утвердження повномасштабних iпотечних вiдносин, якi вже у найближчому майбутньому стануть основою конче необхiдного середнього та довгострокового кредитування АПК” (“Укрiнформ: новини агропромислового комплексу”, № 44, 29 жовтня 2001 року). Практично в тих же словах оцiнює значення нового Земельного кодексу голова Держкомзему Анатолiй Даниленко: “Новий Земельний кодекс розширює можливостi кредитування та залучення iнвестицiй в АПК України. Зокрема Земельний кодекс створює умови для можливостi довгострокового та середньострокового кредитування пiд заставу землi” (Iнтернет-видання, AgriUkraine, 31 жовтня 2001 року). “Великою перемогою президентських реформ на селi назвав прийняття Верховною Радою Земельного кодексу мiнiстр аграрної полiтики України Iван Кириленко” (“Укрiнформ: новини агропромислового комплексу”, № 44, 29 жовтня 2001 року). “Мiнiстр назвав новий Земельний кодекс найдинамiчнiшим та найпрогресивнiшим у свiтi. За його словами, цей закон вiдкриває Українi шлюзи для зовнiшнiх iнвестицiй, але українська земля нiколи не буде продаватися iноземцям” (AgriUkraine, 30 жовтня 2001 року). Щоправда, от директор Iнституту землеустрою Леонiд Новакiвський вважає новий Земельний кодекс компромiсним документом, який тiльки “наближається до європейського законодавства i який ще доведеться шлiфувати в майбутньому”. Нiчого собi найкращий у свiтi Земельний кодекс, який ще доведеться “шлiфувати”? I якщо вiн при цьому все-таки є найкращим у свiтi, то iншим народам (чиє земельне законодавство не є найкращим у свiтi) залишається тiльки поспiвчувати. Iван Кириленко: “Завдяки новому законовi, в Українi запроваджується рух землi, з’явилася реальна можливiсть ефективного довгострокового кредитування АПК, без якого реформи на селi неможливi. З цим пов’язане оновлення технiки, впровадження нових технологiй, вирiшення соцiальних проблем” (Укрiнформ: новини агропромислового комплексу”, № 44, 29 жовтня 2001 року). Завважте, всi говорять про середнє та довгострокове кредитування АПК, яке, начебто, й запускає в дiю прийняття нового Земельного кодексу. Але чи це справдi так? За даними Державного комiтету по земельних ресурсах, 86,6% землi її власники здають в оренду. Оскiльки використовувати орендовану землю як заставу для одержання кредитiв у банках не можна за визначенням, то не зрозумiло, яким чином прийняття нового Земельного кодексу вирiшує питання середнього та довготермiнового кредитування. Хоча з другого боку... В “Основних напрямах земельної реформи в Українi на 2001—2005 роки”, схвалених Указом Президента України за №372/2001 вiд 21 травня 2001 року, мiститься один цiкавий натяк на те, яким чином землю можна буде використовувати у виглядi застави: “сприяння концентрацiї сiльськогосподарських угiдь в активної частини сiльського населення”, що можна розумiти як пряму вказiвку на те, що землю треба вилучити в дрiбних землевласникiв i сконцентрувати в руках невеликої купки землевласникiв великих. В економiцi це називається створенням латифундiй. Висновок про те, що йдеться саме про латифундiї, випливає iз такої минулорiчної заяви Лiги пiдприємцiв АПК (президентом якої є вiце-прем’єр-мiнiстр з питань АПК Леонiд Козаченко): “Аграрна реформа отримає незворотний процес тодi, коли земля перейде до рук ефективного власника, який спроможний забезпечити великотоварне, економiчно та виробничо оптимальне сiльськогосподарське виробництво” (Iнтернет-видання, Part.org.ua, 17 листопада 2000 року). Справді, у випадку концентрацiї землі її можна буде використовувати як заставу при одержаннi банкiвських кредитiв. Те, на що в “Основних напрямах земельної реформи в Україні” тiльки натякається, iншi бiльш-менш офiцiйнi особи називають своїми iменами. Так, ще в груднi 1999 року, через два тижнi пiсля виходу Указу Президента України “Про невiдкладнi заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економiки”, радник Президента України Анатолiй Гальчинський в iнтерв’ю газетi “Факты и комментарии” (18 грудня 1999 року) сказав: “Мова йде про затвердження основного принципу сучасної цивiлiзацiї — земля повинна належати тим, хто її обробляє”. А президент Асоцiацiї фермерiв i приватних землевласникiв Iван Томич взагалi видає цілком вiдверто: “ Якщо ми говоримо про стратегiю, то в селi вималюються 10—15 осiб, якi в перспективi стануть основними хазяями i матимуть по 400—500 гектарiв. I це — нормальний процес. Найголовнiше — буде народжуватися ефективний український сiльгоспвиробник” (“Дзеркало тижня”, № 43, 3—9 листопада 2001 року). Останню заяву Iвана Томича слід розглянути дещо детальнiше. Якщо приватний земельний сiльськогосподарський фонд становить 24—25 млн га, то земельні дiлянки середнiм розмiром 400—500 га сконцентруються в руках 50 тисяч нових землевласникiв. А сьогоднi приватних власникiв — 6,7 млн осiб. Постає питання, а що ж буде з 6,65 млн селян, якi втратять землю на користь бiльш “активної частини сiльського населення”? Менш активна частина сiльського населення дивиться на своє майбутнє доволi песимiстично. “Переважна бiльшiсть селян Днiпропетровщини вважає, що в ходi аграрної реформи виграли голови КСП i бiзнесмени. Бiльша половина селян (52%) Днiпропетровської областi вважає, що вiд аграрної реформи реальну вигоду одержали керiвники КСП. 40% сiльських жителiв гадають, що вiд реформи виграли бiзнесмени. Тiльки 8% респондентiв упевненi, що аграрна реформа принесла користь селянам. Половина селян (47%) областi вважає купiвлю-продаж землi неприпустимим” (“Агроновини”, 28 травня 2001 року). А ось думка вчених Нацiональної академiї наук докторiв економiчних наук Людмили Шепотько та Iгоря Прокопа: “У Румунiї, наприклад, за повiдомленнями росiйських учених, у власностi селян, пiсля 10 рокiв аграрної реформи, залишилось ледь 17 вiдсоткiв сiльськогосподарських угiдь. Процес масового обезземелювання селян має мiсце i в Росiї, що змусило росiйських учених виступити з новою “Концепцiєю розвитку земельних вiдносин у сiльському господарствi Росiйської Федерацiї”, яку спрямовано на недопущення утворення земельних латифундiй”. Приватна власнiсть сама по собi, як зазначає американський учений, доктор Дональд Ван Ата, не вирiшує проблеми неефективностi економiчної системи. Вирiшує справу приватна iнiцiатива. А сподiватися на приватну iнiцiативу з боку найманих працiвникiв у приватних латифундiях, що належать одному чи кiльком засновникам, — справа марна. Найманий працiвник i приватна iнiцiатива з його боку — речi несумiснi: уже на початку 2000 року в селi налiчувалось понад мiльйон осiб без роботи, не рахуючи частково працюючих. Через комерцiалiзацiю аграрної сфери, згортання тваринницьких галузей та iншi причини число безробiтних продовжує збiльшуватись. Тисячi селян-власникiв земельних сертифiкатiв, що залишилися без роботи, звернулися у вiдповiднi органи, щоб оформити допомогу по безробiттю, їм було вiдмовлено” (“Сiльськi вiстi”, 30 листопада 2000 року). Ситуацiя починає нагадувати часи, якi передували бiльшовицькiй революцiї 1917 року. Про це вже говориться вiдкрито. Так, ще майже рiк тому голова Всеукраїнської координацiйної ради “Союз власникiв землi” Володимир Ананьєв зробив таку заяву: “З 13 тисяч реорганiзованих в Українi КСП бiльше 10 тисяч нових агроформувань очолили колишнi голови КСП. Майже кожна друга реорганiзацiя вiдбулася з явним порушенням законодавства, а то й за наявностi кримiналу... Така реорганiзацiя, про яку вже вiдзвiтувались з регiонiв у Київ, сьогоднi призводить до того, що в деяких господарствах ошуканi селяни готовi братися за зброю та вiдбирати незаконно привласнене кимось майно” (УНIАН, 21 грудня 2000 року). Якщо селяни готовi братися за зброю через позбавлення їх майна, то що буде, коли вони втратять ще й землю? Iсторiя вчить, що вона нiкого нiчого не вчить. Столипiнська земельна реформа проклала шлях бiльшовицькiй революцiї. До чого прокладе шлях аграрна полiтика в сучаснiй Українi, особливо пiсля прийняття Земельного кодексу, страшно подумати. Юрiй Михайлов