Нові вимоги до біопаливної сировини в ЄС: що очікувати українським аграріям1

Тривалий час політика стимулювання використання біопалива в Європейському Союзі (ЄС) слугувала важливим джерелом попиту українських постачальників сировини.

Політика стимулювання біопалива в ЄС - попит на український ріпак
Маючи зобов'язання стосовно скорочення викидів парникових газів за Кіотським протоколом та намагаючись скоротити залежність від імпорту традиційних енергоносіїв, з 1997 року ЄС затверджував цільові показники відновлювальної енергії у вигляді її часток у кінцевому споживанні енергії (див. рис. 1)
Виконання цільових показників потребувало впровадження заходів державної підтримки біопалива в транспорті та відновлювальної енергії в цілому як на рівні ЄС, так і на рівні законодавства країн-членів. Найпоширенішими видами такої підтримки для біопалив у ЄС на сьогодні є податкові пільги (повне або часткове звільнення від сплати податку на пальне) та зобов'язання про частки біопалива (зобов'язання постачальників палива долучати певну частку біопалива в загальний обсяг продажу).
Ці програми призвели до поступового збільшення обсягів виробництва та споживання біопалива, а отже, й до зростання попиту на сировину. Оскільки біодизель займає близько 75% ринку біопалива в ЄС, основною сировиною для його виробництва є рослинні олії. Внаслідок дії стандартів для виробництва біодизелю в ЄС, ріпакова олія (а значить, і насіння ріпаку) переважає серед джерел первинної сировини для виробництва біопалива.
Попит на ріпакову олію та насіння зріс настільки, що його не можна було задовольнити виробництвом усередині ЄС. За даними компанії Тоepfer, нині в ЄС виробляють лише 50% рослинної олії з насіння, яке вирощують на полях ЄС, решту сировини - імпортують. За оцінками Європейської комісії, для досягнення цільових показників 2020 року в ЄС має бути імпортовано близько 30% потрібної сировини.
Спостерігаючи зростання попиту від ЄС, українські виробники суттєво збільшили виробництво ріпаку. До 2004-2005 року виробництво та експорт ріпаку були низькими, але до 2008-2009 року збільшилися майже в 20 разів. Важливість ринків ЄС підтверджується їхньою значною часткою в експорті ріпаку з України (рис. 2).
За даними Українського клубу аграрного бізнесу, лише в 2008/2009 маркетинговому році (липень-червень) експорт ріпаку з України в ЄС дав аграрному сектору 1,35 млрд. Це означає, що за рахунок експорту ріпаку Україна отримала 4,85% сукупного експорту товарних груп 1-14 (усієї продукції рослинного й тваринного походження). Аграрії засвідчили, що ріпак став однією з найприбутковіших сільськогосподарських культур, саме тому вони розширили посівні площі під ним. Тривалий час експорт ріпаку до ЄС забезпечувався лояльною торговельною політикою ЄС (нульова ставка імпортного мита, за даними Митного Союзу). Це підтверджує, по-перше, потребу вивчення будь-яких нових вимог, пов'язаних із регулюванням торгівлі ріпаком, які висувають країни - торговельні партнери України, а по-друге, потребу своєчасних дій усіх зацікавлених сторін (уряду, трейдерів, виробників) у прийнятті відповідних рішень.
Директива ЄС
2009 року:
визначення вимоги
сталості біопалива
Директива ЄС про відновлювальну енергію набула чинності 5 липня 2009 року. Країни - члени ЄС повинні імплементувати положення цієї директиви в своєму національному законодавстві до 5 грудня 2010 року. Ключовими питаннями, які висвітлені в Директиві, є затвердження так званих вимог (критеріїв) сталості до певних видів біопалив, що охоплюють характеристики використання біопалива та вирощування сировини.
Біомаса й біопаливо, які не відповідають вимогам сталості, не зараховуються до нових високих нормативних часток відновлювальної енергії та вилучаються з програм підтримки (наприклад, податкових пільг) в ЄС та країнах-членах. Це означає, що несталі партії зникнуть з ринку біопалива ЄС, а місцеві та зарубіжні постачальники мають підтверджувати виконання нових встановлених вимог.

Що таке вимоги сталості?
Ст. 17 Директиви визначає перелік вимог сталості для біопалив (вимоги щодо обсягів скорочення викидів парникових газів) та сировини (обмеження використання певних видів земель).
Скорочення викидів парникових газів розраховують порівняно з використанням традиційного палива та подають у відсотках. Установки, які розпочали виробництво біопалива після січня 2008 року (нове виробництво), мають забезпечувати скорочення обсягів викидів парникових газів на рівні 35%, з 2017 року - 50%, з 2018 - 60%. У певних випадках виробникам дозволяється використовувати так звані стандартні значення обсягів скорочення викидів, що розраховані окремо для різних типів виробництв біопалива.
Стандартні значення для ріпаку свідчать про те, що на сьогодні, за показником скорочення викидів парникових газів, біодизель з ріпаку вважається сталим, однак за умов збереження сучасного рівня технологій та наявних стандартних значень (Європейська комісія має намір переглядати ці значення в майбутньому) біодизель з ріпаку може вважатися таким, що не відповідає вимогам сталості, а отже, й попит на ріпак як сировину для його виробництва може знизитися. Проте виробники мають змогу розраховувати не стандартні, а фактичні значення скорочення викидів, демонструючи відповідність новим вимогам (наприклад, з використанням безвідвальних технологій виробництва ріпаку, що зберігають залишки карбону в грунті).
Вимоги сталості щодо виробництва сировини (пункт 2-6 ст. 17 Директиви) обмежують використання земель з високим показником біорізноманіття (природні ліси, заповідні зони) та зі значними запасами карбону (лісисті території, водно-болотяні угіддя), а також торфовища. Використання таких земель можливе лише з наданням доказів того, що статус таких земель (або ж залишок карбону) до та після зміни цільового використання земель залишається незмінним. Важливо пам'ятати, що нові вимоги поки що не враховують так званого непрямого впливу зміни цільового використання земель (переміщення вирощування інших культур унаслідок збільшення посівних площ під енергетичними культурами), але згодом такі вимоги можуть бути розроблені.
Крім того, Європейська комісія зобов'язується відстежувати вплив зростання споживання біопалива на ціни на продукти харчування та ширше коло соціальних питань у третіх країнах (охорона води, грунту та навколишнього середовища, використання дитячої праці та ін).

Як підтверджують сталість біопалива та сировини:
сертифікація
Ст. 18 Директиви зобов'язує країни-члени забезпечити механізми підтвердження відповідності вимогам сталості для біопалива та сировини до 5 грудня 2010 року на основі методу балансу маси. Цей метод означає, що сертифікується певна кількість маси (продукції) і дозволяється змішування партій з різними характеристиками щодо сталості. У разі отримання підтвердження (сертифікату) на певну кількість сировини, виробник може продавати цю кількість сировини як таку, що відповідає вимогам сталості (навіть якщо ця поставка буде з іншої сировини). Так, наприклад, трейдер має засвідчити, що 70% маси сировини, яку він постачає в європейський порт, походить від сертифікованих господарств і 30% - з інших (несертифікованих) джерел. Європейський переробний завод купує 70% цієї партії і може обліковувати її як таку, що відповідає вимогам сталості.
У Німеччині вже прийнято дві відповідні постанови: Постанова про стале виробництво біопалива (BioKraftstoff-Nachhaltigkeitsverordnung - BiokraftNachV) від 30 вересня 2009 р. та Постанова про стале виробництво біоелектроенергії (Biomassestrom-Nachhaltigkeitsverordnung - BioSt-NachV) від 23 липня 2009 року.
Цими постановами передбачено, що з 1 липня 2010 року вся біомаса має бути сертифікована щодо відповідності вимогам сталості. Це означає, що нові вимоги стосуватимуться й врожаю ріпаку 2010 року. Країни-члени мають затвердити схеми сертифікації до 5 грудня 2010 року. Отже, з 2011 року весь ріпак, який постачатимуть на територію ЄС з України, має пройти сертифікацію. Для сертифікації міжнародних постачальників сировини в Німеччині діє ISCC - міжнародна система сертифікації сталості та карбону. В рамках цієї системи Федеральним агентством сільського господарства та продовольства Німеччини акредитовано перші шість органів сертифікації. Ці органи уповноважені здійснювати з визначеною періодичністю інспектування відповідних підприємств для видачі (або відмови) сертифікатів, що підтверджують сталість. Оскільки дія сертифікатів обмежується в часі (12 місяців), то інспектуванню підлягатиме врожай кожного наступного року.
Підприємства, що підлягають обов'язковій сертифікації, (заготівельні пункти, склади, переробники) підлягають обов'язковому інспектуванню (а значить, повинні мати сертифікат).
Сільськогосподарські виробники мають заповнювати форму (декларацію), в якій належить зазначити основні характеристики виробництва біомаси. Така декларація подається першому покупцеві, й використовують її далі на підтвердження дотримання вимог сталості.
Зокрема, потрібно зазначити:
n чи вирощено ріпак на ріллі (тобто чи земельна ділянка мала цей статус і не сталося змін її цільового використання до чи після січня 2008 року);
n чи дотримано положення про використання природоохоронних зон;
n де міститься земельна ділянка (фіксується наявність документів, які засвідчують розміщення земельної ділянки).
Крім того, визнати можливість перевірки поданих даних незалежними аудиторами. Очікується, що аудитори перевірятимуть 5% виробників сировини поза межами ЄС та 3% виробників на території ЄС. Ведення такої документації, очевидно, передбачатиме виникнення певних витрат, які розподілять між виробниками.
Від того, як відбуватиметься процес розробки систем сертифікації в інших країнах ЄС, залежатиме повна структура адміністративних витрат експортерів. Згідно з постановами, прийнятими в Німеччині, країна визнаватиме органи та схеми сертифікації, схвалені Європейською комісією або затвердженими в двосторонніх угодах з третіми країнами. Якщо такий підхід підтримають інші країни - члени ЄС під час розробки та впровадження своїх схем сертифікації, це, своєю чергою, зменшить адміністративне навантаження.

Як реагувати на нові виклики
Очевидно, слід забезпечити умови для того, щоб утримати експортні можливості на тому рівні, який відповідатиме попиту ЄС на сировину, з урахуванням зростання зобов'язань щодо часток відновлювальної енергії у споживанні. Встановлення нових вимог чітко відображає довгострокову стратегію ЄС прирівняти державні програми підтримки біопалива до їхнього потенціалу стосовно скорочення викидів парникових газів. Крім того, окремі положення Директиви засвідчують прагнення надавати в майбутньому перевагу біопаливу другого покоління (внесок якого до цільових часток обліковують двічі) та біоелектроенергії в транспорті (внесок якої вираховують з коефіцієнтом 2.5).
За такої ситуації для утримання експортного потенціалу ріпаку уряду доцільно скористатися можливістю підписання двосторонньої угоди з Європейською комісією про визнання сировини з України такою, що відповідає новим вимогам. Це зменшить навантаження на підприємства завдяки взаємному визнанню норм, що регулюють практику господарювання (зміна цільового призначення земель, охорона землі тощо). Чіткий розподіл повноважень дасть змогу міжнародним інспекторам звертатися по інформацію до державних органів влади (наприклад, Держкомзему), які, своєю чергою, одержуватимуть дані з господарств. Основними законодавчими актами, що регулюють практику господарювання в Україні, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року, Закон України "Про охорону земель" від 19 червня 2003 року, Закон України "Про охорону природного навколишнього середовища" від 25 червня 1995 року та Закон України "Про пестициди й агрохімікати" від 2 березня 1995 року. Закон про земельний кадастр, який визначав би статус кожної земельної ділянки, ще не прийнято. Порівняно з вимогами Директиви, українське законодавство містить несуттєві відхилення від визначень ЄС статусу земельних ділянок. Положення, що стосуються практики господарювання, достатньо жорсткі для того, щоб відповідати суворим правилам ЄС. Це означає, що домовленості про взаємне визнання відповідних положень може бути досягнуто.
Ще одним пріоритетним завданням є створення відповідної робочої групи із залученням усіх зацікавлених сторін. Це забезпечить своєчасне надходження інформації від торговельних партнерів та передачу її виробникам, а також вироблення спільної позиції на переговорах з європейською стороною.
Так, прийняття нових вимог можуть розглядати як часткове погіршення умов торгівлі. Для утримання позицій ріпаку українського походження значну роль відіграватимуть трейдери. Від успішності їхніх дій щодо диверсифікації торговельних потоків (зі зростанням попиту на ріпак як сировину для біопалива можуть відкритися можливості його продажу для продовольства) залежатиме й успіх виробників. З 2010 року сертифікації підлягатиме експорт продукції лише в кілька країн ЄС: Німеччину (де вже діють вимоги щодо обов'язкової сертифікації), а також до Бельгії та Нідерландів, звідки постачають рослинну олію для подальшої переробки та виробництва біодизелю в Німеччині. Таким чином, частина ринків ЄС у 2010 році залишиться відкритою. Водночас може посилитися конкуренція від сертифікованої продукції, яку постачатимуть з інших країн СНД. Це стимулюватиме трейдерів створити належні умови для аудиту та інформаційного забезпечення українських аграріїв.
Для виробників ріпаку настав час встановлювати контакти з органами сертифікації та ініціювати пілотні проекти сертифікації для того, щоб набути потрібного досвіду.

Сергій Кандул,
Німецько-український аграрний діалог,
Інститут економічних досліджень та політичних консультацій