Нотатки з академічної грядки

В УААН змагалися за портфель президента
Уже на під’їзді до Української академії аграрних наук було зрозуміло, що тут відбувається якщо не епохальна, то значуща для установи подія. Припаркуватися поблизу споруди через велику кількість авто — “крутих” і не дуже — було важко. На новий п’ятирічний термін переобирали президента УААН. Хто є фаворитом “перегонів”, — навіть не посвяченому в розмірене життя закладу ставало зрозумілим одразу біля дверей великої зали. Керівники інститутів з регіонів, які входять до системи, переповідали один одному, що і до них задовго до події телефонували з Києва із запитанням, чи вже направили вони листа з пропозицією висунути кандидатуру пана Зубця на новий термін президентства? Якщо ні, то перепитували: “Ви що — проти? Бо всі інші направили”. Після такого “допиту” керівникові нічого іншого не залишалося, як організовувати послання.
У кулуарах установи активно хвалили стратегічно правильно підібраний для перевиборів час. Їх призначили після парламентських перегонів, коли вже “розклади” відомі і було зрозуміло, що нинішній 68-річний президент УААН академік Михайло Зубець за списками БЮТ знову потрапив до Верховної Ради. Кого тепер, як не його, висувати в керівне крісло? Хоча серед науковців подейкували різне, казали, що нібито з благословення Віктора Ющенка Академія неодмінно має вдатися до великого реформування, тому немає іншого виходу, як об’єднувати її з Національним аграрним університетом. І очолювати новоутворення покликаний ректор НАУ і водночас віце-президент УААН Дмитро Мельничук. Особливо прихильними до цієї версії були деякі делегати з Західної України. Забігаючи наперед, скажемо, 63-річного Дмитра Олексійовича справді-таки висували, але він, вийшовши на трибуну, зняв свою кандидатуру на користь Зубця. Тому для президента обговорення пройшло без ускладнень, і його переобрали на третій строк.
Не точилися жорстокі “війни” і за інші, теж виборні, “хлібні” посади віце-президентів. Вибори засвідчили: першим віце-президентом і надалі залишатиметься 66-річний академік Віктор Ситник. Головний вчений секретар Академії 67-річний Микола Царенко тепер додав до визначення своєї посади словосполучення “віце-президент УААН”. На чолі Академії з’явилися й нові особи: віце-президентами стали 48-річний Микола Безуглий та 44-річний Анатолій Головко.
Не залишилися без роботи екс-віце-президенти Академії: Антон Третяк обійматиме посаду академіка-секретаря відділення аграрної економіки і земельних відносин. Одним із завдань йому, нібито, поставили створення наукового закладу, який би займався проблемами розвитку села. Про потребу появи такого центру, де працюватимуть над виправленням помилок реформування агросектору та подоланням наслідків бездумного господарювання останніх років, розмови точаться, починаючи з 2002-го. Дмитро Мельничук, ректор Національного аграрного університету, та Микола Роїк, директор Інституту цукрових буряків, із заступників Зубця “розжалувані” в рядові члени Президії Академії.
Проте велике реформування все ж відбулося: відділення харчової і переробної промисловості взагалі ліквідували, натомість об’єднали чи не найбільші відділення: землеробства й рослинництва. Академіком-секретарем новоствореного “монстра”, названого, як і очікувалося, просто — відділення землеробства й рослинництва, став Микола Гаврилюк. Академіком-секретарем відділення ветеринарної медицини — Анатолій Мазуркевич. Трьома відділеннями — наукового забезпечення створення та трансферу інновацій, механізації і електрифікації, зоотехнії — керуватимуть виконувачі обов’язків академіка-секретаря. Хоч як це дивно, в УААН не знайшли достойників у ранзі якщо не академіків, то, принаймні, членкорів, які б очолили ці стратегічні напрями. Утім, історія УААН навіть знає приклади, коли чільники спочатку потрапляють до Президії Академії, а вже потім захищають докторські дисертації.

Міністр вийшов на стежку війни
в ім’я “селян і харчовиків”
Про наміри Віктора Ющенка стосовно реформування Академії говорилося не випадково. В УААН переконані: ноги тут ростуть від Мінагрополітики. Свого часу керівник цього відомства Олександр Баранівський, посилаючись “на думку авторитетних фахівців сільського господарства і переробної промисловості”, в офіційному листі поінформував Віктора Андрійовича, що “першопричиною спаду виробництва, руйнування його матеріально-технічної бази, погіршення життя селян і харчовиків стало самоусунення аграрної науки від пошуку й обгрунтування раціонального змісту і послідовності реформування агропромислового комплексу”.
Міністр настільки грунтовно “копнув” під УААН, що його послання, незважаючи на офіційний стиль, плутанину в термінах (“птахи” — це ті, що летять у вирій, “півнів” у сільгоспвиробництві зазвичай називають “птиця”), може продемонструвати читачам, як насправді живе наукова аграрна еліта. Хай, навіть, очима Баранівського. Можна погоджуватися або не погоджуватися з написаним, але документ заслуговує на детальніше цитування.
“... Фактично в часи докорінних економічних перетворень керівники аграрної науки не зуміли стати в авангарді подій і загубилися в суспільному обозі, — йдеться в листі до Віктора Ющенка. — За наявності в системі Української академії аграрних наук 339 наукових установ, підприємств і організацій із 46,5 тисячами працюючих, серед яких 77 академіків, 100 членів-кореспондентів, 394 доктори і 1973 кандидати наук, суть, напрями й темпи перемін в агропромисловому комплексі визначали окремі наближені до влади безвідповідальні особи, що механічно сприймали підказки іноземних радників, більшість з яких спрощено розуміла життєві істини українського села.
Вагомий виробничо-дослідницький потенціал Академії, а це 1,7 мільярда гривень основних фондів та щорічно 145 мільйонів гривень бюджетних асигнувань, 539 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, 83 тисячі голів великої рогатої худоби, в тому числі 30 тисяч корів, 51 тисяча свиней, 13 тисяч овець і 67 тисяч птиці, використовують лише на рівні товарних господарств-середняків.
Хоч якесь практичне значення для виробництва мало лиш те, що в 2004-му установи Академії продали селянам 34,4 тисячі тонн елітного насіння й 377 племінних голів великої рогатої худоби, 3214 свиней і 299 овець. Але все це далеке від потреб, тому платоспроможні господарства змушені витрачати великі кошти на імпорт якісного насіння, високопродуктивних тварин і птахів.
До речі, іноземні селекційні й насіннєві компанії вже починають домінувати на нашому ринку насіння кукурудзи, цукрових буряків, соняшнику, овочів, племінної худоби й птиці.
Є вагомі підстави для такого насторожливого    висновку.       Керівництво УААН власну неспроможність трансформувати аграрну науку в концепцію РИНКОВОЇ економіки починає завуальовувати своєрідним блокуванням принциповості й вимогливості високопосадовців шляхом обрання їх до складу Академії з пожиттєвою виплатою солідних грошових сум, призначених для стимулювання творчості талановитих учених.
Йдеться про академіків, яким за звання щомісячно виплачують по 2200 гривень, і членів-кореспондентів — по 1500 гривень. Нині, коли внаслідок непродуманих і поспішних реформ валова продукція сільського господарства зменшилася вдвічі, із колишніх обсягів втрачено добру третину виробництва зерна, половину — молока, дві третини — м’яса й цукру, президент Академії М.В. Зубець домігся дозволу обирати 80 академіків і 100 членів-кореспондентів без прискіпливої оцінки вкладу в науку. Тільки на оплату їм за звання щорічно із дефіцитного Державного бюджету видають близько 4 мільйонів гривень. Таким чином академічними званнями, а з ними і вагомою дотацією до сімейних статків, наділені колишні віце-прем’єр-міністри М.В. Гладій та І. Г. Кириленко, міністр С.М. Рижук, голова  Держкомлісгоспу О.І. Фурдичко, заступники    міністрів М.Д. Безуглий, В.П. Рябоконь, Ю.Ф. Мельник (зять Зубця), працівник Адміністрації Президента Ю. О. Лупенко, десятки інших осіб з чисто віртуальним науковим доробком”.
У заключній частині свого листа міністр переходить до висновків:
“...Потрібно з узагальненням вітчизняного і зарубіжного досвіду на належних Академії 539 тисячах гектарів сільськогосподарських угідь створити ефективні дослідницькі і селекційні установи, а також варіанти раціональних моделей приватних, фермерських, орендних і кооперативних компаній, товариств і фірм з європейською інтенсивністю виробництва, які слугуватимуть взірцями для переконання і навчання аграрного загалу.
Виходячи з такої мети, вважаю за доцільне створити при Міністерстві аграрної політики України Національний центр аграрних досліджень. Таке удосконалення проведено в Республіці Казахстан і за три роки себе цілком оправдало. До відомства Національного центру слід передати нинішню науково-дослідну базу Академії і бюджетні фінансування. Центр має забезпечувати галузеві фундаментальні дослідження та спрямувати діяльність науковців на задоволення нагальних потреб виробництва.
Українській академії аграрних наук надати статус громадської організації, що діє за принципами добровільного об’єднання учених, аналогічно до інших галузевих академій”.

Навіть “паршиву вівцю”
подарувати нікому
Читач, який спромігся дочитати листа до кінця, може собі уявити роздратування у високих наукових колах після того, як копія міністерського послання потаємними стежками просочилася до УААН. Поміж собою академіки радили Баранівському демонстративно відмовитися від звання кандидата наук, якщо вже в цій царині все так кепсько. Публічно можна було б узагалі на випад міністра не зважати, якби не Віктор Ющенко, який, буцімто, вивчивши листа, наклав на нього резолюцію, що зауваження слушне й треба розбиратися. Тому через “неконструктивну”, як висловився Михайло Зубець, позицію “Міністерства аграрної політики та деяких представників інших державних структур” торік довелося скликати збори дійсних членів Академії із залученням керівників установ та схвалювати “звернення членів УААН до Президента України щодо перспектив аграрної науки”.
Треба сказати, ні Президент, ані прем’єр-міністр, ані багато інших посадових осіб державної ваги на запрошення відвідати нинішній захід не відгукнулися, чим дали привід науковцям упевнитися в тому, що лист Баранівського “влучив у десятку” і можновладці таки занесли УААН у чорний список. Бодай заступника міністра агрополітики не було, щоб з трибуни сказав: ці напрацювання вчених нам потрібні, а оце — марна трата часу й грошей; краще, приміром, купити готові іноземні технології. Зять Зубця — віце-прем’єр Юрій Мельник — не рахується: сидів тихо і скромно, як рядовий член Академії, а не урядовець. Навіть не виступив. “Раніше, — згадували з сумом науковці, — на загальних зборах і Кучма бував, і Ющенко, коли очолював уряд. А одного разу всіх баранів йому “подарували”.
Мені теж пригадався той епізод 2001-го, коли аграрна наука була швидше “мертвою”, ніж “живою”. Але тоді, як на мене, в УААН “одобрямсу” було менше, а демократії більше. Підтвердження — той епізод. Так ось — ситуація була не з веселих — що в державі, що в Академії: якщо, за статистикою, середня зарплата в країні становила 224 гривні, то співробітники УААН отримували 180. Соціальну напругу, доповідав Віктору Ющенкові на тих зборах Михайло Зубець, доводиться навіть знімати виділенням для науковців городів. Інші промовці були менш стриманими, наголошували з трибуни, що набридло злиденне існування й науки і науковців. Зрештою дійшло до того, що прем’єру запропонували “у подарунок” занепале вівчарство, а Вікторові Ющенку довелося брати українських баранів під свій патронат.
Не берусь стверджувати, що урядове піклування суттєво допомогло вітчизняним вівцям: відтоді їх поголів’я ще більше скоротилося, впали й обсяги настриженої вовни. Але інша обіцянка Ющенка: вдвічі збільшити зарплату працівникам УААН, яку тоді зал зустрів аплодисментами, — тепер втілилася в життя.
На перший погляд, тепер питання з зарплатою так гостро не стоїть. Торік науковці Академії одержували в середньому 956 гривень на місяць. Якщо згадати щомісячні доплати, — взагалі гріх скаржитися. В УААН так не думають: “Зрушення в заробітній платі є, але надходження на наукові цілі значно зменшилось. І це головна причина, яка спонукає науковців шукати роботу в різних фірмах, підприємствах та організаціях”, — упевнений Зубець.
Розкритикували й перехід на програмно-цільовий метод фінансування досліджень, коли гроші дають під програми і розробки, а не на установи. На 2006–2010 роки на конкурсній основі сформовано 47 науково-технічних програм, у виконанні яких беруть участь усі науково-дослідні установи. Багато. Образно кажучи, на фінансування кожної йдуть копійки.
Як і раніше, Академія аграрних наук страждає через відтік кадрів, особливо молоді, за кордон. Аби увімкнути червоне світло цим процесам, в УААН вирішили зацікавити аспірантів житлом. За словами Михайла Зубця, інвесторам надаватимуть земельні ділянки в Інститутах садівництва, кормів та рибного господарства для будівництва житлових будинків в обмін на відповідну частку квартир.

“Відповідь Чемберлену”
Звітно-виборна доповідь старого-нового президента нагадувала спробу спростувати зміст злощасного листа від Олександра Петровича до Віктора Андрійовича. Довести, що в закладі, де “кують” аграрну науку, все якщо й не ідеально, то й не так погано, і головне, — ситуація під контролем. Причому академік не стримався, щоб не зробити випад у відповідь:
“...Нам треба ще глибоко проаналізувати ситуацію, щоб внести конкретні пропозиції щодо подолання негативних наслідків реформи. Але хто тут більше винуватий — науковці чи урядовці, — питання дискусійне. Президія Академії, яка тільки одна повноважна визначати і рекомендувати вищестоящим органам напрями реформування аграрної науки, рекомендацій, які їй приписують, не давала. Нас часто просто не слухають (як це відбувається й нині), а слухають окремих осіб або ж іноземні фірми, які, крім власного інтересу та прагнення знищення конкурента, іншої мети не мають”.
Що ж до діяльності УААН: на перерахування успіхів учених Академії Михайло Зубець часу та красномовства не шкодував. Хоча після викладення досягнень, як годиться, піддав діяльність інститутів незначній критиці: “Новому складу Президії Академії... необхідно підвищити рівень і якість досліджень. Краще одержати небагато розробок світового рівня, ніж багато, але малозначущих. Чи є потреба створювати більше сотні нових сортів, які мало чим відрізняються від сортів-стандартів? Очевидно, ліпше обмежитися 10–20, але щоб вони були такого рівня, як сорти ячменю Вакула чи соняшнику Еней. Варто нарешті зайнятися створенням сортів і гібридів рослин та порід і ліній тварин за конкретними замовленнями, що матимуть високу якість”.
На зібранні говорилося й про “наукові досягнення”, які відверто подивували. Доповідалося, приміром, про створення в нас методів нехірургічної трансплантації ембріонів, а також допоміжних способів одержання приплоду свиней та овець із використанням ембріопродукції. В Угорщині схожі методи використовують на звичайній молочній фермі — сама переконалася в цьому під час недавньої поїздки. І ніхто це не вписує до фундаментальної науки. З тієї ж “опери”, до речі, ще один розрекламований на зборах “успіх”, де звітували, що в УААН “теоретично довели доцільність розроблення зернозбиральних комбайнів нового покоління різних класів продуктивності з використанням єдиного типу молотарки”. Як відомо, у світі давно йдуть цим шляхом, пропонуючи машини сімействами, тобто зовні конструктивно схожі, але різної потужності та продуктивності. Кожен з грандів світового ринку сільгосптехніки — таких багатопрофільних транснаціональних компаній шість — уже виробляє не один вид машин, а кілька. Всі вони випускають гаму тракторів і всі, без винятку, — зернозбиральну техніку, а три з них — також і кормозбиральну. У багатьох країнах давно існує правило: не вишукувати те, що у світі вже застосовують на практиці, бо якщо такого підходу не дотримуватися, наука може відстати на десятиліття, а то й назавжди.
У цілому ж, якщо підсумовувати наукове життя впродовж цих п’яти років, думається, істина (як воно завжди й буває) лежить десь посередині. Цього разу посередині між виступом на зборах Михайла Зубця і листом Олександра Баранівського до Віктора Ющенка. Система дечого набула, дещо втратила. Як сказав академік Зубець, обсяги надходжень із Держбюджету за звітний період, передбачені на програми селекції у тваринництві та рослинництві, не зросли, але фінансування УААН за рахунок усіх джерел збільшилося майже вдвічі.
Загальновідомо, що коли в країні витрати на науку не перевищують 0,4 відсотка валового внутрішнього продукту (у нас — 0,38), її науковий потенціал у змозі реалізувати лише певну культурно-просвітницьку функцію. За міжнародними стандартами, вона близька до межі, за якою наука просто не може існувати. В разі 0,9% наука може нести лиш пізнавальну функцію. І тільки за витрат, близьких до 2% (у Законі передбачено 1,7%), здатна реально впливати на економіку. Країни — члени ЄС — ще в 2002 році дійшли спільної думки: бюджетні витрати на науку мають з 1,9% зрости до 3% ВВП. Тож нашій науці є на що рівнятися. Новий-старий президент УААН у найближчі п’ять років обіцяв усіляко сприяти фінансовому добробуту Академії. А рядові науковці — народ терплячий: звикли жити (і працювати) оптимістичним майбутнім.