Спецможливості
Техніка та обладнання

Парк тракторів: проблеми утримання та перспективи їх вирішення

05.05.2010
2860
Парк тракторів: проблеми утримання та перспективи їх вирішення фото, ілюстрація

Витрати на використання сільгосптехніки становлять понад 60% витрат під час вирощування сільгоспкультур. Тому ігнорування аналізу всіх складових цього числа для їхньої мінімізації ототожнюється з безгосподарністю.

 

Вирішення більшості проблем в Україні протягом останніх 18 років можна охарактеризувати відомою українською приказкою: "Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься". Не виняток і сільгоспвиробництво (проте ще й досі ніхто не перехрестився). Витрати на використання сільгосптехніки становлять понад 60% витрат під час вирощування сільгоспкультур. Після віднесення цієї частки до державних масштабів утворюється кругленька сума із дев'ятьма нулями. Тому ігнорування аналізу всіх складових цього числа для їхньої мінімізації ототожнюється з безгосподарністю.

Енергетична складова собівартості продукції сільського господарства вже перевищила 50-70%. Зменшення вартості палива та мастильних матеріалів - справа виваженої державної цінової політики, й турбувати це мало б саме політиків. Чого не можна сказати про заходи для підтримання техніки у дієздатному стані.
 
Діагностування й технічне обслуговування (ТО)

Запозичення досвіду ведення сільгоспвиробництва розвинених країн значно прискорює розвиток цієї галузі народного господарства, а впровадження передових технологій робить продукцію сільгоспвиробництва конкурентоспроможнішою. Але не слід забувати, що діркою в гаманці буде неналежний стан машинно-тракторного парку, що зводитиме нанівець усі намагання зменшити собівартість виробленої продукції. Щоденне використання тракторів у господарстві, яке спеціалізується на виробництві продукції рослинництва чи тваринництва, потребує підтримання їхніх технічних і економічних показників на високому рівні. Ці роботи покладено на систему технічного обслуговування й ремонту (ТОР). Їх можна розділити на три групи:

  1.  Ті, що гарантують безпеку роботи оператора
  2.  Ті, що забезпечують справність машини
  3.  Ті, що забезпечують дієздатність машини

За численними спостереженнями, протягом останніх п'яти років найбільшу увагу було приділено операціям забезпечення дієздатності техніки.

Технічне обслуговування за ГОСТом - це комплекс операцій або операція з підтримки дієздатності чи справності виробу під час використання за призначенням, очікування, зберігання й транспортування.

В умовах, що склалися (чи до яких довели), ТО використовують за принципом "щоб їхав". Діагностування як операцію, що визначає перелік дальших робіт із ТО, часто здійснюють  "усліпу", без будь-яких інструментів. Якщо вітчизняній техніці чи тій, що була виготовлена за часів СРСР, така діагностика часто завдає лише шкоди, то імпортна, вартістю понад 500 тис. грн, виходить із ладу. Статистичні дані свідчать, що основна кількість тракторів у господарствах - це трактори виробництва країн пострадянського простору, відтак завданням номер один є збереження та підтримання їхньої дієздатності.

Витрати на підтримання сільськогосподарської техніки у дієздатному стані протягом усього строку експлуатації вдвічі-втричі перевищують вартість її нової одиниці. Зменшення витрат на технічне обслуговування та ремонт (ТОР) потребує особливої уваги, зважаючи на постійне підвищення цін на техніку та запасні частини до неї. За підрахунками, вартість трактора, складена як сума вартості усіх деталей, вузлів і систем (без урахування вартості збиральних робіт), становить 184-276% вартості повнокомплектного трактора (великий діапазон свідчить про нерегульованість ринку запасних частин). Досконалим з погляду експлуатаційників є трактор, технічний ресурс усіх елементів якого є максимально можливим і однаковим. Проте на практиці домогтися цього неможливо з різних причин, тож застосування запасних частин для забезпечення заданої ефективності використання техніки є технічно необхідним.

Уже розроблені та використовуються теоретичні основи визначення належного переліку запасних частин на період виконання певного виду сільгоспробіт (збирання врожаю, обробіток грунту, посів тощо). З практики відомо, що витрати на підтримання техніки в дієздатному стані зі збільшенням наробітку зростають: після десятого року експлуатації цей показник може збільшуватися для тракторів у 2,37-4,24 раза, зернозбиральних комбайнів - у 2,15-5,51, картопле- та бурякозбиральних комбайнів - у 2,68-5,73 раза порівняно з другим-третім роком використання. Діагностування забезпечує найповніше використання технічного ресурсу елементів сільгосптехніки, унеможливлює відмови й завдяки цьому дає змогу одержати максимальну ефективність. Розрізняють діагностування під час використання трактора, ресурсне діагностування (передремонтне) й діагностування після ремонту. За результатами діагностування спеціаліст може спрогнозувати залишковий ресурс того чи іншого вузла чи деталі. Більшість діагностичних засобів коштує недешево.

Деіндустріалізація сільгоспвиробництва спричинила розпорошення потужностей тракторів на малі особисті селянські господарства, що особливо виражено в населених пунктах, віддалених від районних або обласних центрів. Так, у власності господаря може бути від 31 до 64 кВт на 1 га орних угідь, тоді як середній показник по Україні становить близько 36 кВт/га з тенденцією до зменшення. Середньорічний наробіток трактора тягового зусилля 0,6-1,4 кН, що перебуває у власності фізичної особи, становить 200-400 мотогод. Про економічну ефективність експлуатації та забезпечення сучасними діагностичними засобами вартістю понад 5000 грн не може бути й мови. У кращому разі власники розживаються приладом для перевірки тиску впорскування палива форсунками, манометром, компресиметром та іншими приладами виробництва радянських часів.

Для визначення технічного стану трактора використовують органолептичний та інструментальний методи. Перший має меншу достовірність, тому що використовуються органи чуття (прослуховування, огляд, дотик тощо). Залежно від розміру тракторного парку та організації ТОР, для діагностування використовують спеціальні комплекти переносних приладів, переносні діагностичні установки та ремонтно-діагностичні майстерні. У пунктах ТОР використовують комплекти стаціонарних засобів ТО і діагностування.

Високий організаційний і технічний рівень діагностування з накопиченням інформації по окремому трактору дає змогу:

  • повніше використовувати ресурси елементів, тим самим скоротити витрати на запасні частини;
  • зменшити трудомісткість поточних ремонтів;
  • запобігти передчасним (та без потреби) розбиранням складових частин машин, уникаючи таким чином інтенсивного спрацювання деталей.

Діагностуванням системи живлення двигуна можна визначити економічні показники трактора, які тепер неабиякі важливі. Нескладні підрахунки свідчать, що для отримання 1 кВт/год механічної енергії від електродвигуна загальні втрати становлять 1-4%, а якщо одержати ту саму енергію від дизельного двигуна, то втрати сягатимуть уже 48-71%. Отже, із 1 л дизельного палива можна отримати 4,25 кВт год за потенційно можливої теплової енергії 9,89 кВт/год.

Завдяки проведенню вчасного та якісного ТОР системи живлення, з економії палива щороку можна виділити близько 1,65 млрд грн, що приблизно дорівнює сумі виділених коштів на безповоротній основі для здешевлення кредитів, фінансування інвестиційних проектів і підтримки окремих проектів у всьому АПК України в 2009 році.

За спостереженнями, більшість діагностувань тракторів зі строком експлуатації понад десять років проводять органолептичним методом із використанням такого "надточного приладу", як вухо та око оператора зі стажем (який, до речі, працював в умовах гранично допустимих рівнів і гранично допустимих концентрацій шкідливих чинників усе своє трудове життя). Загалом це не так уже й погано, адже немає сенсу витрачатися на дорогі прилади, після діагностування якими все залишиться на своїх місцях: замінювати запасні частини з граничним спрацюванням ніхто не буде.

За таких умов планування механізованих сільгоспробіт і ремонтних робіт залежить від випадковості відмови елементів, що лімітують ресурс. Відтак, якщо помножити ще й випадковість державної політики щодо сільського господарства, то виходить дуже мала ймовірність факту одержання прибутку сільгоспвиробниками.

За експлуатації техніки, коли інженер-механік не може передбачити потреби в запчастинах на найближчий місяць роботи трактора, про її ефективність годі й говорити. Отже, інженер у господарстві - це не тільки центр технічних рішень, а й успішний постачальник запасних частин, тобто інженер-механік-постачальник. Проте вибір у нього невеликий, адже за вирощені високі врожаї подяки та премії отримує агроном, а за зрив чи затримку механізованих сільгоспробіт відповідає інженер.

Оглядаючи запасні частини, слід окремо звернути увагу на їхню якість. Відомо, що за часів колишнього СРСР витрати коштів на ремонт сільгосптехніки більш як усемеро перевищували витрати на виробництво тієї самої техніки. Одно слово, недоліки в надійності сільгосптехніки намагалися компенсувати за допомогою великих капіталовкладень у її ремонт. Жалюгідні залишки "Сільгосптехніки" є тому німим свідченням. Для ефективного використання наявної сільгосптехніки, яка залишилася в спадок від Союзу, нерозумно було "відпилювати гілку", на якій трималася недостатня її надійність до 1991 року. Кинута на руйнування, "Сільгосптехніка" повільно перетворилася на музей колишньої слави в кращому разі, а в гіршому - не залишилося й "каменя на камені". Реорганізацією та оптимізацією мали б займатися керівники держави, але вони опікувалися чимось іншим.

Середня вартість 1 кВт потужності трактора вітчизняного виробництва становить 2400-5900 грн (залежно від відсотка комплектації імпортними складовими), а зарубіжного - 3300-9800 грн (залежно від ввізного мита). Слід виокремити китайську наполегливість у просуванні своїх товарів на світовий ринок: трактори з Піднебесної створюють перекриття зазначених вище діапазонів вартостей 1 кВт у 2600 грн. Тобто можна придбати трактор Made in China з вартістю 1 кВт потужності на 2600 грн нижчою, ніж у вітчизняного; і це вже з урахуванням транспортних витрат за доставку зі Сходу й задоволення апетитів дилерів. Більша вартість імпортної техніки містить складову оплати надійності, адже наробіток на відмову понад 600 мотогодин, якого досягли іноземні виробники тракторів, дає змогу господареві менше витрачатися на усунення відмов порівняно з вітчизняною. "Патріоти" ж своєї держави волають про потребу підтримання вітчизняного виробника сільгосптехніки (бодай, і сохи) для забезпечення українців робочими місцями, використання потенціалів машинобудування та інші народні вигоди.

Якщо поставити мету за будь-яку ціну збільшити кількість робочих місць у сільському господарстві, то актуально було б повернутися до використання кінської сили тоді, коли 3/4 населення було зосереджено в сільській місцевості, і всі люди мали роботу (була б шия, а ярмо знайдеться). Так, для оранки земельної ділянки площею 1 га орачеві потрібно пройти за плугом 40-50 км. Відтак звільнені з робіт минулого року тисячі працівників могли б знайти собі гідне застосування... Нездійсненним такий шлях буде, бодай, через те, що погодинна оплата такої праці (до речі, за яку вже точилися баталії у Верховній Раді) буде непідйомною для роботодавців.

Підрахунки "патріотів" свідчать, що наведені експлуатаційні витрати вітчизняної сільгосптехніки нижчі, чим вони й обгрунтовують доцільність використання цієї техніки. Проте тут є одне "але", а саме: ринок підказує, що попит більший якраз на використовувану імпортну техніку, ніж на нову вітчизняну. При цьому розрахунки приведених експлуатаційних витрат відсувають на другий план, сама практика господарювання свідчить, що вигідніше купити трактор з наробітком п'ять років із показниками надійності дещо більшими, ніж у нового вітчизняного. Арбітром у цих відносинах має виступати держава. Невідкладним завданням, нагадування про яке завжди має лежати на робочому столі міністра аграрної політики, має бути вирішення питання забезпечення сільського господарства сільгосптехнікою з наявністю пункту про регулювання ввезення імпортної техніки. Слід додати, що без імпорту техніки Україна не обійдеться: щорічна потреба в оновленні парку тракторів становить 35-40 тис. одиниць, а вітчизняне машинобудування, за твердженням Міністерства аграрної політики, покриває потребу в 4-5 тис. 

Водночас слід зазначити, що найвживанішим на сьогодні методом адміністративного регулювання цю проблему не вирішимо. Потрібний науковий підхід у визначенні необхідного обсягу ввезення засобів праці з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх чинників. Насамперед, не треба перетворювати країну на звалище металобрухту: середня вартість 1 кг нового імпортного трактора становить понад 200 грн, а металобрухту - 1 грн.

Отже, невідкладним є визначення ефективності використання такого трактора, врахування його залишкової вартості, експлуатаційних витрат та залишкового технічного ресурсу.

Вирішення питання забезпечення АПК технікою суто вітчизняного виробництва можливе було виключно за планової економіки, коли функціонувала потужна ремонтна база й гіганти-виробники. На даному етапі заборона ввезення імпортної техніки ще більше поглибить кризу в АПК. Слід також додати, що в даному разі відпаде потреба у конкуренції, і вітчизняне сільгоспмашинобудування й далі відставатиме від передового світового рівня.

До речі, за даними Державного комітету статистики за січень 2010 року, в Україні вироблено аж один трактор. Наплив імпортної техніки має спонукати вітчизняну галузь машинобудування до підвищення якості за відомою приказкою: "Не дрімай, Хомко, - на те й ярмарок". 2009 року імпорт комбайнів скоротився більш ніж удвічі. При цьому використовуваних комбайнів було завезено вдвічі більше, ніж нових. Імпорт тракторів у 2009 році знизився більш як учетверо. Виробники вітчизняної техніки часто скаржаться, що нема державної підтримки вітчизняного машинобудування, а свої проблеми зі збутом техніки, які напряму пов'язані з її якістю, перекладають із хворої голови на... ще одну хвору.

За даними Українського науково-дослідного інституту прогнозування та випробування техніки й технологій для сільського господарства імені Леоніда Погорілого, близько 48% техніки для сільгоспвиробництва машинобудівні підприємства виробляють у технічних умовах, розроблених в 90-ті роки минулого століття, 41% техніки не відповідає показникам призначення, а 80% має гарантійний термін один рік. Тож про конкурентоспроможність годі й говорити. Хоч би скільки патріоти кричали про потребу підтримати власного виробника, експлуатаційника важко переконати, що наше краще. Кому як не трактористам, відомо, скільки вони витрачають часу на усунення відмов, тому під час зустрічі з представниками науки чи машинобудування вони дають вичерпну характеристику машині, не добираючи слів.
Неозброєним оком видно, що найбільшими ворогами наведення ладу в країні, в тому числі і в сільгоспвиробництві, є непрофесіоналізм, заангажованість і меркантильність чиновників. За одночасної наявності всіх складових результат не змусив себе чекати, про що свідчить нинішній стан АПК України.

Розробка та впровадження у виробництво нової техніки має супроводжуватися науковими дослідженнями й обгрунтуванням потрібного запасу запасних частин для виконання механізованих сільгоспробіт у стислі агротехнічні строки. Особливо це стосується вітчизняної сільгосптехніки з недосконалістю її технічного сервісу. Технічний сервіс сільгосптехніки вітчизняного виробництва в багатьох випадках характеризується приказкою: "Обдури клієнта, поки він тебе не обдурив". Менталітет українців у налагодженні повноцінного сервісу своєї техніки поки що не дає змоги домогтися кращих результатів і діє проти них самих. Разом із продажем дешевшої та нижчої якості сільгосптехніки, порівняно з імпортними аналогами, виробники беруть частково або не беруть взагалі зобов'язань щодо забезпечення її дієздатності в гарантійний і післягарантійний періоди. Така мета підприємств, що не бажають платити за ремонт навіть у гарантійний період, роблячи все можливе для перекладання проблем надійності тракторів на плечі власників техніки. Такі "хитрики" належним чином оцінюють експлуатаційники.

Зарубіжний досвід засвідчив дієвість і ефективність системи виробник - технічний сервіс - експлуатаційник протягом багатьох десятиліть. Вітчизняна система за планової економіки мала, замість технічного сервісу, такого гіганта, як "Сільгосптехніка". Система виробник - "Сільгосптехніка" - експлуатаційник працювала успішно, в основному, для перших її двох складових, при чому витрати на ремонт техніки більш ніж усемеро перевищували витрати на її виробництво. Виробник не турбувався про конкурентоспроможність своєї продукції, адже весь ринок регулювала держава, і збут був гарантований. Однак з практики стало відомо, що "загниваючий" капіталізм вирвався вперед на 30-50 років. Ринкова система виробник - технічний сервіс - експлуатаційник показала високі економічний і технічний результати. Проблеми з оновленням машинно-тракторного парку беруть свій початок від дати припинення планових поставок на село. Вісімнадцять років змін і перетворень не дали жаданого результату.

Кадри вирішують усе! Якщо говорити про проблеми технічного забезпечення на селі з погляду лише нестачі фінансів, це означає не сказати нічого. Вирішення проблеми підвищення ефективності використання техніки й загалом сільгоспвиробництва неможливе без комплексного підходу до цього питання. Забезпечення фінансами, технікою, ремонтною базою не ставить крапку в цій проблемі. Забезпечення села кваліфікованими кадрами нині критично мале. Кадри є, проте сільське господарство через брак коштів не може запропонувати належних умов роботи, проживання, дозвілля тощо. За підрахунками соціологів, протягом ХХ століття з карти України зникло близько 2000 сіл, а за часів незалежності - понад 350. Натомість кількість міського населення постійно зростає. Процес переміщення населення із сіл до міст почався ще на початку ХХ століття, а зрівнялися ці показники в середині століття. Щоб утримати сільських жителів у селах, протягом останніх двох століть вдавалися до різних методів. Насамперед, це закріпачення в Російській імперії та аналогічне "заколгоспнення" в радянські часи. Самостійно обирати місце свого проживання сільські люди не мали права, працювали за 400 грамів хліба на трудодень, а неслухняних жорстоко карали. Повернення до такого примусового методу в ХХІ столітті нехарактерне для демократичних принципів.

Отже, молодих спеціалістів треба заохочувати в інший спосіб. Згідно з проектом Закону України "Про Державний бюджет на 2010 рік", видатки на освіту становлять 77,3 млрд грн. Для підготовки інженера потрібно викласти (або ж оплачує держава) близько 50 тис. грн, проте жодної копійки ніхто не витрачає на заохочення фахівця працювати за спеціальністю. Тож знову виникає запитання до Міносвіти та Мінагрополітики: куди вони витрачають щороку мільярди гривень платників податків. За кордоном це вже спричинило б хвилю невдоволення. А в "багатій" Україні такі витрати аж ніяк не підпадають під статтю нецільового використання бюджетних грошей. Тож і випуск фахівців для сільгоспвиробництва мало уподібнюється з самим сільгоспвиробництвом. Більшість випускників намагаються будь-яким способом "зачепитися" в місті, бодай районного значення: працюють продавцями запасних частин до автомобілів (рідко до сільгосптехніки), різноробочими на будівництві, продавцями на речових ринках, офіціантами в закладах громадського харчування, слюсарями й сантехніками в гуртожитках тощо. При цьому кожен студент-випускник приносить до внз угоду про влаштування на роботу за спеціальністю, внз ставить собі галочку, що фахівець працевлаштований, і водночас готує ще одного бранця в армію безробітних. У задачі питається: "КОМУ ПОТРІБНЕ ТАКЕ ОКОЗАМИЛЮВАННЯ?" Є три варіанти відповіді: 1 - випускникові; 2-1 - внз; 3 - державі. Наведемо інші розрахунки. У вигляді допомоги з безробіття з української скарбниці в 2008-2009 роках було використано понад 5 млрд грн, у тому числі й тим фахівцям, на підготовку яких держава вже витратила 50 тис. грн. Не потрібно багато розрахунків, але якщо держава витратила на підготування інженера-механіка 50 тис. грн, то це є півсправи. Доцільно витратити ще, бодай, п'яту-четверту частину цих коштів, щоб мати на селі спеціаліста та закріпити його на посаді за здобутою спеціальністю впродовж наступних десяти років. Маючи молодого спеціаліста на селі, далі держава вже нехай займається дальшим відродженням сільгоспвиробництва. У населених пунктах, де вартість житла вища, господарства могли б доплачувати певну суму, що більше прив'язувало б спеціаліста до села. Опитування студентів свідчить, що близько 72-80% студентів (вихідців із села) бажають повернутися працювати в сільське господарство за двох умов: заробітна плата має бути не менше 2000 грн і буде надано власне житло. Нехай те житло називатиметься соціальним, державним повністю чи частково, проте це вирішить головну проблему. А якщо на селі залишатимуться кадри, тоді розвиватиметься інфраструктура, село почне відроджуватися. Знову постає питання: "КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО?". Якщо комусь і потрібно, то, мабуть, не державі, точніше, не можновладцям.

Якщо металургійна промисловість дає надходження в Україну близько 50% валюти, то сільське господарство - тільки 24% і не через погані кліматичні умови чи неродючі землі, а переважно через людський чинник у політиці. В Україні, мабуть, і дотепер триває перерозподіл власності, якщо, внаслідок внутрішнього протистояння, зриваються контракти на поставку сільгосппродукції закордон, як було торік, у серпні, в Миколаївському морському торговельному порту. Таких прикладів можна навести не один десяток.

Нині в ООН та ЄС наполягають на тому, що економіка розвинутих країн потребує праці іммігрантів. За дослідженням Європейської комісії, населення Європи старіє, і в 2030 році за нинішнього потоку переселенців бракуватиме майже 20 млн працівників. Ця статистика занепокоїла уряди багатьох країн, які почали впроваджувати проекти залучення кваліфікованих іноземців. За сучасних темпів скорочення тракторного парку на нуль Україна вийде вже 2019 року. Проте ані сучасним станом, ані прогнозами щодо найближчого майбутнього тракторного парку країни українські політики не переймаються, чого не скажеш про чергові вибори.

На сьогодні працює 15-й Кабінет Міністрів незалежної України. Кількість людино-годин, які вони виробили, обліковується сотнями тисяч. За щоденної зайнятості міністра, трьох його помічників, двох заступників, кількох департаментів та відділів, мабуть, складно на кінець другого десятиліття незалежності держави виявити тенденцію, спрогнозувати майбутнє та вжити заходів щодо мінімізації негараздів у сільгоспвиробництві! Поки країни пострадянського простору приймають до Євросоюзу, в Україні створюють європейські партії, роблять гучні заяви, організовують дні Європи... Та, споглядаючи всю цю недолугу метушню, хочеться сказати лише одне, перефразовуючи слова відомої байки: "А вы, друзья, как не садитесь, все же в Европу не годитесь". Спостерігаючи за політиками крізь "щілину" засобів масової інформації, складається враження, ніби все відбувається 1000 років тому, коли через міжусобні війни гинула Київська Русь. У політиці дуже важливо відкинути свою українську сутність: "Що гірше сусіду, то краще  мені", - адже за кожним депутатом Верховної Ради стоїть понад 100 тисяч жителів України. Тож якщо два депутати скубуться, то в понад 200 тисяч громадян чуби тріщать. А якщо фракція на фракцію?...

Під час таких чвар і бездіяльності в Україну завозять мільйонами тонн картоплю з Єгипту, часник з Китаю, помідори з Туреччини і т. д. В імпорті якісних продуктів харчування зла немає, є безгосподарність українських чиновників та, що найімовірніше, їхня меркантильність. Експорт (замість імпорту) сільгосппродукції з України дасть змогу отримати кошти для оновлення машинно-тракторного парку й підвищити рівень ремонтно-обслуговувальної бази. Крім цього, додаткові робочі місця лічитимуть не сотнями, а тисячами. Для налагодження рентабельного сільськогосподарського виробництва дотепер понад усе бракувало патріотизму політиків. Кредит довіри, що видавався політикам на шістьох виборах до Верховної Ради та п'ятьох виборах президента, на жаль, ще й досі не погашено.

А. Рубець, канд. техн. наук

Ключові слова: техніка

Інтерв'ю
Заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААНУ Олександр Ярещенко
Чимало аграріїв шукає щось, на чому можна було б заробити великі гроші. Частина з них з цією метою шукає щось таке, чим би ще мало хто займався, принаймні в промисловому масштабі. Тож інтерес значної частини аграрної громадськості був... Подробнее
Рік тому вітчизняний бізнес пережив безпрецедентну доти подію — локдаун, тобто повне припинення роботи значної частини підприємств, зокрема, тотальне закриття закладів харчування. Саме тоді Анна Морозова вирішила дати старт своєму новому... Подробнее

1
0