Сьогодення й майбутнє вітчизняного овочівництва

 

У продуктових супермаркетах пропонують близько 500 видів товару зі свіжих і перероблених овочів з усіх країн світу.
Ринок овочів в Україні останніми роками динамічно розвивається, проте ще не насичений. Його відмітна характеристика в тому, що за правильного підходу до вирощування й маркетингу ця галузь є високорентабельною навіть у сезон перевиробництва на відміну від інших сегментів АПК.

Ціни можуть знизитися тільки тоді, коли на ринку буде надлишок продукції, а станеться це не раніше ніж через п'ять років. Тоді нашим овочам доведеться вступити в конкуренцію з заморськими овочами. Нашому продукту не просто потрапити на ринки країн, які захищають свого виробника, а завдяки СОТ закордонні овочі з'являються на українських прилавках дедалі частіше. Виграє від цього тільки покупець: свої городники змушені поліпшувати якість продукції, а їхній достаток зупинить подальше зростання цін.

Ситуація на ринку продовольства суттєво загострилася внаслідок світової фінансової кризи, що, своєю чергою, спонукало уряди економічно розвинутих країн світу до застосування додаткових протекціоністських заходів для захисту своїх локальних ринків та підтримки експорту.

Оскільки Україна 2008 року вступила до СОТ, ми не могли у невідкладному порядку застосувати захисні заходи, тож наш ринок опинився в прямій залежності від кон'юнктури ринку, яка, головним чином, залежала від протекціоністської політики розвинутих країн. Відкриті Україною кордони для вивезення сільськогосподарської сировини сприяли ввезенню імпортної продукції, яка почала витісняти вітчизняну й продукцію, і сировину з внутрішнього ринку.

Переорієнтування на завезення готової продукції наповнило вітчизняний ринок імпортними товарами, але реального поліпшення харчування населення України не сталося, навпаки, воно значно погіршилось.
Потрібно привести продовольче законодавство у відповідність з вимогами СОТ та Європейським правом, що дасть змогу не лише посилити контроль за неякісною імпортованою продукцією, а й виходити з власною на зовнішні ринки. У період падіння активності на споживчому ринку через низьку платоспроможність громадян це питання набуває особливої актуальності.

Експорт плодоовочевої продукції становить близько 2% загальної кількості виробленої продукції і залишається дуже перспективним каналом збуту продукції для великих господарств, а також об'єднань фермерів. Нині питома вага цього каналу реалізації становить не більше 3%, але експорт овочів має потенціал, тому що вітчизняна плодоовочева продукція конкурентніша за ціною, що є одним з головних аргументів під час вибору постачальника. В умовах надвиробництва, що спостерігається по окремих видах продукції, істотно збільшуються ризики зниження цін до рівня собівартості. Зменшити ці ризики можна за допомогою експорту. На сьогодні основними зовнішніми ринками для експорту овочів є Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Польща. Перспективними ринками визнано країни Західної Європи. Експортні ціни, за мінусом маркетингових витрат, ненабагато вищі за роздрібні на таку саму продукцію в Україні, але дають змогу отримувати достатню рентабельність.

Обсяги експорту свіжих овочів у 2008/2009 МР зросли за всіма видами овочів, крім цибулі й часнику. Основні причини низького рівня експорту з України такі: концентрація цього виробництва в господарствах населення (89%), що не дає можливості сформувати великі обсяги продажу, привабливі для іноземних оптових покупців; низький товарний вигляд: у нас не розвинуті сучасні технології на цьому етапі, тож, як наслідок, обмежені потужності із сортування та пакування; недосконале законодавство з регулювання експортних операцій з овочевою продукцією; немає системи сертифікації господарств, світових стандартів якості та норм безпеки продуктів харчування. А європейці занадто вимогливі до наявності потрібних документів. Крім того, покупці з європейських країн бажають купувати екологічно чисту (органічну) продукцію, що потребує жорсткішого управління якістю, контролю та сертифікації виробництва, а не тільки самої продукції. Організація органічного виробництва перебуває в Україні на початковому етапі. Нині на ринку є лише кілька компаній, які займаються сертифікацією вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників, але вони приватні, працюють на іноземному капіталі й на замовлення певних іноземних компаній.

У структурі експорту свіжих овочів переважають помідори - 60,8%, огірки - 11,7, свіжі бобові - 11,4, інші бобові - 6,7%.
Ціни на зовнішньому ринку та можливість надходження валютної виручки є привабливими для виробничників.
2008 рік став серйозним викликом для овочівників. Зниження ввізного мита, згідно з вимогами СОТ, в умовах значного збільшення внутрішнього виробництва значно ускладнило їм роботу, збільшило імпорт овочів до України.
Глобалізація економічних зв'язків обумовлює масове завезення овочів в Україну з будь-яких частин світу, де спостерігається стрімка спеціалізація галузей за принципом: вирощуємо вдома те, що прибуткове, а все інше - купуємо й перепродуємо. 40 млрд доларів, або 18%, світового обсягу торгівлі овочами й фруктами припадає на США. В Європі основним ринком для імпорту є Німеччина, основними постачальниками - Туреччина, Іспанія та Італія.
США - найбільший світовий експортер свіжих овочів, найперше помідорів і цибулі. Частину овочів ЄС імпортує з Південної Африки, Марокко, Чилі, Аргентини, Нової Зеландії, Туреччини та Ізраїлю.

Успіху світового овочівництва сприяють не тільки технології вирощування, а й організація ринку овочів. Наші фермери вже не гірше за зарубіжних колег навчилися вирощувати овочі. Та все ж у конкурентних умовах виграють тільки завдяки дуже вузькій спеціалізації, що дає можливість максимально інтенсифікувати виробництво. Загальні витрати на виробництво зростають, але знижується ціна продукції. Кожна овочева культура має свої, властиві тільки їй, технології вирощування та специфічний набір техніки. Це також під силу українським виробникам. Заважає лиш одна дрібниця: невміння займатися кооперацією та реалізацією.

Ще одна важлива перевага виробництва продукції іноземців - наявність організованого ринку, на який вони поставляють свою продукцію через свої надпотужні посередницькі структури, що підпорядковують діяльність експортерів інших, слабших в економічному відношенні, країн. Відповідно, вони мають значно вищу ціну, ніж вітчизняні виробники. Така організація виробництва - ефективніша, адже вони володіють довготривалим позитивним досвідом і використовують усі останні досягнення науково-технічного прогресу.

У вартісному виразі в 2008-2009 МР імпорт овочів, порівняно з 2007-2008, зріс у 3,3 раза. Загострення конкуренції з нашими торговельними партнерами певним чином звузило наші експортні можливості.

Вступ у СОТ одразу позначився на ринку овочів в Україні. У 2008-2009 МР імпорт моркви та інших коренеплодів збільшився в 33,5 раза, цибулі та часнику - в 22,3, помідорів - у 13,3, капусти - у 8,5, огірків - у 6 разів (табл. 2). Невелике збільшення імпорту є й по інших овочах.

Зі вступом у СОТ і уникненням митних бар'єрів обсяги імпорту овочів зростатимуть. Скорочення ставок увізного мита на моркву, цибулю, капусту та інші овочі, що їх традиційно вирощують в Україні і які є джерелом доходів для господарств населення, може негативно вплинути на рівень життя сільського населення. Умови вступу до СОТ для вітчизняного виробника агропродукції досить жорсткі, а можливості тарифного й нетарифного захисту внутрішнього агропродринку від імпортної продукції обмежено. Тож кожна галузь має розробити конкретний план заходів щодо забезпечення конкурентоспроможності в умовах СОТ і майбутньої зони вільної торгівлі з ЄС. Але українські овочівники мають усі можливості стати головним "городом" Європи. Наші природно-кліматичні умови від Криму до Полісся значно кращі за умови Іспанії, яка дає 30% овочевої продукції. Найближчі конкуренти - польські овочівники - вже знайшли свою нішу на овочевому ринку. Але в нас є кращі грунти, достатньо води для поливання, тепловий режим може задовольнити всі овочеві культури.

Сьогодні овочівники вирощують усе підряд, виробники захищені законодавчими нормами, щоб мати пріоритетне місце на внутрішньому ринку, але згодом більше переваг одержать ті виробники, які залишаться конкурентоспроможними в будь-якій ситуації.

Частка господарств населення у виробництві овочів і баштанних культур 1990 року становила 26,9%, а 2008 - 86,1 відсотка.

Виробництво овочів у господарствах населення грунтується переважно на ручній праці, а тому собівартість її у 1,5-2 рази вища, ніж на сільськогосподарських підприємствах.

Ринок продукції овочівництва характеризується високим ступенем конкуренції, нерівномірністю попиту, значною диференціацією за культурами. Овочі як продукція споживання слабо еластичні за цінами, та все ж, з певних причин, їхнє споживання суттєво не знижується через життєво необхідний характер цієї продукції.

Велика конкуренція на ринку овочів у літній та осінній періоди пояснюється наявністю великої кількості дрібних виробників. Низький рівень доходів змушує населення, яке має садово-городні ділянки, займатися не властивою йому торговельною діяльністю, що ставить підприємства - виробники овочевої продукції - в невигідне становище.
Характерною особливістю ринку овочів є недостатньо висока їхня якість і досить обмежений асортимент, а ще - йому бракує зручної для споживача розфасовки та упаковки.

Девальвація української гривні разом із перевиробництвом овочевої продукції призвели до різкого підвищення конкурентоспроможності наших овочів. Зацікавилися нашими овочами Голландія, Польща та Великобританія. Це обумовлено низькою вартістю українських овочів. Наприклад, цибуля коштує 4-5 євроцентів/кг, тоді як польська - 10-12, що в 2,5 раза дорожче.

Деякі країни зацікавилися нашою морквою. Так, в Україні та Польщі ціни на цей продукт суттєво різняться. Польську моркву оптом продають по 20-30 євроцентів/кг, в Україні оптові партії у виробника можна закупити по 5-6 євроцентів/кг, що в середньому вп'ятеро дешевше, ніж у Польщі.

Але в Україні й дотепер є одна з найбільших проблем - зберігання овочевої продукції. Фермери вирощують овочів стільки, скільки можуть зберегти до грудня. Багато виробників розпродують свій урожай ще восени, коли овочів багато й коштують вони дешево. Дрібні оптовики можуть зберігати великі партії овочів максимум до січня-лютого. Близько 20% вирощених овочів "борщового набору" (морква, капуста, буряк, цибуля) не доходить до споживача через брак спеціалізованих сховищ.

Ще одна проблема - вимоги до якості та безпеки продукції. Світові тенденції безпеки продуктів харчування потребують посиленої уваги до всього технологічного циклу, а не лише до якості кінцевого продукту.

У світі зростає попит на екологічно чисту продукцію сільського господарства. Україна має значні конкурентні переваги: чорноземи, малі обсяги внесення в грунт мінеральних добрив, гербіцидів та хімікатів.

Сертифікація продукції за даним стандартом полегшує доступ виробників до європейського ринку; їхня продукція має переваги під час реалізації через систему міжнародних супермаркетів, а значний надлишок таких овочів, як цибуля, морква й капуста, без сертифікації - лише до країн СНД.

У вітчизняному овочівництві вже діють достатньо високі технології по багатьох культурах.
"Проникнення" в галузь новітніх технологій дає потужний поштовх для виробництва овочів. Однією з таких технологій є крапельне зрошення. Вітчизняні господарства вперше зіткнулися з крапельною системою T-Tape наприкінці 90-х рр. минулого століття. За цим методом вода разом із поживними речовинами подається до рослин краплями та рівномірно розподіляється в грунті. Ця система максимально зберігає структуру грунту, раціонально витрачає воду й добрива, не зволожує його поверхню та поверхню рослин.

Таку систему застосовують під час виробництва томатів, цибулі, перцю, огірків та інших культур на Півдні України, зокрема в Херсонській області. Вона сприяє розвитку тут переробних підприємств, насиченню міських ринків свіжою городиною, а також задовольняє потреби інших регіонів України в такій продукції для споживання у свіжому вигляді та завантаження переробних підприємств.

Частка українських овочів на внутрішньому ринку (з урахуванням картоплі) становить понад 85% (решта - імпорт тепличних овочів).

Основні овочі: помідори, цибуля, огірки, капуста, морква, столові буряки, часник. Багато продають моркви, буряків, капусти й цибулі.
У вітчизняних моркви, столових буряків і капусти - непогані перспективи. Для вирощування є достатньо сприятливі умови, але немає технологій. Через брак сховищ для зберігання цієї продукції країна змушена навесні купувати її у Польщі.

Морква

В 2007 р. виробництво моркви різко знизилося. По-перше, через занадто спекотне літо, по-друге, через зменшення посівних площ під нею (у 2006 р. урожай моркви був рекордним, і продати її було дуже складно навіть за ціною, нижчою за собівартість). Тобто в 2008 р. повторилася ситуація 2006 року.
Валове виробництво моркви в 2008 р. зросло на 23,9% (739,6 тис. т), зокрема, завдяки збільшенню посівних площ - на 7 % і врожайності - на 15,8 відсотка.
Така ситуація змусила деяких фермерів залишати вирощене в полі або ж згодовувати худобі. Але виробники, які завчасно подбали про укладення контрактів на постачання своєї продукції, залишилися у виграші.

Білокачанна капуста

Велике господарське значення має білокачанна капуста. Вона представлена великою кількістю сортів різної стиглості та різного призначення (для використання в свіжому вигляді, квашення, для довготривалого зимового зберігання). Валове виробництво капусти в 2008 р. зросло на 30% і становило 1695,6 тис. т. Це стало можливим завдяки збільшенню площ (4,7%) і врожайності (22,2%).

Столові буряки

У 2008 році площі під столовими буряками було збільшено на 2,4%, врожайність зросла на 10,1, валовий збір - на 12,8%, порівняно з попереднім роком, і становив 745,4 тис. тонн.

Помідори

Помідори займають одне з перших місць, бо мають високі смакові якості як у свіжому, так і переробленому вигляді.
Україна заслужила право називатися "томатною королевою Європи", на жаль, не всі це визнають. Умови для вирощування близькі до умов Каліфорнії, яку вважають номером один у світі з виробництва цього овоча. Україна займає одне з передових місць у Європі з вирощування томатів, однак за рівнем споживання ми значно відстаємо навіть від східноєвропейських країн.
Фермери Херсонської, Одеської, Миколаївської областей і АР Крим, маючи сприятливіші природно-кліматичні умови і високий рівень розвитку технологій вирощування овочів, забезпечують левову частку потреб консервних заводів Закарпаття, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської і Київської областей, витісняючи при цьому виробників томатів західних і центральних областей України.

Перевага виробників помідорів з південних регіонів у тому, що вони не потребують попередньої оплати або кредитування у вигляді насіння й матеріально-технічних ресурсів, тому що в них уже відлагоджено систему кредитування в банках. Важливо також те, що вони є платниками ПДВ, що дає змогу консервним заводам заощадити значні суми на цьому податку. Консервні заводи західних і центральних регіонів України використовували донедавна томати, вирощені на півдні. Але ці закупівлі були несистемні й нерегулярні, а потреба у встановленні договірних відносин з виробниками південних регіонів виникла в зв'язку зі зростанням потужностей і потреб у сировині. Цю потребу фермери західних і центральних областей задовольнити не можуть, а згодом взагалі можуть втратити цей ринок. Через чотири-п'ять років фермери південних регіонів зможуть серйозно потіснити виробників томатів Закарпаття на закарпатському ж ринку томатів для цільноплодного консервування.

Динаміка виробництва помідорів дуже стрімка: 1965 р. - площа 0,97 млн га; 2000 р. - 2,5 млн га; 2007 р. - 84,25 тис. га; 2008 р. - 79,73 тис. гектарів.
Колекція сортів: десять тисяч назв.
Асортимент помідорів в Україні дуже багатий. У 2007 р. в Реєстрі було описано 203 сорти і гібриди (для відкритого грунту - 135, закритого - 68). У відкритому грунті переваги надано сортам (65%), у закритому - гібридам (81%). У насиченні українського ринку асортиментом насіння бере участь 20 українських державних селекційних установ і приватних фірм. Сильними конкурентами для вітчизняних вчених є близько 20 зарубіжних селекційних фірм, серед яких: "СВС Холланд Б. В.", "Нунемс", "Клоз", "Енза Заден", "Бейо", "Рійк Цваан" "Семініс". На сегмент їхнього асортименту припадає 58%. Їхній успіх на ринку насіння зумовлений не стільки "винятковою" якістю, скільки організацією маркетингу, підготуванням насіння до висівання й методологічним супроводом технології вирощування.

Виробництво помідорів у 2008 році виросло на 7%, порівняно з 2007 роком, і становило 1357,3 тис.т, але зменшилось на 15,8 % порівняно з 2006 р. Збільшення виробництва відбулося за рахунок врожайності.

Основний ринок збуту помідорів відкритого грунту, ранньої капусти, редису, молодої картоплі, моркви, столових буряків - внутрішній. Конкурентоспроможними на світовому ринку можуть бути промислові помідори відкритого грунту (привезти в Україну цільноплідний, консервований, замаринований продукт з Китаю - далеко і недешево). Серйозним конкурентом на зовнішньому ринку для України в реалізації помідорів є Туреччина. Кліматичні умови цієї країни дають змогу цілий рік вирощувати овочі для внутрішнього споживання й на експорт. З виробництва помідорів Туреччина займає III місце в світі після США і Китаю. Щороку тут вирощують 8,9 млн т помідорів, із них 1,7 млн т переробляють, в основному, на томатну пасту (близько 465 тис т), експорт якої забезпечує значну частину валютних надходжень.
З грудня до лютого частка тепличних томатів і огірків із Туреччини та Іспанії сягає 80%, оскільки в цей період їх вирощувати в Україні невигідно: занадто великі затрати. Частка контрабанди тепличних овочів становить понад 90%. Якби вдалося унеможливити незаконне ввезення, то ціни на тепличні овочі були б на 70-100% вищими, ніж нинішні.

Перець солодкий і баклажани

В Україні вони стали одними з найулюбленіших овочів.
Перець і баклажани - сезонні культури. Їхні плоди споживають у серпні-жовтні. В теплицях України їх не вирощують, тож у міжсезонний період великого споживання не спостерігається. Площі під перцем і баклажанами невеликі - близько 15 і 6 тис га, відповідно. Валовий збір становить у 2008 р.: перцю - 146 тис., баклажанів - 61,5 тис. т. Протягом останніх років площі під цими культурами і валові збори суттєво не міняються.
Серйозним конкурентом у вирощуванні перцю й баклажанів є Туреччина зі своїми сприятливими кліматичними умовами. Багатьом сортам перцю в Україні недостатньо світлового, теплового та вегетаційного періоду. Якщо турецькі виробники вважатимуть український ринок перспективним, то конкурувати з ними буде складно.

Часник

Часник стає потенційно прибутковою культурою. Нині 99,9% площ під нею зосереджено в господарствах населення. Вирощують часник у невеликих обсягах. Через низькопродуктивні сорти й недотримання умов зберігання продукт не може бути конкурентоспроможним на зовнішніх ринках. У 2008 р. в Україні з'явилося кілька інвесторів, які придивляються до можливості широкого розгортання тут "часникового" бізнесу в найближчі роки.
Часник займає близько 1% площі, відведеної під овочеві культури. За врожайності 6-7 т/га його було достатньо для внутрішніх потреб.

Але, зважаючи на стрімкий розвиток переробної галузі, потреба в цій продукції дуже зросла, неабияким стимулом стала й вартість імпортованого часнику, який у роздрібній торгівлі теж подорожчав. У торгову мережу часник надходить з Польщі та Китаю за ціною близько 10 грн/кг. Китай - країна-лідер у вирощуванні та експортуванні часнику. В 2007 р. азійського часнику було продано понад 1,45 млн т на суму 1,2 млрд дол. Послабити позиції імпорту планують українські виробники, які налаштовані на промислове вирощування. Нині Україна за рік виробляє близько 140 тис. т цього корисного продукту, але лише незначна його частина потрапляє на "живий" вітчизняний ринок, його практично використовує переробна галузь. Особливо великий інтерес до вирощування часнику на Закарпатті.
Тільки консервні заводи, яких в області понад десяток, потребують щороку 150-200 т цього овочу.

Найголовнішою проблемою його вирощування є виродження вітчизняної культури, а селекцією і виробництвом якісного посівного насіння ніхто не займається.
Специфіка цієї культури така: якщо певний сорт добре родить у центральній частині, то виростити такий самий урожай на сході буде дуже важко.
У Державний реєстр занесено дев'ять сортів часнику (Мереф'янський білий, Тройка, Грибовський ювілейний, Грибовський-60, Комсомолець, Отрадненський та інші). Кожний з них придатний для продукування лише на певній території. Незнання цієї істини часто призводить фермерів-ентузіастів до значних збитків: вони закуповують у Польщі часник з великими зубками, висаджують на своїх землях у надії виростити такий самий, але отриманий урожай не повертає навіть половини вартості витраченого насіннєвого матеріалу як за обсягом, так і за його якістю.
Особливо перспективним для України є яровий часник, він добре зберігається, має кращі, ніж озимий, смакові властивості, користується більшим попитом у споживачів протягом року, але менш врожайний.

Цибуля

У світі відомо близько 400 видів цибулі. Як пряні овочі культивують шість видів: цибуля ріпчаста, цибуля шалот, цибуля батун, цибуля шніт, або різанець, цибуля порей і до цього роду належить часник. Раніше в Україні її вирощували корейські бригади, тепер українці потіснили їх завдяки використанню сучасних технологій. У 2008 р. вони виростили 1049,2 тис т цибулі, що на 45,4% більше, ніж у 2007 (площі розширено на 9%, урожайність зросла на 34,7%).
Орієнтування городників тільки на внутрішній попит почасти спричинює перевиробництво або дефіцит тих чи інших овочів, внаслідок чого господарства, замість прибутків, зазнають значних збитків, що й сталося в 2005 р. з огірками (недобір). Практично всю огіркову консервацію виготовляють із вітчизняної сировини.

Огірки

У 2009 р. ситуація на ринку огірків характеризується значним скороченням обсягів виробництва (те ж саме було і в 2008 р.). У зв'язку з нестачею сировини, переробники значно зменшили обсяги консервації, але збільшили обсяги соління (використовували огірки завдовжки понад 9 см).
У виробників немає перехідних запасів консервації. У 2009 р. вони планують збільшити переробку огірків у 1,5-2 рази.
Переробна галузь тільки частково орієнтована на внутрішній ринок, а більшість - на Росію, (заводи Західної України практично всі "працюють на Росію"). Вітчизняні виробники огірків дуже сильно конкурують у ціні та якості з Індією, В'єтнамом і Китаєм, які постачають дешеву продукцію в усі країни світу, але українці можуть виграти це протиборство. Перевагами є далекі відстані перевезення й технологія переробки: мариновані (тривалий термін зберігання) та солені (довго не зберігаються), яким надає перевагу більшість споживачів.
Добре було б зорієнтуватися й на російський ринок. Зменшення виробництва овочів у особистих селянських господарствах Росії призвело до значного зростання цін на цю продукцію. Тільки за I квартал 2008 року ціни підскочили на 20,6%, майже вдвічі проти 2007 року. В квітні овочі знову подорожчали на 5,5%. За аналогічний період у Європі ціни на цю продукцію зросли лише на 1,2%. Не допомогло й триразове (з 15 до 5%) зниження з 15 січня 2008 р. ставок ввізного мита на основні види овочів, ціни зростали протягом року.

Зелений горошок

Відновлюється виробництво зеленого горошку. За радянських часів Україна була одним з лідерів з його виробництва. Після розпаду СРСР основною проблемою стали брак насіння й труднощі з розвитком насінництва. Тривалий час використовували технічні сорти горошку, що впливало на смакові якості. Нині застосовують передові європейські сорти, які популярні в Угорщині, Болгарії, Голландії, Франції. Відповідно і якість його стала не гірша, ніж у імпортного, а ціна конкурентоспроможною. Площі під цією культурою розширилися на 13,3% порівняно з 2007 роком, валове виробництво зросло майже на 60 відсотків.
Щоб задовольнити потреби населення у високоякісних овочах, слід не тільки збільшувати їхнє виробництво, а й вирощувати нові види овочів, що дасть можливість урізноманітнити харчування населення й подовжити період споживання овочевої продукції.

Інноваційні культури

Інноваційні культури: броколі, кольрабі, селера, різноманітні салати, брюссельська капуста, пекінська капуста, савойська капуста, шпинат - займають дуже невеликий сегмент ринку в світі, а в Україні вони взагалі у зародковому стані, отже, впливати на ціни особливо не будуть. Броколі - наймодніша нині капуста, попит на неї постійно зростає. В США колись маловідома капуста броколі за рівнем споживання вийшла на перше місце.
На Прикарпатті та в інших регіонах України можна з успіхом вирощувати для експорту селенонакопичувальні овочеві культури - часник, броколі та інші.Тепличні овочі
Овочівництво закритого грунту - одна з найскладніших капітало- і трудомістких галузей сільського господарства. Їй належить пріоритетна роль у задоволенні потреб населення в свіжих овочах у міжсезонний період, починаючи з листопада й до липня нового року. За останні сім років обсяг тепличної продукції, вирощеної в Україні, зріс удвічі, але для того щоб ця позитивна тенденція збереглася, виробники очікують від держави зниження й стабілізації ціни на газ та прозорої схеми оподаткування. А ні, то вирощування овочів в Україні стане нерентабельним, і тепличний бізнес може припинити функціонування.

В Україні працюють понад 60 тепличних комбінатів, з них найбільші:
1) ВАТ "Комбінат "Тепличний", 48,5 га, Київська область;
2) СТОВ "Кримтеплиця", 24 га, АР Крим;
3) ЗАТ "Зміївська овочева фабрика", 23 га і 24 га плівкових, Харківська область;
4) Агрокомбінат "Пуща Водиця", 20 га, Київська область;
5) Тепличний комбінат "Провесінь", 18 га, Львівська область;
6) Уманський тепличний комбінат, 28 га, Черкаська область.

Понад 40% собівартості тепличної продукції припадає на обігрівання: за 1 тис. куб. м треба платити 179 дол. А якщо ціна на газ підвищиться до 200 дол. і більше, тоді вітчизняне виробництво доведеться просто згорнути.
Нині, маючи власне виробництво, Україна може вирощувати помідори по 1,5 дол./кг, але якщо не стане вітчизняного виробника, будемо змушені купувати їх по 3 долари.

За часів СРСР на території нашої країни працювало 120 державних тепличних підприємств (під склом - 3000 га, під плівкою - 6000 га), їхня продукція повністю покривала потреби внутрішнього ринку.
Сьогоднішні комбінати працюють на площі 2,6 тис. га, забезпечуючи валовий збір овочів на рівні 120 тис. тонн, а потреби споживача - на 75% (більшість із них приватні). Площі закритого грунту найбільших країн-виробників: Росії - 2,1 тис. га, Іспанії - 52, Японії - 42, Туреччини - 41, Італії - 20, Голландії - 10, Польщі - 36,3, Китаю - 1,7 млн га (разом із плівковими теплицями). Плівкові теплиці в Україні можна віднайти лише в господарствах населення та фермерських господарствах.

Завдяки збільшенню реальних доходів населення, потреби в тепличному продукті зростають швидше, ніж обсяги виробництва.

В Україну щороку ввозять близько 10 тис. тонн огірків і томатів, на ринок вони потрапляють з листопада до травня, коли української продукції ще немає в достатній кількості. Офіційний імпорт тепличних огірків та помідорів сягає від 2 до 20%, однак частка контрабандної продукції набагато більша. Овочі, які вирощують за кордоном і привозять в Україну, не проходять контролю якості.

Імпортний товар з Туреччини (70% усіх завезених з-за кордону овочів) спочатку ввозять у Молдову, де немає мита на ввезення овочів з цієї країни, а вже звідти вони потрапляють до України. Такий канал збуту пропускає дедалі більші обсяги контрабандних тепличних огірків і помідорів, а отже, й збиває ціни на вітчизняний продукт. Адже в Туреччині для вирощування тепличного продукту газ не використовують, все робить енергія сонця, а значить, їхня собівартість практично дріб'язкова порівняно з українськими "золотими" овочами.
Обсяг ринку тепличної продукції України разом з імпортом становить 1,5-2 млрд грн, при цьому щорічний приріст виробництва тепличної продукції, основа якого - огірки й помідори, експерти оцінюють на рівні 7-15 відсотків.
Українську продукцію тепличних комбінатів (10-20%) здебільшого експортують у Росію та Білорусь. У країни далекого зарубіжжя наші овочі потрапляють за такою схемою: спершу товар переправляють у Білорусь, звідти - в Прибалтику, а вже потім - у Західну Європу. Прямі поставки виробники здійснювати не можуть, оскільки збори в деяких країнах дуже великі. Після вступу в СОТ є надія на прямі поставки без торгового посередництва.
У Росії налічується близько 200 тепличних комбінатів. Ємність ринку тепличних овочів країни становить 1,9 млн т, валове виробництво - 630 тис. т. Нині там майже 40% потреб ринку в тепличній овочевій продукції покривають за рахунок імпорту. Обсяг імпорту - 800 тис т, або в 1,3 раза більше, ніж виробляють вітчизняні тепличні господарства. На одного жителя Росії припадає протягом року 4,3 кг тепличних овочів за потреби 13 кілограмів.

Заморожені овочі

Останніми роками відмічається активний розвиток ринку заморожених продуктів. Ринок споживання заморожених овочів у 2007 р. збільшився на 140% порівняно з 2006 р. і становив близько 9,5 тис. тонн. Щорічні темпи зростання сягають 30-35 відсотків.
Частка імпорту заморожених овочів і фруктів скоротилася з 65 до 55% у 2007 році.
Українські виробники цієї продукції відчувають труднощі в своїй роботі, оскільки плодоовочеве виробництво не розвинуте на достатньому рівні, а деякі популярні продукти (капуста броколі, брюссельська капуста, стручкова зелена квасоля, шпинат) не культивують у промисловому виробництві, через що основну масу використовуваної сировини завозять із Польщі, Угорщини, Китаю, Франції, Бельгії.

Зменшення ввізного мита призведе до збільшення обсягів імпортованої продукції, бо для західних торгових марок полиці магазинів України привабливі в зв'язку з тим, що ринок перебуває на стадії динамічного розширення.
Виробництво фасованих овочів становить від 40 до 45%, решту продукції реалізують у нефасованому вигляді. Це пов'язано з тим, що великий обсяг продукції ввозять для подальшої переробки.
Нині українські виробники на 80% використовують імпортну сировину.
Найбільшим попитом користується продукція вагою 400-450 г. Це овочеві суміші для смаження, супи.

У цьому сегменті спостерігається стабільне зростання обсягів виробництва, але ринок до кінця не сформовано. Причин кілька: 1) прискорення ритму життя; 2) збільшення кількості працюючих жінок; 3) підвищення рівня доходів населення; 4) подорожчання свіжих продуктів, що змінило раціон харчування населення: покупець турбується про здорове харчування, споживач став досвідченішим і тепер вже знає, що в заморожених продуктах набагато більше вітамінів і мінеральних речовин, ніж у консервованих або навіть у свіжих, які пролежали на складі. Адже саме повітря, а не холод згубно діє на вітаміни.

У 2008 р. частка імпорту становила 55%, виробництво української продукції збільшується, але не так, як хотілося б. Причина - вартість сировини: 1) недостатня кількість у зв'язку з неврожаєм, 2) вартість її в деяких випадках вища, ніж імпортної. Серед вітчизняних виробників лідерами є: ТОВ "Арктика" (Харків), ТОВ "Євроднєпр" (Дніпропетровськ), ВАТ "Житомирський маслозавод" (Компанія "Рудь"), "Сим-Сим" (Тернопіль). Ці компанії працюють на експорт.
Найбільший попит на: овочі для тушіння (суміші для рагу), весняні суміші, овочі по-селянському, стручкову квасолю, капусту броколі, суп з грибами, суп з фрикадельками, на царську суміш, брюссельську капусту. Структуру ринку заморожених продуктів наведено на рисунку.

Лідером з постачання в Україну заморожених продуктів є Польща (заморожена картопля - 80%, заморожені овочі й суміші - 60, усі види ягід - 70%) і Бельгія (майже 85% грибів і понад 55% ягід).
Українські переробники намагаються конкурувати із закордонними суперниками. В нашій країні працює близько 20 підприємств, які займаються шоковим заморожуванням овочів, фруктів і ягід. При цьому попит на продукцію значно перевищує пропозицію, що стимулює великі обсяги імпорту. Споживання заморожених овочів у Польщі становить на одну особу - 5 кг/р., в Україні - менше 0,5 кг за рік.

 

Т. Кучеренко, науковий співробітник ННЦ "Інститут аграрної економіки"