Спецможливості
Статті

Технологія заготівлі якісного високопоживного силосу

07.09.2009
20045
Технологія заготівлі якісного високопоживного силосу фото, ілюстрація

Технологічні процеси силосування
 

Силос - цінний вид корму, одержаний в процесі біологічного консервування зелених рослин, основою якого є молочнокисле бродіння. Його технологічний процес такий: скошування, подрібнення рослинної маси, завантаження в транспортні засоби, транспортування, закладення в сховища, трамбування, ізоляція від повітря.
Силос повинен бути якісним. Такий продукт має приємний запах квашеної капусти, солоних огірків, консервованих фруктів. Колір у нього зеленувато-жовтий або темно-зелений, консистенція рослин повністю збережена. Масова частка сухої речовини в силосі має становити не менше 19-26%, а сирого протеїну в сухій речовині - 12-16, сирої клітковини має бути 28-30%. Оптимальна кислотність якісного силосу - 4-4,2, масова частка молочної кислоти в загальній кількості кислот має бути не менше 45-50%, а масляної кислоти - не більше 0,1-0,2 відсотка.
Значних змін у процесі силосування зазнають білки. За сприятливих умов силосування вони гідролізуються на 35-45%, в основному, до амінокислот, головним чином, під дією ферментів рослинних клітин. Частина білка та амінокислот розпадаються під дією ферментів гнильних бактерій з утворенням аміаку та інших шкідливих продуктів. Показником ступеня розпаду білка є кількість аміаку в силосі. В якісному силосі його вміст не перевищує 4-5%  загальної кількості азоту.     
Силос має бути високопоживним, повноцінним видом корму, а з зоотехнічного погляду важливо, щоб на кожну кормову одиницю протеїну припадало не менше 110-115 грамів.
Силос бурого або темно-коричневого кольору із сильним запахом меду чи свіжоспеченого житнього хліба, слизистої консистенції та з масовою часткою масляної кислоти понад 0,3% вважають некласним, згодовувати тваринам його можна тільки з дозволу спеціалістів ветеринарної медицини.
Тому всі технологічні операції силосування треба спрямовувати на створення найсприятливіших умов для розвитку молочнокислих та знищення гнилісних бактерій. Лише за належного молочнокислого бродіння створюються умови для заготівлі цінного силосу. Втрати поживних речовин силосної маси залежать від якості проведення технологічних операцій під час заготівлі силосу. Наукові установи та практика господарств свідчать, що за ретельного та вчасного здійснення потрібних технологічних операцій силосування втрати поживних речовин можна звести до мінімуму.
Порівнюючи втрати поживних речовин під час заготівлі сіна та силосу, варто зауважити, що за силосування вони набагато менші. Це пояснюється тим, що в процесі силосування зелених рослин не відбувається руйнівний процес ферментації, а за скошування трав на сіно він є. Процеси саморозпаду в силосі гальмуються через брак кисню. В анаеробних умовах гідроліз білка припиняється на стадії утворення амінокислот, а тому загальна повноцінність сировини в силосі не знижується. Під час силосування з рослинами потрапляє велика кількість як корисної мікрофлори (зокрема молочнокислі бактерії), так і шкідливої (гнилісні, маслянокислі бактерії, плісняві гриби, дріжджі). Переважають серед них найчастіше гнилісні бактерії. Із шкідливої мікрофлори найнебезпечнішими є плісняві гриби та аеробні бактерії, які спричинюють сильне нагрівання маси та швидке її псування.
Дослідження показують, що в 1 кг свіжоскошеної рослинної сировини гнилісних бактерій може бути від 5 до 55 млн, а молочнокислих (цінних) набагато менше - 8-700 тис. Гнилісні бактерії призводять до псування силосу, надають йому затхлого запаху, розкладають білки, вуглеводи, молочну кислоту, спричинюють отруєння тварин. Якщо тваринам згодовувати силос із підвищеним вмістом масляної кислоти, то молоко набуде неприємного запаху, зменшиться його жирність, погіршиться зберігання, воно стане не придатним для переробки. Із молочних бактерій найцінніші гомоферментативні, які зброджують цукри в молочну кислоту й сприяють заготівлі цінного силосу.
Гнилісні бактерії життєздатні в аеробних умовах за температури 0...60°С і вологості маси 17-18%, вони не можуть існувати без доступу кисню. Зупинити дію шкідливих маслянокислих бактерій під час силосування рослин можна за допомогою ретельного трамбування (ущільнення), повної ізоляції маси, створення умов для молочнокислого бродіння для доведення рН сировини до значення 4-4,2.
Є холодний і гарячий способи силосування. Під час холодного силосування температура силосної маси підвищується до 37°С. За цього способу треба закладати масу в силосні споруди швидко й ретельно ущільнювати. За холодного способу мікробіологічні процеси протікають спокійно, створюються сприятливі умови для молочнокислого бродіння, а втрати поживних речовин становлять усього 10-14 відсотків.
Під час гарячого силосування температура в силосній масі підвищується до 60°С. За цього способу силосну масу закладають повільно і злегка ущільнюють. У таких умовах інтенсивно розвиваються плісняві гриби, які розкладають вуглеводи і стають конкурентами молочнокислих бактерій, виробляють отруйні речовини, погіршують якість силосу. Втрати поживних речовин за цього способу становлять понад 30-40%. Сьогодні застосовують лише холодний спосіб силосування.
На якість силосу впливають такі чинники, як: фаза розвитку рослини, вологість, довжина подрібнених часточок (січка), ущільнення маси, ізоляція від зовнішнього середовища, швидкість завантаження силосної сировини, правильне вилучення силосу зі сховища. Оптимальні строки (фази) збирання травосумішок наведено в табл. 1. Встановлено, що як у разі раннього збирання, так і пізнього значно втрачаються поживні речовини та знижується якість силосного корму.
Для скошування з одночасним подрібненням силосної маси використовують силосозбиральні комбайни КСК-199, КПКУ-75, косарки-плющилки, подрібнювачі КПИ-2, 4, комбайн КСС-2, 6 та Є-280 (281, 283), КНК-1, 2, КНР-1, 5, а якщо їх немає, тоді переобладнують для цих робіт зернові комбайни. Транспортують скошену та подрібнену маси до силососховищ транспортними засобами 2ПТС-4-887А, ПСЄ-40, автомобілями-самоскидами.
Один із важливих чинників приготування якісного силосу - вологість силосної маси. Оптимальною вважається вологість сировини 65-75%. Регулюють вологість силосної маси до потрібного рівня кількома способами. Найпоширеніші - підв'ялювання силосної сировини та одночасне силосування якісної сировини із сухими компонентами (сіно, солома).
За вологості 70-75% гальмується життєздатність гнилісних і маслянокислих бактерій, а молочнокислі бактерії за такої вологості швидко розвиваються, конкуренція гнилісної мікрофлори припиняється, і складаються сприятливі умови для розвитку цінних молочнокислих організмів. У цих умовах вони найповніше використовують цукри для свого живлення. Завдяки гальмуванню життєздатності шкідливої мікрофлори, кількість шкідливих для тварин речовин буде незначною. За силосування маси вологістю 70-75% втрати поживних речовин невеликі: 10-12 відсотків.
Слід зауважити, що в разі силосування маси з високою вологістю (понад 75%) відбувається значна втрата соку, а з ним - і цукру, органічних кислот, протеїну, білка, хлорофілу, каротину, макро- та мікроелементів. Нерідко втрати поживних речовин із витіканням соку сягають 8-12%. За силосування маси із вмістом вологи понад 75% виділяється сок, який є сприятливим середовищем для маслянокислих бактерій та пліснявих організмів. У таких умовах спостерігається бурхливий розвиток шкідливої для силосування мікрофлори, внаслідок чого силос стає недоброякісним, у ньому буде багато масляної кислоти (4-6%) та продуктів розпаду. Такий силос погано засвоюється та шкідливо впливає на якість молока й здоров'я тварин. Втрати маси при цьому великі: понад 15-20%. Щоб цьому запобігти, потрібно знизити вологість маси, додаючи до неї сухий корм.
Для розрахунку співвідношення між масою, яка має високу вологість (понад 80%), і сухою масою (сіно, солома з вологістю 16-17%) користуються зручним методом, який базується на принципі "квадрата Пірсона".
Для розрахунку співвідношення в центрі квадрата ставлять оптимальну вологість силосної сировини (70%). У верхньому лівому кутку квадрата зазначають вологість надмірно зволоженої маси (82%), а в нижньому лівому - вологість сухої маси (сіна) - (17%). Розрахунок співвідношення компонентів з різною вологістю розраховують так: по діагоналі квадрата від більшого числа віднімаємо менше й одержані величини ставимо у верхньому та нижньому кутках правої частини. Слід пам'ятати: якщо ліва сторона квадрата і цифра в центрі - це величини вологості маси, то величини правої сторони - це вагові частини (тонни) сировини з надмірною вологістю та сіна, яке додають під час силосування. "Квадрат Пірсона" показує, що для доведення сировини до оптимальної вологості (70%) на кожні 53 т сировини вологістю 82% потрібно додати 12 т сухої маси (сіна) з вологістю 17 відсотків.
За вологості сировини 70-75% січка має бути завдовжки не більше 2-3 см, якщо ж вологість силосної маси вища, то, крім додавання сіна або соломи, розмір маси збільшують до 5-8 см. Дуже вологу масу треба подрібнювати на частки завдовжки 10-12 см. Це потрібно робити для кращого ущільнення, щоб витіснити повітря, запобігти його доступу до гнилісних мікроорганізмів і проникненню його ззовні в глибші шари. Показником швидкості силосування й фактором, який впливає на розвиток бактерій у потрібному напрямі є температура силосної маси. Оптимальною вважається температура 35...37°С. Нагрівання силосної маси вище зазначеної температури призводить до збільшення втрат поживних речовин, особливо вітамінів, зниження перетравності протеїну. Пояснюється це тим, що за підвищеної температури білки та амінокислоти силосної маси вступають у хімічну взаємодію із цукрами й утворюють стійкий комплекс речовин під назвою меланоїди. Білки та інші речовини в цьому комплексі стають недоступними для перетравних соків тварин. Меланоїди мають коричневий колір і передають його перегрітому силосу. Слід зауважити, що перегрітий силос має запах свіжоспеченого хліба або меду й охоче поїдається тваринами, проте поїдання такого силосу навіть у великих кількостях не компенсує зниження продуктивності тварин, обумовлене низькою перетравністю протеїну та інших речовин.
За оптимальної температури 35...37°С мікробіологічний процес протікає повільно, і в масі міститься, в основному, молочна кислота. В цих умовах молочнокислі бактерії використовують цукор, перетворюючи його на молочну кислоту з невеликою кількістю оцтової кислоти. Якщо масу підкислити до рН 4-4,2, то життєздатність гнилісних і маслянокислих бактерій майже зовсім пригнічується, а вміст масляної кислоти становить всього 0,1%. На процес силосування великий вплив має ступінь ущільнення маси, ізоляція від доступу повітря та герметизація сховищ. При цьому, ферментативні процеси можна спрямувати на діяльність молочнокислих бактерій та пригнічення і запобігання розвитку маслянокислих і гнильних. Для заготівлі й зберігання силосу використовують траншеї та башти. В господарствах найбільшого застосування набули силососховища траншейного типу. Траншеї бувають наземні, напівзаглиблені та заглиблені. Вибір типу траншей залежить від типу місцевості, рівня гунтових умов та наявності будівельних матеріалів. Практика показує, що найзручніші в експлуатації наземні траншеї, які не потребують складної дренажної системи для відведення вод, а найголовніше - до них можна легко пристосувати нескладні наявні засоби механізації. Наземне силосування в буртах і курганах тепер практикують рідко, оскільки втрати поживних речовин за такого способу зберігання силосу сягають понад 45-50%. Розміри й кількість траншей визначають з урахуванням поголів'я тварин і потреби господарства в силосі. Будувати занадто великі силосні траншеї не раціонально, бо через тривалість заповнення знижується якість силосу.
Перед закладенням силосної маси траншеї ретельно очищають, а на дно кладуть шар соломи або сіна завтовшки 40-50 см. Якість силосу та бажане молочнокисле бродіння залежать від правильності, швидкості закладення маси та її ізоляції від повітря. Завантажити траншею можна двома способами. Перший спосіб: траншею заповнюють по всій довжині, починаючи з середини; другий - спочатку повністю заповнюють один торець траншеї з похилим нарощуванням шарів маси до другого. Транспортні засоби розвантажують на майданчику біля траншеї, звідти силосну масу подають у траншею бульдозерами. Це запобігає забрудненню зеленої маси землею, яка зв'язує багато кислот, потрібних для оптимального значення рН силосу. Масу в траншеї ущільнюють та вирівнюють цілодобово бульдозерами та важкими гусеничними тракторами. Роботу слід організовувати так, щоб щоденно заповнювати траншею заввишки на 0,8-1 м, і з таким розрахунком, щоб закінчити заповнення за три-чотири дні. Масу в траншеї заповнюють вище стін на 1,2-1,5 м, це дає можливість зберігати сферичність поверхні після осідання силосу й запобігає потраплянню в силос води. Щоб зменшити втрати поживних речовин у силосі, забезпечити якісне зберігання, ізолювати його від повітря, після наповнення траншеї її треба вкрити повітряно- і водонепроникною плівкою. У практиці заготівлі силосу використовують поліетиленові плівки завтовшки 0,15-0,20 мм. Перш ніж вкривати силос, плівку попередньо ретельно склеюють в одне полотнище, на 2-2,5 м ширше і на 5-6 м довше за траншею. Щоб плівка не псувалась і довше зберігалася цілою, її вкривають шаром землі, торфу або тирси завтовшки не менше 8-12 м. Якість силосу, термін зберігання маси залежать від тривалості його вибирання. Щоб запобігти повторній ферментації та потраплянню повітря в масу, силос в жодному разі не можна знімати вздовж траншеї. Використовуючи спеціальні ножі, пласт маси одразу відрізають від решти на всю ширину та висоту траншеї. Щоразу після вибирання силосу, край зрізу ізолюють від повітря поліетиленовою плівкою.

Дослідні дані показують: якщо в кормах дефіцит протеїну становить 20-25%, то настільки ж збільшується витрата кормових одиниць на виробництво центнера тваринницької продукції, а її собівартість підвищується більш ніж на 30 відсотків.
У годівлі тварин найбільш поширеним та цінним видом корму є силос. Зоотехнічні аналізи свідчать, що в кожному центнері силосу, заготованого відповідно до вимог, міститься 21-23 к. о., 4-6 кг - білка. Залежно від силосної маси, на одну кормову одиницю припадає 120-135 г перетравного протеїну, що повністю забезпечує потребу тварин у ньому. Силос є цінним кормом і найбільше відповідає зоотехнічним вимогам, містить усі необхідні речовини: протеїн, білки, незамінні амінокислоти, вуглеводи, жири, вітаміни, біологічно активні речовини, макро- і мікроелементи. Силосні корми мають високу перетравність та засвоюваність. Органічні речовини тварини засвоюють майже на 70%, протеїн - на 75-80, що на 10-15% більше порівняно з іншими кормами. Поїдання силосу сприяє поліпшенню апетиту, збільшенню молоковіддачі, зменшенню яловості тварин і, як наслідок, - підвищенню рентабельності тваринництва.
От тільки в багатьох господарствах заготовляють силос низької якості. Причина в тому, що для заготівлі силосу використовують неповноцінну рослинну сировину, а саму технологію силосозаготівлі виконують зі значними порушеннями.

Силосування та вимоги до силосної сировини
Основна вимога під час силосування - використання високоякісної, повноцінної рослинної сировини та зменшення до мінімуму втрат поживних речовин.
Силосування, або заквашування, - біологічний метод консервування кормів на основі молочнокислого бродіння. Корм, одержаний методом силосування, називається силосом і належить до цінних, що найбільше відповідає фізіологічним потребам тварин. Цей вид корму в раціоні жуйних тварин може становити понад 50% загальної поживності. Крім високої поживності, молочна кислота, яка міститься в силосі, характеризується цінними дієтичними властивостями. В силосній масі на 50-60% зберігається вітаміну С, а вміст каротину (провітаміну А) в 1 кг сухої маси сягає 100-120 та більше міліграмів.
Під час силосування відбувається консервування рослинної сировини органічними кислотами, які утворюються в процесі молочнокислого бродіння. Органічні кислоти, утворені внаслідок молочнокислого бродіння, убезпечують масу від подальшого розпадання та псування, сприяють її збереженню.
В процесі бродіння моно- та дицукрів у силосній масі утворюється в середньому 65-70% молочної та 30-35% оцтової кислот. Саме така кількість кислоти є основним чинником консервування (заквашування), одержання та зберігання високоякісного силосу. Щоб отримати якісний силос і зменшити витрати цінних речовин, треба знати теоретичні основи силосування (заквашування). Для найсприятливішого функціонування молочнокислих бактерій потрібно, щоб у силосній сировині була певна кількість легко-зброджувальних вуглеводів, зокрема цукру та крохмалю. Іншими словами, під час силосування слід дотримуватися певного цукрового мінімуму. Під цукровим мінімумом розуміють мінімальну кількість цукру, потрібну для утворення такої кількості молочної кислоти, яка потрібна для доведення рН сировини, що силосують, до значення 4-4,2, внаслідок чого маса добре консервується, а шкідлива мікрофлора припиняє своє функціонування.
Усі рослини, залежно від співвідношення факторного вмісту цукру та потрібного його мінімуму, поділено на групи: легкосилосовані, важкосилосовані та несилосовані. Легкосилосовані - це рослини із вмістом цукру в 1,6-1,7 раза більшим за мінімальну кількість, яка знадобиться для утворення рН 4-4,2.
До легкосилосованих рослин належать кукурудза та сумішки з нею інших рослин у невеликій кількості, гичка цукрових буряків, сорго, суданська трава, тонконогові (злакові) багаторічні трави та їхні суміші з незначною кількістю бобових видів, плоди баштанних культур.
Важкосилосовані - це рослини із вмістом цукру, близьким до мінімальної кількості.
Важко силосуються однорічні та багаторічні бобово-злакові травосумішки зі значним вмістом бобових (понад 50%), озиме жито та пшениця в пізніх фазах розвитку, кормові боби, буркуни, вика озима та яра.
Несилосовані - це рослини, які містять малу кількість цукрів і не створюють належної кислотності середовища. До несилосованих культур належать: молода трава, жито, пшениця, тритикале після колосіння, соя, кропива, серадела, люпини, люцерна, конюшина в період бутонізації.
Перелічені рослини містять багато азотистих речовин і мало вуглеводів, унаслідок чого інтенсивно розвиваються маслянокислі бактерії (сировина загниває) з виділенням великої кількості вуглекислого газу, водню, великою втратою поживних речовин та енергії. Згодовування силосу з підвищеною кількістю масляної кислоти призводить до зниження продуктивності тварин та якості їхньої продукції. Придатність культур до силосування визначають і за цукрово-протеїновим співвідношенням. Силосна маса, в якій цукрово-протеїнове співвідношення становить 0,7-1,5:1, добре силосується, а якщо 0,5:1, - тоді погано. До силосної маси, яка погано силосується, додають культури з високим цукровим мінімумом або 2-2,5% патоки чи 50-60 кг картоплі на 1 т силосної маси.
Дотепер у багатьох господарствах для заготівлі силосу використовують чисто злакові культури (кукурудза, сорго, суданська трава). Такий силос часто буває низької якості, незбалансований за основними речовинами, а кормова одиниця не забезпечена протеїном згідно із зоотехнічною нормою. До того ж, у чисто злаковій силосній масі часто буває надлишок цукру, що перевищує цукровий мінімум у 2-3 рази й більше. Все це призводить до перекислення силосу й зниження його якості та поїдання.
Дослідження й передовий досвід господарств останніми роками свідчать, що для одержання цінної силосної сировини потрібно застосовувати не чисті посіви, а травосуміші, до складу яких входять злакові (тонконогі), бобові (метеликові) та хрестоцвіті (капустяні) види. Такі травосуміші за вмістом протеїну переважають чисто злакові травостої. Вміст бобових та хрестоцвітих видів у невеликій кількості сприяє збільшенню рівня протеїну до значення, достатнього для годівлі тварин, поліпшується склад протеїну за вмістом незамінних амінокислот. Зоотехнічні аналізи показують, що із різновидовими травосумішками, які різняться між собою вмістом протеїну, цукру, амінокислот, жиру, зональних елементів та вітамінів, тварини одержують повноцінний збалансований корм, завдяки чому підвищується його поїдання, перетравність та засвоюваність організмом; вони найкраще відповідають потребам тварин. Завдяки вмісту бобових та хрестоцвітих видів у сировині для заготівлі силосу, повільніше змінюється хімічний склад, і маса залишається тривалий час цінною, зберігається оптимальна кількість клітковини (не більше 25-28%). За концентрацією обмінної енергії в сухій масі такі силосні травосумішки відповідають зоотехнічним вимогам для високопродуктивних тварин.
Доведено, що силосні травосумішки, в структурі яких злакові види становлять не менше 70%, бобові та капустяні - 10-15% кожний, є повноцінними, високопоживними, їх легко силосувати. Травосумішки з високим вмістом бобових та хрестоцвітих видів силосувати важко.

Хімічне консервування силосної маси
Для зниження втрат та підвищення якості силосу часто застосовують хімічні препарати. Це доцільно робити, насамперед, під час силосування травостоїв із вмістом великої кількості бобових, а також молодих рослин зі значним вмістом у них вологи (понад 75%).
Хімічне консервування сприяє не тільки поліпшенню якості силосу, а й тривалішому збереженню його маси. Така прогресивна технологія дає можливість звести до мінімуму втрати поживних речовин (особливо за несприятливих погодних умов) і забезпечити високу якість та перетравність силосу.
Сьогодні в багатьох країнах Європи понад 35% загального виробництва силосу із бобово-злакових травосумішок готують з допомогою хімічних консервантів. Хімічні консерванти поділяють на дві групи: мінеральні та органічні. До мінеральних консервантів належать неорганічні кислоти та їхні суміші, неорганічні сполуки натрію, калію, аміаку. Із неорганічних кислот найчастіше використовують сірчану, соляну, фосфатну, азоту кислоти та їхні суміші. Молекули цих кислот у водному середовищі розпадаються на іони, які швидко підкислюють рослинну масу до рН 3,9-4,2. При цьому, припиняються дія ферментів і розкладання поживних речовин, пригнічується розвиток шкідливої мікрофлори. В практиці силосування найчастіше використовують не чисті мінеральні кислоти, а їхні суміші (соляної та сірчаної кислот). Найпоширенішими консервувальними сумішами є АИВ, ВИК, ААЗ, С-2. За своєю консервуючою дією і впливом на поживність корму вони рівнозначні. Добрими консервантами є солі бісульфіту натрію (гідросульфіт натрію), піросульфіт натрію, нітрит натрію. Ціннішими та безпечнішими консервантами є органічні кислоти: мурашина, пропіонова, оцтова, бензойна. Їхнє застосування базується на створенні концентрації іонів, за якої інактивуються ферменти та усувається або обмежується розвиток мікрофлори. 
Останніми роками під час силосування надійним помічником став біологічний консервант - літосил. Він являє собою расу молочнокислих бактерій, а випускають його у вигляді білого порошку. Цей препарат має перевагу перед хімічними в тому, що для якісної консервації потрібна надзвичайно мала його доза: всього 1-2 г на тонну зеленої маси. Він абсолютно безпечний для тварин і людини, добре зберігається і не потребує спеціальної тари, а економічний ефект набагато вищий, ніж у разі застосування хімічних консервантів.
Слід зазначити, що останніми роками для силосування культур застосовують фітоконсерванти - найчастіше рослини родини хрестоцвітих (капустяних), а саме: ріпак озимий та ярий, гірчицю білу, суріпицю, перко, рижій. Висівають ці рослини зі злаковими видами. Наявність їх у силосній масі спрямовує ферментативні процеси в бажаному напрямі й сприяє підвищенню якості силосу та перетравності.
Силос, законсервований з допомогою хімічних консервантів, цінний, його можна згодовувати в будь-якій кількості, але не раніше ніж через два місяці після закладення. Хімічні консерванти убезпечують силос від "чаду" майже на 90%, але не захищають його від плісняви. Захист маси від плісняви забезпечується лише її ізоляцією від повітря. 

П. Ковбасюк,
канд. с.-г. наук,
Національний університет біоресурсів і природокористування України

Інтерв'ю
Сьогодні аграрії країни постали перед численними викликами: здорожчанням матеріальних ресурсів, здешевленням продукції, неможливістю реалізувати її у повному обсязі, руйнуванням налагоджених процесів і логістичних ланцюжків тощо. Утім,... Подробнее
Наразі багато виробників ЗЗР, насіння та техніки вдаються до транспортно-складського аутсорсингу. Адже це дає змогу з мінімальними витратами (не секрет, що у великих компаніях витрати на логістику на сьогодні часто перевищують інші... Подробнее

1
0