Спецможливості
Технології

Найважливіші шкідники кукурудзи в Україні

18.08.2008
11647
Найважливіші шкідники кукурудзи в Україні фото, ілюстрація

Із наукових джерел  відомо, що на кукурудзі зафіксовано близько 400 видів комах. Проте шкодочинність багатьох із них або не доведено, або вона дуже незначна. На території України налічують майже 190 видів комах, які по-різному здатні пошкоджувати кукурудзу. Серед них до найнебезпечніших належать 22 види.

 

Кукурудза, з моменту сівби й до використання її для харчування або на корм худобі, пошкоджується багатьма видами комах. Шкідників класифікують за способом їхнього життя або за органами рослин, які вони пошкоджують. Тому шкідників можна поділити на такі класи: 1) грунтоживучі комахи; 2) комахи, що пошкоджують листя, стебла та качани; 3) комахи, що відіграють роль у поширенні хвороб кукурудзи; 4) комірні шкідники.

Епізоотії багатьох найважливіших видів виникають періодично, хоча й не через регулярні проміжки часу. Впродовж кількох років популяції шкідників можуть залишатися відносно стабільними, а потім відбувається раптовий спалах масового розмноження. Таку періодичність регулюють кліматичні та біологічні чинники. Суха й тепла погода під час критичних періодів розвитку й життєдіяльності деяких видів комах сприяє виживанню значної їх частини; для інших видів сприятливіша прохолодна та волога погода.

Останніми десятиріччями в Україні спостерігаються аномальні метаморфози з погодними умовами, а також із уже погіршеним фітосанітарним станом сільськогосподарських угідь. Отже, мінливий характер зовнішнього середовища щороку впливає на спільний комплекс: кукурудза — її шкідники. Повторно виникла низка проблем, які вже було вирішено. Наприклад, значне зростання чисельності грунтоживучих шкідників (різні види дротяників, личинки пластинчастовусих (хрущі), а також низки видів підгризаючих совок (озимої, окличної, іпсилон та інших), що пошкоджують кукурудзу.
Цими роками значна проблема виникла із завезенням у західний регіон України карантинного об’єкта — західного кукурудзяного жука-діабротика, який швидко поширюється.
Найнебезпечніші види шкідників детальніше буде описано нижче.

Комахи, що живуть у грунті, або грунтоживучі комахи

До грунтоживучих комах-шкідників належать ті види, що живуть у грунті в період, коли вони спричиняють пошкодження рослин. З економічного погляду об’єднання грунтоживучих комах в одну групу виправдане більше, ніж об’єднання видів, які живляться надземними частинами рослин, бодай через більшу кількість видів, що входять до неї. За цим принципом об’єднано підгризаючих совок, дротяників та личинок хрущів, хоча біологія окремих видів усередині цієї групи може дуже різнитися.

З підгризаючих совок кукурудзу пошкоджують: совка-іпсилон, яра, болотна, озима, оклична тощо. Підгризаюча група совок частіше розмножується масово в лісостеповій зоні. Совка-іпсилон більше пристосована до кліматичних умов Лісостепу й Степу, болотна — до умов Західного Лісостепу й Полісся, а південна стеблова совка — до Степу України.

Чисельність гусениць підгризаючих совок залежить зазвичай від чисельності їхніх популяцій на попередніх культурах і від способів допосівної підготовки грунту.

Особливого значення набуває тепер озима совка, яка серед підгризаючих видів совок має превалююче положення в межах України.

Серед поширених в Україні         23 видів шкідливих коваликів найбільшої шкоди кукурудзі завдають личинки (дротяники) поданих нижче видів:

  • Ковалик темний (Agriotes obscurus L.) — поширений повсюди, але найбільше на Поліссі та в Північному Лісостепу.
  • Ковалик посівний (А. sputator L.) — поширений повсюди, але найбільше в Лісостепу та в північній частині Степу.
  • Ковалик смугастий (A. lineatus L.) — поширений повсюди.
  • Ковалик степовий (А. gurgistanus Fald.) — поширений у Південному Лісостепу та в Степу.
  • Ковалик західний (А. ustulatus Schall.) — поширений у Лісостепу і на Закарпатті.
  • Ковалик широкий (Selatosomus latus F.) — поширений повсюди, але найбільшої шкоди завдає в Лісостепу.
  • Ковалик блискучий (S. aeneus L.) — поширений на Поліссі та в Лісостепу. Пошкоджує різноманітні сільськогосподарські культури, особливо кукурудзу, картоплю, овочеві.

Жуки мають видовжене тіло (7–14 мм), зверху від жовто- до чорно-коричневого кольору. Вони здатні підстрибувати, видаючи при цьому звук. Личинки (дротяники) мають вузьке червоподібне тонке циліндричне або плоске жорстке тіло — від жовтого до червоно-бурого кольору з трьома парами однаково розвинутих ніг.

Зимують личинки різного віку в грунті на глибині від 25–35 до   70–90 см. Навесні за польової стиглості грунту, вони піднімаються у верхній шар (1–8 см), живляться набубнявілим насінням, паростками різних рослин, корінцями та підземною частиною стебла озимих. Характерною особливістю для них є вертикальні міграції в грунті, тісно пов’язані з гідротермічним режимом орного шару, а також наявністю, видовим складом і станом рослинності. До жовтня — початку листопада личинки перебувають переважно в шарі завглибшки 3–20 см. Заляльковуються в грунті на глибині 10–14 см. Самки відкладають яйця в грунт на глибину 2–5 см, плодючість у них — 150–200 яєць. Повний цикл розвитку коваликів відбувається в грунті й триває три-п’ять років.

Шкідлива стадія коваликів — личинка. На кукурудзі їхня шкодочинність пов’язана з двома календарно-фенологічними періодами. Після сівби вони виїдають зародок та ендосперм насіння, а згодом — сходи рослин, внаслідок чого зріджується густота стояння рослин, особливо за високої чисельності дротяників.

Для кукурудзи дуже небезпечними є пошкодження у фазі сходів унаслідок уповільнення темпів росту рослин за дощової та холодної весни, що часто буває на Поліссі та в Лісостепу. Отже, в цих зонах першочергове значення мають грунтоживучі шкідники, для яких створюються сприятливі екологічні умови.

В умовах зрошення на Півдні України знову зростає шкодочинність дротяників.

За багаторічними даними обстежень Інституту зернового господарства УААН, не менше, ніж на 70% посівних площ кукурудзи чисельність личинок коваликів і чорнишів буває вища за економічний поріг шкодочинності (3–5 екз./м2). До того ж, найчастіше це трапляється на зрошуваних землях і, особливо, на полях, де культуру висівають через два-три роки після оранки багаторічних трав. Під час обстеження таких посівів встановлено, що кількість личинок на них, зазвичай, буває на 60–70% вища, ніж на полях, що не перебували в такому біоценотичному зв’язку з люцерною.

Підвищену щільність популяцій коваликів на зрошуваних землях фіксували й тоді, коли на полі за два роки до обстеження (в рік відродження личинок цієї генерації) після озимої пшениці висівали пожнивні культури. Вегетаційні поливання озимої пшениці, вологорядкове і вегетаційне поливання пожнивної культури створювали оптимальний режим вологості грунту, що сприяло максимальному виживанню відкладених яєць і личинок, що відродилися, практично всіх видів коваликів.

Поряд з дротяниками насінню та сходам кукурудзи завдають шкоди несправжні дротяники (личинки жуків чорнишів), а саме:

  • Мідляк кукурудзяний (Pedinus femoralis L.) дуже поширений у Степу та Південному Лісостепу. Жук завдовжки 7–10 мм з овальним чорним тілом. Голова і стерніти черевця — в густому пунктируванні. Личинки із справжніми дротяниками різняться опуклою головою та розвинутішою передньою парою ніг. Довжина тіла — до 20 мм, сплюснуто-циліндричної форми, забарвлення — від сіро-жовтого до жовто-коричневого.
  • Мідляк широкогрудий (Blaps lethifers Marsch.) поширений у степовій зоні та на півдні Лісостепу. Жуки великі (17–27 мм), з видовженим чорним тілом, надкрила зрослися, крил немає. Личинки — від жовтого до темно-жовтого кольору, завдовжки до 40 мм і завширшки близько 5 мм. Верхівка хвостового членика загнута вгору.

Крім цих видів, кукурудзі завдають шкоди мідляк чорний (Oodescelis polita Sturm.), що поширений у лісостеповій і степовій зонах, мідляк дерновий (Crypticus quisquilins L.), що поширений в усіх грунтово-кліматичних зонах.
Зимують жуки в грунті у лялечкових колисочках, а також личинки на глибині 15–30 см. У квітні жуки виходять на поверхню й живляться бур’янами, іноді сходами злакових і  технічних культур. Яйця відкладають у поверхневий шар грунту (2–10 см), починаючи з травня й до кінця вегетації. Личинки кукурудзяного й чорного мідляків розвиваються протягом року, а степового, широкогрудого — два-три роки. Личинки виїдають порожнини в набубнявілому насінні, ушкоджують підземну частину стебел, паростки та коріння.

До цієї самої групи шкідників належать личинки травневих і червневих хрущів. Личинки малорухливі, білі, з бурими головами й більше або менше розвинутими кінцівками. На черевному боці останнього абдомінального сегмента вони мають два ряди зігнутих, густо посаджених шипів. Личинки цих видів живляться корінням кукурудзи, що спричиняє затримку росту культури, в’янення або загибель рослин, починаючи з фази сходів. Аналогічна шкодочинність спостерігається від личинок хлібних жуків — кузьки та красуна.

Цикл розвитку багатьох шкодочинних видів хрущів триває від двох до п’яти років.

Личинки хлібних жуків старшого віку розміром 25–35 мм майже вдвічі менші за личинок травневого й червневого хрущів — 52–75 міліметрів.

Шкодочинність личинок першого року життя майже непомітна. Проте на другий рік (у видів із дво- трирічним розвитком і більше) вона значно підвищується.

Найпоширенішими видами хрущів в Україні є західний травневий хрущ (Melolontha melolontha L.), червневий хрущ (Amphimallon solstitialis L.), східний травневий хрущ (Melolontha hippocastani F.), хлібні жуки — красун (Anisoplia segetum Hrbst.) та кузька (A. austriaca Hrbst.).

Окрім наведених вище видів, особливо в південних областях України, нерідко молодим посівам кукурудзи завдають шкоди личинки хлібного туруна (Zabrus tenebrioides Goeze.). У місцях з підвищеною чисельністю личинок рослини гинуть, і на посіві утворюються плями у вигляді лисин.

На південному заході степової зони небезпечним для кукурудзи є південний сірий довгоносик, який нерідко починає пошкоджувати паростки кукурудзи ще до появи сходів. Згодом жуки обгризають листя, утворюють у них виїмки різної глибини, а також вигризають ямки в стеблах і листі. Звичайно, рослини, ушкоджені жуками, гинуть.

До дуже поширених шкідників проростаючого насіння кукурудзи та її сходів належить паросткова муха (Delia platura Mg.). Імагінальна форма шкідника являє собою сірувату муху, яка дуже нагадує звичайну хатню. Личинка перлинно-білого   кольору, майже конічної форми, звужена в головній частині тіла, з чорними гачкоподібними щелепами. Доросла муха сягає 6 міліметрів. Личинки всвердлюються в проростаюче насіння, а згодом пошкоджують і молоді сходи.
Водночас із паростковою мухою молодим рослинам кукурудзи шкодять ячмінна шведська муха (Oscinella pusilla Mg.) та вівсяна шведська муха (Oscinella frit L.), що поширені в Україні скрізь.

Характеризуючи загалом шкодочинні види ентомофауни кукурудзяного агроценозу, слід сказати, що трофічно спеціалізованих видів, які розвиваються тільки на кукурудзі, в Україні до 2000 р. не було. Проте в Північній та Південній Америці є спеціалізовані види небезпечних шкідників кукурудзи, які для України мають статус карантинних об’єктів, серед них і деякі види кукурудзяних жуків Diabrotica Spp.

Нині особливу увагу виробникам кукурудзи слід звернути на карантинний об’єкт — західного кукурудзяного жука (Diabrotica virgifera Le Conte), який в Україні з’явився в 2001 р. і заселив у Закарпатті спершу шість районів: Берегівський, Виноградівський, Іршавський, Мукачівський, Хустський, Ужгородський, — а невдовзі його виявили вже у 18 населених пунктах, а в 2003 р. він поширився в посівах кукурудзи низинної, передгірської і гірської зон — від В. Березнянського до Тячівського районів, а жуків відловлювали феромонними пастками в чотирьох містах і 57 населених пунктах десяти районів. Під карантином було оголошено 1657 гектарів землі.

У 2006 р. цього шкідника було виявлено в усіх агрокліматичних зонах Закарпаття і встановлено наявність усіх грунтових стадій його розвитку (яйце, личинка, лялечка) на посівах кукурудзи. Виявили його також і у Львівській області. Поширенню шкідника на територію сусідніх областей сприяють транспортні засоби та здатність самих жуків перелітати на відстань 40 км за добу, чому сприяє вітер.

Біологія виду. Жуки мають овальне тіло завдовжки 4–7 мм, жовтувато-бурі із зеленуватим відтінком і смужками на надкрилах (у самиць жуків три чорні смужки, які іноді мають вигляд пунктирних крапок, а в самців — зливаються в одну смугу, особливо в задній частині надкрил). Самці дрібніші за самок (4,2–6,6 мм і 4,4–7 мм відповідно) і мають темніше забарвлення. Личинка довга, тонка, 10–13 мм, біла чи жовто-біла, з темною головою. Анальний щиток (пластинка) на дев’ятому стерніті черевця нагадує латинську літеру “V”, що є діагностичною ознакою для підвиду вігіфера з роду Diabrotica.

Лялечка — вільна, ніжна, в грунтовій колисочці. Зимують діапаузуючі яйця в орному шарі грунту на полях після кукурудзи.
Відродження личинок починається з появою сходів і активним ростом коренів кукурудзи з половини травня — в червні і триває до кінця липня.

На виживання личинок впливає вологість грунту: що нижча вологість, то більша смертність.
Жуки з’являються в третій декаді червня (і аж до серпня-вересня), на початку викидання волотей у кукурудзи. Живуть вони п’ять-шість тижнів.

Відкладати яйця жуки починають із липня і масово роблять це в серпні та вересні за температури 18...26°С. Самки зариваються в грунт біля рослин кукурудзи й відкладають яйця купками в декілька прийомів. Від щільності грунту та його вологості залежить глибина відкладення яєць. На сухих щільних грунтах основна маса яєць розміщується в шарі грунту до 15 см, а на добре зволожених (в умовах зрошення) — майже 80% яєць зберігаються на глибині 35–40 см. Одна самка здатна відкласти 400–1000 яєць.

Кукурудзі шкодять личинки та імаго. Личинки західного кукурудзяного жука є облігатними монофагами й здатні живитись і розвиватися лише на коренях кукурудзи, чим різняться від інших видів Diabrotica. Проте жуки хоча й надають перевагу кукурудзі під час свого живлення, пошкоджуючи листки, пиляки на волотях, нитки качанів та оголені зерна, не оминають й інші злакові рослини, вигризають квітки й листки у гарбузових (огірки, гарбузи, патисони тощо), бобових (особливо в сої), айстрових культур (соняшник).

Личинки обгризають корінці молодих рослин кукурудзи зовні або перегризають їх, вгризаються в паренхіму товстих коренів, іноді й у підземну частину стебел, вигризаючи в них ходи. Прогризені корені відмирають, рослини в’януть, вилягають, вигинаючись у вигляді “гусячої шиї”, і не формують качанів або повністю гинуть. Рослини з підгризеним корінням легко висмикуються з грунту. Вилягання й відмирання спостерігається за пошкодженості в рослин 50% коренів. Такої шкоди, залежно від умов зволоження грунту, завдають личинки за чисельності понад 25 екз./м2. Відомо, що в Сербії в червні посушливого 1993 р. у вогнищі розмноження шкідника від пошкодження коренів личинками вилягло близько 80% рослин, а втрати врожаю кукурудзи на різних полях становили 55–80%. Пошкоджене коріння — це ворота для проникнення збудників кореневої гнилі.

Симптоми пошкодження кукурудзи жуками змінюються залежно від місця живлення. На листі вони вигризають смужками паренхіму між жилками, листя набуває білуватого кольору, що нагадує пошкодження від хлібної п’явиці Lema melanopus L. На волоті рослини жуки виїдають пиляки, що значно зменшує кількість пилку, а на качанах з’їдають чи перегризають нитки приймочок. Перегризені нитки осипаються й добре помітні на грунті поблизу пошкоджених рослин. Через пошкодження ниток не відбувається запилення, і качани залишаються порожньозерними чи спостерігається рідкозерність. У період наливання — молочної стиглості зерна жуки прогризають оболонки оголених на верхівках качанів зерен і виїдають їхній вміст.

До комах, що пошкоджують листя, стебла та качани, слід також додати низку найпоширеніших листогризучих совок, перелік яких наведено в таблиці 2.

Наприклад, гусениці бавовникової совки, що вилупилися з яєць, які були відкладені на нитках качанів або мігрували сюди з інших частин рослини, живляться й ростуть, а згодом пошкоджують верхівки качанів. Якщо листки обгортки прилягають нещільно, тоді гусениці спроможні живитися зерном по всій довжині качана. Закінчивши живлення, гусениця залишає качан зазвичай через його верхівку або через отвір, який вона прогризає в обгортці. На пізньостиглих сортах кукурудзи період відкладення яєць розтягується, й більшість гусениць досягає зрілості на кукурудзі у фазі воскової стиглості. Гусениці мають схильність до канібалізму, тому в кожному качані розвивається, в кінцевому результаті, тільки одна гусениця.
Така сама шкодочинність із совками (бавовниковою, карадриною, капустяною) спостерігається на кукурудзі від стеблового (кукурудзяного) метелика — Ostrinia nubilalis Hbn., що поширений в Україні скрізь. Зона значної шкодочинності охоплює лісостепову й північ степової зони, найшкодочинніший у Західному Лісостепу. Гусениці, які щойно відродилися з яєць, мають довжину приблизно 1,5 мм, а старшого віку — 20–25 мм. Молоді гусенички після початку живлення мають світло-зелений колір, бурі або чорні головки, з часом вони темнішають, і дорослі гусениці зазвичай набувають сіруватого або сіро-жовтого кольору, часто з легким червонуватим відтінком і повздовжньою смугою на спині. Лялечки завдовжки 12,5–20 мм, жовто-коричневі. Зимують гусениці в стеблах ушкоджених рослин, у половині травня — на початку червня заляльковуються. Літ метеликів, як водиться, збігається в часі з початком викидання волотей кукурудзою. Метелики в розмаху крил сягають майже 32 мм, з чітко вираженим статевим диморфізмом. Самки мають солом’яно-жовті  крила. Передні крила — з трьома поперечними хвилястими темно-бурими смугами та з широкою темно-бурою смугою біля зовнішнього краю. Задні — з двома ледь помітними темними поперечними смугами. Крила самців темно-бурі, передні — з двома смугами, задні — з широкою жовтою поперечною смугою.

Самки відкладають яйця зісподу листків по 15–20 шт. у кладці. Всього за життя — близько 1200 яєць. Стадія яйця триває від 3 до 14 днів. Про наявність на рослинах гусениць кукурудзяного метелика свідчать круглі, нібито пробиті дробом, отвори й подовжені погризи на пластинках листків, ходи в середніх жилках і листкових піхвах, обламані волоті, отвори та ходи в стеблах. Окрім прямих втрат, пошкодження стебловим метеликом спричинюють підвищення ураженості качанів фузаріозом. Більша частина життя гусениць проходить усередині стебла або качанів, де нерідко вони обгризають недозріле зерно. Особливо небезпечними є пошкодження нижньої частини стебла, ніжки та стрижня качана. Розвиток гусениць триває два-вісім тижнів. Зимує шкідник в стадії дорослої гусениці в стеблах кукурудзи або на рослинних рештках.

У зонах Полісся та Лісостепу шкідник має одну генерацію, а в Степу — дві.

У період вегетації серед інших листогризучих шкідливих комах-поліфагів, особливо в роки масового розмноження, кукурудзу пошкоджує лучний метелик (Margaritia sticticalis L.), сарана перелітна, яка в Україні має два підвиди: азіатська сарана (Locusta migratoria migratoria L.) та середньоросійська (Locusta migratoria rossica Uv et Zol.), а також італійська сарана (або італійський прус), що за оптимальних умов здатна утворювати, крім нестадної, стадну форму. В стані депресії популяція існує в нестадній формі. Форми між собою мають морфологічні відміни. За даними наукових джерел останнього десятиріччя, в деяких господарствах південних областей України спостерігалося 100% пошкодження посівів кукурудзи сараною.

Комахи — переносники хвороб кукурудзи
Низка комах із різних рядів здатна переносити збудників хвороб кукурудзи або сприяти інфікуванню рослин унаслідок пошкоджень, які вони спричиняють різним органам і через які патогени проникають у рослини.
Вважається, що вірусні та бактеріальні хвороби здебільшого передаються сисними шкідниками: попелицями, цикадками, клопами, — які в період вегетації майже завжди у великій кількості живуть на хлібних і пасовищних злаках.

Так, бактеріоз качанів — хвороба кукурудзи, що поширена, здебільшого, на Півдні України, передається від хворих рослин здоровим хлібним клопиком Frigonotylus ruficornis Geoffi, який перелітає на кукурудзу в період молочної стиглості, ушкоджує неприкриті обгортками зернівки і в такий спосіб заражає рослину збудником хвороби — бактерією Bacillus mesentericus v. vulgatus Flugge.

З інших видів здатність переносити хвороби має також мандруючий слійняк Notostira erratica L., лучні клопи, які у весняно-літній період концентруються на посівах польових культур і часто мігрують, переносячи вірусні хвороби.
Так, мозаїчну хворобу кукурудзи передає цикадка Peregrinus maidis; мозаїку цукрової тростини з проса — кукурудзяна попелиця Aphis maidis; штрихуватість кукурудзи та крапчастість кукурудзи передають цикадки — Cicadulina mbila, C. zeae, C. nicholsi; карликовість кукурудзи переносять цикадки Baldulus maidis та B.elimatus (під час живлення хворими рослинами 24 години B.maitis здатна зберігати в собі вірусну інфекцію упродовж 88 діб); плямистість листя — кукурудзяна попелиця Rhopalosiphum maidis, персикова попелиця Myzodes persicae, попелиця сливова листкова Rhopalosiphum prunifoliae; огіркову мозаїку кукурудзи — персикова попелиця M.persicae, баштанна попелиця Aphis gossipii (джерелами інфекції цієї хвороби можуть бути огірок, гарбуз, тютюн, селера тощо); заляльковування кукурудзи спричинює цикадка Delpax striatella.

До комах-переносників хвороб кукурудзи належать також і види, після пошкоджень якими різних частин рослини створюються умови для проникнення патогенів. Так, види мікроорганізмів, що пов’язані з гнилями стебла й качана, розвиваються на рослинах після того, як їх заселяють гусениці кукурудзяного стеблового метелика. З пошкоджених гусеницями ділянок стебла, ніжки качана й качана найчастіше вдається виділити збудника фузаріозу. Є також відомості, що цей шкідник спричинює ураженість цукрової кукурудзи пухирчастою сажкою.
Грибні інфекції зазвичай пов’язані з пошкодженням качанів гусеницями бавовникової совки. Гниль качанів (фузаріоз), що спричиняється грибом Fusarium moniliforme, підсилюється, якщо є пошкодження від бавовникової совки. При цьому зростає й зараженість зерен цим видом гнилі. Пошкоджені качани погано розвиваються, дають низький урожай. Є також повідомлення, що пошкодження призводять і до ураженості кукурудзи збудниками Gibberella zea (гіберельоз), Nigrospora spp. (нігроспороз).

Є також дані про те, що земляні блішки Chaetocnema pulicaria Melsh. та C. denticulata Ill. переносять збудника бактеріального в’янення цукрової кукурудзи (вілт) у США (ця хвороба — об’єкт зовнішнього карантину в Україні). Цю саму хворобу здатний переносити також південний кукурудзяний жук Diabrotica undecimpunctata howardi Barber. Схожі види блішок є на території України, тож у разі занесення бактеріального в’янення вони, можливо, передаватимуть інфекцію.

Комірні шкідники кукурудзи

Найшкодочиннішими комахами, що пошкоджують кукурудзу під час зберігання, є ті ж самі, що пошкоджують і зерно інших культур, зернові та різні харчові продукти та корми. Ось чому проблема боротьби зі шкідниками кукурудзи часто буває пов’язана з проблемами боротьби з комірними шкідниками інших видів зерна й продуктів.
Найінтенсивніше зараження кукурудзи комірними шкідниками відбувається в районах теплого клімату, де проблема боротьби з цією  групою шкідників виникає ще в польових умовах і не втрачає свого значення впродовж усього періоду зберігання. Нижче наведено деякі загальні відомості про найважливіші види кліщів і комах — шкідників кукурудзи, які виявляють під час її зберігання (особливо ті види, що вигризають зародок та ендосперм).

Найнебезпечнішими комірними шкідниками є кліщі, а саме: борошняний кліщ (Acarus siro L.). В Україні зафіксовано повсюдно. Довжина тіла самки — 0,36–0,7 мм, самця — 0,32–0,43 мм. Кліщі пошкоджують зерно кукурудзи, виїдають у ньому зародки й роблять його не придатним для сівби. Кліщі вирізняються великою плодючістю та швидкістю розмноження. За оптимальної для розвитку температури 18...24°С й вологості зерна 14–18% цикл розвитку кліщів триває не більше 15 днів. В умовах спекотного літа тривалість розвитку одного покоління становить 14–16 днів, у помірну погоду — 30–36, а за температури 11...13°С — 48–37 днів. У зерні з вологістю нижче 14% кліщ не виживає, а з підвищенням відсотка вологості розмноження кліщів відбувається швидше. Плодючість сами — до 204 яєць.

Серед комах — комірних шкідників кукурудзи з родини довгоносиків — найбільше економічне значення мають рисовий довгоносик (Sitophilus oryzae L.) і комірний довгоносик (Sitophilus granarius L.), які схожі за зовнішнім виглядом і способом життя, але дещо різняться за розміром.

Рисовий довгоносик — темний, червонувато-бурий жук, завдовжки 2–3,2 мм, з двома характерними світло-жовтими плямами на кожному з надкриль, це й різнить його з комірним довгоносиком. Крила розвинені: жук літає. У личинок, що живляться в зерні, тулуб білий, товстий, немає кінцівок. В Україні зустрічається переважно в південних областях і в Криму. Теплолюбний. Оптимальною є температура 26...31°С, вологість зерна — 14–17%, відносна вологість повітря — 70–90%. Личинка може розвиватися в зерні з вологістю 9%. Личинки, що відродилися, виїдають у зернах зародок та ендосперм. Заляльковування відбувається в зерні, в порожнині, що виїла личинка в процесі свого живлення. Увесь цикл розвитку за температури 18°С триває 105 днів, 25°С — 38, 32°С — 22 дні. Чутливий до холоду. Температуру мінус 5°С витримує чотири дні, 5°С — 21 день. Жук живе до 240 днів, у середньому, — 90–108 днів. На Півдні України за сприятливих умов може дати сім-вісім поколінь на рік. Не стійкий до інсектицидів. Зимує в складах і опалюваних приміщеннях. Самка за життя відкладає 380–575 яєць. Зерно кукурудзи, пошкоджене рисовим довгоносиком, втрачає схожість на 61 відсоток.
Комірний довгоносик дуже схожий на рисовий, і їх легко сплутати. Але в комірного довгоносика немає світлих плям на надкриллях, які характерні для рисового довгоносика, й зовсім не розвинуті крила (не літає). Жук темно-коричневий і коричнево-бурий. Тіло вузьке,  видовжене, довжина — 2,1–4,1 мм. В Україні виявлено в усіх регіонах. Зимує в складах, опалюваних приміщеннях, хлібних партіях (жуки, личинки, лялечки). Жуки та личинки живляться зерном практично всіх хлібних злаків. Личинка живе в зерні й пошкоджує його так само, як рисовий довгоносик. Увесь цикл розвитку — від яйця до появи молодого жука — відбувається всередині зернівки. За температури 24°С розвиток одного покоління триває 36, за 27°С — 28 днів. В умовах України дає три-чотири покоління за рік. Стійкіший до холоду, ніж рисовий довгоносик, температуру мінус 5°С жуки витримують 26 діб. Жук живе 200–250 днів. Самка за життя відкладає до 300 яєць, у середньому, — 150. Пошкоджене зерно кукурудзи втрачає схожість на 27% та до 35% маси. Жук стійкий до пестицидів.
Суринамський борошноїд (Oryzaephilus surinamensis L.) належить до родини плоскотілок. Жук має колір від жовто-бурого до темно-бурого відтінку, довжина — 2,2–3,5 мм. Личинка жовтувато-біла, з тонким тулубом. Дорослі жуки й личинки живуть у зерні й пошкоджують його більше, ніж їм потрібно для живлення. Цей вид є основним шкідником обмолоченого зерна кукурудзи. Дуже поширений у теплих країнах світу, на Півдні України. Жук має розвинені крила, але не літає. Живе два з половиною-три роки. За життя самка відкладає до 600 яєць. На півдні шкідник дає до восьми поколінь за рік. Жук доволі холодостійкий. За температури 0°С він живе 22 дні, за мінус 5°С — 13 днів. Оптимальною для жука є температура 25…27°С, вологість зерна — 16–18%. Зимують жуки. Жук і личинка чутливі до пестицидів.

Зерновий шашіль (Rhizopertha dominica F.) належить до родини несправжніх короїдів. Жук має колір від коричнювато-буруватого до темно-вишневого відтінку, довжина — 2,3–3 мм, ширина — 0,7–0,8 мм, має розвинені крила й добре літає. У світі дуже поширений і вважається одним із найнебезпечніших і найненажерливіших комірних шкідників. В Україні виявлено в складах із зерном на півдні Одеської області та в Криму останніми роками. Самка відкладає за життя близько 588 яєць. Після виходу з яйця личинка вгризається в зернівку, де відбувається дальший її розвиток. Оптимальними для розвитку шкідника є температура 32°С і вологість зерна 14–15%. За температури 19,8°С розмноження припиняється. За 25°С повний цикл розвитку шашіля триває 55 днів, за 30°С — 34 дні. На Півдні України здатен дати чотири покоління. Жуки доволі холодостійкі, й за температури 5°С вони гинуть через 28 днів, а за мінус 5°С — через п’ять днів. Під час живлення личинки зовсім виїдають вміст зернівок таких культур, як пшениця, жито, залишаючи тільки оболонку й характерний борошнистий пил (мучіль), за яким можна впізнати наявність шкідника в зерновій партії. Жуки та личинки стійкі до пестицидів.
Під час зберігання кукурудзи в ній часто живуть різні види борошняних хрущаків, серед яких найпоширеніші булавовусий малий борошняний хрущак (Tribolium castaneum Hrbst.) і малий борошняний хрущак (T. comfusum Duval.).
Борошняні хрущаки — червонувато-бурі (коричневі) жуки з плескатим тілом, завдовжки приблизно 4 мм. Дорослі личинки завдовжки приблизно 6 мм, останній черевний сегмент у них роздвоєний у вигляді виделки.
Ці види добре адаптувалися в місцевостях із теплим кліматом. В Україні активно шкодять у південних областях, в Криму, де як жуки, так і личинки живляться зерном і зернопродуктами всіх хлібних культур, включаючи зерно кукурудзи й при цьому надають перевагу зерну з ознаками пошкоджень (бите зерно). Жуки мають неприємний карболовий запах, який зберігається в пошкоджених продуктах, здатні до канібалізму.
Унаслідок здібності до коротких перельотів, булавовусий малий борошняний хрущак превалює в зерносховищах. Жуки стійкі до пестицидів.
Зерно кукурудзи, пошкоджене в зародковій частині, значно втрачає схожість.
Серед лускокрилих комірних шкідників зерна кукурудзи найбільше економічне значення мають зернова (ячмінна) міль (Sitotroga cerealella Oliv.) та південна комірна вогнівка (Plodia interpunctella Hubner).
Зернова міль дуже поширена в південних країнах, в Україні — в Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та в Криму. Не виживає в місцевостях із холодним кліматом. За економічним значенням як шкідник зерна займає друге місце (сходинку) після рисового довгоносика в США.
Шкідливою формою зернової молі є дрібна біла гусениця з жовтуватою головою, що живиться всередині зерна. Заляльковування відбувається в порожнині, яку виїдає гусениця в зерні. Типовою ознакою зараження є наявність зерен із круглими отворами або  короткими ходами, які закінчуються одразу під насіннєвою оболонкою, а також появи метеликів кольору буйволової шкіри з гострокінцевими крилами, які облямовані бахромою з волосків по краях, розмах передніх крил — 11–19 мм. У районах, де зернова міль є шкідником, кукурудза стає джерелом зараження нею інших зернових культур як у польових умовах, так і в зерносховищах. Вона здатна заселяти кукурудзу в полі: найбільше страждають качани з незахищеними верхівками. Зазвичай, у більшій за розміром зернині кукурудзи можуть розвиватися дві-три гусениці.
У теплих зерносховищах за рік міль дає до восьми поколінь. У полі, на півдні ареалу, — до двох поколінь.
Південна комірна вогнівка широко розповсюджена в країнах, які виробляють зернові культури, а на європейському континенті — в країнах СНД, особливо на Півдні України. Передні крила метеликів біля основи білувато-жовті, біля вершини — іржаво-жовті з бурим відтінком, в інших місцях — свинцево-бурі, розмах крил — 13–20 мм, довжина тіла — 7–9 мм. Дорослі гусениці сягають у довжину близько 12,5 мм, колір у них може змінюватися від білуватого до зеленого або рожевого. За типових пошкоджень зародок зерна кукурудзи виїдений, а заражені зерна або борошно обплетені шовковистою павутиною. Вогнівка розмножується в качанах, обмолоченому зерні та меленій кукурудзі, а також у найрізноманітніших видах зерна й зернопродуктів. У деякі роки шкідник розмножується в такій кількості, що вся поверхня зерна в бункерах буває обплетена сріблястою павутиною й суцільна навала гусениць повзає по зовнішніх стінах бункерів. За даними різних дослідників, залежно від температури, за рік може розвиватися від одного до семи поколінь вогнівки.
Оптимальна температура для розвитку шкідника — 24...30°С. Нижній поріг розвитку для всіх стадій — 15°С.
Зимують гусениці зазвичай у коконах. Самиці відкладають до 400 яєць невеликими купками або поодинці на різний харчовий субстрат.
 
Система захисту кукурудзи від шкідників

Щоб запобігти великим втратам урожаю кукурудзи від шкідників, слід освоїти та впровадити у виробництво комплексну систему захисту на основі точного обліку фітосанітарного стану в кукурудзяних агроценозах, а також у зерносховищах під час зберігання зернопродукції. Для цього прислужаться дані про наявні економічні пороги шкодочинності для всіх видів шкідників і поради щодо захисних заходів.

Попередники та місце в сівозміні 

Вибір попередників відіграє вирішальне значення для забезпечення біологічної потреби рослин у воді, поживних речовинах, а також регулювання чисельності шкідників. У сівозмінах короткої ротації, де кукурудзу висівають після трьох років вирощування культур суцільної сівби, чисельність шкідників, що живуть у грунті (личинки різних видів коваликів, чорнишів, хрущів та ін. видів комах), збільшується вчетверо. Сівба кукурудзи після кукурудзи, особливо неодноразова, сприяє нагромадженню чисельності стеблового метелика, південного сірого довгоносика та західного кукурудзяного жука-діабротика (карантинного об’єкта) в зоні їхнього поширення.
Періодичність чергування кукурудзи у сівозміні не може бути однаковою в усіх грунтово-кліматичних зонах України. У сівозміні кукурудза на зерно вона не повинна перевищувати 25–30% площі. Найкраще в степовій зоні України кукурудзу розміщувати після озимої пшениці, по пару, який зайнятий культурами на зелений корм, після зернобобових. На зрошуваних землях — після озимої пшениці, зернобобових і коренеплодів, а також злаково-бобових сумішей післяжнивного посіву. Пшениця має здатність очищати грунт не тільки від збудників сажок і гнилей, а й обмежує розвиток личинок південного сірого довгоносика. В Лісостепу найкращими попередниками є озима пшениця й картопля. У поліських і західних районах кращі попередники — картопля, озима пшениця, люпин, кукурудза на силос. На полях, що призначені під кукурудзу, спершу треба провести грунтові розкопки, щоб визначити наявність та чисельність шкідників, які живуть у грунті. Якщо на обстеженій площі виявлено 10 і більше дротяників та несправжніх дротяників на 1 м2, сіяти кукурудзу не рекомендується. На полях, де виявлено первинні вогнища західного кукурудзяного жука, висівати кукурудзу забороняється впродовж трьох років. Це підтверджує дані Біггера від 1932 р., що чотирирічна сівозміна забезпечувала майже повне очищення поля від кукурудзяного жука.

Удобрення 

Мінеральні добрива здатні діяти на шкідників як безпосередньо, так і завдяки зміні біохімічного складу (речовини) рослини-живодая. Внесення хлористого амонію на піщаних і опідзолених грунтах призводить до загибелі 20–30% личинок дротяників і несправжніх  дротяників. Внесення в грунт безводного амоніаку нищить 18–24% цих шкідників. Встановлено токсичність карбаміду і амоніачної селітри проти гусениць лучного метелика, якщо обробити їх розчином цих добрив (20 кг/га) у період живлення.
Згідно з даними М. Бабидорича, В. Омелюти, Н. Філатової (2005), внесення азотних добрив знижує чисельність личинок жука-діабротика й зменшує вилягання рослин.
Калійно-фосфорні добрива підвищують стійкість кукурудзи до кукурудзяного метелика. На фоні незбалансованого внесення азотних добрив підвищується чисельність цього шкідника. Встановлено, що щорічне внесення 20 т/га гною підвищує пошкоджуваність кукурудзи бавовниковою та озимою совками до 40 і 18% , відповідно. Є думка, що органічні добрива, подовжуючи вегетацію рослин, одночасно сприяють і подовженню живлення на них шкідників.
Позитивний вплив на розвиток і підвищення стійкості рослин до личинок шведської мухи має припосівне внесення мікродобрив: сірчанокислого марганцю й, особливо, сірчанокислого цинку (4 кг/га).
Але внесення добрив слід узгоджувати з агрохімічними показниками грунту, агрокліматичними умовами й чутливістю сорту, щоб не нашкодити рослинам.

Обробіток грунту

Вплив обробітку грунту на чисельність шкідників кукурудзи віддзеркалюється не тільки на тому полі, де вирощують культуру в рік її сівби або попередній вегетаційний період. Для зменшення накопичення шкідників проводять досходові та післясходові боронування.
Ретельний обробіток парового поля й розпушування міжрядь кукурудзи в період, коли озима совка відкладає яйця, й на початку відродження гусениць сприяють знищенню шкідника. Досходові боронування — перше через сім діб після висіву, друге — за три-чотири доби до появи сходів. Післясходове боронування, що ефективне проти шкідників сходів, здійснюють у фазі двох-трьох листочків, а за потреби роблять ще раз у фазі чотирьох-п’яти листків легкими боронами або ротаційними мотиками. За вегетаційний період проводять два-три міжрядні обробітки, останній — з підгортанням рядків. Вчасне боронування посівів до появи сходів, розпушування, знищення бур’янів та інші заходи забезпечують кращий розвиток рослин і підвищують їхню стійкість проти шкідників і хвороб.
Так, ранньовесняне розпушування грунту на полях багаторічних трав гольчастою бороною БМГ-3 забезпечує загибель 83–93% зимуючих гусениць лучного метелика.
Міжрядний обробіток під час масового відкладення яєць шведською мухою, що найчастіше збігається з фазою одного-двох листків кукурудзи, знищує до 70% яєць шкідника, а також близько 80% яєць озимої та інших підгризаючих совок і 80% лялечок хлібних жуків.
У боротьбі з кукурудзяним метеликом після збирання врожаю треба старанно подрібнити пожнивні рештки, в яких можуть зимувати гусениці, з дальшим заорюванням їх у грунт на глибину 27–30 см. Ефективне подрібнення досягається під час обробітку тяжким дисковим знаряддям (БДТ-7, БД-10) або фрезами. При цьому гине 92% шкідників гусениці.

Підготовка насіння та сівба

Одним із важливих заходів у боротьбі зі шкідниками є правильна підготовка насіння до сівби, включаючи його протруювання. Сучасні протруйники наведено в табл. 3. Для захисту сходів від дротяників, несправжніх дротяників, за чисельності понад 3–5 екземплярів на     1 м2, у допосівний період насіння обробляють зазначеними в табл. 3 протруйниками, в разі вищої чисельності личинок коваликів і чорнишів протруювання не убезпечує насіння й сходи від пошкоджень. Протруювання здійснюють на калібрувальних заводах інкрустацією насіння, а також у  господарствах різної форми власності, де качани слід відібрати, просушити та обмолотити, потім відсортувати й відкалібрувати насіння. Ефективність протруювання підвищується в разі застосування плівкоутворюючих полімерів ПВС (0,5 кг/т), ПВА (2 кг/т), Na КМЦ (0,2 кг/т).
У господарствах для протруювання насіння застосовують машини-протруювачі ПС-10, “Мобітокс”, РС-100 та низку інших сучасних моделей. Насіння обробляють водяною суспензією препаратів або способом зволоження: 5–8 л води на 1 т насіння.
Ефективність нанесення інсектицидів на поверхню зернин за допомогою плівкоутворювачів — 80–90%, тоді як за протруювання із зволоженням не перевищує 50–70 відсотків.
На фітосанітарний стан посівів істотно впливають строки сівби та глибина загортання насіння. Сіяти треба в оптимальний термін, що визначений для кожної грунтово-кліматичної зони, коли середньодобова температура грунту на глибині загортання насіння досягає 9...12°С. Першочергово висівають холодостійкі та ранньостиглі гібриди на відносно чистих від бур’янів полях. За сприятливих умов насіння загортають на глибину 5–6 см, а за посушливих — на глибину 8–9 сантиметрів.
Кукурудза, яку висіяли раніше, більше ушкоджується дротяниками, шведською мухою та іншими грунтоживучими шкідниками внаслідок затримки появи й розвитку сходів через нижчі температури.

Заходи в період вегетації

Правильний і вчасний догляд за посівами кукурудзи під час вегетації сприяє зменшенню негативного впливу шкідників, які заселяють культуру і живляться різними органами й частинами рослини. Як ми вже зазначали, велике значення мають вчасні боронування, міжрядні обробітки, завдяки яким вдається знищувати значну чисельність популяцій різних видів шкідливих комах.

Для правильного вибору заходів знищення шкідників слід регулярно стежити за фітосанітарним станом посівів кукурудзи й тих культур, які є потенційними джерелами нагромадження шкідливої ентомофауни для кукурудзи.

Для визначення заселеності площ грунтоживучими шкідниками (до сівби та впродовж вегетації) проводять пошарові розкопки грунту та огляд його поверхні (на м2). Для встановлення чисельності комах, що літають або мають здатність вільно мігрувати, використовують метод косіння ентомологічним сачком. Наприклад, чисельність  більшості видів підгризаючих і листогризучих совок можна встановлювати за допомогою світлопасток і феромонних пасток. Для комах, що живуть усередині рослин (гусениці стеблового метелика, бавовникової совки тощо), аналізують ті органи рослин, які вони пошкоджують, відбираючи встановлену кількість рослин або їхніх частин.

Для низки важливих шкідників кукурудзи в Україні розроблено економічні пороги шкодочинності (ЕПШ), за яких рекомендується система боротьби з ними, включаючи хімічний метод. Так, для дротяників і несправжніх дротяників ЕПШ у допосівний період становить 3–5/м2; південного сірого довгоносика (жука) під час сходів — 2–3/м2; шведської мухи — 15–20% заселених рослин у період сходів; підгризаючих совок — озимої та інших, у фазі сходів — 3–6 особин/м2; бавовникової совки ІІ та ІІІ генерації — заселеність качанів — понад 5%, або 2 особини/м2; кукурудзяного стеблового метелика — 18 кладок яєць на 100 рослин у період викидання волотей (фаза 6–8 листків); лучного метелика на сходах — 5–6 листків — 10 гусениць/м2; для попелиць у період вегетації ЕПШ становить 20% заселених рослин колоніями шкідника. За наслідками встановлення порогової чисельності шкідників, ступеня пошкоджуваності або пригнічення розвитку рослин приймаються рішення про доцільність проведення захисних заходів.

Хімічні обробки проти личинок II-III віків італійської сарани стадної форми в період вегетації проводять за чисельності понад 5 екз./м2, проти нестадних саранових — за чисельності 10–15 екз. Високу ефективність забезпечують: Моспілан, р.п. (0,05–0,075 кг/га), Сумітіон, к.е. (0,8–1,5 л/га) та Димілін, з. п. (0,09 кг/га).
Проти карантинного об’єкту — західного кукурудзяного жука — в період від цвітіння до молочно-воскової стиглості рекомендовано обробку посівів препаратом Карате Зеон 050 СS, м.к.с. (0,2–0,3 л/га). З протруйників, що дозволені в Україні, проти личинок застосовують Гау чо, 70% з.п. (130 г препарату на 100 тис. насіння) та Круізер 350 FS, т.к.с. (6–9 кг/т насіння).

Один із перспективних і ефективних заходів боротьби зі шкідниками — впровадження у виробництво стійких сортів і гібридів. У районах, де кукурудзяний метелик, бавовникова совка та інші важливі шкідники щороку є загрозою для кукурудзи, створення стійких гібридів набуває зростаючого значення.

Заходи боротьби з комірними шкідниками зерна 

У період зберігання зерна заходи боротьби змінюються, залежно від умов довкілля, в яких вирощують культуру, її обробки, умов зберігання й виду шкідника. З умов навколишнього середовища найбільше впливають температура та вологість. У різних агрокліматичних зонах України умови зберігання доволі різні, тому й зараженість зерна теж не однакова. У південних областях існує реальна загроза пошкодження зерна в зерносховищах, тому що умови для успішної зимівлі шкідників сприятливіші. Крім того, створюються умови зараження шкідниками зерна в полі та сховищах. У цій зоні дуже важливого значення набуває фумігація зерна одразу ж після засипання на зберігання і щомісячна перевірка його стану для вирішення питання щодо потреби у повторній фумігації.

У боротьбі з комірними шкідниками зерна ефективний результат дають систематичне проведення профілактичних заходів і фумігація.

Рекомендується проводити такі заходи для захисту зерна під час зберігання:

  • засипати на зберігання тільки сухе зерно (з вологістю 12% і нижче, що сприяє загибелі деяких видів шкідників або призупиняє їхній розвиток);
  • використовувати для зберігання тільки міцні зерносховища з металевими ємностями (силосами), які відносно герметичні й менш придатні для проникнення шкідників;
  • перед засипанням зерна всі сховища ретельно повичищати;
  • стіни, підлоги й прилеглі до них дерев’яні споруди обробити препаратами, що дають стійкий осад;
  • зібрати й знищити всю підстилку, зернові відходи та інші джерела живлення для комах, що накопичилися в сільськогосподарських приміщеннях і навколо них;
  • через два-чотири тижні після засипання зерна кукурудзи на зберігання треба провести його фумігацію препаратами, зазначеними в “Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні”;
  • частіше перевіряти зерно, особливо під час зберігання насипом і в залізобетонних силосах елеваторів звичайного типу, де зараженість шкідниками вища, й проводити повторну фумігацію в разі їхнього виявлення.

 

О. Грикун, Інститут захисту рослин УААН

Інтерв'ю
Гу­с­та­во Джан­кей­ра, пре­зи­дент Бра­зильсь­ко­го сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ст­ва
Один із факторів успіху аг­росек­то­ру Бразилії — агра­ні роз­пи­ски. Детальніше про їх впровадження роз­повідає пре­зи­дент Бра­зильсь­ко­го сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го то­ва­ри­ст­ва Гу­с­та­во
Petro Melnyk2
Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із

1
0