Спецможливості
Статті

Шубно-м’ясна багатоплідна романовська порода овець

05.06.2008
1683
Шубно-м’ясна багатоплідна романовська порода овець фото, ілюстрація
Ягнята романовської породи родяться чорними. До п’ятимісячного віку вони мають сірий колір з бурим відтінком на кінцях косиць. З ростом вовнинок пігментація пуху зникає від основи до кінчика, і тому ягнята сивіють і стають світлими. Худі ягнята сивіють раніше. Посивіння починається з передньої частини тулуба і йде в напрямку хвоста.

Голова й ноги залишаються чорними, допускаються білі відмітинки.
Кожух із пояркових овчин дуже теплий і м’який. Відомо, що кожух із “петровських овчин” важить 2,5–3 кг, а довга шуба — 4–4,5 кг (що набагато менше, ніж з інших грубововнових овчин).
Технологи шубного виробництва надають перевагу овчинам меженним (або межевим). Таку овчину одержують від ягнят, пострижених у віці 5–6 і забитих у 9–10 місяців.
Кожух із меженних овчин важчий за поярковий, але ціниться завдяки особливій міцності міздрі, яка краще, ніж пояркова, витримує технологічні процеси вичинки.
За меженною овчиною за якістю йдуть овчини зі старих вівцематок. Вони грубіші й важчі за меженні. Та найважчі овчини з дорослих баранів. Проте всі романовські овчини високоякісні і придатні для шиття кожухів.


Аби пух не звалювався, його довжина не повинна перевищувати 5–6 см. Важливе значення має і товщина вовнових волокон: оптимальна товщина ості — 65–70, пуху — 20–25 мкм.
 Легкість, міцність і добра носкість шубних виробів із романовських овчин зумовлені гістологічною будовою шкіри, зокрема товщиною, густотою і розміщенням колагенових волокон. Завдяки тонкій, але міцній міздрі, романовські овчини вирізняються легкістю: 1 м2 пояркової овчини важить 1–1,1 кг, меженної (у віці 7–9 місяців) — 1,2–1,3, дорослих овець — 1,3–1,5 кг, грубововнові овчини інших порід овець на 20–25% важчі.
Шубні якості є одним із головних критеріїв оцінки романовських овчин у селекційній роботі. Романовські вівці дають вовни небагато — 1,3–3,5 кг за рік. Вихід митої вовни — 65–80%. Стрижуть їх тричі на рік: навесні (лютий-березень), улітку (червень-липень), восени (вересень-жовтень). В умовах північних регіонів Росії цю породу стрижуть чотири рази, що пов’язано з умовами розведення.


Наші дослідження показали, що в умовах Лісостепу України романовських овець можна стригти двічі: навесні й восени. Багаторазовість стриження романовських овець є одним із моментів енергозатратної технології шубного вівчарства (В. Сухарльов, 1977).
У домашніх умовах із вовни романовських овець плетуть шкарпетки й рукавички, валяють валянки, дуже теплі й м’які, а на фабриках виготовляють різне сукно і повсть.
Романовська порода овець відома у світі як одна із найплодючіших. За одне ягніння романовська вівцематка приносить двох-трьох ягнят, інколи — до семи, а за два ягніння на рік — до дев’яти-тринадцяти ягнят (Є. Курчан, В. Ястремський, 1980).
Є особливості і щодо відтворення овець романовської породи. Тоді як вівці більшості порід приходять в охоту тільки у визначені місяці року (зазвичай, наприкінці літа — на початку осені), романовські вівцематки поліестричні, тобто можуть приходити в стан статевої охоти цілорічно. Під впливом довгострокового відбору на плодючість вони втратили сезонність у розмноженні. Тому в умовах високого рівня годівлі вівцематки можуть ягнитися до двох разів на рік (як правило, це три ягніння за два роки, або п’ять — за три роки). Термін плодоношення (суягності) в романовських вівцематок становить 140–150 днів, тобто дещо коротший, ніж у малоплідних порід, а статева охота, навпаки, довша: вона триває близько 60 годин, а іноді — до 5 діб.
За рахунок додаткового еструсу й багаторазових осіменінь вірогідність запліднення в романовських вівцематок вища, ніж у інших порід.
Унікальною особливістю романовських овець є їхня висока плодючість, яка в середньому становить 250% і більше. В окремих господарствах плодючість вівцематок при 1,8–2 ягніннях на рік сягає 500%.
Багатоплідність вівцематок романовської породи підвищується до четвертого-п’ятого ягніння, а потім поступово знижується. Про багатоплідність вівцематки можна робити висновок по першому ягнінню, що дає підстави вести відбір у цьому напрямі вже з раннього віку маток.
Статева зрілість у романовських овець настає рано — у 3,5–4 місяці. Але при ранньому паруванні ярки романовської породи дають малоплідний приплід, тому краще їх парувати за досягнення живої маси 38–40 кг.
Від молочності вівцематок залежить розвиток ягнят у молочний період. Романовські вівцематки високомолочні. За 100 днів лактації вони продукують від 100 до 400 кг молока, що дає їм змогу вигодовувати до трьох ягнят. Середній надій за добу становить 1,3–1,4 кг молока.
Жива маса народжуваних ягнят значною мірою залежить від кількості їх у приплоді. Середня жива маса одинаків становить 3,7 кг, двійнят — 2,9, трійнят — 2,5 і четверні — 2,3 кг. У разі відлучення у віці 100 днів (за однакових рівнів годівлі) жива маса ягнят малоплідних приплодів залишається вищою і становить у середньому 25 кг, багатоплідних — 16 кг. Жива маса дорослих баранів-плідників становить 69,7–72,0,  маток — 50–53 кг. За хороших умов годівлі й утримання жива маса племінних тварин значно більша.


Вівці романовської породи овчинно-м’ясного напряму продуктивності
За кількістю м’ясної продукції та собівартістю її виробництва вони не мають собі рівних. Середньодобовий приріст живої маси, навіть за помірної відгодівлі, сягає 140–170 г. Жива маса баранчиків у віці 6–7 місяців становить 35 кг і більше, а забійний вихід — до 50%. М’ясна продуктивність і склад м’яса баранчиків у семимісячному віці має такі показники: передзабійна маса — 40 кг, маса туші — до 19 кг, забійний вихід — 46–47,5%, коефіцієнт м’ясності — 3%, сухої речовини — 25%, з якої білок — 21,5%. За смаковими якостями м’ясо романовських овець дуже ціниться, воно приємне на смак, ароматне, не має специфічного гострого запаху, притаманного деяким породам овець. Виробництво м’яса може становити до 100 кг на матку, при виході молодняку — понад 220 голів на 100 вівцематок. Усе це дає підстави відносити романовську породу до шубно-м’ясного напряму.


Романовські вівці добре пристосовані до кліматичних і кормових умов суворого клімату, легко витримують холод і різкі коливання температури. Добре розвинутий вовновий покрив захищає овець від холоду. Зимово-вигульне утримання тварин зміцнює їхнє здоров’я, підвищує продуктивні та відтворні властивості.
Вівці романовської породи рухливі й витривалі, добре пристосовані до використання невологих пасовищ. Вони здатні поїдати значно більше видів рослин і повніше засвоюють поживні речовини із найгрубіших кормів, ніж інші породи овець.
Проведені нами (за участю заввідділом вівчарства ІТ УААН І. Помітуна) породовипробування баранів харківського кросбреду, помісей полварс х прекос, романовської та сокільської порід показали, що романовська має найвищі показники перетравності поживних речовин кормів, особливо це стосується клітковини (перевага становить до 30,0%).


Вивчення овчинної продуктивності баранів романовської та сокільської порід, харківського кросбреду і помісей полварс х прекос показало, що за вагою овчини шубних ягнят були на 40–10% легші від показника інших однолітків. Але при цьому міздря романовських овчин була набагато тоншою за значно кращих показників щодо витягуваності при їх навантаженні, а також при розриві. Усе це свідчить про високі технологічні константи романовських овчин (В. Сухарльов, 2001).
Проведені дослідження продуктивних особливостей романовської породи в умовах Сумської області показали, що середньорічна плодючість вівцематок за одне ягніння становить 230–270%. При цьому, згідно з нашою градацією плодючості порід овець України, романовська має дуже високу плодючість (тоді як багатоплідний асканійський каракульський тип — високу, а решта порід і типів — середню (В. Сухарльов, 1997).
Нами в умовах Сумщини вивчено м’ясну продуктивність романовського молодняку порівняно з баранчиками кросбредного типу.
Встановлено, що романовські баранці мають меншу живу масу і вираженість м’ясності: за забійною масою — на 17,7%, а за виходом — на 4,4%. При цьому туші шубних ягнят пісніші, бо жировідкладення формуються в них переважно не на туші у вигляді поливу, а на внутрішніх органах, так само як і в диких тварин. Коефіцієнт м’ясності в романовських баранчиків становив 3,4, а в кросбредів — 4. Але при цьому в перших ягнят у м’ясі було більше білків на 3%, а жиру менше на 16,5 відносного відсотка за однакового коефіцієнта повноцінності м’яса. Тобто романовська ягнятина є більш дієтичною.


З урахуванням плодючості романовської породи і кросбредного типу виробництво продукції вівчарства на вівцематку шубних овець значно більше. Так, передзабійної маси нами одержано у 2,15 раза більше, маси туші — у 2 рази, площі овчин — у 2,25 раза (В. Сухарльов, Ю. Юрченко, 1998).
 Багатоплідність виводить овець романовської породи на одне з перших місць за потенційними можливостями м’ясного виробництва, що є дуже актуальним для сьогодення України, коли поголів’я овець різко скоротилося і м’ясний ринок не насичений дієтичним м’ясом.


Перспективи розвитку породи і напрями селекції
Сьогодні овець романовської породи, хоча й не великими стадами, розводять у багатьох областях України (Харківській, Донецькій, Луганській, Чернігівській, Київській, Житомирській, Миколаївській та ін.). Але це переважно вівці, які розійшлися по областях із агрофірми “Руно” Сумської області. Оскільки плембаранів із Росії не завозили, то теперішнє поголів’я є не племінним, а до певної міри інбредним, з відхиленням у крайні типи конституції, а тому малопродуктивним і малоцінним.
Потреба у вівцях романовської породи в Україні, а, отже, й попит на них дуже великі, надто з боку фермерських господарств. Попередні розрахунки свідчать, що якщо кожному фермерові виділити по одній романовській вівцематці, то на 40 тисяч фермерських господарств їх буде потрібно 40 тис. голів. А з урахуванням потреб колективних господарств і особистих селянських кількість цих тварин зростає у десятки разів.
Тому романовська порода для України є дуже перспективною. І якщо держава не візьме на себе координуючі функції, а також наукове забезпечення розвитку цієї унікальної породи, то в ринкових умовах буде тривати некерований процес поширення цих овець і втрати ними унікальних особливостей.


На сьогодні романовська порода овець в Україні є офіційно визнаною. Нами, за підтримки Міністерства аграрної політики (особисто заст. держ. секретаря Ю. Мельника), проводиться робота зі створення племінного заводу із розведення романовської породи на 1 тис. вівцематок. Згідно із розробленим у 2002 році бізнес-планом (О. Сокол, В. Сухарльов, В. Білойван) таке підприємство може реалізовувати від 1000 до 2500 голів племмолодняку в рік. При цьому рівень рентабельності виробничих витрат становитиме 95,2%, а прибуток — 0,6 млн грн.
Багатоплідна шубно-м’ясна романовська порода є високоінтенсивною. Її розведення в умовах ринкової економіки України дає змогу мати високорентабельну безвідходну галузь вівчарства. Такий досвід було набуто в агрофірмі “Руно” Сумської області. Господарство вирощувало овець романовської породи і переробляло ягнятину та баранину на консерви, овчини — на хутро та шкіру, з яких у власних майстернях шили взуття й одяг. Падіж овець та відходи забою використовували на звірофермі. Вовну переробляли на ковдри, пледи та інші вироби (В. Сухарльов, 1998).
Романовську шубно-м’ясну породу багатоплідних овець успішно розводять в агрофірмі “Руно” Сумської області, ПСП “Ізумруд”, КСП “Чкалова” Харківської області, а також у деяких інших господарствах. Замовлення на поставку молодняку надходять зі Львівської, Миколаївської, Донецької та інших областей.
Поширювати овець романовської породи треба насамперед у лісостеповій та поліській зонах України, де клімат менш посушливий. Роботу з породою слід проводити, створивши племзавод і репродуктивні стада і поширюючи племінних овець по регіонах України. При цьому треба вести точне лінійне розведення, уникати інбридингу, мати в стадах тільки міцний тип овець. У перспективі вкрай потрібно створити український багатоплідний тип овець, який може перерости і в породу.


Отже, романовська порода овець є для України дуже перспективною, і за нею велике майбутнє. Її можна розводити в чистоті, а також використовувати для підвищення плодючості деяких типів і порід та промислового схрещування.


В. Сухарльов,
завкафедри дрібного тваринництва, доцент,
Г. Юрченко,
фермерське господарство “Ізумруд” Богодухівського р-ну
Харківської області,
фото  В. Котленка

Інтерв'ю
У Нідерландах існує сумна приказка: «Фермерові належать тільки його жінка й діти, все інше на фермі належить банку». Тобто, банки понавидавали всім фермерам аж до найменших стільки кредитів, скільки
Ця мо­ло­да краси­ва дівчина гордо на­зи­ває се­бе донь­кою ферме­ра. Їхнє госпо­дарст­во «Геліос-1», що розта­шо­ва­не по­близу Каховки на Хер­сонщині, два ро­ки займається ви­ро­щу­ванням черво­ної квасолі, а торік стало навіть ліде­ром... Подробнее

1
0