Спецможливості
Статті

Амарант знову нагадує про себе

05.06.2008
2063
Амарант знову нагадує про себе фото, ілюстрація
Амарант Candatus

Амарант (щириця) — високоврожайна однорічна культура із широким діапазоном використання. Сільськогосподарські тварини добре їдять його зелену масу як у свіжому вигляді, так і в силосованому. Зерно можна використовувати на корм птиці, а продукти переробки — у кондитерській, фармацевтичній та парфумерній промисловості. Завдяки неперевершеному зовнішньому вигляду рослини, велику кількість видів та гібридів використовують як квітниково-декоративні форми.

 

Найперспективнішими видами родини амарантових для введення в культуру вважають амарант волотистий — А. paniculatus L., хвостатий — A.сaudatus L. та білонасінний — A. leucospermus S. Wats. Батьківщиною більшості видів цієї родини вважають тропічну частину обох Америк (Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу). В Україні налічують 12 видів щириць, включаючи завезені із Західної півкулі та місцеві.
На відміну від більшості сільськогосподарських культур, в амаранту немає так званої полуденної депресії фотосинтезу, коли рослини протягом 3–4 годин, не синтезуючи органічних речовин, активно витрачають їх на дихання. Високій фотосинтетичній активності амаранту сприяє його архітектоніка: розміщення листя на стеблі дає змогу найраціональніше використовувати ФАР, оптимальне значення якого близьке до 5 млрд ккал/га.

Для росту й розвитку амаранту оптимальною є температура повітря 35°С, але рослина добре витримує й перепади денних і нічних температур.
За посухостійкістю амарант належить до групи рослин С4 — субтропічного і тропічного походження. З високоефективним С4-фотосинтезом пов’язана його висока біологічна продуктивність і низький транспіраційний коефіцієнт. Потреба амаранту у волозі на одиницю синтезованої органічної речовини в 2,0–2,5 раза менша, ніж у бобових та злакових культур.

Одна з важливих біологічних особливостей амаранту — екологічна пластичність і адаптивність, що виявляється в його пристосовуваності до різних грунтово-кліматичних умов. Амарант добре культивується на різних типах грунтів, крім кислих. Але найвищий урожай надземної маси можна одержати на вилужених чорноземах: на 20–30% більше, ніж на звичайних чорноземах, і на 40–50% — ніж на сірих лісових грунтах з важким механічним складом.

 

Поживна цінність

З листків молодих рослин готують цінний салат. Насіння амаранту за смаком нагадує горіх; за вмістом білка, амінокислот, вітамінів макро- і мікроелементів, біологічно активних речовин, олії воно переважає основні традиційні харчові культури. За міжнародною шкалою якості білків найвищий ступінь біологічної цінності має білок насіння амаранту — 75 балів, пшениці — 56,9, соєвих бобів — 68 і коров’ячого молока — 72,2 бала. За вмістом у насінні білка (15–18%) амарант перевищує пшеницю (12–14%), рис (7–10%), кукурудзу (9–10%) та інші зернові культури. До того ж, амінокислотний склад у згаданих зернових незбалансований, бо в них мало лізину. У ліпопротеїновому комплексі амаранту кількість лізину становить 11,7 г на 100 г білка, що значно більше, ніж у пшеничному (2,0 г), рисовому (3,5 г), гороховому (3,8 г) і соєвому борошні (5,0 г), в ядрі соняшнику (3,1 г) і в коров’ячому молоці (7,8 г).
У насінні амаранту дуже високий вміст крохмалю. Зосереджений він у центральній частині насінини. Його гранули надзвичайно малі (1–2 мкм) і можуть містити восковий або невосковий крохмаль. За властивостями амарантовий крохмаль близький до кукурудзяного.
Переробляють амарант різними способами залежно від мети одержання кінцевих продуктів. Насіння використовують цільним або як борошно. Зародок і висівки можуть бути відділені від ядра з допомогою подрібнювального обладнання. Під час подрібнювання висівок фракція, багата на протеїн і олію, може бути відділена від фракції, багатої на крохмаль. І навпаки, олія може бути екстрагована з грубо подрібненого насіння, а знежирене борошно використане як джерело протеїну і крохмалю.
Насіння амаранту характеризується підвищеною зольністю і вмістом мінеральних речовин. Особливо багато в ньому кальцію, фосфору, магнію. Дослідження показали, що фосфор міститься переважно в зародку, а кальцій, магній та інші речовини — в оболонці насіння. Крім цих елементів, зародок насіння багатий на рибофлавін (вітамін У).
Отже, насіння амаранту має високу енергетичну й поживну цінність, саме тому його можна використовувати для одержання олії чи харчових продуктів.

 

Чудовий корм

Рослини амаранту не втрачають кормової цінності від фази стеблування до цвітіння; період їх згодовування можна подовжити за рахунок сівби в 2–3 строки з інтервалами в 10–15 днів.
Установлено, що хімічний склад зеленої маси амаранту істотно змінюється за фазами вегетації. Від стеблування до плодоношення вміст сирого протеїну в сухій речовині знижується з 18,5 до 12,3%, а органічних речовин і клітковини збільшується з 76 до 82% і з 27 до 35%, відповідно.

Від фази викидання волоті до утворення насіння згодовуваність амаранту незначно зменшується: до 88–98%. Коефіцієнт перетравності поживних речовин зеленої маси амаранту набуває найбільших значень у фазі викидання волоті. Перетравність сухої речовини корму вівцями в цей період досягає 68%, органічних речовин — 67, протеїну — 74, сирого жиру — 59, сирої клітковини — 61, БЕР — 68%. У 100 кг зеленої маси амаранту (залежно від фази використання) міститься 9–12 к.о., у такій самій кількості сухої речовини — 57–69 к.о.
Зелена маса амаранту має високу енергетичність. З одного її кілограма вихід валової енергії — 2,3–2,5 і обмінної — 1,1–1,3 МДж.

Порівняно з кукурудзою та суданською травою, зелена маса амаранту позитивно вирізняється за вмістом протеїну і клітковини. В абсолютно сухій зеленій масі амаранту протеїну — 20,6%, тоді як у кукурудзі — 11,9, а в суданській траві — 13,8%. Клітковини найменше в амаранті — 13,2%, у кукурудзи і суданської трави — 25,2 і 27,8%, відповідно.
Протеїнова цінність амаранто-кукурудзяних сумішей найвища у фазі молочної стиглості культур: на 1 к.о. такої суміші припадає 94 г перетравного протеїну, кукурудзяно-соєвої — 82 г.
Цінний хімічний склад має силос амаранту. В ньому міститься 23,6% сухої речовини, 3,5 — протеїну, 9,6 — БЕР, 0,9 — жиру, 5,5 — клітковини і 4,2% — золи. Вміст кормових одиниць на 100 кг маси силосу досягає 16,2. На 1 к.о. припадає 149 г перетравного протеїну.

Із зеленої маси амаранту, незважаючи на високий вміст білка і низький вміст вуглеводів, за умови виконання вимог технологічного процесу можна приготувати силос високої якості, що за поживністю не поступається кукурудзяному і перевищує соняшниковий. Кращим строком для збирання зеленої маси на силос є період від цвітіння до молочно-воскової стиглості насіння. Цей силос у міру кислий, 1 кг його сухої речовини містить 0,93 к.о. і 10,63 МДж ОЕ.
Незважаючи на те, що в 1 кг сухої речовини силосу, виготовленого до фази цвітіння, міститься 0,92 к.о. і 10,65 МДж ОЕ, силосувати в цей період вегетації небажано, бо корми будуть з великим умістом (75–80%) оцтової кислоти. Тварини їдять їх погано, а втрати сухої речовини від бродіння на 40–50% перевищують ті, що бувають після силосування у фазі цвітіння.

Якість подрібненої маси — один із найважливіших факторів, які впливають на процес силосування. Вона перебуває в прямій залежності від вологості маси: що вищі вологість і ступінь подрібнення, то більші втрати сухої речовини, і навпаки. Зелену масу амаранту вологістю 75–80% слід подрібнювати на часточки завдовжки 50 мм, 71–75% — 40 мм, 70% і вище — 30 мм.
Під час приготування амарантового силосу можна додати 20% добре подрібненої соломи ярих зернових культур або близько 50% зеленої маси кукурудзи.
Важливою умовою якісного силосування і збереження поживних речовин є ущільнення силосної маси гусеничними тракторами. Щільність трамбування, як і ступінь подрібнення, визначають за вологістю сировини: 70% і нижче щільність має становити 650–750 кг/м3, понад 70% — 700–800 кг/м3.
Показником ступеня ущільнення силосної маси є температура, яка не повинна перевищувати 37°С. Нагрівання маси до вищої температури призводить до значного збільшення втрат поживних речовин і різкого зниження вмісту перетравного протеїну. Тому в разі підвищення температури силосну масу слід ущільнити і запобігти доступу в неї повітря.
Силосну масу найкраще вкривати полімерною плівкою завтовшки 0,12–0,15 мм. При цьому стежать за рівномірним формуванням поверхні маси, щоб атмосферні опади не затримувалися в заглибленнях, а стікали у водовідвідні канавки. За відсутності плівки силос можна вкривати шаром землі чи глини (15–20 см).

 

Селекція

Селекція амаранту має низку особливостей, пов’язаних насамперед з біологією і генетикою культури. Квітки в амаранту одностатеві, зібрані в клубки, що разом утворюють характерні квітучі волоті. Кожен клубок має різну кількість чоловічих і жіночих квіток. Рослина вітрозапильна. Система запилення — змішана з різним рівнем само- і перехресного запилення, що дає селекціонерам змогу використовувати комбінацію селекційних методів, розроблених як для самозапильних, так і перехреснозапильних рослин. На ступінь аутокросингу впливають як генотип, так і навколишнє середовище.
Перспективним напрямом селекції амаранту є використання гетерозису на основі інцухт-ліній. Для ізоляції окремих рослин використовують пергаментні ізолятори. Важливим є також застосування в селекції новітніх біотехнологічних методів, що комбінують генну інженерію з методами культури тканин. Деякі закордонні науково-дослідні центри вже розробляють методи генетичної трансформації амаранту.

Науково-дослідні установи України теж створили низку високопродуктивних сортів амаранту. Головними центрами з його селекції та насінництва є Національний ботанічний сад ім. М. М. Гришка НАН України, Київ (5 сортів), Інститут кормів УААН, Вінниця (6 сортів), Харківський державний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва, Харків (6 сотрів), Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону УААН, Львівська область (2 сорти), Інститут сільського господарства Полісся УААН, Житомир (1 сорт), Сумська державна сільськогосподарська дослідна станція (1 сорт). До Державного реєстру сортів рослин на 2003 рік занесено 20 сортів амаранту, які рекомендовано для вирощування в різних агрокліматичних зонах. Основні напрями використання створених в Україні сортів цієї культури такі: зерновий — Ацтек, Галицька, Жайвір, Котигорошок, Легінь, Орхідея, Поліщук, Ультра, Лєра, Сем; силосний — Атлант, Кармін, Кремовий ранній, Скіф, Стерх, Садівський; квітниково-декоративний — Надія, Роганський, Вогняна кулька, Рушничок.

 

Технологія вирощування

Амарант розміщують у кормових і польових сівозмінах. Його попередниками можуть бути однорічні й багаторічні трави, зернові й зернобобові культури, картопля, кормовий буряк та інші просапні. Кращими є ті, що рано звільняють поле: після них вдається якісніше очистити площу від бур’янів, застосовуючи напівпаровий обробіток грунту.

Головне завдання обробітку грунту під амарант — боротьба з бур’янами, його вирівнювання, загортання добрив. Після стерньових попередників проводять перше лущення стерні в два сліди на глибину 6–8 см бороною БДТ-7. На засмічених ділянках через 10–12 днів після першого проводять друге лущення на глибину 10–12 см.

Навесні після закриття вологи способом боронування важкими боронами в два сліди треба максимально спровокувати проростання бур’янів і знищити їх за допомогою культивації з боронуванням і коткуванням. Як правило, цю операцію повторюють двічі-тричі. Це сприяє також збереженню вологи в грунті та його кращому прогріванню.

Перед сівбою грунт ретельно вирівнюють, доводять до дрібногрудкуватого стану, коткують. Першу весняну культивацію здійснюють на глибину 8–10 см, другу — 6–8, передпосівну — 3–5 см за допомогою УСМК-5,4В. Своєчасна і високоякісна підготовка грунту сприяє рівномірному загортанню насіння, забезпечує одержання дружних сходів.

Амарант потребує внесення значних доз добрив. З урожаєм 10 т/га сухої речовини він виносить 150-175 кг N, 90–100 — Р2О5, 450–550 — К2О, 210–250 — СаО, 80–100 кг MgО. Тому за середнього і високого рівнів родючості вносять N120–140Р60-80К140-160, за низького — дозу добрив збільшують на 20–25%.

Амарант — культура, здатна формувати велику листкову поверхню. Максимальних розмірів вона досягає у фазі цвітіння, або приблизно через 55–60 днів після сходів. На ділянках, удобрених азотом, площа листків у цей період становить 97–136 тис. м2/га, на фоні Р60К90 — 80 тис. м2/га. Після відмирання нижніх найбільших листків листкова поверхня зменшується і на час збирання становить 73–111 тис. м2/га.
Найбільшу врожайність амаранту отримано за внесення добрив у дозі N90-120Р60К90: в середньому 60–70 т/га зеленої маси, 10–12 сухої речовини, 7–8 т/га кормових одиниць. Водночас були великі коливання показників урожайності за роками, що пов’язано з різними погодними умовами.

Аналіз структури врожаю амаранту засвідчив, що від ранніх до пізніших строків сівби частка листя збільшувалася з 27 до 34%. Це найцінніша частина рослин, оскільки в листках міститься вдвічі більше протеїну, ніж у стеблах. Його вміст у рослинах зростає в середньому з 16,03%, якщо посіяти 26 квітня, до 19,94% за сівби 24 травня. В сумі збір перетравного протеїну становить 0,6–0,7 т/га.

Норма висіву насіння амаранту диференціюється залежно від ширини міжрядь і коливається від 0,8 до 2,5–3,0 кг/га, глибина загортання — 1,5–3,0 см. При ширині міжрядь 60 см вона становить 0,8–1,0 кг/га, при 45 см — 1,2–1,4, при 15 см — 2,5–3,0 кг/га насіння. Для рівномірного розподілу насіння перед сівбою його змішують з будь-яким баластом (сипким матеріалом) у співвідношенні 1:10.

Від кількості висіяних насінин залежить їхня польова схожість і формування густоти стояння рослин. Установлено, що в разі збільшення норми висіву амаранту з 0,5 до 2,5 млн/га польова схожість насіння при ширині міжрядь 60 см знизилася з 64 до 55%, при ширині міжрядь 45 см — з 66 до 56%. Від первинної густоти залежало і виживання рослин. Внаслідок біологічної конкуренції до збирання залишалося від 72 до 44% рослин за першого способу сівби і від 60 до 39% — за другого, що становить, відповідно, 21–63 і 20–53 шт./м2.

Рекомендована норма висіву при ширині міжрядь 60 см — 1,5 млн/га схожих насінин. Сівба із шириною міжрядь 45 см менш ефективна, оскільки ускладнюється боротьба з бур’янами способом міжрядних обробок.

Коефіцієнт розмноження амаранту, завдяки дрібному насінню і низькій нормі висіву, високий (насіння амаранту не втрачає схожості протягом 4–5 років). Урожай насіння на Поліссі становив 1,5, на Півдні — 4,0 т/га. Одна рослина амаранту може формувати 300–500 тис. насінин, що достатньо для засівання 0,2 гектара за середньої маси 1000 шт. 0,5 г. Насіння всіх видів амаранту дозріває нерівномірно, нерідко осипається. Тому пряме комбайнування не дає бажаного ефекту. Максимум врожаю можна одержати, підсушуючи суцвіття на високій стерні в сонячну погоду після скошування у фазі воскової — початку повної стиглості насіння з наступним обмолотом ретельно ущільненим комбайном. Амарант після обмолоту потребує додаткової роботи з ним на токах і підсушування до вологості 10–12%.

Основні строки сівби — весняний і післяукісний. Для одержання найбільш ранніх сходів і випередження вегетації бур’янів можлива сівба підзимова, перед замерзанням грунту. Багато дослідників рекомендують пізніші строки сівби амаранту. Наприклад, у Лісостепу — 20–30 травня, на Півдні в степовій зоні — 1–15 травня, на Поліссі — 1–15 червня. Інші вважають за потрібне орієнтуватися на температуру грунту (12...15°С) або сіяти амарант після ранніх зернових. За сівби в ІІІ декаді квітня — І декаді травня через 65–70 днів одержують урожай на стадії початку кормової стиглості. Післяукісні посіви доцільно проводити наприкінці червня — на початку липня (не пізніше 20 липня). Так, за післяукісної (після озимих на зелений корм) сівби вегетація другого строку до початку цвітіння тривала 75 днів, завершившись у першій декаді вересня.

Для кращого контакту насіння з грунтом поле після сівби коткують кільчасто-зубчастими котками ККН-2,8. Опади можуть призвести до утворення на грунті кірки, що ускладнює появу сходів, затримує ріст і розвиток рослин, тому її треба розбивати легкими кільчастими котками.

Біологічною особливістю амаранту є те, що протягом 3–4 тижнів після сівби він росте повільно і сильно пригнічується бур’янами. Без захисту від бур’янів амарант часто не витримує конкуренції з сегетальною рослинністю, особливо це стосується зріджених посівів. Для боротьби з бур’янами застосовують боронування, міжрядні обробітки, хімічне прополювання. Щойно добре позначаться рядки сходів, слід провести перший обробіток міжрядь на глибину 3–4 см. Для цього застосовують культиватори УСМК-5,4. Перший обробіток здійснюють плоскоріжучими бритвами (привареними сталевими пластинками) чи захисними дисками, щоб не присипати рослини амаранту грунтом.

Другий міжрядний обробіток здійснюють через 12–16 днів після першого, застосовуючи стрілчасті лапи-підгортальники. Глибина обробітку — 5–6 см. У рядках утвориться гребінь заввишки 6–7 см і завширшки 20–22 см, що присипає бур’яни.
Амарант має дрібні слабо конкуруючі сходи, тому дуже страждає від бур’янів. Найбільшої шкоди вони завдають на початку розвитку амаранту — в перший місяць після появи сходів. У цей час, як правило, потрібно не менше двох ручних прополювань, що істотно збільшує затрати. Лише на чистих і слабо засмічених грунтах амарант удається вирощувати без затрат ручної праці: бур’яни знищують завдяки механічним міжрядним розпушуванням посівів.
На дуже засмічених ділянках потрібно застосовувати хімічний метод захисту. Боротьбу з багаторічними бур’янами краще проводити восени, після збирання попередника, за допомогою гербіциду суцільної дії. Злакові бур’яни заввишки 10 см і вищі, в тому числі пирій повзучий, можна успішно нищити в період вегетації амаранту з допомогою гербіциду Фюзілад. Використовують його в дозі 3–4 л/га.

Д. Рахметов, заввідділом нових культур Національного ботанічного саду ім. М. Гришка НАН України, д-р с.-г. наук,
Я. Рибалко, ст. наук. співробітник відділу експертизи сортів рослин на придатність до поширення Українського інституту експертизи сортів рослин

 

Інтерв'ю
Зараз іде палке обговорення законопроекту про обіг сільськогосподарських земель. Сьогодні з цього приводу збереться комітет ВР з питань аграрної та земельної політики. Напередодні ми поспілкувалися з секретарем комітету Іваном Чайківським... Подробнее
Традиційним джерелом байпасного крохмалю в раціонах корів є зерно кукурудзи. Його особливістю є те, що він не ферментується у рубці і стає доступним вже у тонкому відділі кишечника. Це допомагає збільшити надходження глюкози у кров’яне... Подробнее

1
0