Українські біржі: ринковий інструмент чи ЗАГСи?

“Пропозиція”: Наприкінці минулого року заступник голови Адміністрації Президента України Павло Гайдуцький заявив таке: “Ще в січні 1995 року, згідно з Указом Президента України “Про заходи щодо реформування аграрних відносин”, розпочалось формування аграрного ринку, запровадження біржової торгівлі. Більшість зерна для державних і регіональних потреб з урожаю 1995 року була закуплена через біржі, що сприяло встановленню позитивного індексу цін на зерно. То були перші кроки успішного формування прозорого зернового ринку. Але з другого півріччя 1996 року ці позитивні починання були згорнуті тодішнім урядом” (“Урядовий кур’єр”, 6 листопада 2003).

Борис Беренштейн. Я вважаю, що криза українського біржового ринку почалася в 1995 році. Коли в Національному банку розпочалися аукціонні торги сільгосппродукцією, а потім була створена Українська аграрна біржа. Але із самого початку не було створено найголовнішого — гарантій виконання біржового контракту. Мало підняти руку і заявити: я купив, треба ще й було заплатити або, якщо тобі заплатили, то поставити продукцію. І ось це питання не вирішено й до цього часу. І якщо говорять, що в 1995 році був зроблений великий стрибок уперед, то я вважаю, що насправді був зроблений стрибок у яму.

Щодо “Київагропромбіржі” я можу сказати, що ми завжди намагалися створювати якісь гарантії, наприклад, якщо клієнт купує товар, то він до отримання товару має зробити попередню оплату, а продавець отримує гроші лише за умов відвантаження товару. Це — дуже примітивні гарантії на рівні кам’яного віку, але на сьогодні це — єдина гарантія. В нас були невиконані контракти, але шахрайств не було.

Я вважаю, що другий етап розвитку біржового ринку почався в 2002 році. Тоді постановою Кабміну була створена Координаційна рада з питань ф’ючерсного ринку, яка визначила чотири компоненти: навчання, створення юридичної особи, законодавча база та створення розрахунково-клірингової установи.

Але й донині впровадження ф’ючерсної торгівлі в Україні залишається відкритим питанням. А дехто з тих, хто свого часу брав активну участь у створенні ф’ючерсної біржі, після виникнення відомої ситуації навесні минулого року не проявляє активності. І одночасно найперші люди держави весь час говорять про необхідність створення ф’ючерсного ринку. Але створити ф’ючерсну біржу неможливо без відповідної законодавчої бази. А на сьогодні слід внести зміни щонайменше до 17 базових законодавчих актів України. Наприклад, за чинним законодавством, неможливо створити розрахунково-клірингову установу.

“Пропозиція”: Але ж нині ф’ючерсними торгами, здається, займається Міжбанківська валютна біржа...
Борис Беренштейн. Це не класичні ф’ючерсні, а якісь сурогатні і нецивілізовані торги. Там знову ж таки відсутні гарантії поставки реального товару, якщо хтось забажає закрити контракт поставкою або придбанням реального товару. Тобто там здійснюються чисто спекулятивні операції.

Далі, існує навіть така думка: навіщо Україні ф’ючерсна біржа? Наприклад, у 2002 році Німецька консультативна група при уряді України запропонувала дозволити українським клієнтам торгувати ф’ючерсами на німецьких біржах із поставкою товару в Ганновер. Тобто виходить, що ціна на українську пшеницю формуватиметься в Німеччині.

“Пропозиція”. Я, наприклад, не бачу тут якоїсь проблеми, окрім однієї: чи буде в цьому разі базис стабільним? Тобто чи існуватиме пряма залежність між ціною, наприклад, на пшеницю в Україні та ціною ф’ючерсних контрактів на неї на Гамбурзькій біржі?
Борис Беренштейн. Так, справді, це — питання. Нам треба, щоб базисом поставки, наприклад, був великий портовий елеватор. Але, повертаючися до теми розмови, я хочу зауважити, що створюється враження, що в Україні є група людей, які намагаються щось робити в напрямі розвитку біржової торгівлі, і є група людей, які хочуть, щоб все залишалося, як є.

Мовиться дуже багато про необхідність нової редакції Закону про товарну біржу. Група фахівців підготувала нову редакцію Закону, де були поставлені певні бар’єри для псевдобірж. Наприклад, статутний фонд має становити 500 тисяч гривень. Нова редакція надає державі певні регуляторні функції, оскільки в усьому світі, окрім України, держава має певні регуляторні функції на біржі. Чим цей регулятивний орган буде займатися, ще слід вирішити, оскільки в різних країнах цей орган має різні функції. У Росії регуляторні функції передано департаменту товарних бірж Антимонопольного комітету, в Угорщині ці функції виконує Міністерство фінансів тощо.

Чим має займатися цей регулятор? Він повинен відпрацювати стандартизовану документацію: не можуть в Україні працювати сто бірж з різною документацією. Він має розробити єдині правила, наприклад, стосовно застави та виконання контрактів. Також слід розробити та впровадити єдині вимоги до товарних бірж та біржових посередників тощо.

Ми можемо говорити про те, що в нас не працює фондовий ринок, але вимоги там відпрацьовані. Якби в цей ринок не втручалися деякі державні діячі, які вказують, за якою ціною повинні продаватися акції тих чи інших компаній, цей ринок працював би. Проте певні досягнення на цьому ринку все ж є. Коли фондовий ринок відпрацював свої вимоги, на ньому залишилося 7–8 суб’єктів. Фондовий ринок підготував брокерів, ті створили певні саморегулюючі організації. А у нас сьогодні може будь-хто прийти на будь-яку біржу, заплатити кілька сотень гривень і сказати: я — брокер.

А нині ми маємо аж чотирьох державних регуляторів: Мінагрополітики, Національний банк, Комісію з цінних паперів і Комісію з фінансових послуг.

Коли говорять про біржі товаровиробника, то чомусь уявляють, що на них прийде з мішком зерна фермер і почне торгувати. Насправді ж мова йде про те, що товаровиробники будуть працювати з цими біржами через брокерів. Наприклад, Асоціація фермерів укладе угоду з брокерами, через яких будуть працювати її члени.

Ще одне питання, яке у нас часто піднімають, це — об’єднання бірж. У всьому світі об’єднуються брокери, а не біржі. У нас створили Національну асоціацію бірж України, а от брокерів не створили. Тому нині ми ініціювали створення Союзу аграрних бірж України, при якому ми плануємо створити Лігу біржових брокерів. Якщо біржі все ж таки, нарешті, запрацюють як треба, то половина з наявних бірж зникне. Залишаться працювати брокери, які захищатимуть свої інтереси, які диктуватимуть біржам умови. Між біржами виникне конкуренція.

Ще одним ударом по іміджу бірж стало те, що обов’язкове укладення зовнішньоекономічних контрактів відповідно до указу Президента України № 832 від 29.06.2000 р. “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” переросло в “реєстрацію”, подібну до реєстрації, яку проводять ЗАГСи. Цим біржі поставили в принизливе становище. Альтернативою на сьогодні може стати запровадження квотування. Наприклад, визначити в масштабі держави квоти на імпорт/експорт зерна і торгувати ними на біржі. Певний досвід вже існує: квотування імпорту цукру-сирцю, мінеральних добрив та засобів захисту рослин. Отже, квотування себе виправдовує. Так само і з зерном: будь-який трейдер почувався б спокійно, придбавши відповідну квоту. Вартість такої квоти повинна дорівнювати вартості митного обслуговування. А поки що все відбувається стихійно.

Ще одним ударом по іміджу бірж було запровадження обов’язкової реєстрації експортних контрактів на біржах. Цим також біржі поставили в принизливе становище. Можливо, на той час треба було це робити, але тільки тимчасово — наприклад, на один маркетинговий рік. Що треба було б зробити, так це запровадити квотування. Наприклад, визначити в масштабі держави квоти на імпорт/експорт зерна і торгувати ними на біржі. Певний досвід уже існує: квотування імпорту цукру-сирцю, газу та нафти, продукції чорної металургії. І він себе виправдовує. Так само і з зерном: будь-який трейдер почувався б спокійно, придбавши відповідну квоту. Вартість такої квоти повинна дорівнювати вартості митного обслуговування. А поки що все відбувається стихійно.

Крім того, біржа повинна надавати якісь додаткові послуги. На багатьох іноземних біржах працюють транспортні та страхові компанії. Запровадити страхування контрактів сьогодні найпростіше через біржі. Брокеру було б набагато легше працювати, якби клієнт страхував виконання контракту: тоді б агенти страхової компанії виїжджали на місце перевірити, чи справді є на елеваторі законтрактоване зерно.

На державному рівні не вирішується, наприклад, впровадження складських свідоцтв, про які стільки точиться розмов і які є нормальним біржовим товаром.

“Пропозиція”. Добре, клієнт із Західної України купує на біржі складське свідоцтво, але виявляється, що зерно перебуває на елеваторі в Луганській області. Йому, що, везти зерно через всю Україну?
Борис Беренштейн. У цій системі працюватимуть тільки акредитовані елеватори, які реєструватимуть всі операції з цими свідоцтвами. В комп’ютері міститься інформація про наявність зерна на елеваторах, і тоді можна дуже легко обрати найближчий до клієнта елеватор, з якого й відвантажити зерно.

Тут проблема в іншому. Десь з рік тому було прийнято Закони про електронний підпис та електронний документообіг. Наскільки стало б простіше працювати. Для оформлення контракту, наприклад, в Одесі, нам потрібно передати туди пакет документів. Там ставлять печатку, а потім відсилають назад. І на це витрачається дуже багато часу. Але хіба Нацбанк або Міністерство фінансів щось в цьому плані робить? У Цивільному кодексі залишилася норма про те, що контракт є дійсним, якщо в ньому є “мокра” печатка.

“Пропозиція”. Повернімося все ж таки до ф’ючерсної біржі, оскільки ф’ючерсна біржа видає прогноз ціни, а це питання є надзвичайно важливим: товаровиробник хоче наперед знати прогноз ціни, наприклад, у вересні на пшеницю на наступний липень. А то типовою є ситуація, коли товаровиробник бере кредити, робить відповідні витрати, а потім виявляється, що ціна на зерно не покриває собівартості.
Борис Беренштейн. В Україні є багато фермерів, які можуть порахувати собівартість виробництва? Ніхто її не знає, але всі кричать, що мало заплатили. Якщо ми хочемо, щоб усе було гаразд, слід наперед контрактувати продукцію із зазначенням ціни, за якою ця продукція буде поставлена у визначений час. І тоді товаровиробник, який уміє рахувати собівартість, визначить, вигідно йому це чи ні.

А фермерські асоціації займаються “вибиванням” кредитів і різноманітних пільг для фермерів, замість того, щоб учити людей рахувати і допомагати їм зі збутом виробленого.

“Пропозиція”. Але визначення собівартості є досить складною процедурою, особливо в умовах диверсифікованого виробництва, і тут потрібний фахівець із спеціальною освітою...
Борис Беренштейн. Усе правильно. А тепер поцікавтесь, чим займаються наші дорадчі служби? А вони займаються тим, що допомагають зареєструвати підприємство. Або читають лекції, як працювати на біржі брокером.

Ми радіємо, що десь з’явився наймолодший сімнадцятирічний фермер , або десь є жінка-фермер. Але ніхто не ставить питання, щоб туди прийшов фахівець із спеціальними знаннями.

“Пропозиція”. Припустімо, що виробник знає собівартість вироблюваної ним продукції. Але якою буде ціна на неї через півроку-рік?
Борис Беренштейн. Як можна планувати виробництво, якщо навіть Держрезерв не знає, скільки у нього є грошей і за якою ціною він буде купувати продукцію? Отже, треба зайнятися плануванням виробництва, і досягти цього можна через попередню контрактацію продукції.

“Пропозиція”. Але тоді виникає питання: навіщо мені біржа, якщо я уклав форвардний контракт?
Борис Беренштейн. Ви цілком праві. Але є два моменти. Що робити з продукцією, яка була вироблена без попередньої контрактації? І ось тут потрібні аукціонні та реальні біржові торги. Гарантія виконання контрактів — це також є завданням бірж.

“Пропозиція”. Насамкінець хочеться запитати: так що все-таки “світить” українським біржам?
Борис Беренштейн. Повторю, без створення законодавчої бази та єдиного державного регуляторного органу біржі залишатимуться конторами з реєстрації угод.