Спецможливості
Агробізнес

Незавидна доля Українського комбайна

05.06.2008
1213
Незавидна доля Українського комбайна фото, ілюстрація
Незавидна доля Українського комбайна

У журналi “Пропозицiя” ,№5 2001 р., в оглядi пiд назвою “Український комбайн’2001 — радiти чи плакати?” розглядається кричуща проблема аграрного сектора: забезпеченiсть сiльгоспвиробникiв зернозбиральними комбайнами i їх виробництво. Чим збирати, скiльки триватимуть жнива i якi матимуть втрати вирощеного врожаю сiльгоспвиробники? Комбайнiв катастрофiчно не вистачає, а виробництво вiтчизняних затягується впродовж 5—6 рокiв. За таких його темпiв вiтчизнянi комбайни можуть застарiти конструктивно i морально, не дiйшовши до поля.

Своє бачення проблеми вiтчизняного комбайнобудування висловили керiвники провiдних комбайнобудiвних заводiв. Уболiваючи за виробництво сiльськогосподарської продукцiї вiтчизняною технiкою, пiдтримую позицiю авторiв i роздiляю їх щирi вболiвання за виробництво вiтчизняної сiльськогосподарської технiки, i особливо зернозбиральних комбайнiв. Керiвники комбайнових заводiв розглядають важливi, на їх погляд, але дещо другоряднi причини незадовiльного стану з виробництва комбайнiв. Труднощi машинобудiвникiв очевиднi та зрозумiлi: все впирається у вiдсутнiсть державної пiдтримки виробництва зернозбиральних комбайнiв. Головною темою обговорення, проте, мали б бути не другоряднi причини незадовiльної ситуацiї iз сiльськогосподарською технiкою, а вiдсутнiсть державної технiчної полiтики як послiдовностi виважених i обгрунтованих дій. Очевидно, якби держава визнала прiоритетом аграрної полiтики виробництво зерна, то за минулих 10 рокiв, принаймнi, були б спроби уряду спiльно з парламентом винайти необхiднi кошти на зернозбиральнi комбайни як невiд’ємну складову забезпечення його (зерна) виробництва.
Уряд своєрiдно “пiдтримує” вiтчизняне сiльське господарство: у цiнi комбайна “Лан” 35% — податки. Якщо зняти з цiни податки в казну, то вартiсть комбайна можна здешевити на 35%. Це було б реальною пiдтримкою i машинобудiвникiв, i сiльгоспвиробникiв.
Щороку, починаючи з 1995 року, сiльгоспвиробники через затягування строкiв жнив (бiльше агротехнологiчно допустимих у 3—5 разiв), втрачають вирощений урожай вiд осипання, проростання в колосi, зниження якостi на 600—800 млн доларiв. За минулi 5—6 рокiв аграрне виробництво понесло збитки через втрати зерна на 3—3,5 млрд дол. I з цього приводу нi в кого нi до кого немає претензiй.
Iз мiркувань керiвникiв заводiв склалося враження, що причиною всiх бiд вiтчизняного комбайнобудування є не систематичне невиконання урядами впродовж 10 рокiв першої i другої програм з технiчної полiтики, а зарубiжнi комбайни.
Не будемо доводити очевидне — середня добова продуктивнiсть комбайнiв західного виробництва, порiвняно з росiйськими та українськими одного класу, є бiльшою в 1,5—2 рази через вищi показники надiйностi. Якщо “західний” комбайн за жнива збирає 2000—2500 тонн раннiх зернових, а росiйський чи український — 800—1000 тонн, то вiд осипання зберiгається 100—150 тонн зерна на один комбайн.
Пiсля появи в 1993 роцi iмпортної технiки на полях України враження вiд її роботи було сильне не тiльки у простих хлiборобiв, але й у керiвникiв рiзного рангу. Простi хлiбороби побачили iмпортнi трактори та комбайни в роботi безпосередньо в полi, побачили, на яких машинах працюють “проклятi капiталiсти”, i змогли порiвняти їх iз вiтчизняними зразками, на яких вони постiйно вели “битву за врожай”. Але “високий” керiвник, на вiдмiну вiд простого хлiбороба, повинен приймати рiшення не на пiдставi захоплень i вражень, а на пiдставi економiчних розрахункiв, прогнозiв наслiдкiв вiд прийнятих рiшень, дотримання певного курсу технiчної полiтики.
У розвинутих країнах свiту технiчна полiтика є першою похiдною вiд аграрної полiтики. Прискорений розвиток аграрного сектора економiки, як це видно на прикладi розвинутих країн, визначає наявнiсть i якiсть технiки. Якщо на державному рiвнi упродовж 10 рокiв не можуть визначити першу похiдну вiд аграрної полiтики, то виникають пiдозри, що в чиновникiв, якi очолювали АПК, не все гаразд iз освiтою. Як випливає з вiдомого принципу Пiтера про некомпетентнiсть, коли не знаєш куди йдеш, то, скорiш за все, опинишся не там, де треба.
Зарубiжну технiку необхiдно розглядати як сучаснi дiючi зразки машин сiльськогосподарського призначення, до досягнення рiвня яких мають прагнути вiтчизнянi виробники. Iмпортна технiка за своєю якiстю, технiчним рiвнем є матерiальною вiдповiддю високорозвинутої промисловостi розвинутих країн на запити сiльгоспвиробникiв з високим рiвнем життя.
Пiд час жнив на полях України можна побачити роботу зернозбиральних комбайнiв усiх моделей i модифiкацiй практично всiх провiдних фiрм свiту. З роботою iмпортної технiки можуть ознайомитися i скласти свою думку щодо її технiчних i технологiчних можливостей всi бажаючi. Це можна вважати позитивним показником.
Автори угод i вiдповiдальнi за технiку мали оприлюднити щорiчнi статистичнi данi i показати, який валовий урожай зiбрали комбайни, а не створювати навколо їх роботи комерцiйних таємниць, аби не платити податки за наданi послуги.
Урядовцi, якi пiдписували угоди на купiвлю комбайнiв, мають сказати, що, починаючи з 1996 року, близько 3000 iмпортних комбайнiв щорiчно збирають по 7—9 млн тонн, або 20—25% валового збору зернових, i їх необхiдно розглядати як державний стратегiчний резерв за сумарною годинною продуктивнiстю. Iмпортнi комбайни за сезон пiд навантаженням молотарки виробляють по 400—800 мотогодин i збирають по 2000—3000 тонн раннiх зернових. Це 2—4 сезонних навантаження на комбайн за показниками до 1991 року.
Володимир Грибанов говорить: “Сподiвалися, що тимчасово за рахунок iмпортної технiки проблему вдається вирiшити. Адже розраховували на їхню роботу протягом 10 рокiв, а вони практично замортизувалися за 3—4 роки”. Справді, якщо комбайни виробили по 3000—3500 мотогодин, то це рiвнозначно 12—16 рокам роботи з нормальним навантаженням. Якщо за кермо такого дорогого комбайна саджати комбайнера як мiнiмум з середньотехнiчною освiтою i досвiдом роботи, то комбайни працюватимуть ще тривалий час.
Володимир Грибанов згадує про полiтику iноземних фiрм щодо марок олив i умов їх використання у зарубiжних комбайнах. Це ж свiтова практика — використовувати визначенi марки олив до своєї технiки. Це вже проходили з автомобiлями “Жигулi”, коли проблему було знято тiльки пiсля розробки радянського аналогу iталiйських олив. Необхiдно було готуватися до експлуатацiї iмпортної технiки, розробити вiтчизнянi аналоги олив. Це стосується також запасних частин до комбайнiв. Це — складовi нездiйсненої технiчної полiтики.
Поля України для провiдних фiрм свiту стали безмежним полiгоном із випробування та демонстрацiї технiчних, технологiчних можливостей їхньої технiки. У якiй країнi Європи зернозбиральний комбайн з включеною молотаркою може працювати на збираннi врожаю майже три мiсяцi? Цiну таких широкомасштабних випробувань знають тiльки iноземнi фiрми, куди надходить повна iнформацiя, на пiдставi якої фiрми прискорено вдосконалюють новi зразки машин. Якщо провiднi фiрми використовують українськi поля як полiгон, то й ми маємо чомусь навчитися на власному полiгонi на власних помилках, прорахунках, недалекоглядностi. За таких обставин ситуацiю, яка склалася з iмпортною технiкою, необхiдно було б використати як “технiчний Клондайк” для вивчення конструкцiй машин, надiйностi, показникiв виробничої i технiчної експлуатацiї, переваг i недолiкiв машин окремих фiрм з метою розробки рекомендацiй про доцiльнiсть у подальшому закупки машин конкретної фiрми. Та де рекомендацiї, звiти науково-практичних дослiджень? Хто з далекозорих керiвникiв АПК видiлив на це кошти?
Я послiдовно з 1995 року в перiодичнiй пресi i в “Пропозицiї” виступав за налагодження виробництва вiтчизняних зернозбиральних комбайнiв i ставив пiд сумнiв не доцiльнiсть iмпорту сiльськогосподарської технiки як такої, а непрозорiсть, секретнiсть угод, за якими технiка закуплялася пiд урядовi гарантiї. Коли необхiдну технiку купує власник для себе, то намагається, купуючи, домовитися з продавцем про максимально низьку цiну. Коли купляє технiку гурт людей пiд урядовi гарантiї iз спецiальним дозволом для себе, то є спокуса завищити цiну технiки iз зиском для того ж гурту. Те, що нас “нагрiли” реалiзатори угод при масовiй закупівлі пiд урядовi гарантiї iмпортної технiки, очевидно. Тому викликають багато питань закритiсть умов контракту, сектова кулуарнiсть рiшень, економiчних обгрунтувань експлуатацiйних затрат, у тому числi на технiчний сервiс. Крiм того, масова закупівля зернозбиральних комбайнiв на Заході проводилася за погодженням i пiд патронатом Мiнiстерства АПК, i реалiзовували угоду довiренi особи вiд АПК.
В угодi на масову закупку комбайнiв “Джон Дiр” передбачалося виробництво подiбних комбайнiв на Херсонському комбайнобудiвному заводi. Проект був масштабний i перспективний, а реалiзувався у виглядi мильної бульки. Чому не реалiзувався проект, залишається “за кадром”.
Ще одна деталь. Чому всi урядовцi — завзяті захисники вiтчизняних товаровиробникiв — їздять на дорогих iномарках? Усе просто — за урядовi гарантiї з кожного iмпортного трактора споживач має заплатити уряду 8200 у.о. Україна пiд урядовi гарантiї купила 650 тракторiв “Джон Дiр”, тобто з кожних 2—3 тракторiв чиновникам за рахунок селян купляється iномарка за 25 тис. доларiв. Щиро вболiваючи за вiтчизняного товаровиробника, можливо, всi урядовцi пересядуть з iномарок у вiтчизнянi “Таврiї” i покажуть приклад не тiльки українського багатства, але й помiркованостi? I уряд стане “дешевшим” i доступнiшим, i швидкiсть автомобiлiв дасть йому змогу почути селян.
Проте складається враження, що “високi” керiвники не бувають у магазинах автозапчастин. Інакше вони знали б, що найбiльш дорогi запчастини — фiрми-виробника, а решти виробникiв i “пiдробникiв” — значно дешевшi. Чому жодний вiтчизняний завод не виробляє запасних частин до iмпортної технiки? Необхiдний дозвiл? Але це ж необхiдно було передбачити умовами контракту! Зрозумiло, що вiтчизнянi запаснi частини були б не такої якостi, але дешевшi в 5—10 разiв, тим бiльше, що ремонтувати ми умiємо (на вiтчизнянiй технiцi практикуємо весь час).
Вiктор Саєнко констатує, що фiрмове сервiсне обслуговування iмпортної технiки є дорожчим на кiлька порядкiв за вартiсть обслуговування вiтчизняної. Усе вiрно. По-перше, цiна на сервiс формується вiд вартостi машини — це чудово знають власники шикарних iмпортних лiмузинiв. По-друге, чому умовами контракту не було передбачено формування за державнi кошти конкурентних структур технiчного сервiсу? У гарантiйний перiод за технiку вiдповiдає фiрма, а у позагарантiйний обирати обслуговуючу структуру власник може на власний розсуд. Це — ще один показник недалекоглядностi технiчної полiтики щодо ролi i значення технiчного сервiсу для забезпечення роботоздатностi технiки.
Вiктор Саєнко наводить цифри затрат на пiдготовку комбайнiв фiрми “Клаас” вiд 15 дол./га до 50 дол./га у мiру старiння технiки. Яка установа в Українi вивчає досвiд виробничої i технiчної експлуатацiї технiки i може показати реальнi затрати на експлуатацiю? А якi затрати прогнозувалися при закупiвлi iмпортної технiки i чому фактичнi затрати перевищують прогнозованi? Можливо, що завищенi затрати — це один iз способiв приховати прибутки? Як довести, що це не так?
Чому не були направленi у вiдрядження до країн—виробників технiки за державнi кошти спецiалiсти i науковцi для детального вивчення питання в цих країнах. Можна тiльки здогадуватися, що такi великi затрати на 1 га можуть бути тодi, коли комбайни збирають менше 20 ц/га. За урожайностi бiльше 60 ц/га — затрати були б значно меншi. Показники Казахстану для нас не можуть слугувати орiєнтиром. Протягом багатьох рокiв нашi студенти працювали на збираннi врожаю в Казахстанi i знають, яка там урожайнiсть i культура землеробства. Виробники i спецiалiсти знають, що продуктивнiсть комбайна суттєво збiльшується iз пiдвищенням урожайностi, а не тiльки за рахунок ширини захвата жниварки i робочої швидкостi.
Рiвень життя зарубiжних робiтникiв ми пiдтримуємо, не тiльки купуючи iмпортнi комбайни, а також автомобiлi, побутову технiку, одяг, лiки тощо. Чому шановнi керiвники заводiв звузили проблему до iмпортної технiки сiльськогосподарського призначення, до комбайнiв? Складається думка, що все iнше можна iмпортувати, а зернозбиральнi комбайни — нi. Проблема не в технiцi, а у вiдсутностi державної технiчної полiтики.
Тiльки поява iмпортної технiки на внутрiшньому ринку дала змогу вiтчизняним виробникам прискорено освоїти виробництво цiлої гами сучасних грунтообробних машин. Iмпортна технiка примусила переглянути номенклатуру машин вiтчизняного виробництва i виробляти тiльки продукцiю, яку потребує споживач через ринок, а не через директивнi завдання.
Виходячи з перiодичних повiдомлень у пресi, радiо, телебаченнi, скоро нас збираються “завалити” комбайнами вiтчизнянi виробники. Хто i яких тiльки комбайнiв уже не виробляє, а скiльки ще збираються виробляти i збирати! Схоже, з комбайнами ми збираємося повторити досвiд Китаю за часiв культурної революцiї, коли чавун плавили в кожному селищі бiля кожної фанзи, а ми будемо бiля сiльської кузнi збирати комбайни. Якщо навiть такий науково-промисловий гiгант, як завод iм. Малишева, випускає комбайн “Обрiй” — жалюгідну подобу свiтових зразкiв, — то що ж казати про науковi, технiчнi, технологiчнi можливостi iнших пiдприємств?
Доцiльно окремо розглянути перспективи українського комбайнобудування. Володимир Грибанов говорить: “Можливим є щорiчне нарощування продукцiї вдвiчi. Врештi-решт, можливим буде коефiцiєнт нарощування — втричі”. Залишається незрозумілим: щоб отримати кiнцевий результат, яке саме число необхiдно помножити на 2 або 3 — 200, 300, 500? I керiвництво заводу, i спецiалiсти районiв, регiонiв розумiють, що результат за такого множення — це крапля в морi потреб.
Для того, щоб не було “битви за урожай”, а були просто жнива, Українi сьогоднi необхiдно 60 тис. нових комбайнiв типу “Лан”, “Славутич”. Як вирiшити таке складне технiчне, економiчне завдання — виробництво вiтчизняних комбайнiв не 500—1000 штук на рiк, а 5000—7000? Не буде власних комбайнiв — будемо купляти iмпортнi зерно та комбайни.
Необхiдно вiдверто сказати, що, на жаль, за десять рокiв пiдготовки до виробництва вiтчизняна промисловiсть не налагодила випуск двигунiв, гiдравлiки, пасiв, пiдшипникiв вiдповiдного технiчного рiвня, i такi вiдповiдальнi i дорогi комплектуючi доводиться купувати за кордоном. Хоча купiвля необхiдних комплектуючих сучасного рiвня — свiтова практика. Справді, хотiлося, щоб усi комплектуючi були вiтчизнянi, але...
Що стосується технiчних, технологiчних характеристик вiтчизняних зернозбиральних комбайнiв, то не варто робити заяв типу: вiтчизняна технiка за якістю не поступається зарубiжнiй i є в 5—6 разiв дешевшою. Меншу цiну вiтчизняної технiки можна пояснити двома складовими: низькою заробiтною платою та низькими амортизацiйними вiдрахуваннями на застарiле технологiчне обладнання. Iншi складовi цiноутворення сягають свiтового i дещо вищого рiвня: метал, газ, електроенергiя, паливно-мастильнi матерiали, транспортнi витрати, податки, якi не дають знизити цiну без державної пiдтримки в 5—6 разiв. Економiчнi i технiчнi закони показують, що якiсна i надiйна технiка дешевою не буває.
Вiтчизняний комбайн “Славутич” — особливо делiкатна тема, тому що це “технiчний плiд” не тогочасної виробничої доцiльностi, а “плiд” суперечки України з Росiєю, i особливо з колишнiм директором заводу “Ростсiльмаш” Ю. Пєсковим. У обопільних амбiцiях i гонорi програли обидвi сторони: Україна, яка постачала (в загальному обсязi комплектуючих до комбайнiв “Дон”) 52% вузлiв та агрегатiв, вартiсть яких сягала 19 тис. дол. на кожний комбайн, i “Ростсiльмаш”, який втратив український ринок.
Коли “Ростсiльмаш” розпочинав виробництво комбайнiв “Дон-1500”, тiльки в Українi були побудованi: Бiлоцеркiвський шинний комбiнат — освоєно виробництво пасiв; у Харковi на заводi СМД — виробництво двигунiв типу СМД-31; Кременчузі — дискiв до ходових колiс; Рiвному — тросових заготовок; Кiровоградi — агрегатiв гiдрооб’ємних трансмiсiй; на Харкiвському, Вiнницькому, Луцькому пiдшипникових заводах — виробництво нових пiдшипникiв. За даними за 1995 рiк, на українських заводах, якi виробляли комплектуючi до “Донiв” i “Нив”, працювало 36 тис. робiтникiв i iнженерiв. Необхiдно було на урядовому рiвнi домовитися про нормальний клiринг, i не було б такої гострої проблеми iз зернозбиральними комбайнами.
Необхiдно погодитися з Олександром Берманом у тому, що урядовцi на рiвнi колишніх прем’єр-мiнiстрiв мають розглядати зернозбиральний комбайн як технiчну “самодiяльнiсть” заводу на рiвнi сiвалки, а не як технiчно складну i дорогу технологiчну машину, що має бiльше 18 тис. деталей, якi потрібно не тiльки виготовити, а й зiбрати у виглядi працюючої машини вагою 12 тонн.
Проте про вiтчизнянi зернозбиральнi комбайни типу “Славутич” (коли на виставцi був усього 241 номер комбайна) говорити, що вiн на порядок перевищує “Дон”, ще рано. Якби на виставцi 2001 року був уже 2241 або 3241 номер комбайна, то i якiсть його була б кращою, i цiна нижчою. За таких темпiв випуску комбайн може технiчно i морально застарiти, не дійшовши до поля, яке на нього чекає.
Я подiляю висновок Вiктора Саєнка, що “Лан” — сучасний роботоздатний комбайн, але стверджувати, що ресурс “Лану” в 2—3 рази бiльший, нiж “Дону-1500”, надто оптимiстично. Нiхто не обробляв статистичних даних щодо ресурсу “Донiв”. Якщо “Дони” вже працюють по 10—12 рокiв, то передбачати, що “Лани” будуть працювати 20—36 рокiв — надто смiливо. За таких прогнозiв “Джон Дiри”, “Домiнатори”, “Массеї” мають працювати по 40—50 рокiв. Ресурс вiтчизняних комбайнiв тiльки прогнозується, а критерiєм iстини є практика.

Навiть якби вiтчизнянi заводи виробили цього року 1000 комбайнiв до жнив, що дуже сумнiвно, то зазначена кiлькiсть комбайнiв не вирiшує проблеми. Розгорнути виробництво вiтчизняних комбайнiв до 5000 одиниць на рiк протягом 2—3 рокiв надто складно. Разом з тим, купуючи iмпортний комбайн, сiльгоспвиробники сплачують акциз та рiзних податкiв до 35 тис. доларiв. Акциз встановлюється за рiвнозначною схемою: з цигарок, вин, комбайнiв, яких не вистачає в Українi. Свого часу було введено поняття “критичного iмпорту” — можливо, доцiльно повернутися до цiєї схеми закупки зернозбиральних комбайнiв.
Якщо ми чесно дамо вiдповiдь: чому, незважаючи на шаленi акцизи, сiльгоспвиробники, якi вирощують урожай понад 50 ц/га, купляють iмпортнi зернозбиральнi комбайни, то частково вiдповiмо на проблеми вiтчизняного комбайнобудування.
Вiтчизнянi зернозбиральнi комбайни, якщо пiдвищити їхні показники надiйностi (наробiток на вiдмову до 50—60 мотогодин), займуть свою нiшу на вiтчизняному i зарубiжних ринках. Але цього можна досягнути за стабiльного i ритмiчного виробництва, i зазначений показник надiйностi може бути досягнутий ще до випуску 1000-го комбайна.

v v v
Загальний висновок. Час розмов про розвиток вiтчизняного сiльськогосподарського машинобудування минув. Необхiдно прискореними темпами нарощувати випуск вiтчизняних тракторiв, зерно-, кормо-, бурякозбиральних комбайнiв, сiльськогосподарських машин, обладнання для первинної переробки зерна на токах, а також механiзованих мiнi-сховищ для зернових. Якiсть вiтчизняної технiки необхiдно оцiнювати реально, без перебiльшень, щоб завищеними оцiнками, якi на практицi можуть не пiдтвердитися, не пiдiрвати довiру до вiтчизняних зразкiв. Має працювати визнане правило: цiна на машину має вiдповiдати її якостi.
Суть технiчної полiтики якраз i полягає у визначеннi стратегiчних i тактичних завдань: що необхiдно в цьому роцi, наступному i на майбутнє, стабiльному виробництвi, що дасть змогу постiйно вдосконалювати новi машини.

Анатолiй Демко,
доцент НАУ

Інтерв'ю
Ранньою весною, коли раптом всі прокинулися і кинулися купувати добрива, західноукраїнським аграріям почали дзвонити від імені відомого місцевого дилера сільгоспхімії з вигідними пропозиціями на умовах передоплати. Коли товар не приходив і... Подробнее
Як ми вже писали, органічна продукція в цілому залишається досить вузькою нішею аграрного ринку. Значною мірою – через ризикованість вирощування і збуту. Однак є ніші, де органічна продукція впевнено знаходить збут, принаймні на зовнішніх... Подробнее

1
0