Не щедрий рік

Хоч жнива ще далеко, у господарствах уже підраховують зернові втрати - винні погода й брак коштів у сільгосппідприємствах. В агроформуваннях майже повсюдно проведено комплекс весняно-польових робіт. Для АПК це такий собі проміжний фініш: фахівці підбивають підсумки й прогнозують. Чергувала на цьому фініші Галина Квітка.

Обійдеться без дефіциту паляниць

Нинішній урожай може виявитися не таким щедрим, як торішній, - тоді зібрали 46 мільйонів тонн збіжжя. Але й за несприятливої ситуації зрозуміло: будемо з хлібом. Тобто восени обійдеться без дефіциту паляниць на магазинних полицях. Тож, незважаючи на зернові втрати під час зими, споживачам не варто хвилюватися.

Бо, попри очікуваний недобір озимих, який перевищить середньорічні показники, урожаю поточного року буде цілком достатньо для задоволення внутрішніх потреб країни, вважають експерти Українського клубу аграрного бізнесу.

З 8,2 мільйона гектарів озимих на зерно, за інформацією Мінагрополітики, в доброму та задовільному стані перебувають 87%, а решту оцінюють як слабкі та зріджені. Пересівати доведеться близько мільйона гектарів озимих.

Однак ці втрати не є критичними для країни. Навіть якщо справдилися б найгірші очікування й було ушкоджено посіви на 20% площ, то й тоді обійшлося б без серйозних наслідків для нашого продовольчого ринку.

Так, із урахуванням площ, які перебували в критичному стані, вал зернових прогнозується на рівні 40-45 мільйонів тонн, зазначають експерти УКАБ.

Несприятливі погодні умови найбільше позначилися на посівах озимої пшениці, виробництво якої може скоротитися на 2-2,5 мільйона тонн. Як наслідок, урожай цієї хлібної культури не перевищить 18-19 мільйонів тонн. Але й цього досить для повного забезпечення потреби внутрішнього ринку: ще близько 6 млн т пшениці залишиться, щоб продати за кордон. Загалом, експорт зерна нового врожаю може становити 18-19 мільйонів тонн проти 20 в поточному сезоні.

Песимістичний оптимізм

Звісно, в господарствах такий оптимізм експертів навряд чи поділяють, адже ушкоджені площі озимих довелося пересівати, а це додаткові немалі витрати фінансових ресурсів, яких і так обмаль. Тому аграрії здебільшого дослухалися не до порад науковців щодо того, якими культурами варто пересівати загиблу озимину й які обіцяли найбільші прибутки, а кидали в грунт те, що потребує найменших затрат.

Чому - про це розповів Віктор Береговий, який не один десяток років керує господарством у селі Пологи, що у Васильківському районі Київщини.

- На ячмінь, - каже він, - хоч і низька ціна, а його посіяли, бо культура невибаглива. Звичайно, 900 гривень за тонну... шкода за таку ціну віддавати. Вважаю, він має хоча б тисячу гривень коштувати. Але сіяли однак, бо є сівозміни, та й на ячмінь не треба затрат особливих.

Буряки цьогоріч не планували, адже чимало коштів треба витратити на ремонт бурякозбиральної техніки. Якщо її три роки не використовували, відколи цю культуру не сіяли, зрозуміло, відновити буде дуже важко. Частина спеціалістів гаража вже пішли, а буряковий комплекс - це 35 відсотків зарплати і зайнятість людей на певний період. Без цієї роботи їм довелося б щось шукати собі. Добре, хоч хтось залишився...

Тепер, кажуть, щоб виростити гектар коренеплодів, треба витратити 10-12 тисяч гривень. Але ж за транспортування буряків на завод теж платимо ми! А бензин дорогий. До того ж, на підприємстві за переробку беруть 48 відсотків звареного цукру. Таке може бути? За Союзу було 25-26. Потім стало 35. Нині - 48 відсотків! На два відсотки обдурять на забрудненості, на один - на цукристості. Насіння "накрутили" до тисячі гривень за посівну одиницю. А на гектар - однієї мало, треба хоча б 1,2. Структури, які забезпечують посівним матеріалом, своєї вигоди не упустять. А хочеш одержати добрий урожай - купуй якісне насіння. Таке, що дає великий ріст, потужні корені. Тоді можна взяти й по 700 центнерів з гектара. Дешеве насіння, щоб нічого не вродило, для чого сіяти?

Тож і виходить: затрати на гектар будуть 20 тисяч гривень. Щоб мати прибутки, треба цукор з нового врожаю реалізувати хоча б по сім гривень за кілограм.

Нещодавно його продавали й по десять. У селі є магазини, а в господарстві - цукор. То й ми могли б викинути у продаж хоча б по вісім гривень за кіло. Але потім прийде представник Держінспекції з контролю за цінами, який контролює рентабельність та торговельні накрутки, і всю різницю забере. Це неправильно. Виходить, я не можу піднімати ті ціни, які були на цукор. Нехай той цукор навіть по три гривні за кілограм потрапив на склад, не обгрунтуєш, що зберігання обійшлося по п'ять гривень за кілограм. З одного боку, - це моя продукція, а з другого - ту ціну, яку я як виробник вважаю справедливою, не маю права поставити. А спекулянт може...

Одні розмови, що подорожчав цукор. Мовляв, вигідно його виробляти. Та скільки людина того цукру їсть? Нехай два кілограми за місяць. Невідомо ще, чи буде нинішньої осені така реалізація, як торік.

Пшеницю, ячмінь, сою сіяли. Соя добре йде: по 3400 гривень за тонну. Щоправда, для неї потрібні гербіциди і вчасно зібрати. Але, вважаю, на сьогодні, це одна з найрентабельніших культур. Але й тут - нонсенс. Продаю сою по 3400 гривень, а соєвий шрот купую для корів по 4600 за тонну. Це дорого. Виходить: шрот - це моя соя, тільки вичавлена з неї олія коштує трохи не на чверть дорожче. Неправильно.

Ріпаку я не люблю. І ярої пшениці. Гречку торік не сіяв, бо була дешева. З позаминулого року залишилося чотири тонни крупи й тонн 20 зерна. Цього року гречку теж не вирощуватиму, бо всі посіють, і знову ціни не буде. Це неправильно з погляду здорового глузду, але... Чого на світовому ринку ячмінь дешевий? Бо в Україні торік уродив, і, замість трьох мільйонів тонн, наша держава може п'ять-шість мільйонів тонн ячменю відправити на експорт. А такі обсяги додаткової пропозиції обвалюють ціни навіть на світовому ринку. Всередині країни маємо те саме.

Овочі не сіємо, бо кілька років теж не було збуту: то бурячки переорювали, то моркву. А тепер, щоб вирощувати, треба тільки возити гуцулів, бо свої в огородню бригаду не підуть. Старі баби вже нездужають, молодь теж не заманиш моркву-капусту вирощувати. До того ж, овочівництво - галузь непроста, врожай треба вчасно й непошкодженим зібрати, сховати, а потім - вигідно реалізувати.

Такі ось поради роздавав перед посівною аграрій-практик. Звісно, всі вони спірні, бо грунтуються на досвіді та інтуїції. Економічно обгрунтованим керуванням могли б стати орієнтири від Міністерства агрополітики. А саме: оприлюднення сформованих балансів виробництва й споживання продукції сільського господарства. Та їх на селі чекають роками. Чіткої інформації, скільки чого країні треба, які культури цьогоріч матимуть попит і відповідну ціну, не дочекалися й цієї весни.

Прикмета: нестача грошей -
до неврожаю

Уже тепер зрозуміло, врожай'2010 зазнав суттєвих втрат від безгрошів'я господарників.

- Найбільше питання нинішніх весняно-польових робіт, - вважає начальник Полтавського обласного управління АПК Олександр Сень, - фінансування, бо посівна спиралася здебільшого лише на власні кошти аграріїв. Говорити про позики банків навіть тепер, після якихось вжитих заходів, не доводиться. Якщо кредити під 30% - значить, дешевого ресурсу немає. Господарства області до початку сівби взяли 50 мільйонів гривень. Але це дрібниці порівняно з тим, коли брали по 300-400 мільйонів на одну посівну. Тому вжиті урядом заходи мають бути спрямовані, передусім, на компенсацію кредитів.

Є ще моменти, які, на перший погляд, не печуть, але можуть викликати проблеми. Стосовно проектів землеустрою - прекрасна ідея впорядкувати систему сівозмін і таке інше. Як закон набере чинності? Розумієте, проекти землеустрою мають розробити певні організації, в тому числі інститути землеустрою, які нині "забиті" отими державними актами на землю, вони, по-моєму, не знають, скільки ще років робитимуть ті акти для населення. Реально - самі проекти, якщо заплатити за них гроші, можна зробити всім господарствам за років три-чотири, не менше. Дай Боже, щоб у ці терміни ще вкластися. Якщо, приміром, у середині серпня керівників господарств запитають, де твій проект землеустрою, - опинимося в глухому куті. Ще одне - для чого їх робити: для діла чи для того, щоб хтось заробив? Дай Боже, щоб я помилявся, але там проглядається сума в 30 тисяч гривень за тисячу гектарів. Приблизно така сума вартості цих робіт.

І треба шукати виходи з таких ситуацій, як цього року, коли доводилося пересівати культури. Нині ж сівозміну в багатьох сільгосппідприємствах, однозначно, доводилося порушувати.