Спецможливості
Новини

На Київщині в земельних питаннях знову збираються навести лад

07.06.2010
614
На Київщині в земельних питаннях знову збираються навести лад фото, ілюстрація

Дещо про псевдофермерські господарства, чиновницьке свавілля та перспективу знесення бульдозерами незаконних споруд на узбережжі Дніпра

Дещо про псевдофермерські господарства, чиновницьке свавілля та перспективу знесення бульдозерами незаконних споруд на узбережжі Дніпра

Закінчилася посівна - гаряча пора. На селі тепер на порядку денному - збирання врожаю. Підбивають підсумки весняної посівної та готуються до жнив і на Київщині.
- Якщо в цілому говорити про весняно-польові роботи, то в області вони пройшли успішно, - розповів голова Київської облдержадміністрації Анатолій Присяжнюк. - Та й озимина (майже 80% зернових) непогано перезимувала. Ми очікували інших результатів. Хоча не обійшлося й без втрат: близько 17% посівів ріпаку було пошкоджено після зими. Довелося його пересіяти або замінити іншими культурами.

Про годувальницю, яка в небезпеці
Звісно, не лише проблеми хліба прийдешнього привели мене як журналіста до приміщення Київської облдержадміністрації, щоб узяти інтерв'ю в Анатолія Присяжнюка, нещодавно призначеного на посаду голови ОДА. Говорили ми й про посівну, й про жнивну перспективу, але головною темою розмови все-таки стала земля. Адже Київщина на карті України залишається гарячою точкою земельних зловживань. Причому що ближче гектари до столиці, то більше таких порушень. Значну частину прибережної смуги Дніпра обліпили приватні хатинки. Хоча, відповідно до законодавства, такі споруди можна зводити за 100 метрів від водної артерії державного значення. Як практично протистояти цьому явищу? Можливо, так, як у Росії, - знести кілька будиночків, щоб іншим не було внадно? Чи мають намір нинішні керівники облдержадміністрації ініціювати такі жорсткі заходи? І чи не перетвориться боротьба "за справедливість" у прозаїчне: забиратимуть у одних, щоб передати іншим?
А ось іще ситуація: триває забудова територій, на яких колись працювали колгоспи й радгоспи, що забезпечували столицю сільгосппродукцією. Насамперед, ідеться про землі навколо Києва: Броварський район, Бориспільський... Тим часом, традиційна плодоовочева продукція на полиці супермаркетів прямує з інших країн (картопля - з Єгипту, яблука - з Польщі, цибуля - з Голландії тощо). Наскільки гострою є ця проблема нині для Київщини? А може, взагалі має сенс сільгоспугіддя поблизу столиці віддавати під котеджні містечка, й ні на що владі не зважати?
Отже, саме "гектарні" питання й стали наріжним каменем нашої з головою облдержадміністрації розмови.
- Справді, - каже Анатолій Присяжнюк, - земля - чи не найцінніше, що є в області. На жаль, майже 150 тисяч громадян Київщини досі не отримали земельних актів. Я саме розбираюся з цим питанням. Але одна з причин тут - недосконала структура, яка донині працює не тільки в області, а й в Україні: Держкомзем призначає самостійно керівників земельних управлінь від міста, району, області й вище, в тому числі й без погодження. Ці керівники мають працювати на людей. Водночас вони підпорядковані безпосередньо Держкомзему. Саме Держкомзем збирає заявки від людей. У них - вертикаль, за ці акти громадяни платять їм гроші. Ми хочемо скасувати таку схему. На нараді за головування Президента я порушив питання про призначення Держкомземом керівників районної ланки, обласної. І що вони повинні робити. Бо якраз дуже багато бід іде від цих керівників. Тобто треба змінити механізм призначень. Усі кандидатури потрібно узгоджувати з головою облдержадміністрації. Бо нам працювати з цими людьми, і нам наводити порядок.
Щодо питання зловживань. Справді, так сталося, що останнім часом робота деяких керівників полягала в тому, щоб виділити земельну ділянку й задовольнити чиїсь інтереси - приватні чи бізнесові. Ніхто не думав, як розвиватиметься область, куди йтимемо. Досі аграрії жили самі по собі. Тепер Президент чітко поставив перед нами завдання: виправити ситуацію, і люди мають знати, що вони захищені.
Зрозуміло, я не Бог і не цар і не зможу одноосібно повідміняти ті рішення, які видали мої попередники. Всі земельні питання вирішуватимемо правовим способом, треба буде - подаватимемо в суди. Якщо землю виділяли громадянам, і вони використали своє право на земельну ділянку, в цьому разі відміняти рішення ніхто не буде. Наших дій треба боятися людям або бізнес-структурам, які десятками, сотнями гектарів брали землю в оренду, а потім міняли цільове її призначення або просто перепродували, чи закріпили землі за собою й чекають сприятливих для себе часів. Ось такі моменти ми, разом із головами райдержадміністрацій, відстежуватимемо, аналізуватимемо і спільно з правоохоронними органами прийматимемо рішення щодо законності виділення земель чи виділення гектарів із порушенням чинного законодавства.

Про сільгоспвиробництво,
яке виявилося фальшивим,
та інвентаризацію угідь
Наскільки мені відомо, на Київщині багато питань виникає з відведенням землі нібито під фермерські господарства. Якщо поділити продукцію, яку виробляють фермерські господарства, на ті площі, які вони займають, отримаємо дуже мізерні показники.
- Так, є випадки, коли, свого часу, наближеній людині, як кажуть, куму, брату, свату, виділяли сотні гектарів в оренду й офіційно брали мізерні кошти: вони платили 1,5-2% вартості наданої землі. Якщо давали під бізнес-структури фермеру два, три, п'ять гектарів, тоді брали максимально - 10-12% орендної плати. Зрозуміло, такий підхід неправильний. Це - по-перше.
По-друге, маємо дуже багато випадків, коли чиновники виділяли землю, її використовували по три-п`ять років, не сплачуючи орендної плати. Хоча на гектарах і вирощують урожаї, але держава від цього нічого не отримує. І такі, на жаль, є моменти. Це якраз наші першочергові завдання й перші кроки, коли місцевий бюджет може одержати після таких ревізій буквально завтра додаткові фінансові ресурси. Й ті кошти можуть бути спрямовані в місцеві громади.
Тобто ви починаєте справу з інвентаризації?
- До певної міри - так.
Ревізія документів, визначення зловживань на місцевості...
- Однозначно, буде ревізія за 2009 і 2010 роки. І я вже дав команду правоохоронним органам, податковій адміністрації, щоб вони відстежили моменти, коли вирощують урожаї або ще якось експлуатують земельні ділянки, а місцева громада за це нічого не отримує.

Про палаци, господарям яких треба боятися
Значну частину узбережжя Дніпра займають приватні маєтки. Це порушення. І ви про це говорили, вже будучи головою облдержадміністрації. Адже, відповідно до законодавства, біля річок державного значення має бути прибережна смуга - принаймні 100 метрів. Як практично протистояти цьому явищу. Можливо, так, як у Росії, - знести кілька хатинок, щоб іншим не було внадно на узбережжі будуватися. Чи маєте ви намір ініціювати такі жорсткі заходи?
- Я маю намір навести порядок, і Президент акцентував якраз на цьому увагу. Думаю, буде створено комісію, куди увійдуть правоохоронні органи, і питання вирішуватимемо виключно в правовому полі. Якщо буде рішення суду про знесення або про те, що споруду зведено незаконно, діятимемо згідно з чинним законодавством.
Тобто для наведення порядку можуть бути використані бульдозери?
- Може бути.
Інколи говорять, що інвентаризацію землі проводять для того, щоб виявити незайняті ділянки. А боротьба за справедливість може перетворитися в прозаїчне: забрати в одних, щоб віддати землю іншим.
- Ви знаєте, земля і є для того, щоб її використовували. Але повірте, передусім, мають право на цю землю ті люди, які проживають у тій місцевості. Ті, хто, згідно із законом, мали право на безоплатну приватизацію та паї. Ми повинні, передусім задовольнити саме цих людей. Що стосується подальшого розподілу, там вирішуватиме місцева громада. Я проти того, щоб голова облдержадміністрації, сидячи в кабінеті, вирішував ці питання.

Про сільгоспвиробництво,
яке треба стимулювати

Повернімося до посівної та майбутніх жнив... Цікаво, як ви працюєте з банкірами? Збираєте, якось на них тиснете?
 - Знаєте, стосовно банкірів, особливо щодо надання кредитів для сільгоспвиробників, то часом і збираю, і тисну. Збираю, тому що вони розуміють: кошти дають не для того, щоб купити приватне авто або якісь інші вигоди одержати... Ми знаходимо порозуміння. У кожному конкретному випадку працюємо з якимось із банків. Я стараюся кожне звернення до мене керівників району про допомогу відпрацювати й надати її. І Президент, і я працюємо з банкірами, щоб нашим селянам було надано кредити.
На вашу думку, які напрями сільгоспвиробництва потребують державної підтримки? Саме на Київщині...
- В принципі, Київщина нічим не вирізняється з-поміж інших регіонів України. Сільське господарство в цілому потребує підтримки. Якщо минулий прем'єр заявляла про те, що відшкодовуватиме по 750 гривень за гектар посівів цукрових буряків, то цей уряд готовий відшкодовувати по тисячі. І ми знаємо, що цього року і в нас на Київщині збільшилися посіви під цією культурою, бо сільгоспвиробники відчули, що буде бюджетна допомога. Саме цей напрям потребує підтримки держави...
На жаль, той спадок, який нам дістався, не дає змоги повною мірою підтримувати селян... Бюджет цього року такий, що грошей вистачає лише на покриття захищених статей (зарплату бюджетників тощо). На розвиток дуже мало залишається. Якщо взяти по області, то в нас 96% - захищені статті: заробітна плата, електроенергія. Кошти, які залишаються, - це медицина й харчування для школярів. Треба думати, як виходити з цієї ситуації. Не чекати, як кажуть, доки манна з неба впаде. Зрозуміло, що цього не буде. Відпрацьовуватимемо всі напрями. Потрібно здійснити й економічні реформи. Ми працюємо з бізнес-елітою європейських країн, країн СНД, щоб залучити кошти під інвест-програми та муніципальні програми. Тому цей рік - рік стабілізації, і сподіваємося, що ближче до його завершення ситуація - і фінансова й економічна - поліпшиться.
Якісь програми стимулювання агросектору з обласного бюджету фінансуватимете?
- Думаю, ні. Є загальнодержавна лізингова програма, і її треба розвивати. Та й держава, коли планує статті бюджету, передбачає кошти під сільгосптехніку. Але тільки вітчизняного виробництва. Ми не купуватимемо імпортної техніки. Якщо приватна структура або якийсь керівник господарства матимуть гроші, вони можуть купувати, що вважають за потрібне. А ту сільгосптехніку, що надходитиме в рамках держпрограми під лізинг, закуповуватимемо в нашого виробника.

Про техніку, якої немає

Ви як державна особа на вітчизняному автомобілі їздите?
- Прийшовши на цю посаду, я зіткнувся з тим, що в адміністрації немає жодного автомобіля. Мої попередники довели до того. Було проблемою виїхати в регіон, щоб оперативно розглянути якусь ситуацію. Я не скаржусь, просто констатую факт.
Що стосується автомобіля нашого вітчизняного виробника, то, вибачте, в Україні я не знаю виробника надійного автомобіля, який можна оперативно використовувати для вирішення певних екстремальних питань. Це відверто. Ті машини, які збирають у нас, - корейські, китайські, російські - це не вітчизняний виробник.
Багато керівників сільгосппідприємств теж не бачать серед вітчизняної сільгосптехніки тієї надійної, ефективної, точної, комфортної, на яку варто тратитися.
- Про те й говоримо. Якщо діятиме державна програма, то підтримуватимемо вітчизняних товаровиробників, щоб була й реалізація цієї продукції, а завдяки вирученим коштам вони могли модернізувати свою техніку та виходити на світові стандарти. А якщо ми просто виділятимемо кошти й просто закуповуватимемо, тоді ніякого подальшого розвитку я не бачу. Ми однозначно повинні підтримувати вітчизняне сільгоспмашинобудування.
Ми підтримуємо вітчизняне сільгоспмашинобудування багато років: скільки грошей державних "закопали" у вітчизняний комбайн... "Лан", який будували на Кіровоградщині, в Олександрії. Тепер про нього згадують тільки в шкільних тестах з географії. І Херсонський комбайновий... Ми можемо безкінечно підтримувати вітчизняне машинобудування. Але якщо техніка виходить неякісна... А коли діє державна програма 30%-го здешевлення складної техніки, відпускні ціни на неї дивним чином одразу зростають нехай не на 30, на 20%... Я не закликаю витрачати державні кошти на імпортну сільгосптехніку, але щодо ефективності вітчизняних тракторів, особливо комбайнів, то тут є дуже велике питання.
- Я погоджуюся з вами, бо справді є велике питання, і є така приказка: скупий платить двічі. Тож, купуючи дешеву техніку, ми потім вкладаємо більше в її ремонти. Маємо втрати під час збирання врожаю. Але якщо ми прицінюватимемося тільки до європейської техніки, і все закуповуватимемо та імпортуватимемо в державу, тоді виходу в нас не буде. А нам треба й про своє піклуватися: модернізувати машинобудівні потужності. Нині багато таких підприємств уже приватні. Думаю, ці структури дуже зацікавлені в тому, щоб випускати надійну техніку, яка відповідала б європейським стандартам. Впевнений, воно так і буде.

Про кріп із-за кордону та м'ясо, яке доводиться шукати

Чи купуєте ви харчі, сільгосппродукцію іноземного виробництва. Що саме й чому?
- Купую. Хоча для мене це було дивним. Бо до того, як переїхати до Києва, я жив у Криму. І дивувався, чому кріп, персик, яблуко треба завозити з Туреччини. Така сама ситуація і в Києві.
Тобто не тільки до столиці овочі-фрукти масово завозять із-за кордону?
- І в Крим теж літаками завозять петрушку-кріп. Це свідчить про те, що наші люди розучилися працювати. Хоча є земля, й не потрібні для цього десятки гектарів. Якщо маєш свій пай, можна вирощувати, починаючи від петрушки, кропу, редиски, помідорів, огірків для себе, а решту - продавати на ринок. Я як керівник маю створити умови, щоб господарі вирощену продукцію могли продати. Так, нині, якщо фермер вирощує певну продукцію у великій кількості, одразу виникає питання - де зберігати. Це, мабуть, один із тих чинників, що стримує виробництво. І найвагоміша причина того, чому на ринок своєчасно не постачають у достатній кількості вітчизняної продукції. А погодні й кліматичні умови Туреччини та інших країн дають можливість вирощувати цю продукцію цілий рік.
Я прихильник українських продуктів. До того ж, однозначно - наші овочі та фрукти смачніші. В сезон тільки їх і беру, у міжсезоння доводиться купувати імпортне.
А, скажімо, м'ясо якого підприємства їсте чи молоко?
- Молоко купую тільки в магазинах. Слава Богу, на Київщині є достатньо сучасних підприємств, які виготовляють молочні продукти не гірші за імпортні. Щодо м'ясних продуктів - стараюся шукати на ринку тих людей, які вирощують і мають можливість продавати домашнє м'ясо.
Чим керуєтеся, коли вибираєте, приміром, молочну продукцію?
- Я не вибираю: буде це Яготин чи "Простоквашино".
А чим керуєтеся у виборі товару? Не ціною ж...
- Ні, це не та ціна - гривня різниці, однозначно, не за ціною вибираю.
Певне, ви зважаєте на якість. Як ви визначаєте, яка продукція якісніша?
- Я вважаю так: якщо товар продають у магазині, а вироблено його на заводі, то там здійснюють належний контроль, і цей продукт якісний. Передусім, звертаю увагу, чи є торгова марка і чи це біопродукт.
Ви вірите етикеткам?!
- Так, вірю. Ми не можемо не вірити. Якщо житимемо за принципом, що все підробляють, то це буде неправильно. З нічого нічого не зробиш. Дива не буває. Із води молока не зробиш, до того ж, молока якісного... На сучасних заводах працює комп'ютерна програма, в яку людина не може втрутитися, щоб продукт виходив неякісний. Я в це вірю. Якщо не вірити - як жити. Заходжу в магазин, вибираю марку. Якщо це біопродукт, - його й беру.

Про манну, яка з неба не впаде

Раніше довкола Києва було багато колгоспів, радгоспів, які забезпечували столицю сільгосппродукцією. Ці землі пішли на приватизацію тощо. Тепер про людей, які одержали землю. Скажімо, якщо людина свій пай під Києвом поділила на частинки, продала й відчула смак великих (незароблених) грошей, то її вже ніколи не заставиш працювати на цій землі. Багато земель не обробляють - стоїть табличка "Приватна власність"... Чи можливі відновлення чи вилучення землі, яку роками не обробляють, у державну власність або створення господарств, які забезпечували б сільгосппродукцією столицю? Чи, навпаки, навколо Києва варто будувати котеджні містечка, бо таке використання землі доцільніше й прибутковіше. А завозити картоплю з Єгипту чи Голландії?
- У нас достатньо землі в області для того, щоб забезпечити себе продуктами. На жаль, справді, так сталося останнім часом, що чимало людей перестали працювати. Але життя заставить їх, тому що манна з неба не впаде, і ніхто за них нічого не робитиме. Звісно, під Києвом масово вирощувати картоплю й буряки з погляду бізнесу - не цікаво та й не рентабельно. Звичайно, громадяни свій пай використають так, як вони захочуть. Але ще раз кажу: в області достатньо землі для того, щоб ми збільшували посіви та засаджували тими культурами, які потрібні киянам, і за що люди зможуть заробляти гроші.
Я працюю недавно, але до мене приходять інвестори, які цікавляться землею не під Києвом. А взагалі землею, щоб вирощувати буряки, інші овочі чи фрукти або щоб побудувати сучасні сховища, холодильні камери й забезпечувати населення продукцією не тільки під час сезону, а й у період міжсезоння. Ці проекти ми приймаємо, аналізуємо, і, я сподіваюся, що в найближчий час ми підемо цим шляхом. Бо добре, якщо людина під Києвом отримала цей пай, і земля дорога. А коли він у людини за 100 кілометрів від столиці, й громадянин не знає, що з ним робити: коштів немає, колгоспу немає, район не цікавиться. Тоді такий інвестор повинен укласти договори з цими людьми, використовувати їхню землю, вирощувати врожаї, і люди одержуватимуть дивіденди за землю, яку вони мають. Ми підемо цим шляхом.
Де можуть з'явитися такі сховища для зберігання овочів-фруктів. Чи це поки що комерційна таємниця?
- Ніякої таємниці - тривають переговори. Вже була компанія зі Швеції, німецькі компанії ... Ми створюємо робочі групи й визначатимемося. Інвестор вибиратиме, де будувати таке сховище. По-перше, мають бути електромережа, газ і під'їзні шляхи, бо тепер кожен рахує гроші.
Йдеться про оренду площ чи викуп?
- Чому викуп? Усе залежить від господаря: він може й продати, і укласти договір про передачу в користування та отримувати дивіденди. Мабуть, нині це найоптимальніший шлях.
У суспільстві роками точаться дискусії про припустимість чи неприпустимість купівлі-продажу товарних земель сільгосппризначення. В країні діє мораторій на купівлю-продаж землі до 2012 року. Ваше ставлення до цього?
- Все-таки більшість схиляється до того, щоб землю можна було продавати. Все залежить від людини: якщо людина одержала землю і вона не має коштів і не може її використовувати, скажіть, будь ласка, ми обманюємо один одного. Людину ми не можемо змусити працювати. Чи, може, вона й хоче, але в неї немає коштів і немає сил. У неї два шляхи: або віддати у користування, або продати й виручені гроші, можливо, вкласти у зведення будинку чи організувати якийсь бізнес. Людина має своє право використати. А яким шляхом підемо - час покаже.
Спілкувалася
Галина Квітка

Інтерв'ю
Олексій Сергієнко
«Треба багато вчитися, щоб знати хоч трохи». Цим відомим висловом французького правника, письменника і політичного мислителя Шарля Луї Монтеск’є можна описати діяльність українського експерта з агротехнологічних питань консалтингової... Подробнее
Заріпов Андрій
Несприятливі погодні умови часто спричинюють втрату частини врожаю.  Але аграрії можуть зберегти фінансову стабільність  за допомогою агрострахування. 

1
0