М’ясне скотарство — галузь прибуткова, якщо...

М’ясне скотарство — галузь прибуткова, якщо...

Співробітниками лабораторії економіки Інституту м’ясного скотарства УААН встановлено: за останні 10 років темпи зростання цін на матеріально-технічні ресурси, використані галуззю, були у 6 разів більшими порівняно з цінами на живу масу великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності. Внаслідок цього високі затрати на вирощування м’ясної худоби окупилися виручкою від реалізації на 68%. Збитковість м’ясної худоби у переважній більшості спеціалізованих сільськогосподарських формувань спричинила зменшення чисельності поголів’я тварин. Однак, як засвідчує досвід роботи сільськогосподарського приватного підприємства “Абердин” Рокитнівського району Рівненської області, товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Ангус” Шполянського району Черкаської області, навіть у нинішніх складних соціально-економічних умовах м’ясне скотарство може бути прибутковою галуззю, якщо раціонально використовувати землю, корми, худобу, недорогі приміщення, енергетичні ресурси і цінувати працю людей.

Організації нової справи
передує економічний розрахунок
Нинішнього директора товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми “Ангус” Петра Миколайовича Люльку знають як старанного зоотехніка у Шполянському районі, де він керував міжгосподарським підприємством з відгодівлі великої рогатої худоби. Коли у 1992 р. міжгосподарське підприємство розпаювали (а також до нього, крім 900 га угідь, відійшли приміщення ферми с. Межигірки і 147 корів), то перед досвідченим керівником постало непросте питання: що робити з низькопродуктивним стадом худоби? Продовжувати доїти і доставляти молоко на відстань 22 км на приймальний пункт, тобто і надалі примножувати збитки? Крім того, доярки вдень із свічкою не знайдеш. Та й корівники мають такий поважний вік, що на них і амортизація вже не нараховується... Однак без худоби не обійдешся: земля потребує органічних добрив, а мінеральних немає за що купити.
Як вийти із скрутного становища —про це Петро Миколайович Люлька довго не роздумував. Він вирішив зайнятися розведенням м’ясної худоби, оскільки про неї знав не з чуток. Він неодноразово бував раніше у багатьох господарствах, які спеціалізувалися на виробництві яловичини, одержаної від тварин м’ясних порід. Придивлявся до технології утримання худоби, вивчав систему кормовиробництва, організації та оплати праці. І що більше знайомився з гірким досвідом господарювання, то більше йому не подобалися тамтешні порядки. Гнітюче вражали своєю монументальністю споруджені за державний кошт капітальні приміщення для утримання м’ясної худоби. За рахунок бетону одна лише амортизація “тягнула” до 100 грн з розрахунку на 1 ц приросту живої маси. Не сприймав Люлька також і те, що між фермою і полем снували трактори з причепами та автомобілі, навантажені зеленою масою. Він зрозумів, що так хазяйнувати не можна, інакше в умовах ринку і державна допомога не врятує від банкрутства. Разом з тим, спеціаліст порівнював, що вигідніше: зайняти площі землі з родючими чорноземами кормовими культурами чи зерновими і зернобобовими? Ціни на пшеницю, ячмінь та горох високі, а на яловичину — мізерні. Та й хіба розумно, що худоба споживатиме продовольче зерно у подрібненому вигляді, а люди будуть відчувати скруту із хлібом? У цих нелегких міркуваннях Петро Люлька дійшов згоди зі своїм внутрішнім світом людини — хлібороба з діда-прадіда. Він вирішив, що худоба буде випасатися на природних луках. Невдовзі на малоцінних крутосхилах було розміщено багаторічні трави: конюшину з вівсяницею лучною. З першого укосу взяли сіно, другий віддали під випас. У разі посушливого літа виручають пасовища райграсу.
Лише після того, як на непридатній під посів пшениці і ячменю 105-гектарній площі забуяла трава, зоотехнік Люлька в котрий раз поїхав уже не на оглядини м’ясної худоби абердин-ангуської породи на околицю міста Переяслава-Хмельницького, що Підварками звуть у народі, а з наміром купити її. З 20 чистопородних телиць та одного бугая-плідника (16 з них тодішні керівники Головного селекційного центру передали в тимчасову оренду через відсутність коштів у покупця) і почалося створення племінної ферми в селі Межигірці.
Аналогічним способом організовувався племінний репродуктор абердин-ангуської породи в с. Томашгород Рокитнівського району Рівненської області. Нинішній голова сільськогосподарського приватного підприємства “Абердин” Віктор Анатолійович Рудницький вважає, що їхні природно-економічні умови створені лише для розведення м’ясної худоби. Наприклад, із 5102 га сільськогосподарських угідь, переданих 337 власниками землі в оренду Віктору Анатолійовичу, 4362,1 га зайнято луками і сіяними пасовищами. Останні, як свідчать багатоваріантні розрахунки науковців лабораторії економіки Інституту м’ясного скотарства УААН, можуть бути найефективніше використані лише м’ясною худобою. Тому й незрозумілою є позиція тих нових землевласників Рокитнівського району, що, маючи у своєму володінні значні площі природних луків і пасовищ, не використовують їх для виробництва прибуткової яловичини, оскільки там і молоко нерентабельне.
Витрати менші за виручку
У 2000 році кожний із 1027 ц проданої живої маси великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності обійшовся СПП “Абердин” у 220, а приніс виручки на суму 294 грн. Прибутку одержано 76 тис. грн.
За рахунок перевищення виручки над собівартістю на 45,27 грн в касу ТОВ агрофірми “Ангус” надійшло 23 тис. грн прибутку.
Прибуток у м’ясному скотарстві, як і в будь-якій іншій галузі, залежить від двох факторів: рівня затрат і виручки. Вплив на ціну кожного окремо взятого виробника досить обмежений. Він може заправити вищу ціну за свій товар за умови, якщо останній має кращі якості порівняно з аналогічною продукцією конкурентів. Проте в період низької платоспроможності переважної більшості населення України більшим попитом користується дешева яловичина. Тому, щоб не допустити збитковості галузі, необхідно насамперед задіяти наявні резерви, які вона має, для зниження затрат при вирощуванні м’ясної худоби. Йдеться насамперед про уникнення чи зведення до мінімуму тих затрат, без яких можна обійтися при розведенні м’ясної худоби. Наочно це можна проілюструвати на прикладі СПП “Абердин” і ТОВ “Ангус”.
Аналізуючи дані, наведені у таблиці 1, неважко підрахувати, що зниження собівартості одного центнера живої маси у ТОВ “Ангус” на 66,94 грн досягнуто внаслідок зменшення витрат на паливно-мастильні матеріали, транспорт, амортизацію основних засобів, управління виробництвом і корми.
Справді, у ТОВ “Ангус” на фермі замість тракторів і автомобілів використовують гужовий транспорт, худобу утримують у пристосованих приміщеннях, що заощаджує значні кошти. Витрати з організації і управління галуззю зменшуються поєднанням окремих посад або використанням спеціалістів лише у необхідні для виробництва дні. Наприклад, згідно з контрактом ветпрацівник і зоотехнік зайняті роботою на місяць по 10 днів. Завідувач ферми, технік-осіменатор працюють лише у зимовий період. Влітку керівник ферми одержує заробітну плату за ті дні, в які виконує необхідну роботу (зважує худобу і складає звіт). В інші дні він відпускає паливно-мастильні матеріали і одночасно виконує обов’язки заступника директора з господарської частини.
Аналогічне поєднання професій запроваджено в СПП “Абердин”.
Характерно, що у ТОВ агрофірми “Ангус” у структурі витрат на корми (за поживністю) концентрати становлять 3,5%. Узимку і навесні тип годівлі тільних корів з телятами, бугаїв-плідників і ремонтних телиць (інших груп тварин немає) — силосно-сінний, влітку — пасовищний. Тому усереднена собівартість одного центнера згодованих кормових одиниць за останні 3 роки дорівнювала 9,17 грн. На 2,1 грн цей показник вищий у СПП “Абердин”, оскільки в останньому займаються відгодівлею худоби. Однак на томашгородській, порівняно з межигірською фермою, витрати кормів на 1 ц приросту живої маси нижчі на 1,98 ц к. од. Тому затрати кормів у грошовому виразі на одиницю продукції, виробленої в обох формуваннях, суттєво не відрізняються.
Зменшення витрат ресурсів призводить до підвищення рівня їх віддачі. Так, незважаючи на те, що з розрахунку на 1 ц проданої живої маси одержано прибутку на 63,5% більше у СПП “Абердин”, порівняно з ТОВ агрофірми “Ангус”, в останньому ресурсовіддача вища. Наприклад, там на 1 грн затрат на амортизацію припадає більше прибутку в 1,96, паливно-мастильні матеріали, транспортні і накладні витрати — у 2,24 раза (табл. 2).
На трудових ресурсах
не економлять
Бажаючих обслуговувати м’ясну худобу на томашгородській і межигірській фермах шукати не доводиться. Зайнятих роботою працівників (норма навантаження на одного скотаря — 120—150 голів залежно від статево-вікової групи тварин) достатньо. Вони справді дорожать своїм робочим місцем: справно і своєчасно виконують свої обов’язки. Працівники ферми два рази на місяць приносять у сім’ю аванс і зарплату, які разом дорівнюють 130—170 грн, що, безперечно, небагато при нинішньому рівні цін на товари широкого вжитку. Це добре розуміють керівники Віталій Анатолійович Рудницький і Петро Миколайович Люлька. Однак за нинішніх низьких цін на живу масу великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності, які, до речі, не диференційовані залежно від вмісту у м’ясі білка, збільшити розцінки на 1 ц приросту продукції з 8,5 грн хоча б до 12 грн немає змоги, інакше буде “з’їдена” левова частка тієї скромної суми прибутку, що одержують від реалізації продукції. Тоді нічим буде “латати дірки”, які час від часу виникають у процесі виробництва. У зв’язку з цим взято курс на зниження собівартості продукції. Проводяться агротехнічні заходи щодо підвищення врожайності пасовищ. Унаслідок розширення площ під посіви кукурудзи і утримання на них худоби передбачається пасовищний період подовжити з 220 до 250—260 днів. З метою максимального зниження транспортних витрат, а, відповідно, і паливно-мастильних матеріалів площі кормових культур будуть наближені до місця утримання худоби. Шляхом проведення своєчасної диспансеризації маточного поголів’я, стимуляції відтворної функції корів і телиць, урізноманітнення їх живлення передбачено збільшити вихід телят та їх збереження.
Підвищенню ефективності використання ресурсів галузі буде сприяти розроблювана нині співробітниками лабораторії економіки нашого інституту нова система оплати праці, залежна не лише від кількості одержаної продукції, але й від її собівартості та прибутку. Нині керівники підприємств прагнуть полегшити фінансовий стан сімей тих, хто своєю працею примножує частку приватної власності. Серед форм підтримки добре зарекомендували себе гаряче харчування за доступними цінами (70—90 коп. за обід із 3-х страв), забезпечення товарами повсякденного попиту без торгової надбавки. Це заощаджує кошти із сімейного бюджету приблизно на 14—16%.
Щодня надходять “живі гроші”
Будемо відвертими, коли скажемо: однією з причин повільного нарощування чисельності м’ясної худоби є побоювання багатьох керівників і спеціалістів, що на початку створення галузі доведеться протягом тривалого часу лише вкладати кошти, а виручки від реалізації надремонтного молодняку можна дочекатися не раніше, ніж через півтора року. Справді, в умовах фінансової скрути, коли відсутні кошти для поповнення обігових засобів, більшість господарств віддає перевагу розведенню молочної худоби. Від реалізації її основної продукції — молока — щоденно надходять “живі гроші”. Тому, якщо ви знаєте, де будете продавати продукцію, в яких обсягах і за якою ціною, хоча б приблизно, співставите затрати з виручкою і зробите висновок про те, що вам буде вигідно розводити м’ясну худобу, — створюйте для цього необхідну виробничу базу. Формуйте стадо корів м’ясного напряму продуктивності паруванням низькопродуктивного маточного поголів’я молочних тварин бугаями м’ясних порід або закуповуйте чистопорідних м’ясних телиць, якщо бажаєте мати племінну ферму. Створюйте пасовища, споруджуйте легкі недорогі навіси, добирайте досвідчених скотарів. При цьому думайте про організацію галузі, яка б поєднувалася з розведенням м’ясної худоби та давала б вам кошти для задоволення щоденних виробничих потреб. Наприклад, у ТОВ агрофірми “Ангус” джерелами щоденного надходження виручки є продаж ранньої і пізньої городини: зеленої цибулі, кабачків, перцю, моркви, помідорів, огірків, капусти у свіжому і переробленому вигляді. Крім того, там вирощують на пух, перо і м’ясо півтори тисячі голів гусей білої горківської породи. Від продукції однієї гуски в середньому мають близько 70 гривень виручки.
У приватному сільськогосподарському підприємстві “Абердин” статтею щоденного доходу є постачання м’яса яловичини для харчування учнів навколишніх шкіл, а також відвідувачів власного кафе-бару з однойменною назвою. Надходять кошти також від розпилювання ділової деревини та продажу дощок.
Поєднання м’ясного скотарства з іншими галузями чи підсобними промислами залежить від природно-кліматичних умов, у яких знаходиться господарство, традицій місцевого населення та уподобань власника худоби і землі. Головне — не допустити антагонізму між галузями в питаннях споживання певного виду кормів. Наприклад, у межах одного формування, окрім м’ясної худоби, недоцільно масово розводити овець чи коней, оскільки названі види тварин будуть конкурувати між собою за пасовища. Зате можна вирощувати птицю, свиней, а також молочну худобу на окремій фермі.
Збережемо генофонд порід
Науково-виробничими дослідами встановлено: кількісні та якісні параметри продуктивних і м’ясних якостей м’ясної худоби на 25—30% залежать від породи. У зв’язку з цим учені-селекціонери і практики, окрім створення належних умов годівлі та утримання худоби, завжди надавали важливе значення зміцненню племінної бази. Проте за останні три роки чисельність племінної худоби м’ясного напряму продуктивності зменшилась з 15,9 до 12,3 тис. голів (22,6%). Основною причиною поступового збіднення племінної бази м’ясного скотарства є невигідність вирощування худоби з високими генетичними задатками, оскільки через неплатоспроможність переважної більшості покупців її продавці змушені збувати значну кількість поголів’я для забою на м’ясо за низькими цінами, що призводить до збитковості.
Існуюча останніми роками фінансова підтримка племінних господарств, які виграли конкурс, виділена з видатків Державного бюджету на виконання програми селекції у тваринництві і птахівництві на здешевлення племінної продукції, є недостатньою. Тому щороку чисельність стада племінних м’ясних корів зменшується на 2—2,5 тис. голів. Наразі обстановка із збереженням м’ясної худоби загострюється через те, що колишні КСП заборгували селянам близько 2 млрд грн. Борги із вказаної суми зарплати жодним нормативним актом не врегульовано. Відтак проблематичним видається збереження цілісності майнового фонду. Підтвердженням того є чимало випадків, наприклад, у Полтавській, Вінницькій областях, коли власники майнових сертифікатів, відчуваючи скруту з грішми, воліють одержати частку майнового паю натурою або готівкою. Аналогічна ситуація може статися у переважній більшості сільськогосподарських формувань, які розводять м’ясну худобу, оскільки вони неплатоспроможні. У такому разі під загрозою збуту може опинитися племінна худоба м’ясних порід, яка обійшлася державі і колишнім КСП приблизно в 160 млн грн (82—85 млн грн із вказаної суми капітальних вкладень держави витрачено на закупівлю племінних ресурсів імпортних порід, проведення наукових досліджень та перепідготовку кадрів галузі м’ясного скотарства за останні 25 років).
Таким чином, частка державного майна у виробничій базі галузі становить 51—53%. Тому, на нашу думку, племінні ресурси не повинні підлягати розпаюванню на підставі статті Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” і статті 5 параграфу 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” (внесення змін до Закону від 10.11.1994 р. №666/94) та Постанови Верховної Ради України від 10.07.1996 р. №291/96 ВР “Про порядок введення в дію Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі”. На стан розвитку племінної бази доцільно ефективніше впливати і фінансовими методами. Йдеться насамперед про посилення відповідальності сільськогосподарських формувань, які використовують кошти Державного бюджету на виконання державної програми селекції у тваринництві із збереження племінної худоби. З цією метою в укладених угодах між Мінагрополітики України та племінними господарствами доцільно розширити обов’язки останніх. Зокрема власник племінної худоби не має права передавати, обмінювати чи вилучати її із стада через інші причини без дозволу на те районних державних племінних інспекцій. У разі вибуття корови із стада через неплідність, буйний норов, травматичні пошкодження, загибель унаслідок ураження інфекційною хворобою репродуктор племінної худоби повинен її місце заповнити первісткою за рахунок власних коштів. Якщо допущено зменшення чисельності поголів’я племінної худоби, то її власник, який одержав державні кошти для збереження генофондних стад або здешевлення племінної продукції, несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Г. Шкурин, директор,
П. Шаран, завлаб економіки,
Інститут м’ясного скотарства УААН