Мрії збуваються
Якщо ви коли-небудь будете на Чернігівщині, неподалік Бахмача, то заїдьте в с. Піски до ПСП “Пісківське”. Там побачите, що до корови як до священної істоти, ставляться не тільки в Ідії. З 2000 року господарство очолив Валерій Петрович Калоша — будівельник за освітою та великий мрійник у душі. Але в досягненні результату бути тільки мрійником недостатньо — у нього було велике бажання мати розвинене молочне скотарство на 300 корів, від яких за 2000 рік надоїли аж по 1291 кг молока.
У стані крайнього занепаду перебувала племінна робота із створення української червоно-рябої породи, яка була започаткована ще в 1978 році. На першому етапі всі зусилля спрямували на врятування ще не втраченого генетичного потенціалу поголів’я, який напрацьовувався десятиліттями. Колектив, який згуртував Валерій Петрович, працював важко і наполегливо.
Минуло чотири роки. То ж чи збулася мрія? Нині господарство має статус племзаводу з відтворення української червоно-рябої породи. Кожна з 550 корів дає за рік майже по 6000 кг молока. Серед основних переваг цієї породи не тільки висока продуктивність, а й надзвичайно висока стійкість проти багатьох захворювань притаманних іншим породам. Доказом може слугувати те, що в господарстві зовсім немає захворювань, на туберкульоз та лейкоз ВРХ.
Та просто надоювати багато молока тваринникам було замало, в “Пісківському” з листопада 2004 року почали одержувати молоко найвищої якості, господарство придбало доїльний зал-красень “Паралель” 2х12 у фірми “ВестфаліяСьордж Україна”, який оснащено системою управління стада DAIRY PLAN. Це дало змогу не тільки керувати процесом доїння, а й поставити на контроль стан здоров’я тварин та поліпшити облік руху поголів’я. Реконструкція корівників під безприв’язне утримання корів зменшила кількість ручної праці, адже видалення гною дельтаскреперами та годівля з кормового столу потребує мінімальних затрат праці. Як наслідок — зниження собівартості молока.
Прочитавши викладене вище, мимоволі сладається враження, що у цього господарства взагалі немає проблем. Звісно, проблеми є, і їх чимало, але цей колектив має чітко відпрацьований механізм їх подолання. Перехід на безприв’язне утримання та доїння в доїльному залі — також потужний крок до їх вирішення та стимул для втілення в життя нових мрій. І коли сьогодні я чую від Валерія Петровича, що продавати нетелей — це вчорашній день для племінного підприємства, а непогано було б реалізовувати ембріони, то вже знаю: це не просто висловлена думка, це старт нової мрії, яка неодмінно стане реальністю.
В. Дейнека