Спецможливості
Статті

Мрії збуваються

05.06.2008
943
Мрії збуваються фото, ілюстрація
У попередніх номерах “Пропозиції” неодноразово публікувалися матеріали про молочні галузі Німеччини, Голландії та інших країн з потужно розвиненим молочним скотарством. Після виходу їх з друку в багатьох виникло закономірне питання: “Чому в них усе так добре, а в нас усе так погано?” Дехто говорив: “Їхні корови дають по 40 кг молока за день…” Дехто навіть закупив таких корів, та вже через рік “імпортні молочні фабрики”, відповідно до вітчизняних традицій, давали по 7–10 кг молока на день, а деякі з них навіть устигли порадувати споживача у вигляді продукції м’ясопереробних підприємств. Дехто запевняв, що вся проблема в повноцінності годівлі. Після чого було закуплено іноземні премікси, якими балансували раціони в тих самих традиціях і, на жаль, здебільшого одержали результат, аналогічний попередньому. А корівок і далі відправляли впливати на паритет цін на ринку яловичини. На мою думку, такі результати господарювання є наслідком непрофесійного підходу до молочного скотарства, адже не відсутність коштів призвела до таких “досягнень” у цих господарствах, а навпаки, — однобокий та некваліфікований підхід у використанні передового досвіду. Цього разу я хочу розповісти про господарство, яке пішло своїм, окремо визначеним шляхом — науково обгрунтованим та прив’язаним до реального життя. Мова піде про підприємство, яке чотири роки тому було схоже на більшість учорашніх колгоспів та радгоспів, що й нині неспроможні піднятися з колін.

Якщо ви коли-небудь будете на Чернігівщині, неподалік Бахмача, то заїдьте в с. Піски до ПСП “Пісківське”. Там побачите, що до корови як до священної істоти,  ставляться не тільки в Ідії. З 2000 року господарство очолив Валерій Петрович Калоша — будівельник за освітою та великий мрійник у душі. Але в досягненні результату бути тільки мрійником недостатньо — у нього було велике бажання мати розвинене молочне скотарство на 300 корів, від яких за 2000 рік надоїли аж по 1291 кг молока.


 У стані крайнього занепаду перебувала племінна робота із створення української червоно-рябої породи, яка була започаткована ще в 1978 році. На першому етапі всі зусилля спрямували на врятування ще не втраченого генетичного потенціалу поголів’я, який напрацьовувався десятиліттями. Колектив, який згуртував Валерій Петрович, працював важко і наполегливо.
Минуло чотири роки. То ж чи збулася мрія? Нині господарство має статус племзаводу з відтворення української червоно-рябої породи. Кожна з 550 корів дає за рік майже по 6000 кг молока. Серед основних переваг цієї породи не тільки висока продуктивність, а й надзвичайно висока стійкість проти багатьох захворювань притаманних іншим породам. Доказом може слугувати те, що  в господарстві зовсім немає захворювань, на туберкульоз та лейкоз ВРХ.
Та просто надоювати багато молока тваринникам було замало, в “Пісківському” з листопада 2004 року почали одержувати молоко найвищої якості, господарство придбало доїльний зал-красень “Паралель” 2х12 у фірми “ВестфаліяСьордж Україна”, який оснащено системою управління стада DAIRY PLAN. Це дало змогу не тільки керувати  процесом доїння,  а й поставити на контроль стан здоров’я тварин та поліпшити облік руху поголів’я. Реконструкція корівників під безприв’язне утримання корів зменшила кількість ручної праці, адже видалення гною дельтаскреперами та годівля з кормового столу потребує мінімальних затрат праці. Як наслідок — зниження собівартості молока.
Прочитавши викладене вище, мимоволі сладається враження, що у цього господарства взагалі немає проблем. Звісно, проблеми є, і їх чимало, але цей колектив має чітко відпрацьований механізм їх подолання. Перехід на безприв’язне утримання та доїння в доїльному залі  — також потужний крок до їх вирішення та стимул для втілення в життя нових мрій. І коли сьогодні я чую від Валерія Петровича, що продавати нетелей — це вчорашній день для племінного підприємства, а непогано було б реалізовувати ембріони, то вже знаю: це не просто висловлена думка, це старт нової мрії, яка неодмінно стане реальністю.


В. Дейнека

Інтерв'ю
 Стручков
В Україні практично відсутнє власне виробництво ЗЗР. Попит на цю продукцію задовольняється завдяки імпорту. Економічна криза спричинила збільшення фальсифікату засобів захисту рослин. 
Наскільки важливо дбати про якість зерна? Що таке нотифікації і чому їх варто боятися Україні? Які хвороби зернових є загрозою для іміджу української сільгосппродкції propozitsiya.com розповів 

1
0