Монбельярдська порода
Монбельярдську породу вивели у Франції способом схрещування місцевої червоної ельзаської породи зі швейцарськими сименталами, застосовуючи спрямований відбір і добір в умовах поліпшеної годівлі помісних тварин. Нині монбельярд – найбільш молочна лінія сименталів — є другою за чисельністю французького породою і представлена у 50 країнах світу.
Монбельярдську породу вивели у Франції способом схрещування місцевої червоної ельзаської породи зі швейцарськими сименталами, застосовуючи спрямований відбір і добір в умовах поліпшеної годівлі помісних тварин. Нині монбельярд – найбільш молочна лінія сименталів — є другою за чисельністю французького породою і представлена у 50 країнах світу.
Офіційно її визнали 1883 року на Всесвітній сільськогосподарській виставці в Парижі. Тоді ж була започаткована й перша племінна книга монбельярдської породи. Порода поширена в більшості районів Франції. Наразі загальна чисельність поголів’я корів становить майже 700 тис. голів, з яких у 383 тис. здійснюють контроль молочної продуктивності. Висока молочна продуктивність у монбельярдів добре поєднується із задовільними м’ясними якостями. Середня жива маса туші молодняку у віці 18–20 місяців сягає 330–350 кг, туші корів — 370–395 кг. Жива маса монбельярдських бугаїв коливається в межах 900–1200 кг, дорослих корів — 650–750 кг. Висота в холці у бугаїв — 144–150 см, корів — 135–140 см.
Монбельярди, як і симентали, — це великі тварини з міцним кістяком і добре розвиненою дихальною, кровоносною, опорно-руховою та іншими системами організму, що забезпечує їм досить тривалий термін виробничого використання за різних умов утримання (за твердженням французьких спеціалістів, продуктивний період триває 14–15 років. — Прим. ред.). Корови монбельярдської породи мають широкі груди, пряму й довгу мускулисту спину і задню частину тулуба, масивний скелет із міцними суглобами та хорошою поставою кінцівок. Вим’я, зазвичай, чашоподібне, добре розвинене й міцно прикріплене з правильно поставленими помірної величини дійками. Масть у монбельярдів — від суцільної червоної до червоно-рябої, при цьому голова, ноги й низ живота обов’язково білі. Для породи властива полімастія, вона часто проявляється і в разі схрещування.
Селекцію з удосконалення монбельярдів у Франції багато років здійснювали в напрямі поліпшення якості молока, тож вона тісно була пов’язана з виробництвом високоякісних місцевих сирів (грюпер, конте, ементаль). Монбельярди як молочного, так і м’ясного напрямів продуктивністі повністю відповідали економічним вимогам виробників і переробників. За відтворною здатністю вони не поступаються іншим молочним породам. Середній вік першого отелення корів — 28–32 місяці за середньої тривалості тільності 289 і міжотельнояго періоду — 389 днів. Важкі отелення у них спостерігаються рідше, ніж у сименталів.
Про високу акліматизаційну здатність тварин монбельярдської породи свідчить регулярний експорт їх у Центральну й Північну Африку, країни середнього Сходу та Латинської Америки, де вони добре витримують спекотний і посушливий клімат та легко пристосовуються до місцевих умов утримання й годівлі, а також у Північну Америку та Канаду. Із країн Європи, окрім Франції, монбельярдів розводять у Німеччині, Голландії, Чехії та Ірландії, де вони добре зарекомендували себе. Загалом вона представлена в 50 країнах в усіх кліматичних зонах.
В Україну в 1972–1976 рр. із Франції було завезено 49 бугаїв і 191 телицю монбельярдської породи. Тварин розмістили в племзаводах “Тростянець” Чернігівської області та “Старий Коврай” Черкаської області. Завезені монбельярди легко акліматизувалися, поводилися спокійніше, ніж симентали, добре використовували пасовища. За живою масою в усі вікові періоди чистопородні монбельярдські бугайці й телички не поступалися своїм симентальським ровесникам. За дворазового доїння монбельярдські корови під час першої лактації надоями перевершували первісток симентальської породи на 397–894 кг молока й кількістю молочного жиру на 16–18 кг. Крім того, вони вирізнялися стійкою лактацією, тоді як їхні симентальські аналоги починали помітно знижувати надої на п’ятому-шостому місяці після отелення, а деякі повністю самозапускалися. Дослідженнями, які було проведено на племзаводі “Тростянець”, встановлено, що інтенсивність молоковіддачі у монбельярдських корів після першої лактації за добового надою 18 кг становила 1,55 кг/хв, після другої за надою 24 кг — 1,83 кг/хв. У сименталів інтенсивність доїння була після першої лактації 1,31 кг за надою 14,4 кг, після другої — 1,43 кг/хв за надою 20 кг. Використання монбельярдських бугаїв у товарних господарствах Христинівського району показало, що одержані помісні корови першого покоління переважали сименталів за надоями. Вони були краще пристосовані до машинного доїння, їхнє вим’я, в основному, чашоподібної форми, середня довжина дійок — 7 см, а діаметр — 2,3 см. Інтенсивність молоковіддачі помісей становила 1,3, сименталів — 0,97 кг за хвилину.
Враховуючи всі перелічені позитивні якості тварин монбельярдської породи, на першому етапі їх використовували для поліпшення сименталів та виведення нового внутрішньопородного типу відповідно до республіканської програми “Симентал-1”. Надалі монбельярдських бугаїв разом із голштинськими використовували під час виведення нової української червоно-рябої молочної породи.
В Україну було імпортовано й використовувано бугаїв переважно восьми ліній монбельярдьської породи (Браво, Осеано, Ешо, Емо, Пірата, Ідеала, Есліона, Емю), які в генетичному відношенні залишили помітний слід як під час якісного вдосконалення симентальської, так і за виведення української червоно-рябої молочної породи. Після закінчення цієї роботи монбельярдських бугаїв в нашу країну більше не завозили. Однією з головних причин відмови від використання монбельярдів як поліпшувальної породи науковці й фахівці вважали її неконкурентоспроможність порівняно з червоно-рябими голштинами. Бугаїв цієї породи тоді саме почали масово використовувати на маточному поголів’ї симентальської худоби.
З такою думкою можна було погодитись, оскільки тоді селекція монбельярдської породи була спрямована на формування тварин більше м’ясо-молочного типу, ніж молочного. Основною метою розведення монбельярдів у Франції було одержання корів, молоко яких було б придатне для виготовлення елітних французьких сирів, тому підвищенню надоїв корів відводили другорядне значення. Так, у 1968 році продуктивність підконтрольних корів за повновікову лактацію становила 4056 кг молока жирністю 3,64 % і за наступні десять років підвищилася до 5080 кг і 3,68 % жиру.
Французький фермер пан П`єрон та його колега мають чималий досвід розведення ВРХ породи монбельярд і вважають її найвигіднішою (фото зроблено на стенді виставки SPACRE, Ренн, Франція) |
Переорієнтація селекції на створення кращого молочного типу монбельярдської породи практично розпочалася 25–30 років тому, за цей час монбельярди стали другою у Франції породою як за чисельністю, так і за молочною продуктивністю. Надої повновікових монбельярдських корів за лактацію в 2007 році, порівняно з 1981 роком, зросли майже на 42%, (з 5551 до 7874 кг) за збереження високого вмісту жиру (3,86–3,89%) та білка (3,27–3,42%).
Динаміку продуктивності всього масиву підконтрольних корів монбельярдської породи за останні сім років наведено в таблиці.
Таким чином, наведені в таблиці характеристики монбельярдської породи свідчать, що вона нині є однією з кращих світових молочно-м’ясних порід (висока молочна продуктивність та якість молока й м’яса, легкість у догляді, висока інтенсивність доїння, плодючість і тривале продуктивне використання), отже, її можна гарантовано використовувати як поліпшувальну на маточному поголів’ї місцевих аборигенних порід змішаного напряму продуктивності.
З огляду на це деякі керівники й спеціалісти господарств, переважно товарних, вихід із даної ситуації знаходять у переорієнтації знову на розведення сименталів, тобто застосовують у стадах зворотне схрещування.
Як засвідчує обстеження, такий напрям селекції явно хибний і призводить до негативних наслідків. Його суть полягає в тому, що використання голштинів в умовах дефіциту кормів, хоча й не дало очікуваного підвищення надоїв, але все ж дещо поліпшило морфологічні й функціональні властивості вимені помісних корів, тобто сприяло формуванню молочного типу тварин.
На наш погляд, найперспективнішою поліпшувальною породою в плані збереження помісних цінних якостей симентальської породи могла б стати монбельярдська порода (бажано на основі дворазового прилиття крові), що дасть змогу підвищити технологічність вим’я тварин і поліпшити її за дальшого схрещування з голштинською худобою.
До речі, колективні та індивідуальні власники молочної худоби можуть одержати консультацію фахівців і науковий супровід з питань закріплення й підбору сперми монбельярдської породи та придбати потрібну її кількість у Національному банку генофонду тварин при Інституті розведення й генетики тварин УААН.
С. Єфіменко
М. Гавриленко,
канд. с-г., наук,
Інститут розведення
і генетики тварин УААН