Молоді — перспективне село!

Одна з причин, чому в аграрній країні не вистачає профільних спеціалістів, – небажання молоді працювати та жити у сільській місцевості. Як не крути, а село все-таки в усі часи відігравало важливу роль у житті та розвитку України: етно­культура, джерело харчів для міських жителів та основна сировинна база для багатьох галузей національного госпо­дарства. Та чи можна сказати, що й тепер ми думаємо про село саме так?!

К. Сокольнікова 
Спеціаль­но для жур­на­лу
«Тва­рин­ництво та ве­те­ри­нарія»

Красномовну відповідь на головне питання дає статистика. Відтак, за даними Держстату, за роки незалежності сільське населення в Україні зменшилось майже на 17% (табл. 1)! Причому для українського села характерне явище «старіння», адже молоді мешканці сільської місцевості, в основному, залишають свої домівки.
Зазвичай неперспективні села покидають через відсутність газифікації, водо-, електропостачання, проблеми куль­­турного, соціального забезпечення та «непрестижність» сільського життя. Поступово це призводить до знелюднення місцевості. Відтак лише за останні 10 років «вимерло» 215 сіл (табл. 2).
«Україна — аграрна держава! І ми маємо повернути авторитет сільській праці!» — мало не щодня доказують нам чи­­­новники. Посперечатись із ними складно. Адже наша країна справді має потенціал у вигляді чверті світового запасу чорноземів (які нам потрібно ще навчитись якісно та повноцінно оброб­­ляти і належно зберігати) та до­­статньої кількості робочої сили. Проте досі питання «прести­жу­вання» аграрної ланки зали­­шається лише гучномовним гаслом…
В усьому світі сільське життя вважається перс­пективним, а зай­матися фермерст­вом — рес­пек­та­бель­­ною справою. На­­віть «зір­ки» світового масш­­­та­­бу не цураються сільського життя. Зна­ме­ни­тий музикант Пол Мак­картні («Бітлз») зай­мався вівчарством разом із дружиною і був цілком задоволений своєю справою. В уяві ж багатьох українців селянин — недолугий чорнороб, який не має ні нормальної освіти, ні цивілізованого життя.
«А що я зароблю, працюючи день і ніч у полі? Тільки радикуліт хіба що!»… Чи не щодня ми чуємо від сільської молоді. І не дивно. Варто заїхати у будь-яке селище, подалі від міста, і відкривається сумна й неприваблива «пасторальна картина»: за­­звичай, окрім одного, ще «совдепівського», магазину та занедбаного Будинку куль­тури там і податися ніде. А як відомо, людина вічно працювати не може – їй потрібен цікавий відпочинок, дозвілля. Необхідно створити умо­ви, за яких і школяр-випускник, і студент вищого аг­­розакладу бачитимуть професійні перс­пективи і своє майбутнє у власному селі та не втікатимуть від непрестижного за­­няття — вирощування зерна та худоби.    

«Молоді потрібно дати надію
на перспективу успішної власної справи»

Роман Корінець,
президент Національної
асоціації сільськогос­­подарських дорадчих служб України:

— Сьогодні земельні паї селяни самостійно не обробляють, адже не бачать у цьому економічної вигоди. Тому здають їх в оренду, отримуючи натомість невелику плату у вигляді зерна. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, перехід його на промислову основу зменшує потребу в робочих руках. Правда, тут зростає попит на висококваліфікованих фахівців із престижною освітою, проте, на жаль, здобути її випускникам зі шкіл, у яких відсутній Інтернет, не так-то легко.
Молоді потрібно дати надію на перспективу успішної власної справи. Звичайно, можна побудувати за бюджетні кошти «потьомкінські» села із бібліотеками, клубами, лазнями, але вони також швидко заростуть бур’янами, якщо там не буде джерела доходів для забезпечення гідного життя.
Сьогодні йде багато розмов про сімейний бізнес. Так, ООН оголосила 2014 р. Міжнародним роком сімейних ферм. В Україні ж далі розмов про підтримку фермерства, малого бізнесу на селі фактично справа не йде. Яку тільки підтримку не обіцяли селянським господарствам у Законі України «Про особисте селянське господарство»: бюджетні кошти на допомогу розвитку діяльності; сприяння в організації кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів; забезпечення кормами і молодняком худоби та птиці; дорадчі послуги; забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, технікою та обладнанням… А ще — кредити для будівництва житла, господарських споруд тощо. Теоретично все так і мало б бути, але на практиці все зводиться до одного: у бюджеті немає грошей!
Сьогодні молодь не вірить обіцянкам політиків. Тож чи стане вона «фермерувати» після серії обманів? Чи ризикуватиме молода людина почати власну справу «з нуля»? Ми йдемо до ЄС. Тож варто брати приклад із європейських країн. Погляньмо на Європейську конвенцію про соціальний захист фермерів: документ комплексний, повністю охоплює всі сторони життя фермера, навіть поза рамками ведення сільського господарства. Нашим законотворцям не потрібно «винаходити велосипед» — варто лише впровадити цю конвенцію в українське життя.