Спецможливості
Агробізнес

Місце виробництва біопалива у формуванні маркетингових стратегій підприємств АПК в контексті глобалізаційних проблем

25.06.2009
1146
Місце виробництва біопалива у формуванні маркетингових стратегій підприємств АПК в контексті глобалізаційних проблем фото, ілюстрація

Одним із ключових чинників загострення світової продовольчої проблеми разом із зростанням частки платоспроможного населення на Землі й наслідками глобальної зміни клімату стало істотне подорожчання паливних ресурсів у світі й відповідне збільшення виробництва біопалива.

Одним із ключових чинників загострення світової продовольчої проблеми разом із зростанням частки платоспроможного населення на Землі й наслідками глобальної зміни клімату стало істотне подорожчання паливних ресурсів у світі й відповідне збільшення виробництва біопалива.

Проблема виробництва паливних ресурсів із сільськогосподарської сировини сьогодні перебуває в центрі гарячих дискусій щодо його доцільності. Нині висловлюються часто кардинально протилежні думки з приводу ефективності та перспектив виробництва біопалива, що потребує додаткових досліджень і узагальнень.
Історично склалося так, що продовольча економіка була, в основному, не пов'язана з енергетикою. Проте в XXI сторіччі все змінилося кардинальним чином. Так, світові ціни на нафту до жовтня 2008 року демонстрували стійку тенденцію до зростання: наприклад, у 2007 році вони зросли одразу на 65%, що призвело до відповідного зростання цін на паливні матеріали, частка яких у сільськогосподарському виробництві досить значна, а також на транспортування продукції. Відповідно, таке зростання спричинило ланцюгову реакцію зростання цін на природний газ, унаслідок чого зросли ціни на азотні й калійні добрива: у 2003-2007 роках ціни на добрива виросли на 150%. Це досить істотне підвищення, враховуючи, що в США (на частку яких припадає 40% загальносвітового експорту зерна) вартість добрив становить 25-30% загальної собівартості виробництва зерна. За іншими даними, рекордна динаміка нафтових цін призвела до того, що вартість добрив і перевезень великих партій товарів зросла в 2007 проти 2006 року на 80%. Зросли також ціни на метали, а після цього - ціни на сільськогосподарську техніку й обладнання.
Безупинне подорожчання палива змушує всі країни світу шукати альтернативні джерела енергії, головним з яких стало виробництво біопалива із продовольчої сировини - етанолу та біодизелю. Так, за даними Міністерства сільського господарства США, частка кукурудзи, яку спрямовують на виробництво біоетанолу в США, досягла в 2007 році 24% від її виробництва. Як наслідок, ця країна переробляє на паливо більше кукурудзи, ніж весь обсяг її міжнародної торгівлі (на частку США припадає понад 60% загальносвітового обсягу торгівлі кукурудзою). За оцінками агентства F. O. Licht, світове виробництво біоетанолу в 2007 р. досягло 50 млн куб. м проти 39,2 млн куб. м у 2006 р. Найбільшими світовими виробниками біоетанолу залишаються США (24,6 млн куб. м), Бразилія (18,8 млн куб. м) і країни Євросоюзу (2,3 млн куб. м).
Всесвітня продовольча організація під егідою ООН - ФАО прогнозує, що попит на біопаливо в 2008-2010 роках зросте на 170%, а до 2020 р. світове виробництво біопалива за рік зросте до 120 млрд л. ЄС мала на меті вийти до 2020 р. на рівень задоволення своїх потреб в енергії за рахунок біопалива в розмірі 10%. Швеція до 2020 року планує повністю відмовитися від використання нафти, замінивши її етанолом. У США в 2017 році, згідно із Законом "Про енергетичну незалежність і безпеку", споживання біопалива планується збільшити до 35 млрд галл (у 2008 році американські потужності з виробництва етанолу повинні досягнути 11,4 млрд галонів за рік). Зростання цін на нафту наприкінці 90-х років минулого століття змусило 95% бразильських автомобілістів використовувати суміш бензину з етанолом. Крім того, в Бразилії діє вимога щодо обов'язкового вмісту в дизельному паливі біокомпонентів на рівні 2%. Останніми роками закони, які заохочують перехід автомобілів на біопаливо, прийняли Південна Корея, Філіппіни, Японія і Мадагаскар.
Підвищення цін на нафтопродукти й субсидії роблять таку переробку дедалі економічно вигіднішою. При цьому не спостерігається збільшення загальної кількості посівних площ у сільському господарстві. Розширення посівних площ під сільськогосподарські культури, з яких вироблятимуть біопаливо, пропорційно призводить до скорочення посівних площ, які використовують для виробництва продуктів харчування (кукурудза, ріпак, олійні культури). Внаслідок цього пропозиція останніх зменшується, що спричинює зростання цін. Так, за оцінками Федерального резервного банку Канзасу, зростання цін на енергоносії на 10% призводить до зростання цін на продовольство на 5,2%. В зв'язку з цим зростають також ціни на продукти переробки та продукти харчування, для яких не вистачає відповідної сировини: цукор (цукрову тростину переробляють на етанол), продукція тваринництва (із кукурудзи, яку використовують як цінний корм, виробляють етанол), пиво (площі, на яких вирощують ячмінь, вивільняють під виробництво кукурудзи, соєвих бобів і ріпаку) та інші. Такі факти дали привід світовій економічній спільноті констатувати, що активізувалася стратегія обміну "нафтової голки на голку продовольчу". А сенс самої комбінації можна проілюструвати на простому прикладі: нафта, яку експортують країни OPEC, повертається до них із зерном, яке імпортують. При цьому вартість нафти зростає в процесі її переробки в нафтопродукти та їхнього використання у виробництві зерна.
Однак це надає широкі можливості для аграрного виробництва в Україні. Так, унаслідок подорожчання цукру в світі, цукрова галузь в Україні фактично отримала шанс на відродження (цукор, вироблений із цукрових буряків, неспроможний конкурувати із цукром, виробленим із тростинної сировини, через об'єктивну дешевизну останньої). Українські аграрії дедалі частіше переходять на виробництво ріпаку та кукурудзи, попит і ціни на які стабільно зростають. Планується, що до 2010 року в Україні під вирощування ріпаку буде задіяно близько 2 млн га, що вдесятеро більше, ніж 2005 року (рис. 1). Так, 2008 року в Україні під ріпаком було засіяно майже 1,7 млн га посівних площ, що є першим показником у Європі (у Франції - 1,65 млн га, в Німеччині - 1,59 млн га).
Слід зазначити, що світова спільнота ще перебуває на стадії прийняття рішення щодо доцільності виробництва біологічних видів палива. Фактично біопаливо розкололо світ на два протиборчі табори: одні виступають за його використання, інші наполягають на пошуку альтернативних джерел енергії. Все це стосується і маркетингових стратегій підприємств АПК України, більшість із яких останніми роками вбачають у виробництві "енергетичних" культур джерело постійних високих прибутків. Для цього наведемо аргументи обох сторін цього дискусійного питання (рис. 2).
Так, прибічники збільшення виробництва біопалива справедливо наголошують на тому, що впровадження поновлюваних джерел енергії дасть можливість гарантувати енергетичну безпеку країни та зменшити рівень її залежності від імпортних енергоносіїв, що, наприклад, особливо актуально для України. Крім того, застосування біопалив стримує зростання цін на нафту. Так, за оцінками фахівців, припинення виробництва біопалив призведе до зростання цін на нафту й бензин на 15%. До того ж, високі ціни на продукти харчування, породжені виробництвом біопалива, що є проблемою для людства в цілому, з другого боку, сприяють активізації розвитку аграрного сектору економіки, зменшують потребу в державному фінансуванні підтримки АПК, сприяють створенню додаткових робочих місць. Таким чином, країни з аграрною спеціалізацією (а серед них якраз багато країн із високою часткою бідних верств населення) мають шанси одержати певні вигоди від такої ситуації, що дещо нівелює продовольчу проблему.
Часто спостерігається перебільшення ролі біопалива в подорожчанні продовольства, що означає сильніший вплив на продовольчу кризу інших факторів, крім виробництва біопалива. Цю думку офіційно відстоюють канцлер Німеччини Ангела Меркель, міністр захисту прав споживачів, продовольства і сільського господарства Німеччини Хорст Зєєхофер, міністр торгівлі та промисловості Норвегії Даг Терьє Андерсен, німецький експерт Удо Реттберг, інші посадовці ЄС, президент Бразилії Луїс Інасіу Лула та Сілва, колишній міністр сільського господарства Бразилії і один з координаторів Міжамериканської комісії з питань етанолу Роберто Родрігес, президент Міжнародного союзу виробників цукру Пітер Барон. Глава ради економічних консультантів при Білому домі (США) Едвард Лазієр, який є запеклим прихильником розширення виробництва біоетанолу в США, оприлюднив розрахунки, згідно з якими внесок виробництва біоетанолу в зростання цін на продовольство в період з березня 2007 року до березня 2008 року не перевищив 3%, тоді як у цілому продукти за цей час подорожчали на 43%. Не важко помітити, що особи, які він згадав, є представниками тих країн чи галузей, котрі виграють від збільшення виробництва біопалива та підвищення цін на продовольчі культури.
Крім того, можна зазначити, що частка сільськогосподарської сировини, яку спрямовують на виробництво біопалива, є не значною; а для виробництва біопалива практично не використовують харчових зернових культур. Переробляють, в основному, кормове зерно, при цьому барду й макуху використовують для виробництва комбікормів. У 2007 році 9% урожаю кукурудзи США було використано для харчових потреб, 17 - експортовано, 10% - передано в резерв, а решту використано як корми. В ЄС для виробництва біопалива використовують лише 2% вирощених зернових, а в усьому світі на виробництво біопалива витрачають усього 7% олії і 3,5% - зернових.
Ще один аргумент - стрімке подорожчання рису, який не використовують для виробництва біопалив. Таким чином, виробництво біопалива істотно не впливає на виробництво харчових зернових культур. Проте прибічники такої думки забувають про тваринництво, продукція якого має не менше значення для раціону харчування людей.
Багато країн мають земельний резерв, який не використовують у сільському господарстві. Наприклад, у США площа резервних земель сягає 14 млн га. В Європі зарезервовано 8% сільськогосподарських земель. Мексика використовує лише 13% сільськогосподарських земель, Малі - близько 30, Мадагаскар - приблизно 7%. За оцінками Стенфордського університету, в усьому світі з сільськогосподарського обороту виведено 385-472 млн га землі. В багатьох країнах світу використання землі для аграрних потреб скорочується. У Китаї, приміром, за останнє десятиліття площа орних земель зменшилася на 8 млн га. В Росії, яка має 10% усієї світової ріллі, за 2005-2007 роки площа орних земель скоротилася з 117,5 млн га до 115 млн. А сукупно три великі сільськогосподарські країни - Росія, Україна й Казахстан, - за оцінками російського Інституту кон'юнктури аграрного ринку, за 15 років втратили 24 млн га ріллі. Отже, нарощування виробництва сільськогосподарських культур для виробництва біопалива можливе за рахунок введення в обіг резервних земель, що може не позначитися на обсягах виробництва зернових для харчового виробництва.
Проте останнім часом дедалі більшого поширення набувають аргументи противників виробництва біопалива. Передусім, слід сказати про негативний вплив виробництва біопалива на вартість продуктів харчування, що породжує проблему голоду в світі. Спеціальний доповідач ООН у сфері захисту права на продукти харчування Жан Зіглер назвав масштабне виробництво біопалива "злочином проти людства". Як аргумент він наводить той факт, що для однієї заправки етанолом американського джипу (100 л) потрібно близько 350 кг кукурудзи, якої вистачило б для харчування однієї людини в країнах "третього світу" протягом цілого року. Тож у разі реалізації планів адміністрації США із розширення виробництва біопалива, в 2017 році тільки для американських автомобілів знадобиться продуктів стільки, скільки їх достатньо для проживання більш ніж мільярда людей. Саме тому він виступив за введення п'ятирічного мораторію на виробництво біопалива. Головний експерт ООН з питань продовольства - французький професор юриспруденції Олів'є де Шуттер заявляє, що амбітні цілі США та ЄС із розширення виробництва біопалива - це "приклад безвідповідальності" й закликає заморозити інвестиції в цей сектор. Відомий американський фахівець у галузі прогнозування, зокрема з проблем сільського господарства й світової торгівлі продовольством, директор вашингтонського дослідницького центру "Політика Землі" Лестер Браун зазначає, що "...всі ми є свідками однієї з найбільших трагедій в історії... Прагнення скоротити свою залежність від імпорту нафти за рахунок перетворення зерна в джерело енергії створює загрозу продовольчої безпеки в усьому світі, причому в небачених дотепер масштабах". Заступник генерального директора FAO Олександр Мюллер вважає, що зростання цін на продукти харчування на 20-50% обумовлено попитом на біопаливо, в зв'язку з чим забезпечення населення всього світу продовольством має переважати виробництво енергоносіїв, а в певних ситуаціях слід зупиняти виробництво біопалива. Своє занепокоєння зростанням конкуренції біопалива із продовольчим постачанням та пропозиції з обмеження його виробництва висловили також директор ФАО Жак Діуф, прем'єр-міністр Японії Ясуо Фукуда, фахівці міжнародної організації ФІАН, яка відстоює право людини на повноцінне харчування, та інші.
Незважаючи на високі темпи розвитку, виробництво біопалива неспроможне повністю задовольнити попит на пальне. Лестер Браун наводить такий факт: навіть якщо на етанол перетворити весь урожай зернових у США, то вдасться задовольнити лише 18% потреб країни в автомобільному паливі. За розрахунками фахівців британської суспільної добродійної організації "Оксфам", якщо на етанол пустити всі вуглеводи, наявні в світі (крохмаль і урожай цукрових культур), то це могло б, у кращому разі, замінити 40% бензину, який споживають у світі. Світове виробництво рослинних олій було б не в змозі забезпечити й 10% дизельного палива, яке споживають.
Виробництво біопалива, найперше етанолу, навіть у США та ЄС збиткове, що потребує витрачання на ці цілі багатомільярдних субсидій. На думку Лестера Брауна, іронія полягає в тому, що платники податків субсидують переробку зерна в етанол і фактично своїми руками фінансують неминучий у цьому разі процес зростання цін на продовольство, яке самим же й доведеться купувати. Дослідження, проведені в Корнельському університеті (США), показали, що, з урахуванням усіх витрат, біопаливо дає на 22% менше енергії, ніж використано на його виробництво; 1 л етанолу виділяє енергії на 30% менше, ніж така сама кількість бензину, а 66% енергії етанолу - це потрібний для його отримання природний газ. Усе це дало підставу відомому на Заході фахівцю з енергетичної політики Уїльяму Енгдалю заявити про "велику біопаливну махінацію". За його словами, ціни на продовольство накручують спеціально, з допомогою субсидій, прив'язуючи їх до цін на нафту, що дає змогу "встановити контроль над світом". За оцінками генерального директора FAO Жака Діуфа, сумарні субсидії на виробництво біопалива в світі становлять 11-12 млрд дол. за рік, а розв'язання проблеми голоду оцінюють у 30 млрд дол. за рік, тобто цифри цілком порівнянні. На думку фахівців ФАПРІ (американського Дослідницького інституту міжнародної продовольчої політики), внаслідок форсування цін на продовольство та підтримки програм із виробництва етанолу, західні країни фактично ввели податок на продовольство - регресивний податок, який відчувають, в основному, бідні люди.
Слід наголосити, що є великі сумніви щодо екологічної переваги біопалива. Так, сільськогосподарські культури, які використовують на виробництво біопалива, мають обмеження в сівозміні. Наприклад, кукурудза - один із найгірших попередників у сівозміні. Після неї в землі залишається мало вологи, а витрати гербіцидів та інсектицидів на її вирощування найбільші серед зернових культур. Саме з обробітком кукурудзи пов'язана підвищена ерозія грунтів. Існують певні труднощі також і зі збільшенням наявності в сівозмінах ріпаку.
На думку Нобелівського лауреата в галузі хімії Пола Крутцена, вирощування більшості культур, які використовують у США і ЄС для виробництва біопалива, стимулює глобальне потепління клімату. Це пояснюється використанням методів промислового землеробства, які передбачають активне застосування добрив, внаслідок чого в атмосферу виділяються окиси азоту, що породжує парниковий ефект. Так, згідно з результатами деяких досліджень, використання ріпаку для виробництва біодизелю є причиною збільшення викидів в атмосферу парникових газів майже на 70% порівняно з традиційним дизельним пальним. Крім того, етанол роз'їдає метал сильніше, ніж інші види палива.
На думку фахівців, незалежно від того, наскільки ефективна, наприклад, цукрова тростина для виробництва етанолу, її переваги нівелюються, якщо взяти до уваги факт знищення тропічних лісів для збільшення площі її посівів. Через це об'єм "шкідливого" СО2 в атмосфері тільки збільшується. Так, учені оцінили негативний вплив на навколишнє середовище вирощування тростини на родючих землях для виробництва етанолу, порівнюючи його з висаджуванням на цій самій площі дерев. Як виявилося, обсяг поглиненого лісом СО2 за 30 років буде набагато більшим, ніж зменшення вихлопів від використання "вирощеного" на цих землях біопалива.
Крім того, слід обов'язково пам'ятати про спекулятивну складову в стрімкому зростанні цін на сировинні товари. Це особливо важливо з погляду формування ефективної інституціональної структури розвитку агробізнесу в Україні. Бо штучне роздування "продовольчої бульбашки" створить умови для приходу в цей бізнес компаній, метою яких буде швидке отримання надприбутків. І в разі, коли ця "бульбашка" лусне, аграрний сектор може відчути швидкоплинний відтік капіталів, що, безперечно, не сприятиме формуванню "ефективного" виробника, який, у тому числі, сприяє гарантуванню продовольчої безпеки країни.
Головна проблема сучасної глобальної економіки - це надлишок виробничих потужностей, пов'язаний із жорсткою конкуренцією на глобальних ринках. Як наслідок, промисловість дедалі частіше не спроможна розвиватися завдяки власним доходам і змушена жити в кредит. Сплеск інфляції, який спостерігається останнім часом, на фоні невисокої рентабельності виробництва робить західну промисловість практично збитковою. В цих умовах бізнес вважає за краще заробляти не на інвестиціях у виробництво, а на спекуляціях на фінансових ринках. Але тут виникає інша проблема - перевиробництво капіталу. Щоб примусити працювати промисловість, а населення - споживати надмірну кількість промислових товарів, потрібний дешевий кредит. Як наслідок, виникає структурний дисбаланс і необгрунтоване зростання пасивів. А надмірна кількість грошей, яка при цьому виникає, притягується різними фінансовими структурами для участі в глобальних спекуляціях. Спочатку була "бульбашка" на ринку високотехнологічних компаній, яка луснула в 2000 році, що призвело до рецесії 2001-2002 років в економіці США. Після того, як економіка знову була "накачана" грошима, почали надувати іншу "бульбашку" - іпотечну, яка луснула 2007 року й породила всі нинішні проблеми.
Як наслідок, фахівці стали частіше констатувати "надування" нової "бульбашки" - сировинної та продовольчої. Джордж Сорос зазначає, що сировина й зернові перетворилися сьогодні на фінансові активи, які щодалі частіше використовують фінансові інститути, в результаті чого ціни на сировинні товари зростають на світовому ринку вже сьомий рік поспіль (з 2002 року). Фахівці ООН також вважають, що цінова спіраль більшою мірою пояснюється спекулятивною грою з товарними ф'ючерсами на фоні долара, який слабне. Так, заступник генерального секретаря ООН з питань економічного розвитку Йомо Кваме Сандарам вважає, що продовольчу кризу багато в чому провокують фінансові спекулянти.
Проте слід пам'ятати, що ціни на сировину й продовольство не можуть рости нескінченно. Інвестори розуміють, що тільки-но ціни на сировину перевищать певний критичний рівень, почнеться глобальна криза на зразок "нафтового шоку" 70-х років минулого століття. Так, експерти Lehman Brothers Holdings Inc. дійшли висновку, що збільшення інвестицій у сировинний сектор призвело до створення "класичної бульбашки", яка може луснути до кінця 2008 року, аргументуючи свою позицію тим, що інвестиції в сировинні ринки в середині 2008 року досягли 235 млрд дол., тоді як у 2006 році вони становили 70 млрд дол. Саме тому міністр фінансів Індії Паланіаппан Чідамбарам заявив про намір ввести заборону на торги ф'ючерсами на продовольство, незважаючи на те, що Індія тільки в 2003 році почала розвивати цей ринок.
Висновки
Таким чином, розробляючи маркетингові стратегії агробізнесу в Україні, слід, на нашу думку, тверезо оцінювати, перспективи розвитку світових тенденцій. "Ріпакова ейфорія", яка охопила Україну, має всі шанси раптово припинитися (адже левову частку продукції експортуємо, а плани розвитку виробництва біопалива в Україні залишаються поки що на папері) у разі різкого падіння цін на нафтопродукти (що вже сталося в жовтні 2008 року) або ж якщо аргументи противників виробництва біопалива переможуть над аргументами його прибічників.
Так, єврокомісар із навколишнього середовища Ставрос Дімас заявив, що Єврокомісія перегляне політику виробництва біопалива, яке використовують у транспортній галузі Євросоюзу, в разі якщо буде встановлено, що це призводить до негативного впливу на навколишнє середовище й ситуацію з продовольством у бідних країнах. Про готовність виробити загальні заходи проти глобального зростання цін на основні продукти харчування, в тому числі й обмеження виробництва біопалива, заявили учасники чергового саміту "великої вісімки" (G-8). Англійська газета The Guardian повідомила про те, що уряд США збирається скоротити на 50% виробництво етанолу, що свідчить про закінчення боротьби між лобістами в сенаті. Як наслідок, у вересні 2008 року депутати Європарламенту проголосували за зниження об'єму біопалива, який планували використовувати на транспорті до 2020 року, до 5%, хоча раніше було прийнято рішення про 10 відсотків.
Крім того, українські компанії, розробляючи маркетингові стратегії, мають враховувати всі негативні наслідки раптового "сплеску" зацікавленості в світі виробництвом однієї або кількох культур, що пов'язано також з ризиком стрімкого обвалу цих ринків. Таким чином, актуальним залишається посилення диверсифікації агробізнесу з тим, щоб уникнути кон'юнктурних ризиків. Наприклад, незважаючи на колосальні деструктивні явища, в середньостроковій перспективі всі шанси на відродження має тваринницька галузь, оскільки Україна природно має значні переваги у виробництві кормової бази для цієї галузі.
В цьому аспекті слід пам'ятати, що процеси міжнародного розподілу праці і глобалізації призвели до спеціалізації низки країн на виробництві сировини або обмеженого набору експортних товарів для світових ринків. Там же купували відносно дешеве продовольство, яке вироблялося за рахунок субсидій. При цьому, внутрішнє повноцінне сільське господарство країн "третього" світу практично не розвивалося. Очевидно, що Україна не повинна повторювати зазначені помилки глобального поділу праці, що потребує консолідації всіх інституцій, які мають вплив на визначення подальшої стратегії розвитку аграрного сектору економіки України.

О. Єранкін,
канд. екон. наук, доцент, докторант кафедри економіки агропромислових формувань Київського національного економічного університету
ім. Вадима Гетьмана

Інтерв'ю
Клінт Мартін
11 липня 2016 року Україна і Канада підписали Угоду про створення зони вільної торгівлі. Це найбільша угода такого плану після ЗВТ з Євросоюзом. 
Компанія ДП «ТАК» (на ринку — з 2013 р.), яка входила до складу групи компаній «ТАК», знана в Україні як надійний дистрибутор і співорганізатор «Битви Агротитанів».  Віднедавна ДП «ТАК» відокремилася від групи компаній «ТАК» і стала... Подробнее

1
0