Михайло Павличенко: «Молочна галузь України: порівняння із Західною Європою — не на нашу користь… »
Сільське господарство є одним із провідних секторів національної економіки. Та здебільшого його успіхи пов’язують із рекордними врожаями останніх років. Результати у вітчизняному молочному секторі фахівці оцінюють набагато скромніше, хоча і зазначають, що за певних обставин вони можуть кардинально поліпшитися. Про нинішній стан у сфері виробництва молока та його перспективи говоримо із Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), Проект «Розвиток агрофінансування в Україні».
Сільське господарство є одним із провідних секторів національної економіки. Та здебільшого його успіхи пов’язують із рекордними врожаями останніх років. Результати у вітчизняному молочному секторі фахівці оцінюють набагато скромніше, хоча і зазначають, що за певних обставин вони можуть кардинально поліпшитися. Про нинішній стан у сфері виробництва молока та його перспективи говоримо із Михайлом Павличенком, координатором молочних програм Міжнародної фінансової корпорації (IFC, Група Світового банку), Проект «Розвиток агрофінансування в Україні».
Яка на сьогодні ситуація в українському молочному секторі?
— Протягом останніх двох років рівень виробництва молока в Україні збільшується. Продуктивність корів почала зростати ще раніше, із початку 2000-х років, а в господарствах населення — навіть із середини 1990-х. Власне, зростання надоїв до останнього часу значною мірою компенсувало зменшення кількості поголів’я, а нині навіть дає зростання виробництва.
На жаль, питання щодо якості молока залишається відкритим, адже основну його масу виробляють особисті селянські господарства (ОСГ), і з якістю саме цього молока є найбільше проблем. Сільгосппідприємства могли б швидко нарощувати виробництво, але для цього потрібні інвестиції. Та інвестиції у виробництво молока окуповуються довго (до 10 років), тому ніхто не хоче вкладати власні кошти, а кредити задорогі. За цих умов розвиток виробників молока йде повільними темпами, переважно шляхом поступового розвитку наявних стад та потужностей. Звісно, державна підтримка могла б значно прискорити процес відродження цього сектору. Але потрібні прозорі правила і справді рівний доступ до фінансових ресурсів. До того ж ці правила мають бути стабільними — їх не можна змінювати під час гри.
Чи повною мірою Україна забезпечує себе молоком і в яких регіонах його виробляють найбільше?
— Нині Україна не лише повністю забезпечує себе молоком, але і є одним із світових експортерів молочної продукції. Інша справа, що поки ще ми споживаємо молока на душу населення менше, ніж у пізній радянський період. Це означає, що за підвищення купівельної спроможності населення можливе зростання попиту на молочні продукти.
Найбільш «молочними» у нас є Центральна і Західна Україна. Так, у першу трійку лідерів входять Вінницька, Полтавська, Львівська області. За ними йдуть Житомирська, Хмельницька, Чернігівська, Харківська, Черкаська, Київська та Волинська.
Які показники середньорічного надою молока на корову в Україні та в інших країнах? І якими на цьому тлі є наші перспективи посилити свої позиції на світових ринках молока?
— Середні надої молока у світі — 2400 кг на корову за рік. На цьому тлі наші 4700 кг виглядають наче пристойно. Це більше, ніж у Росії, і набагато більше, ніж у колишній радянській Середній Азії та на Кавказі. Не так погано це і порівняно із відповідними показниками країн колишнього соцтабору (Болгарія — 3700, Румунія — 3800, Польща — 5000 кг).
Але давайте порівняємо із Західною Європою (Італія — 6000, Франція — 6700, Німеччина — 7300, Голландія — 7600, Швеція — 8400 кг), зрештою, — із Північною Америкою (Канада — 8700, США — 9700 кг)!
Слід також взяти до уваги, що 4700 кг молока на рік — це не дуже далеко від точки беззбитковості, і ця середня цифра означає, що в Україні є як прибуткові, так і збиткові господарства. Тому важливо продовжити інтенсифікацію виробництва, бо саме це забезпечує конкурентоспроможність галузі. Інакше ми втратимо не лише зовнішній, але й внутрішній ринок, що донедавна поступово й відбувалося.
У Швеції понад 90% молока дають ферми, кожна із яких тримає по 20–30 корів. Подібна ситуація спостерігається і в низці інших європейських країн. А xто в Україні найбільше виробляє молока — особисті селянські, фермерські чи великотоварні господарства?
— Майже 80% молока виробляють особисті селянські господарства. Але на переробку потрапляє менше третини цього молока. Сімейні ферми, більшість із яких зареєстровані як фермерські господарства, дають трохи більше 1%. Сільгосппідприємства виробляють наразі 22%. Але це молоко становить майже половину всього обсягу його переробки.
Але чому такою великою є різниця у структурі виробництва молока між Україною і західними країнами? Де наші фермерські господарства, чому вони виробляють лише 1%?
— Західні фермерські господарства 100–150 років тому теж утримували по одній-дві корови. Просто у них був час для трансформації. У нас після розпаду колгоспної системи люди лишилися наодинці зі своїми проблемами. Використовуючи майже виключно ручну працю, вони не могли успішно конкурувати із більшими виробниками. Тому фермерські господарства змогли створити лише трохи більше 1% селян. Нині таких господарств 40 тис. (за загальної кількості зареєстрованих — 56 тис.), але це переважно дуже маленькі господарства, і вони виробляють лише 6% загального обсягу сільгосппродукції.
У тваринництві частка фермерських господарств ще менша — лише 2%, а у сфері виробництва молока, як уже зазначалося, — трохи більше 1%. Це пояснюється дуже просто: для розвитку тваринництва (і особливо — молочного напряму) потрібні значні інвестиції, і вони, на жаль, мають тривалий період окупності.
То, може, час дрібних господарств уже минув?
— Ні, це помилковий і недержавний підхід. В українському селі нині проживає 14 млн людей. Це близько 30% усього населення країни. Близько 70% дорослих не мають роботи. Офіційна статистика дає нам лише 7% безробіття, але ці цифри ніякого стосунку до дійсності не мають, бо статистика вважає зайнятим чи не кожного, хто продав мішок картоплі або банку молока. Така методика є правильною, але лише для тих країн, де ОСГ давно перетворилися у сімейні ферми і займаються товарним виробництвом. У нас же вона поки що нічого не відображає.
А що робити із мільйонами незайнятих людей на селі та з їхніми дітьми? Ніяких грошей не вистачить, щоб виплачувати їм соціальну допомогу. Найдешевший спосіб вирішення проблеми — сприяти самозайнятості сільського населення. І тут держава просто зобов’язана допомогти.
У чому може полягати така допомога? Для особистих селянських господарств — це підтримка кооперації та створення на їхній базі дрібних сімейних ферм. Для функціонуючих сімейних ферм — підтримка розвитку. Основний вид підтримки — здешевлення кредитів. Але це — тема окремої розмови.