Ми переходимо на відвертий захист інтересів селян

Ми переходимо на відвертий захист інтересів селян

Перша його спроба зробити блискучу кар’єру в Міністерстві потерпіла фіаско: посаду скоротили, і Сергій Рижук був змушений, як-то кажуть, піти на інші хліби. Навряд чи зараз Сергій Миколайович хотів би пригадати той період. Стриманий і водночас принциповий та наполегливий, з великою жагою до знань та надзвичайною працездатністю, він, зрозуміло, не витрачав часу даремно. Займався бізнесом, багато вчився, здобував досвід, крок за кроком наближаючись до омріяної мети. Адже, погодьтеся, поганий той солдат, який не думає бути генералом.
Його другий прихід у Міністерство — тоді агропромислового комплексу — був вчасним. А тому успішним. Два роки Сергій Рижук пропрацював заступником міністра АПК. У 2000-му став заступником уже міністра аграрної політики. Ще через рік отримав посаду Державного секретаря. А 19 квітня року нинішнього син селянина, колишній сільський хлопчина з багатодітної родини, Сергій Рижук Указом Президента був призначений міністром аграрної політики України.
Поміркований, мудрий та неспішний у своїх рішеннях та вчинках, Сергій Миколайович коректно відмовлявся від можливої зустрічі з широким колом журналістів. Та поступився наполегливості лише кількох із них, які представляли виключно аграрні видання. “Я дуже сподіваюся, що у формуванні правил гри в аграрному секторі безпосередніми нашими помічниками стануть селяни, — підкреслив, розпочинаючи нашу розмову, новий міністр. — Лише за такої умови ми, державні менеджери, будемо впевнені, що крокуємо правильним шляхом”.
Отже, якими мають бути подальші кроки в тій політиці, що визначає майбутнє сільського господарства? Про це міркує новий аграрний міністр.

Сергій Рижук: Міністри змінюються, та аграрна політика держави, чітко вивірена з курсом Президента України, залишається незмінною. Інша річ, що кожен міністр повинен запропонувати та випробувати на практиці свою стратегію і тактику реалізації аграрної політики. Новий керівник обов’язково має відчути гостроту моменту, перегрупувати сили, зміцнивши їх, а не послабивши. І починати необхідно з умілого використання кадрового потенціалу, закінчуючи організацією форм та методів роботи. Це найперше, на мою думку. І, власне, в цьому напрямі я вже працюю.
На сьогодні в основному сформовано відповідну законодавчу базу АПК. Причому маємо не суму законів, а певну їх систему. Зроблено масштабні кроки у приватизації землі, майна. І, чи не найголовніше, нарешті прийшло певне соціальне розуміння аграрних реформ. І тут перед нами широке поле діяльності, особливо щодо соціальної підтримки реформ, бо досі цього важливого чинника ми чомусь недооцінювали.
Можливо, це дещо, як-то кажуть, грубе порівняння, але я все-таки вдамся до нього. Під час революції 1917-го, громадянської війни у двадцяті роки люди були справді голодні й босі та, борючися за своє щасливе майбутнє, багато хто з них усвідомлював, що, можливо, до тих світлих часів і не доживе, але дітям та онукам житиметься краще. Таким високим було усвідомлення необхідності прогресивних змін. Часто дивуюсь: у той час газет було мало, та й народ переважно був неграмотний. Про телевізор тоді ще й не мріяли. А тому й близько не було тих можливостей, які маємо нині, щоб донести до селян важливість, актуальність, правдивість, розуміння реформ. Та ось нещодавно був у рідному селі й розмовляв з однією господинею, яка вже скупила кілька сусідніх старих дворів і тепер має поруч з власною хатою не двадцять чи тридцять соток землі, а півтора гектара! Розговорились і вона зізналася: “Ми важко працюємо, але живемо добре! А нинішня влада мені не подобається...” Коли ж нагадав селянці, що саме ця влада дала їй змогу вільно господарювати на своїй землі, одержувати прибутки, замислилася...
Тут скажу самокритично, що міністерство, ймовірно, не все зробило задля того, аби сповна роз’яснити людям зміст і головні завдання реформ. Донести до кожної сільської людини необхідність кардинальних змін в агросекторі. Здається, якщо нам у Києві все зрозуміло, то й селянам також. Тому нині ми маємо заповнити цю прогалину й домогтися того, аби про завдання і здобутки реформ знали широкі верстви населення і сприймали їх усім серцем. Селяни мусять розуміти, що землю у власність вони одержали завдяки президентським аграрним реформам. Це не прийшло саме по собі.
КОР.: Погодьтеся, Сергію Миколайовичу, просвітництво — місія не тільки почесна, а й важка та відповідальна. Нині селяни повірять лише реальним результатам: якісно покращиться їхнє життя — вони одразу підтримають новий аграрний курс, повірять міністерству, владі загалом...
Сергій Рижук: Певна річ, агітувати потрібно не гаслами, а конкретною роботою. І вестиметься вона нами надалі п’ятьма напрямами. Перший — повне утвердження в аграрному секторі приватної власності на землю та майно, усвідомлення селянами великих переваг приватного господарювання і, обов’язково, захист приватної власності.
Відтепер, я б сказав, ми переходимо на відвертий захист інтересів селян. Це також новий підхід в реалізації аграрної політики. Адже, змінивши форму власності, структуру організації виробництва, ми маємо нині на селі реального роботодавця і селянина, який, працюючи на своїх присадибних сотках, ще й наймається на роботу до підприємця, що створив агрофірму чи іншу приватну структуру і взяв в оренду землю (паї).
Та, на превеликий жаль, непоодинокими є випадки, коли роботодавець не виплачує найманому робітникові заробітної плати. Надалі такого не буде. Міністерство віднайде цивілізовані економічні або ж адміністративні методи, аби змусити підприємця вчасно і чесно розраховуватися з трудівниками. І не дивуйтесь інформації, якщо міністерство подаватиме на несумлінних керівників до суду. Підприємець мусить сплатити податки до бюджету, розпорядитися прибутками на власний розсуд. Та перша заповідь, яку повинен невідступно сповідувати кожен роботодавець, — виплачувати заробітну плату.
Зрозуміло, що одне з головних завдань міністерства — не адміністративний тиск на керівників, які порушують закон. Ні! Нам належить подбати про те, щоб був сформований фонд оплати праці, посприяти організації навчання сільських бухгалтерів, економістів, переорієнтації їх роботи в ринкових умовах, допомогти створити дієві дорадчі служби...
Другий важливий напрям нашої подальшої роботи — удосконалення організаційних форм господарювання і розвиток інфраструктури ринку. Розвиваючи всі форми господарювання в АПК, особливі акценти робимо на розширенні великотоварного виробництва. Водночас більше уваги приділятимемо зональній спеціалізації, аби вирощувати й реалізовувати продукцію було вигідно у кожній окремій природно-кліматичній зоні.
Не менш відповідальні завдання належить вирішувати, реалізовуючи третій напрям аграрної політики. Це диверсифікація виробництва. Колись ми це називали спеціалізацією. Найпростіше термін “диверсифікація” можна пояснити на прикладі ринку зерна. Міністерство не ставить питання якнайбільше виробити хліба. І прогнозувати від досягнутого ми надалі не будемо. Це застарілий, нікчемний метод, який не вписується в закони ринкової економіки. Планування й прогнозування відбуватиметься з урахуванням потреб ринку та раціональних норм харчування людини. Оце, я вважаю, критерій.
Скажу й про те, що досі вголос ніхто говорити не насмілювався: різке збільшення виробництва зерна завдає нам більше шкоди, ніж певний неврожай. Підтвердженням цьому є результати господарювання впродовж останніх двох років, коли при невеликому, посередньому врожаї у 2000-му отримано у півтора рази більше коштів, ніж при 40-мільйонному намолоті зернових торік. І обвал ціни на хліб — лише півбіди. А скільки заморожено основних і обігових коштів... Скільки людської праці витрачено марно...
КОР.: Тож певний вихід Ви бачите у застосуванні диверсифікації...
Сергій Рижук: Так. Аби отримувати 40-мільйонні врожаї зернових, треба подумати про зовсім іншу структуру валового збору цього самого хліба. Наприклад, якщо, замість пшениці 6 класу, ми збиратимемо більше бобових, гороху, сої, люпину (а ми, прийнявши відповідні галузеві програми, уже переорієнтовуємо селян на це), а також збільшимо площі під кукурудзою, то й не треба буде хвилюватися, чи вдасться вигідно продати хліб. Той самий горох, скажімо, у нас “купують на корені”. Нехай лишень він достигне! До того ж, українські аграрії вміють вирощувати горох і знають: він — найкращий попередник під пшеницю, бо на 30% економить витрати і на стільки ж відсотків підвищує врожайність.
З одного боку, ми зараз начебто говоримо про технології, але через призму ринку, через призму його потреб, через призму ефективності виробництва, а значить, і його конкурентоспроможності.
Щодо питань удосконалення організаційних форм та розвитку інфраструктури, то скажу, що ми більше ніколи не заграватимемо з фермерами. Зрозуміло, що державний фонд підтримки фермерських господарств — це краплина в морі, і його не можна розглядати в абсолютних величинах. Тому фермерам належить подбати про залучення до цього фонду приватного капіталу. Більше того, таких джерел фінансування фермерства має бути п’ять-сім, а можливо, й більше. І всі вони мають бути покликані сприяти розвиткові приватного господарювання на землі.
КОР.: Здається, фермери таки багатьох переконали: цей вид господарювання на землі має перспективу...
Сергій Рижук: Ми глибоко шануємо зачинателів фермерського руху. Це вони в перші роки становлення нашої незалежної держави сміливо кинули виклик такому могутньому монстрові, як колгоспний лад, наважившися піти разом зі своїми родинами на своєрідну самопожертву. Чимало з них і нині не може виборсатися зі складних проблем. І щоразу на фермерських з’їздах приймаються гарні, серйозні рішення, проте конкретного їх виконання немає. Бо добитися зрушень можна, лише об’єднавши зусилля самих фермерів, міністерства, органів влади. Ми хочемо, аби фермери зрозуміли: аграрне відомство, образно кажучи, — не на іншому березі ріки, а в одному з фермерами човні. Та оскільки він не зовсім налагоджений, робимо все необхідне, щоб утримати його на плаву. Таке розуміння, усвідомлення потреби рухатися в одному напрямі, допоможе зробити відчутні кроки вперед.
Наприкінці червня на розширеному засіданні колегії Мінагрополітики розглядатиметься нова концепція стратегії і тактики розвитку фермерського руху в Україні. Перед цим керівники країни зустрінуться з фермерським активом, щоб спільно напрацювати просту й конкретну програму дій. Нашу, внутрішню: міністерства і фермерів, їхніх асоціацій та об’єднань. Мусимо переконати фермерів: яку б велику допомогу держава не надавала б, на 50 чи 100 га землі не розбагатієш. Міцним і заможним може бути лише великотоварне господарство. Причому є суттєва різниця між великим фермерським господарством та підприємством, що виникло на місці вчорашнього КСП. Адже фермер, який створив великотоварне аграрне виробництво, є реальним приватним власником, а великотоварним колишнім КСП керує здебільшого формальний приватний власник. І це правда. Бо ще нерідко цей вчорашній голова колгоспу намагається сам у себе щось вкрасти. Так, держава виділяє йому з 1% податкового збору кошти на розвиток садівництва, а він спрямовує їх на щось інше, вигідніше для себе. Тоді як фермер вкладає таки ці гроші в сад і чекає від нього належного прибутку.
КОР.: Можливо, варто уважніше подивитися на фінансово-кредитне забезпечення сільгосппідприємств... Уже так давно говориться про запровадження середньо- та довгострокового кредитування. Чекає свого вирішення і проблема забезпечення села технікою. Щось плануєте в цьому напрямі?..
Сергій Рижук: Як ви знаєте, нарешті вийшла постанова Кабінету Міністрів щодо запровадження заставних операцій з сільськогосподарською продукцією. Водночас ми напрацьовуємо механізми подальшого здешевлення кредитів, введення в дію системи іпотечного кредитування та застави землі, обов’язкового страхування ризиків у сільгоспвиробництві.
Окремо стоїть проблема технічного переоснащення села. Ми не робимо панацеї з лізингу, хоча і його треба надалі розвивати. Як на мене, тенденцію здешевлення купленої техніки варто підтримувати. Ця пропозиція була започаткована міністерством за підтримки уряду. Така техніка має бути на ринку. Широке поле роботи — створення ринкової інфраструктури в напрямку обслуговування сільського господарства. Я нещодавно побував в одному селі, селяни якого придбали 22 трактори. Отже, тут повинен вже з’явитися пункт технічного обслуговування цих машин, техстанція, яка забезпечувала б агропідприємство оливами, фільтрами тощо. Усі ці служби ( разом із “Сільгосптехніками”) потрібно об’єднати в єдину систему.
Певна річ, що, розв’язавши згадані проблеми, зможемо посилити продовольчу безпеку держави, підвищити конкурентоспроможність продукції, наш експортний потенціал. Але головної мети досягнемо лише тоді, коли вирішимо низку найболючіших питань. І пов’язані вони з соціальним розвитком села. Відповідну програму розглянуто нещодавно на засіданні Кабінету Міністрів.
КОР.: Сергію Миколайовичу, здається, це вже не перша спроба привернути увагу до болючих соціальних проблем села. Гадаєте, цього разу вдасться...
Сергій Рижук: Так. Ми непогано попрацювали, і розроблена програма має певні особливості. Вона, приміром, орієнтована не лише на бюджетне фінансування, а й на залучення приватного капіталу, який прийде в агросектор лише тоді, коли там буде створено вигідні умови. Зважаючи на це, згаданим документом передбачено не просто будівництво в селі школи, ФАПу, доріг, а й тієї ринкової соціально-виробничо-побутової інфраструктури, про яку ми говорили.
Проблему ж зайнятості сільського населення певним чином допоможе зняти Закон про особисте приватне селянське господарство, проект якого міністерство вже підготувало. З огляду на особливості агросектора, ми включили в проект і статті щодо пенсійного забезпечення селян. На моє тверде переконання, людина, яка весь вік працює в особистому господарстві, виробляє продукцію, харчує нею сім’ю і значну частку продає державі, повинна отримувати відповідну пенсію. Але все слід обліковувати і чесно оцінювати.
Зізнаюся: мене дуже хвилює те, що, готуючи певні законодавчі акти, нормативні документи, ми незрідка відстаємо від реформ, які йдуть вперед і вже дають практичний результат. Тому доводиться наздоганяти їх додатковими законами та постановами.
Насамкінець скажу, що міністерство також потребує подальшої розбудови. І по горизонталі, і по вертикалі. Сподіваємось, нам підуть назустріч і вдасться запровадити управлінську вертикаль аж до районного рівня. Обов’язково знайдемо спосіб роз’яснити й розмежувати функції державного та позадержавного управління сільським господарством. Важливу роль у державному управлінні та контролі має відігравати мережа контрольно-інспекційних служб (насіннєва, ветеринарна, племінна, карантинна, технічного нагляду, а також служба охорони грунтів і контролю за їх ефективним використанням). До речі, названа мною останньою, вона є першою за важливістю. Цю службу вже створено, і щойно буде прийнято Закон про охорону грунтів, вона почне працювати. Водночас є потреба у врегулюванні діяльності позадержавних інституцій.
КОР.: Сергію Миколайовичу, щоб усе задумане втілити в життя, потрібне щонайменше — бажання...
Сергій Рижук: Воно в нас є. І тому я постараюсь виправдати надане мені довір’я.

Наталія Черешинська