Заходи захисту ріпаку в осінній період

В агропромисловому комплексі України ріпак займає одне з провідних місць. За обсягами виробництва насіння ріпаку Україна займає п’яте-шосте місце у світі. Ґрунтово-кліматичні умови в країні сприятливі для нормального росту й розвитку рослин ріпаку. Тому цілком можливо за використання сучасних агротехнологічних заходів отримувати високий урожай цієї культури.

Так склалося, що в Україні сільгоспвиробники віддають перевагу озимій формі ріпаку, хоча вирощування його пов’язане з певними ризиками. Тут треба враховувати погодні умови, вибір попередника, строки висіву, фітосанітарний стан та інше.

Дуже важливо провести всі заходи агротехніки та захисту рослин саме в осінній період, щоб забезпечити нормальний ріст і розвиток культури. Адже кількісні та якісні показники майбутнього врожаю озимого ріпаку значно залежать від фітосанітарного стану посівів на початку вегетації рослин.

Негативно впливають на стан посівів забур’янення площ, пошкодження шкідниками та ураження хворобами молодих рослин. Адже це знижує їхню стійкість проти несприятливих умов навколишнього середовища, що суттєво підвищує ризик загибелі й вимерзання рослин у зимовий період.

Осіннє застосування гербіцидів на озимому ріпаку має бути спрямоване передусім на контроль багаторічних і зимуючих бур’янів. Якщо площа засмічена злаковими бур’янами, то обов’ язково слід провести боротьбу з ними саме восени, інакше їхній вплив може суттєво знизити продуктивність культури. Для їхнього знищення потрібно застосувати зареєстровані на ріпаку грамініциди.

В період сходів і подальших фаз розвитку культури дуже важливо проводити своєчасний моніторинг, що включає виявлення, діагностику та ступінь поширення хвороб у посівах ріпаку. Заходи захисту мають бути спрямовані на радикальне обмеження або знищення джерел інфекції, блокування або уповільнення шляхів поширення інфекції, підвищення стійкості рослин.

Ріпак уражується багатьма інфекційними хворобами. За даними Головного управління Держпродспоживслужби України з питань безпечності продуктів та захисту споживачів, найпоширенішими хворобами озимого ріпаку в період вегетації є чорна ніжка, бактеріоз коренів, снігова пліснява, несправжня борошниста роса, альтернаріоз (чорна плямистість), фомоз (рак стебла, некроз кореневої шийки). Менш поширеними, що зустрічаються лише в деяких районах за певних умов, є біла (склеротиніоз) і сіра (ботридіоз) гнилі, біла плямистість (кільцева плямистість, або сіростеблість), борошниста роса, циліндроспоріоз (світла плямистість), вертицильозне й фузаріозне в’янення. За нашими спостереженнями в посівах ріпаку в осінній період було виявлено ураження альтернаріозом, фузаріозним в’яненням, а подекуди — також пероноспорозом і фомозом.

Варто відзначити, що, за даними багатьох дослідників і практиків, масового розвитку набувають такі хвороби, як фомоз і альтернаріоз. Їхній епіфітотійний розвиток стає нині великою загрозою для посівів культури. Це пов’язано зі збільшенням посівних площ ріпаку, недотриманням технологій сівозміни, неналежною якістю насіння.

Зараження та розвиток фомозу ріпаку починаються саме в осінній період. На листках з’являються жовті плями із сіро- білою серединою, згодом відбувається розрив листкових тканин. На верхній частині листка всередині плями відбувається формування пікнід із конідіями. На стеблі з’являються сіро- коричневі чітко окреслені плями (також із пікнідами), а за сильного розвитку спостерігається побуріння серцевини стебла. Надалі розвиток цього патогену відбувається й на кореневій шийці та корені, що проявляється в побурінні, всиханні та здерев’ янінні. Навіть за незначного розвитку фомозу знижується рівень зимостійкості ріпаку. Ураження фомозом проявляється передусім у загущених посівах, за умов підвищеної вологості повітря і частих атмосферних опадів, механічних пошкоджень, розтріскування стебел ріпаку, обумовленого пошкодженням рослин окремими видами шкідників.

Альтернаріоз небезпечний тим, що уражує багато різних рослин, насамперед хрестоцвіті культури та бур’яни, які мають спільні види фітопатогенів. Збудники хвороби відносяться до напівсапрофітів, які здебільшого проникають у тканини рослини через ураження іншими патогенами та за наявності на рослині різноманітних пошкоджень (механічних і комахами). За деякими даними, ураженість озимого ріпаку альтернаріозом прямолінійно корелює зі ступенем пошкодження рослин восени ріпаковим і стебловим капустяним прихованохоботниками.

Під час осінньої вегетації збудники альтернаріозу поширюються конідіями. Патогени зберігаються у формі грибниці та конідій на уражених рослинах озимого ріпаку, на рослинних рештках капустяних культур і насінні. Гриби не втрачають своєї патогенності за поверхневого ураження насіння протягом близько двох років, а за внутрішнього — до 12 років. За умов високої вологості повітря хвороба восени може набути інтенсивного розвитку насамперед у загущених, забур’янених посівах, а також у разі: пошкодження органів рослин шкідниками; передозування органічних і азотних добрив; підвищених температур і випадання частих дощів.

Значною мірою розвиток хвороб залежить від погодних умов, що складаються в період вегетації. За високої вологості, випадання рясних рос у нічні години та середньодобової температури повітря 8–15°С може відбуватись ураження рослин несправжньою борошнистою росою, а за частих дрібних дощів — циліндроспоріозом. За теплої та вологої погоди (температура 18–26°С, відносна вологість — 80–100%, часті дощі, загущені посіви) рослини ріпаку найчастіше уражуються білою та сірою гниллю, бактеріозами.

Недобір урожаю насіння ріпаку через ураження хворобами, залежно від сорту та технології його вирощування, коливається від 15 до 70%, водночас значно погіршуються його посівні та технологічні якості. Вчені встановили, що найбільші втрати врожаю спричиняють біла гниль і фомоз — 20–60%. Від ураження альтернаріозом і циліндроспоріозом втрати врожаю можуть становити 15–30%, пероноспорозом — 15–25%, сірою гниллю — 10–20%.

Під впливом розвитку хвороб (пероноспорозу, альтернаріозу, фомозу, циліндроспоріозу) в уражених листках рослин суттєво змінюється біохімічний склад: підвищується вміст каротину, сухої речовини, клітковини, золи, проте істотно знижується вміст вітаміну С, протеїну, жиру, цукру, незамінних амінокислот, вміст олії в насінні ріпаку. Першочергове завдання захисних заходів полягає в зниженні ступеня поширення та розвитку хвороб до економічно невідчутного рівня шкідливості. Стратегія і тактика захисту посівів озимого ріпаку від хвороб у осінній період ґрунтуються на даних моніторингу та короткострокового прогнозу (сигналізації) їхнього поширення впродовж осінньої вегетації. Це сприятиме прийняттю рішення щодо проведення ефективних захисних заходів.

За дотримання правил сівозміни: повернення ріпаку, включно з іншими хрестоцвітими, зернобобовими та буряками на те саме місце через чотири-п’ять років і збереження їхньої частки в сівозміні не вище як 25% — та проведення відповідних агротехнічних заходів, як правило, розвиток хвороб можна попередити. Проте, як показує досвід, тенденція до надмірного насичення сівозмін ріпаком та іншими рослинами- господарями призводить до того, що типові для культур хвороби поширюються й розвиваються інтенсивніше. Це, зокрема, стосується склеротиніозу (білої гнилі), вертицильозу, кили капустяних, некрозу кореневої шийки та стебла, сірої плямистості, збудники яких накопичуються в ґрунті.

Невід’ємним елементом технології вирощування ріпаку є використання фунгіцидів і ретардантів. Особливо це важливо в осінній період, коли потрібно не лише захистити рослини від фітопатогенних мікроорганізмів, а й забезпечити нормальний їхній розвиток.

Надзвичайно важливим є те, що велика частина фунгіцидів, рекомендованих до застостосування для захисту від хвороб, має явно виражені ретардантні властивості, тобто властивості морфорегуляції. Використання ретардантів базується на властивостях перерозподілу потоку поживних речовин у бік збільшення не до верхньої точки росту, а, навпаки, до кореня. Завдяки цьому механізму розподілу низхідні потоки сокоруху покращують живлення нижніх бруньок і кореня рослин. Таким чином рослина міняє форму габітусу шляхом більшої детермінації стебла, кількості пагонів, стручків, потужнішого кореня та діаметра стебла. Внесення фунгіцидів-ретардантів сприяє сповільненню росту рослин і утримує від надмірного переростання, забезпечує глибше проникнення кореневої системи в ґрунт та збільшення її маси. Також внесення цих препаратів сприяє формуванню компактних рослин із пласкою розеткою листків, запобігає видовженню кореневої шийки і високому підняттю точки росту над поверхнею ґрунту. Всі ці чинники убезпечують рослини від вимерзання ріпаку взимку.

Профілактичні хімічні заходи проводять у фазі 4–6 розеткових листків для контролю більшості хвороб ріпаку озимого. Особливо це важливо за високої вологості повітря (90–100%) і середньодобової температури 8–12°C. З цією метою проводять обприскування ріпаку одним із фунгіцидів на основі діючих речовин: метконазол, 60 г/л (Карамба, в.р.); тебуконазол, 250 г/л (Містік, к.е., Оріус, ЕВ, Фолікур 250 EW, ЕВ; Фортеця Тотал ЕС, КЕ., Амулет, к.е., Альфа-Тебузол, КЕ, Беркут, КЕ, Колосаль, КЕ, Полігард, КЕ); сумішшю діючих речовин — протіоконазолу, 80 г/л + тебуконазолу, 160 г/л (Тілмор 240 ЕС, КЕ), флутріафолу, 75 г/л + тебуконазолу 225 г/л (Імпакт Т, КС), пропіконазолу, 125 г/л + флуопіраму, 125 г/л (Пропульс 250 SE, СЕ).

Норми витрати препаратів залежать від строків сівби та розвитку рослин ріпаку восени. Якщо висів проведено в оптимальні або більш ранні строки, зазвичай проводять двократне обприскування посівів. Перший раз — у фазі чотирьох — шести листків культури, а друге внесення — через 10–14 днів. Якщо сівбу проведено в пізніші строки або в разі затримки появи сходів — достатньо однократного внесення. Ретарданти, як і багато регуляторів росту, добре діють у ясну сонячну погоду під час активного росту рослин. У похмуру дощову та холодну погоду їх застосовувати недоцільно.

На посівах, де рослини утворили менше як чотири листки, діаметр кореневої шийки — менше ніж 4 мм, листя освітлене до червоно-фіолетового кольору, змикання рядів не відбувається до середини жовтня, фахівці рекомендують вносити підтримувальну дозу азотних добрив. Під час сприятливої погоди можна провести позакореневе підживлення 8–10%-м розчином сечовини з нормою витрати 20–30 кг д. р./га азоту з додаванням створених спеціально для хрестоцвітих культур комплексних мікродобрив, що дає хороший ефект на посівах цих культур. Таке підживлення можна проводити і на полях, де ріпак висіяний по поганих попередниках у пізні терміни.

Норма витрати препаратів також залежить від сонячної інсоляції та температури повітря. В осінній період норма витрати фунгіцидів із ретардантними властивостями (Фолікур, Карамба та ін.), зазвичай, на 50% нижча, ніж навесні. У разі, якщо інтенсивність освітлення висока, а нічні температури низькі, норму витрати препарату можна дещо знизити (наприклад, на 0,1 л на кожні 50 м висоти посіву над рівнем моря), а в регіонах, де часто бувають тумани й низька інтенсивність освітлення, норму витрати слід підвищувати до верхнього допустимого її рівня.

В. Сергієнко, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №11, 2020 р.