Машинобудівник харчовику друг?!

Нині в Україні питаннями технічного переозброєння 22-х галузей і самостійних напрямів харчової та переробної промисловості займаються понад 100 підприємств і організацій різних міністерств і відомств
з різними формами власності. За 2000 рік вони випустили обладнання та устаткування на суму понад 500 млн грн.

Ведуть перед серед них ті, що мають багаторічний досвід у випуску цього специфічного обладнання і входять до сфери діяльності Міністерства промислової політики України, серед яких слід виокремити такі:
ВАТ “УкрНДІпродмаш”, Київ, — головна організація в міністерстві зі створення нової техніки для харчової та переробної промисловості, у тому числі базова з хлібопекарської, кондитерської, цукрової та дріжджової промисловості;
ВАТ “Одеське СКТБ “Продмаш” — базова організація зі створення нової техніки для овочефруктоконсервної та виноробної промисловості;
ВАТ “Вінницьке СКТБ ОПК” — базова організація із розробки нової техніки для переробки картоплі;
ВАТ “Могилів-Подільський машзавод”, Вінницька обл., — виробництво обладнання для борошномельної промисловості;
ВАТ “Мелітопольпродмаш”, Запорізька обл., — обладнання для розливу та пакування різноманітних харчових рідин (лікеро-горілчаних, шампанського, винопродукції, пиво-безалкогольних, молочних, соків, сиропів, оцту).
ВАТ “Темп”, Черкаси, — молокопереробне та м’ясопереробне, лікеро-горілчане та пиво-безалкогольне обладнання, а також обладнання для виробництва рослинної олії;
ВАТ “Смілянський машзавод”, Черкаська обл., — обладнання для хлібопекарської та цукрової промисловості, а також для виробництва томатної пасти та рослинної олії;
ВАТ “Кримпродмаш”, Сімферополь, — обладнання для виробництва жерстяної харчової тари;
ВАТ “Барський машзавод”, Вінницька обл., — обладнання для овочефруктоконсервної та кондитерської промисловості;
ВАТ “Полтавамаш” — обладнання для переробки м’яса та птиці;
ВАТ “Київпродмаш” — обладнання для хлібопекарської та кондитерської промисловості;
ВАТ “Ніжинський механічний завод”, Чернігівська обл., — хлібопекарські печі, обладнання для первинної переробки винограду, спиртзаводи та інші підприємства.
В останні десять років до розв’язання проблем харчової промисловості підключилися підприємства ВПК по лінії конверсії, які, маючи потужну технічну та виробничу базу, у стислий термін налагодили виробництво обладнання для харчової та переробної промисловості, яке раніше в Україні не виробляли і завозили за імпортом.
Серед флагманів вітчизняної індустрії, які випускають окремі види обладнання цього напряму, слід виокремити такі:
“Південний машинобудівний завод” і КБ “Південне”, Дніпропетровськ, — обладнання великої потужності для виробництва рослинної олії, жирів, маргарину та майонезу;
“Чорноморський суднобудівний завод”, Миколаїв, — обладнання для цукрової промисловості (бурякомийки, дифузійні апарати, сушарки білого цукру);
завод ім. Малишева, Харків, — дифузійні установки;
НВО “Прогрес”, Харків, — обладнання для цукрової галузі;
ЗАТ “Інститут “Укроргстанкінпром”, Харків, — обладнання для борошномельної та круп’яної промисловості;
ВАТ “Прогрес”, Бердичів Житомирської обл., — фільтри для цукрового виробництва;
ВАТ “НВО Етал”, Олександрія Кіровоградської обл., — автомати фасування харчових продуктів та багато інших підприємств.
Поряд з перерахованими підприємствами слід звернути особливу увагу на велику кількість малих підприємств з недержавною формою власності. Це різноманітні малі колективні, приватні і спільні підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю, фірми тощо, які здійснюють свою діяльність на основі приватного, колективного чи закордонного капіталу.
Такі підприємства у стислий термін адаптувалися у ринковому середовищі України, оперативно реагують на зміни вимог ринку і здебільшого випускають продукцію на потрібному рівні. Серед таких малих підприємств слід відзначити:
ВП “Консервмашсистема”, Сімферополь, — фасувально-пакувальне обладнання;
НВФ “Ютам”, Київ, — холодильне обладнання;
ЗАТ “Росс”, Харків — обладнання для виробництва майонезу, морозива, макаронних і кондитерських виробів, для переробки м’яса та картоплі, холодильне торгове обладнання;
ВК “Надія”, Черкаси, — фасувально-пакувальне обладнання, етикетувальні машини, лінії виробництва морозива;
МП “Джерело”, Дніпропетровськ, — фасувально-пакувальне обладнання для сипких продуктів;
МП “Ковчег”, Київ, — термопакувальне обладнання;
фірма “ALPAK”, Харків, — виробництво алюмінієвої упаковки;
фірма “Украгросервіс”, Харків, — борошномельне і круп’яне обладнання;
ЗАТ “Ранок-92”, Київ, — міні-пивзаводи;
НВП “Інтермаш”, Київ, — фасувально-пакувальне обладнання;
ВАТ “ДЕМЗ”, Київ, — обладнання для виробництва хлібобулочних, кондитерських та макаронних виробів;
ДМНТУП “Дифмет”, Запоріжжя, — сепаратори для харчового виробництва;
ТОВ “Тронка-Агротех”, Київ, — обладнання для переробки молока, м’яса, риби, картоплі, борошномельне обладнання;
ТОВ “Бід”, Дніпропетровськ, — вакуумні макаронні преси;
ТВК “Лорд”, Миколаїв, — силос для зерна;
завод “Термо-Пак”, Біла Церква, — термопакувальне обладнання;
ТОВ “Ело Пак”, Київ, — фасувально-пакувальне обладнання, обладнання для вакуумної та газової упаковки тощо.
Наведений далеко не повний перелік підприємств та організацій, які займаються питаннями створення та виробництва техніки для харчової промисловості дає наочне уявлення про можливості машинобудівників України щодо технічного переоснащення підприємств харчової та переробної промисловості.
З урахуванням робіт, які проводять підприємства та організації машинобудівного комплексу України, зі створення та постановки на виробництво нової техніки ініціативним порядком уже нині вітчизняні машинобудівники спроможні здійснювати комплектні поставки основного технологічного обладнання для оснащення вітчизняним комплектним обладнанням окремих виробництв і навіть заводів із переробки сільгоспсировини та виробництва харчових продуктів, починаючи з обладнання для підготовки сировини та закінчуючи виходом готової продукції та її пакуванням.
Це стосується комплектування хлібзаводів, цукрозаводів, кондитерських фабрик, лікеро-горілчаних та пиво-безалкогольних підприємств, заводів з виробництва вин та шампанського, м’ясо- та молокопереробних комбінатів, підприємств із переробки зернових, овочеконсервних комбінатів тощо.
До речі, організацію таких комплектних поставок може здійснювати асоціація “Прома”, Київ, до складу якої входять сорок підприємств та організацій цього напряму і яка має значний досвід у цій справі і відповідний банк даних щодо обладнання, яке випускається для потреб харчовиків.
Отже, ми ще раз підкреслюємо, що технічні, інженерні та виробничі можливості наших машинобудівників та наявний банк технічної документації на обладнання, що випускається, дають змогу постачати споживачам переважну номенклатуру основного технологічного обладнання вітчизняного виробництва, забезпечити комплексне технічне переозброєння більшості виробників харчової та переробної промисловості й навіть заводів у цілому.
Але потужності машинобудівного комплексу на цей час використовуються, на наш погляд, далеко не повністю. У 2000 р. в Україні було випущено обладнання на суму понад 500 млн грн, близько 30% якої —- експортні поставки, більшість експортних поставок (60%) — у Російську Федерацію. Приміром, ці показники по ВАТ “Могилів-Подільський машзавод” становлять, відповідно, 35 і 65%.
З урахуванням того, що в останні кілька років машинобудівні підприємства галузі щороку нарощують обсяги виробництва, це свідчить про їх життєздатність: вони в умовах ринку знаходять своє місце і обладнання, яке вони випускають, — конкурентоспроможне.
Це з одного боку. З іншого, споживачі харчового обладнання — підприємства харчової та переробної промисловості — здебільшого працюють на застарілому обладнанні, яке понад десять років не замінювалося. У робочому стані воно підтримується, у кращому разі, завдяки закупівлі запчастин, у гіршому — виготовлення і заміна спрацьованих деталей та вузлів здійснюється самотужки.
Якщо прийняти до уваги, що багато технологічних процесів харчового виробництва проходить в агресивному середовищі, то такі заміни не підвищують технічний рівень обладнання, не поліпшують умов праці, зумовлюють порушення санітарних і протипожежних норм, техніки безпеки, можуть призвести до травматизму працюючих.
Практика свідчить, що таким підприємствам конче потрібно нове машинобудівне технологічне обладнання, але вони неплатоспроможні: вільних обігових коштів, які можна було б використати для закупівлі обладнання, немає (через скорочення сировинної бази, обсягів виробництва, значні податки).
Втім, низка підприємств харчової та переробної промисловості у цих скрутних економічних умовах знаходить шляхи технічного переозброєння виробництва, підвищує рівень його технології, і, як результат, у них зростають обсяги виробництва, їх продукція має широкий попит у населення.
Це першою чергою стосується таких підприємств і фірм, як “Оболонь”, “Росинка”, “Славутич”, “Пивзавод на Подолі”, “Алко”, “Союз Віктан”, “Григорівський птахокомбінат”, “Чумак”, “Кіровоградський птахокомбінат” тощо.
Такі підприємства, вчасно здійснивши технічне оснащення передовим технологічним обладнанням, не тільки підняли рівень виробництва, а й поліпшили якісні показники своєї продукції, розширили її асортимент, потіснили на внутрішньому ринку аналогічну закордонну продукцію, збувають її навіть за межами України.
Характерною рисою більшості таких заводів і фірм є те, що на них експлуатується зарубіжне обладнання. У чому ж справа? Вітчизняні машинобудівники спроможні поставити споживачам потрібне обладнання, а такі харчові підприємства прагнуть його придбати за кордоном.
Наприклад, фірма “Надія” з Харкова закупила в Німеччині міні-м’ясокомбінат, заплативши DМ1,6 млн. Виробниками аналогічного обладнання в Україні є ВАТ “Полтавамаш” і ВАТ “Темп”, Черкаси.
ТОВ “Берізка”, Київ, придбало у Великій Британії лінію з виробництва ПЕТ-пляшок продуктивністю 9000 пляшок за годину за $2,7 млн. Виробником такого обладнання у нас є ВАТ “Мелітопольпродмаш”.
На наш погляд, тут можна виокремити кілька причин. Вітчизняне обладнання за своїм конструктивним і технічним рівнем у багатьох випадках не поступається закордонним аналогам. Втім, за такими показниками, як продуктивність, металомісткість, енергоємність, рівень автоматизації, оснащення електронікою, дизайн, застосування новітніх матеріалів тощо, наше обладнання в окремих випадках поступається зарубіжному.
Чинна економічна кредитна лінія на внутрішньому ринку не стимулює товаровиробника харчової продукції придбати вітчизняне технологічне обладнання (високі процентні ставки). У цьому аспекті зарубіжний продавець має більше можливостей щодо реалізації свого обладнання в Україні завдяки наданню потенційному покупцеві окремих організаційних та економічних “пільг”, аж до можливостей проінвестувати такі закупки.
Підприємства харчової промисловості, здійснюючи закупівлю закордонного обладнання, інколи платять не зароблені колективом кошти — їх фінансує вітчизняний чи зарубіжний інвестор, вони є учасниками різних інвестиційних та інноваційних програм, які фінансуються централізовано за рахунок коштів бюджету різних рівнів. Тому зрозуміле і ставлення покупця до такої операції: придбати краще й подорожче.
Зарубіжний імпортер задля реалізації своєї продукції вживає всіх заходів, щоб особисто “зацікавити” потенційного покупця у придбанні його обладнання.
Окремо слід відзначити, що маркетингові служби (як на машинобудівних, так і на харчових підприємствах) часто не відповідають вимогам сьогодення.
Втім, вітчизняному товаровиробнику під час опрацювання питань придбання обладнання за імпортом слід звернути увагу на такі речі.
Вітчизняне обладнання за своїми технічними характеристиками здебільшого не поступається світовим аналогам, а ціни на нього значно нижчі, таке обладнання виготовляють у стислий термін з урахуванням індивідуальних додаткових вимог покупця.
Придбавши імпортне обладнання, вітчизняний товаровиробник стає заручником зарубіжного продавця, при цьому, можливо, надані раніше організаційні та економічні “пільги” будуть перекреслені надалі умовами сервісного облуговування та поставками запасних частин, вартість цих послуг в окремих випадках сягає вартості самого обладання.
Часто закордонний партнер зриває терміни поставки обладнання, за що вітчизняний покупець має сплачувати чималі валютні штрафи та пені.
Що треба робити? На нашу думку, слід на державному рівні надати однакові умови під час реалізації машинобудівної продукції як вітчизняним, так і закордонним виробникам. Якщо підприємство бажає придбати конкретне харчове обладнання, до укладання контракту має бути проведено доволі глибоку та об’єктивну експертизу, яка має дати відповідь, хто в світі, у тому числі й в Україні, випускає таке обладнання. Виявивши коло таких виробників, серед них (з обов’язковою участю українських виробників) провести конкурс, який і повинен виявити, чиє обладнання у конкретному разі доцільно придбати. У комісії такого тендеру для винесення об’єктивного висновку поряд із представниками покупця і потенційних продавців мають бути представники галузі (міністерства) та галузевої науки.
Нині ж ані Міністерство промислової політики (аналог обладнання якого передбачається закупити за імпортом), ані Міністерство аграрної політики (чиї підприємства укладають контракти на постачання імпортного обладнання) можуть і не знати, що ведеться така робота конкретними підприємствами.
Так, у 1999 році через Мінпромполітики пройшло близько ста укладених контрактів на постачання харчового обладнання. В яких випадках вони надходять до міністерства? Тільки тоді, коли зриваються встановлені нормативними актами та контрактами терміни постачання з вими продавця і міністерство дає висновок щодо належності обладнання, що постачається, до особливо складного; цей висновок дає право покупцеві й продавцю ставити питання перед відповідними органами щодо подовження терміну виконання контракту.
І на внутрішньому ринку виробників обладнання для потреб харчової та переробної промисловості слід посилити державний вплив. Часто-густо реалізується машинобудівна продукція, яка не відповідає ані технологічним вимогам, ані інженерно-конструкторським, ані санітарним, навіть не дотримуються вимоги протипожежної безпеки й техніки безпеки праці, у результаті чого харчова продукція з такого обладнання виходить низької якості й не відповідає потрібним умовам, які висуваються до конкретних харчових продуктів.
Так, за висновками фахівців, рослинна олія, яку щодня продають на ринках малі чи приватні підприємства, не рекомендується до вживання не тільки населенню, її не можна використовувати навіть як мастило, приміром, в автомобілях.
Слід встановити дієвий порядок і контроль на державному рівні, за якого кожний підприємець, що займається чи збирається зайнятися випуском обладнання для харчової та переробної промисловості, знав би, що обладнання, що серійно випускається, має бути сертифіковане відповідним чином. Наявність сертифіката — гарантія того, що обладнання відповідає потрібним державним умовам щодо конструкції, екології, санітарії, дизайну, пожежної безпеки, безпечним умовам праці тощо.
Думки, які знайшли відображення у статті щодо взаємин, що склалися останніми роками між машинобудівниками та виробниками харчових продуктів, стану і перспектив машинобудівного комплексу у справі технічного переозброєння підприємств харчової промисловості, заходів щодо поліпшення роботи з експортно-імпортним потенціалом країн, налагодження потрібної роботи з поліпшення стану внутрішнього машинобудівного ринку, сприятимуть ефективнішій реалізації державної політики у народному господарстві України та захищатимуть вітчизняного товаровиробника.

В. Войтовський,
заст. директора з АПК,
Департамент ливарного виробництва України,
Л. Пижинський,
канд. екон.наук., голова правління, генеральний директор ВАТ “Мелітопольпродмаш”