Літньо-осінній обробіток грунту

На сьогодні 98% сільгоспвиробників не мають науково обгрунтованої, цілеспрямованої, економічно виваженої, ексклюзивної для певних умов виробництва системи обробітку грунту, яка повинна бути гармонійною з усіма складовими виробництва. Це при тому, що саме система обробітку грунту визначає майже 30% собівартості продукції. І попри те, що ми раз за разом “пролітаємо” через великі затрати та низьку врожайність, все одно філософствуємо про диспаритет цін та неувагу влади.
Розглянемо, які варіанти систем обробітку грунту годяться за зростаючих цін на енергоносії (включаючи пальне та мастила).

Стратегія
З’ясуйте, що вам потрібно:
Перший варіант: “Аби дотягти до нового врожаю”
Нині це найпопулярніший варіант, його беруть за основу приблизно 90% виробників. Цей варіант якнайкраще підійде тим, хто з презирством ставиться до будь-яких розрахунків, бізнес-планів та змін, хто впевнений, що успіх — це справа долі. Плюси й мінуси варіанта:
+ — не потребує ніяких зусиль;
+ — не потребує ніяких знань;
- — не дає економічного розвитку взагалі;
- — знижує рівень професіоналізму та гідності всього колективу (людей з таких підприємств по два-три роки треба перевчати, деякі взагалі стають профнепридатними: злодійський та недбалий спосіб мислення, алкоголізм, негативне ставлення до навчання).
Другий варіант: “Зібрати максимальний урожай”
Годиться:
а) для таких собі районних, обласних, республіканських “світил”. Головне тут — престиж, імідж, грамоти, трибуни, ордени, звання (прибуткам у них місця немає). У таких здалеку все гаразд, але гроші там інвесторів, кредиторів, техніка у лізингу, засоби захисту рослин та насіння дали “під урожай”;
б) для полів (не для всього господарства!) високої якості, які придатні для інтенсивних технологій, що можуть дати або вже дають у заліковій вазі кукурудзи зернової понад 10 т/га, пшениці озимої — понад 6, проса — понад 6, ячменю ярого — понад 5, гороху — понад 4, озимого ріпаку — понад 4, сої та соняшнику понад — 3 т/га. Якщо такі врожайності для ваших полів — фантастика, то ваша інтенсифікація нічого, крім збільшення собівартості продукції — з усіма обтяжливими обставинами, — не принесе.
Плюси й мінуси:
+ — колосальний досвід (осягаються можливості культур, грунтів, техніки, людей);
+ — господарствам-“світилам” легше отримати кредит, ліцензію, державну допомогу та інше, бо вони заради цього і “світять”;
+ — кузня кадрів: з таких підприємств далі йдуть яскраві високопрофесійні люди (починаючи з механізатора);
- — немає реальних прибутків та коштів: робота заради роботи;
- — підвищена “показуха”, зрештою, робить свою справу: підприємство стає заполітизованим, кожні наступні вибори можуть бути останніми.
Третій варіант: “Одержати максимальний економічний ефект”
Ось ми й дійшли до капіталізму. Відчуйте різницю з попередніми двома — тут немає сільської романтики, тут прагматичний економічний розрахунок. Цей варіант для тих, хто хоче йти вперед твердими, прорахованими, кроками — назустріч добробуту та стабільному розвитку.
Плюси й мінуси:
+ — виховує професіоналізм найвищого гатунку, бо в головах людей — ясна ціль: прибуток через якість, дисципліну та контроль;
+ — реальні гроші, реальний економічний результат;
+ — поява коштів розвиває паралельні напрями бізнесу, що з грамотним менеджментом збалансовує все підприємство (невдалий для сільського господарства рік може бути найсприятливішим для виробництва будматеріалів чи для надання транспортних послуг) — підприємство стає економічно стійким;
- — дефіцит кадрів може зруйнувати будь-які плани.
Визначтесь, який із трьох варіантів —  ваш.
Тактика
Вона передбачає, яким чином досягти запланованих стратегічних завдань.
2.1. Для реалізації першого варіанта стратегії в жодному разі нічого не змінюйте. Обробляйте грунт тим, що сьогодні справне, потім — коли буде солярка (а далі — побачимо); якщо час не торкається ваших “технологій”, то ви досягнете своїх стратегічних завдань (1) і без нас. Дивує, навіщо ви все це читаєте.
2.2. Для другого варіанта стратегії потрібно:

• усі технологічні операції, включаючи обробіток грунту, проводити для досягнення максимально сприятливих умов життєдіяльності культурних рослин на кожному етапі онтогенезу;


• максимально впроваджувати елементи інтенсифікації виробництва: меліорація, удобрення, захист рослин тощо;


• обробіток грунту спрямовувати на максимальне знищення бур’янів, шкідників, збудників хвороб; на покращання водного, повітряного, температурного режимів; на вирівнювання поверхні полів.

2.3. Третій варіант стратегії передбачає:

• на перших етапах (3–4 роки) вести активне знищення багаторічних бур’янів за допомогою грамотного поєднання сівозміни, механічного обробітку та гербіцидів;


• поступове зменшення енергонасиченості обробітку грунту до мінімуму без погіршення умов виробництва рослин (з понад 60 л дизпалива на кожний гектар ріллі за три-чотири роки зменшити витрати до 40–45 л, а за сім-вісім — до 30 л/га);


• поступовий перехід землеробства до біологізації: залишення пожнивних решток (замість спалювання), планове зменшення небезпечного хімічного тиску на агробіоценоз, впровадження безпечніших стимуляторів, органічних добрив, інших засобів біологічного землеробства;


• постійне планування поверхні грунту (за 3 роки рух полем на “УАЗі” чи “Ниві” зі швидкістю понад 50 км/год має бути сумісний з життям, а через 7–8 років — 80 км/год).

Алгоритм
Основні чинники вибору системи обробітку грунту:
А. Попередник (відносно строків збирання)

Б. Культура, під яку готують поле (відносно глибини основного обробітку грунту)

В. Грунти, їх агротехнологічний стан: що легші грунти, то легший обробіток (аж до поверхневого — за 1,0-1,3 г/см2).
Г. Кліматичні та погодні умови (що менше опадів, то менша глибина та кількість обробітків).
Д. Рельєф поля (що більший ухил, то більшого грунтозахисту потребує система обробітку грунту).
Е. Система удобрення (добрива вносити тільки у зв’язку з обробітком грунту).
Є. Система захисту рослин (система обробітку грунту повинна враховувати фізіологію життя шкідників, збудників хвороб та бур’янів).
Ж. Кількість пожнивних решток попередника та його властивості.
З. Строки висівання культури навесні (під найбільш ранні — горох, ячмінь, мак — поле повинно бути готовим уже восени).

v v v

Тепер ми, враховуючи найвагоміші фактори А і Б, сформуємо основу, яка дасть змогу зрозуміти напрям думки: це така собі абетка. Далі, враховуючи решту чинників (і не лише вказані вище, а й цілком оригінальні), читач зможе самостійно створити ексклюзивну модель системи обробітку грунту для свого господарства. Маючи цю модель, чітко дотримуйтеся технологічної дисципліни — без неї усі ваші плани так і залишаться лише планами.
3.1. За першого варіанта стратегії після (табл. 1) збирання ранніх зернових можна не квапитися. Коли будуть рало, трактор та солярка водночас, — виїжджайте та оріть собі аж до “білих мух”, аби землю “перекинути” з місця на місце. Все просто та зрозуміло. Не забудьте грамотно налаштувати плуга: щоб глибина оранки першого та останнього корпусів була однаковою, щоб “докидав”, щоб поверхня поля була гладенькою; на звалі та розвалі “виміліть” плуга, щоб весною не “вбити” культиватора на цьому “протитанковому рові”. Коли робитимете це після пізньої культури, оріть слідом за комбайном.
Плюси й мінуси:
+ — простота (так робили наші діди, й ми так робимо);
+ — немає жорсткого ліміту часу;
+ — меншого набору інвентарю важко уявити;
- — поле як було в бур’янах, так і залишилося;
- — вологи, порівняно з безполицевою технологією, втрачається більше на 10–50 мм;
- — великі необгрунтовані витрати пального (починаючи з 18 л/га і закінчуючи 30 л/га по снігу — і все це заради жахливого результату);
- — навесні втрачається багато часу на вирівнювання поверхні грунту для сівби; щоб посіяти, потрібні мінімум дві операції: або дві культивації, або боронування та культивація, а за високої забур’яненості може не вистачити і трьох. Для догляду за просапними культурами знадобиться дві-три міжрядні культивації (а бур’ян все лізе й лізе, а вологи як не було, так і немає…).
3.2. За другого варіанта стратегії (табл. 2.1—2.4) не шкодуємо сил заради максимальної продуктивності поля. Пересічно в господарстві знайдеться максимум 25% площ з великою потенційною продуктивністю.
3.3. За третього варіанта стратегії (табл. 3.1—3.4) треба максимально зменшити затрати без зменшення врожайності. Яку систему тут краще обрати: полицеву чи безполицеву?
Той, хто каже, що плуг — краще, мотивує чистішим полем після нього порівняно з використанням плоскоріза. Але забуває, що порівнює тільки дві операції, а не системи.
Той, хто каже, що краще No-till та “нулівка”, мотивує затратами, вологою тощо. Але забуває, що за сім-вісім років верхній шар так “спрацьовується”, що стає ерозійнонебезпечним: погіршуються структура (вона розпилюється) та фізичні якості грунту. Бувають такі “дитячі” проблеми, як “не зміг загнати насіння на потрібну глибину” (бо верхній шар утрамбований комбайном під час збирання по вологому грунту); або насіння дрібнонасінної культури не вдається покласти на потрібні 1–2 см, бо цей шар грунту нерівномірний: то солома, то земля, то коріння.
Система повинна бути осмисленою, прорахованою, проаналізованою, ексклюзивною та оптимальною до ваших конкретних умов. На мій погляд, основою повинна бути безполицева грунтозахисна енергоощадна технологія, але для збереження якості верхнього шару (що постійно піддається якомусь впливу: сонця, вітру, дощу, коліс тракторів, культиваторів, сівалок) його обов’язково раз на п’ять-шість років потрібно обертати. Цю основу треба коригувати для своїх умов виробництва (деякі поля з дуже важкими грунтами доведеться орати щороку, а там, де в сівозміні на сім років три-чотири роки поспіль ростуть багаторічні трави, можна зовсім обійтися без плуга).
На деяких полях (у разі дотримання технології, це перші звільнені поля в червні й липні, на яких за довгої й теплої осені з’являються сходи багаторічних бур’янів) потрібно провести культивацію КПС-4 на глибину 5–7 см (що більший термін до припинення вегетації бур’янів, то більшою повинна бути глибина).
За три-чотири роки, в разі дотримання технологічної дисципліни, відпаде потреба в одному з лущень. Після оранки (раз на п’ять-шість років) ще два-три роки немає сенсу обробляти грунт глибше 14–16 см під будь-яку культуру. Догляд за просапними культурами зменшиться на одну міжрядну культивацію. Витрати дизпалива на 1 га сівозміни зменшаться до 40–45 л/га (з 60 л/га). Головне насампочаток — знищити багаторічні бур’яни та спланувати поверхню поля.
За сім-вісім років треба досягти того, щоб гербіциди стали не потрібні зовсім, за винятком “форс-мажорних” випадків (затяжні дощі, “нові” поля). Навесні, під ранні культури, достатньо буде одного боронування, під пізні — ще й передпосівної культивації. На просапних культурах догляд складатиметься з трьох боронувань (БГО — 1,5 л/га): одне — до сходів та два — після них. За такого зменшення навантаження на грунт орати ви будете раз на сім-вісім років. Витрати дизпалива на 1 га сівозміни зменшаться до 30–35 л/га (а далі в світі зміняться ті чи інші обставини, й ми теж змінимося та змінимо свої технології).
Враховуйте, що всі ці технології може звести нанівець недбала підготовка та налаштування агрегату. Жорстко контролюйте ці речі.
Що стосується вирівнювального пристрою, то за сухого верхнього шару напоготові мають бути котки, за вологого — борони, на важких грунтах — рейка.
Поле повинно бути чистим від бур’янів, рівним, як стіл, без грудочок — повністю готовим до сівби (навесні боронування та сівба — жодних культивацій). На перших етапах (2–3 роки) в разі появи восени ще однієї хвилі сходів багаторічних бур’янів (заввишки не більше 3–5 см) обов’язково зробіть ще одну культивацію КПС (ні в якому разі не зволікайте з нею до весни).
А тепер, коли все сказане вище справді зроблено, подивіться на сусідське оране поле: у вас більше збереглося вологи; бур’янів — істотно менше; “живіша” земля; ви почнете менше витрачати на ремонт культиваторів (хто “стрибав” навесні по ораному полю, зрозуміє мене). Коли прийде весна, вгадайте, хто раніше та якісніше посіє (помудруйте, як це позначиться на врожайності). А тепер знайдіть для себе відповідь: чим ви займалися до цього?
Такі операції, як внесення добрив та основний обробіток грунту, потрібно поєднувати за допомогою старого ГУН-4 чи придбати щось новеньке.
Навесні, якщо культура пізньої сівби (соняшник, кукурудза), а бур’янів багато,  знадобиться обробка гербіцидами ще задовго до висіву (не обов’язково це мають бути гліфосати, можна обійтись і звичайним 2,4-Д і різноманітними сумішами — виявіть творчість. Суміші повинні бути ефективними та недорогими; такого поєднання ви не зможете собі дозволити по вегетуючих культурах). Головне — точно “влучити” потрібним гербіцидом у найчутливішу фазу бур’янів. Під час оранки таку технологію ви не впровадите тому, що обприскувач по брилах не піде. Коли вирівняєте поле, то перевертанням землі відтягнете появу сходів багаторічних бур’янів: замість 10–20 квітня вони зійдуть 10–20 травня (а в цей час соняшник у вас повинен бути заввишки 0,25 м ).
Випадки, коли, замість КПГ чи КПШ, треба використовувати плуг (оборотний з вирівнювачем): запливаючі грунти (солончаки, солонці), дуже важкі грунти (або природні, або втрамбовані, наприклад, після трьох укосів суданської трави), дуже велика маса та обсяг решток (вносьте по 2–3 ц/га аміачної селітри та слідом заорюйте). Такі варіанти, як “висока забур’яненість” чи “окрім плуга, нічого немає” — не проходять (якщо так, то зі стратегії №3 ганебно йдіть до №1).

v v v

Отже, правильний шлях є, тільки покваптеся...  

С. Різанов,
експерт з агротехнологій
e-mail:rizanoff@mail.ru