Листи з Піднебесної Краще запалити одну малесеньку свічку…

Китай вирвався у світові лідери з розвитку альтернативних джерел енергії

М. Пу­го­ви­ця,
із Ки­тайсь­кої На­род­ної Ре­с­публіки
Спеціаль­но для жур­на­лу «Про­по­зиція»

У підручнику китайської мови для початкових класів є потішний текст «Лисиця продає повітря». В ньому йдеться про звірка, який збирає чисте гірське повітря в гарбуз-горлянку й продає його міським жителям. Посудина, зроблена із висушеного та обробленого певним чином гарбуза (або, по-іншому, індійського огірка, пляшкового гарбуза тощо), вважається в Китаї предметом сили, символом чистоти, здоров’я та довголіття; у таких посудинах зберігали цілюще питво даоси. Так ось, хитра лисиця-знахар продавала чисте повітря саме жителям міста, котрі звикли дихати забрудненим, наживаючи алергію…

І бу­де світло!  
Ос­танніми де­ся­тиріччями ця каз­ка-прит­ча ста­ла до­сить ак­ту­аль­ною для Підне­бес­ної: до­бу­ван­ня та за­сто­су­ван­ня ви­коп­них дже­рел енергії, над­то вугілля, не­га­тив­но впли­ну­ли на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще. Зни­ще­но ве­ли­ку кількість ор­них зе­мель. Серй­оз­но по­ста­ла про­бле­ма ви­кидів стічних відпраць­о­ва­них вод, дво­оки­су вуг­ле­цю, дво­оки­су сірки, оки­су азо­ту, шкідли­вих важ­ких ме­талів, ча­с­ток РМ2,5. Ви­копні дже­ре­ла енергії зай­ма­ти­муть доміну­ю­че ста­но­ви­ще у струк­турі енер­го­ре­сурсів ще дов­го, тож зо дня в день зро­с­тає за­гро­за по­даль­шо­го за­бруд­нен­ня довкілля й зміни кліма­ту. Країна гос­тро по­тре­бує пе­ре­хо­ду на еко­логічно чисті дже­ре­ла енергії. Ос­воєння та ви­ко­ри­с­тан­ня їх  — пріори­тет­ний на­прям енер­ге­тич­ної політи­ки. До за­вер­шен­ня 12-ї п’ятирічки (кінець 2015 р.), згідно з пла­на­ми, частка віднов­лю­ва­них енер­го­ре­сурсів ста­но­ви­ти­ме 11,4% за­галь­но­го об­ся­гу ви­ко­ри­с­то­ву­ва­них пер­вин­них енер­го­ре­сурсів, а ча­ст­ка ви­роб­лю­ва­них ни­ми по­туж­но­с­тей від за­галь­но­го енер­го­ба­лан­су — 30%.
   Яка кар­ти­на на сьо­годні? Да­руй­те за зли­ву цифр, але без них не обійти­ся. Ста­ном на 2011 р. по­тужність ки­тайсь­ких гідро­е­ле­к­т­ро­с­танцій сяг­ну­ла
230 млн кВт (пер­ше місце у світі). Вве­де­но в ек­сплу­а­тацію 15 атом­них енер­гоб­ло­ків, які ви­роб­ля­ють 12 млн
540 тис. кВт, у стадії будівництва — ще 26 та­ких об’єктів (ціка­во, що в га­лузі атом­ної енер­ге­ти­ки Підне­бес­на праг­не змен­ши­ти за­лежність від Росії і до­би­вається не­аби­я­ких успіхів: ство­ри­ла влас­ний по­вний цикл ви­роб­ництва ядер­но­го па­ли­ва для АЕС, ос­воїла са­мостійне про­ек­ту­ван­ня й будівництво ре­ак­торів із во­дою під ти­с­ком по­тужністю 1 млн кВт, до­сяг­ла про­ри­ву в роз­роб­ленні ви­со­ко­тем­пе­ра­тур­но­го ре­ак­то­ра з га­зо­вим охо­ло­д­жен­ням і ре­ак­то­ра-розмно­жу­ва­ча на швид­ких ней­тро­нах). Зно­ву ж та­ки, за цим по­каз­ни­ком країна теж на пер­шо­му місці у світі. Як і за вітря­ною та со­няч­ною енер­ге­ти­кою: по­тужність вітря­них еле­к­т­ро­с­танцій пе­рет­ну­ла ме­жу в
47 млн кВт, а фо­то­еле­к­т­рич­них станцій — 3 млн кВт, вод­но­час пло­ща со­няч­них во­до­нагрівачів пе­ре­ви­щи­ла 200 млн м2. Ак­тив­но роз­ви­вається у країні ви­ко­ри­с­тан­ня бо­лот­но­го га­зу, ге­о­тер­маль­ної енергії, енергії при­ливів та відливів… Частка віднов­лю­ва­них енер­го­ре­сурсів підвищалась до по­знач­ки 8% від за­галь­но­го об­ся­гу. Ви­ки­ди дво­оки­су вуг­ле­цю що­ро­ку зни­жу­ють­ся більш ніж на
600 млн т. Так, крок за кро­ком, ки­тайці про­су­ва­ють­ся до енер­го­не­за­леж­ності, зміцню­ють свою енер­ге­тич­ну без­пе­ку. Як ска­зав Кон­фуцій: «Кра­ще за­па­ли­ти од­ну ма­ле­сень­ку свічку, ніж про­сто про­кли­на­ти те­м­ря­ву». І бу­де світло!
   Тричі по­бу­вав­ши у да­лекій азійській дер­жаві, окрім ве­ли­ких міст, я діста­вав­ся й найвідда­леніших її ку­точків — найпівденнішої провінції Юнь­нань, що на самісінько­му кор­доні із М’ян­мою. Прак­тич­но скрізь, від найбільших міст до ма­лих сіл, на да­хах ви­со­ток і при­ват­них осель, навіть на гос­по­дарсь­ких при­бу­до­вах та га­ра­жах ба­чив геліопа­нелі й ре­зер­ву­а­ри з во­дою, що нагрівається со­няч­ною енергією. Со­няч­ни­ми ба­та­ре­я­ми там освітлю­ють пе­ре­хре­с­тя, від цієї енергії пра­цю­ють і світло­фо­ри. Та­кий вид во­до­нагрівачів, освітлю­вачів у жит­ло­во­му сек­торі та ко­му­наль­но­му гос­по­дарстві, по­яс­ню­ва­ли ки­тайці, за­охо­чується й сти­му­люється вла­дою.

Сон­цю та вітру брат
У провінції Шань­дун, по­бли­зу міста Цюй­фу (де, до речі, на­ро­див­ся та жив ве­ли­кий філо­соф Кон­фуцій) до­ве­ло­ся по­бу­ва­ти на по­туж­но­му підприємстві Linuo Grouh Co. Ltd, яке спеціалізується на ви­пу­с­ку фо­то­еле­к­т­рич­них си­с­тем для ви­роб­ництва со­няч­ної і теп­ло­вої енергії. Керівник де­пар­та­мен­ту міжна­род­но­го співробітництва ком­панії Чжан Бей­вень, за­про­сив­ши на ек­с­курсію в це­хи, роз­повідав:
— Не­що­дав­но в країні відзна­ча­ли 10-річчя ство­рен­ня геліое­нер­ге­тич­ної індустрії, ос­но­ву її ста­нов­лять спільні підприємства із провідни­ми транс­національ­ни­ми ком­паніями. Ми співпра­цюємо з німця­ми. А за­га­лом у га­лузі задіяно по­над ти­ся­чу подібних СП. Ки­тайські геліое­нер­ге­тичні ви­ро­би зай­ма­ють мо­но­польні по­зиції в Євро­пейсь­ко­му Со­юзі: ли­ше 10% со­няч­них ба­та­рей ви­ко­ри­с­то­ву­ють усе­ре­дині країни, ре­ш­ту ек­с­пор­ту­ють. Об­сяг по­ста­вок фо­то­еле­к­т­рич­них мо­дулів до «ста­ро­го кон­ти­нен­ту» оцінюється в 21 млрд дол. США. Ча­ст­ка Ки­таю у щорічно­му світо­во­му ви­роб­ництві та­ких ба­та­рей
пе­ре­ви­щує 40%.
— Яка ціна кіло­ват-го­ди­ни, ви­роб­ле­ної со­няч­ною еле­к­т­ро­с­танцією? — поціка­вив­ся я.
— Торік її зни­зи­ли до од­но­го юа­ня (1,3 грн. — Авт.). Але це не ме­жа. Уряд роз­роб­ляє нові пільгові за­хо­ди, си­с­те­му гро­шо­вої до­по­мо­ги, щоб со­няч­на енер­ге­ти­ка бу­ла до­ступ­на для на­се­лен­ня, щоб і найбідніші вер­ст­ви ма­ли зиск від її роз­вит­ку.
   Від Чжа­на Бей­ве­ня дізнав­ся, що ве­ликі фо­то­еле­к­т­ричні та геліотер­мальні станції, інте­г­ро­вані в на­­ціональ­ну енер­го­ме­ре­жу, зво­дять у країні пе­ре­дусім на пу­с­тель­них та ма­ло­про­дук­тив­них зем­лях ба­га­тих на со­няч­ну енергію провінцій Цінхай, Сіньцзян, Гань­су, Внутрішня Мон­голія. У Цен­т­раль­но­му та Східно­му Ки­таї за­охо­чу­ють будівництво роз­подільних фо­то­еле­к­т­рич­них си­с­тем, під’єдна­них до спо­руд. По­всюд­но ак­тив­но по­пу­ля­ри­зу­ють со­нячні во­до­нагрівачі, сти­му­лю­ють ви­ко­ри­с­тан­ня со­няч­ної енергії з ме­тою цен­т­ралізо­ва­но­го га­ря­чо­го во­до­по­с­та­чан­ня, опа­лен­ня та охо­ло­д­жен­ня приміщень. Ма­ють певні пре­фе­ренції підприємства, що ви­ко­ри­с­то­ву­ють та­ку енергію для от­ри­ман­ня ви­со­ких і се­редніх тем­пе­ра­тур, за­вдя­ки чо­му до­ся­га­ють змен­шен­ня собівар­тості, а відтак, і ціни своєї про­дукції.
У се­лах, при­кор­дон­них рай­о­нах, не­ве­ли­ких містах ши­ро­ко­го по­ши­рен­ня на­бу­ло за­сто­су­ван­ня со­няч­них пе­чей та во­до­нагрівачів, спо­ру­д­жен­ня со­няч­них бу­динків.
    Для Ки­таю роз­ви­ток со­няч­ної енер­ге­ти­ки має особ­ли­ве зна­чен­ня та знач­ний по­тенціал. Хоча країна є однією з най­мо­гутніших на пла­неті із ви­роб­ництва енер­го­ре­сурсів, ко­ефіцієнт во­лодіння ре­сур­са­ми на ду­шу на­се­лен­ня не до­ся­гає й по­ло­ви­ни се­ред­нь­о­го світо­во­го рівня. Тільки ви­ко­ри­с­тан­ням тра­диційних дже­рел енергії не за­до­воль­ни­ти ви­мог влас­но­го стрімко­го еко­номічно­го рос­ту. За цих умов ос­воєння но­вих енер­ге­тич­них дже­рел — най­е­фек­тивніший спосіб усу­нен­ня струк­тур­них про­тиріч про­по­зиції та по­пи­ту в енер­го­га­лузі, а та­кож ос­лаб­лен­ня ти­с­ку на на­вко­лишнє се­ре­до­ви­ще. Це й розв’язан­ня соціаль­них про­блем. Для при­кла­ду, 2002 р. у Підне­бесній прий­ня­ли Про­гра­му еле­к­т­рифікації західних (бідних) рай­онів. Са­ме за до­по­мо­гою геліо- та вітря­ної енергії виріши­ли пи­тан­ня еле­к­т­ро­по­с­та­чан­ня у 700 во­ло­с­тях се­ми провінцій. 2004 р. за об­ся­гом ви­роб­ництва со­няч­них ба­та­рей ви­пе­ре­ди­ли Індію, а ще че­рез рік обігна­ли виз­на­но­го ліде­ра у цій сфері — США. До кінця 12-ї п’ятирічки со­нячні енер­гоб­ло­ки ма­ють вий­ти на за­галь­ну по­тужність 21 млн кВт еле­к­т­ро­е­нергії.
   Амбітні пла­ни сто­ять і пе­ред національ­ною вітро­е­нер­ге­ти­кою — су­мар­ну по­тужність її на­ле­жить підня­ти до рівня 100 млн кВт, із яких 5 млн ви­роб­ля­ти­муть оф­шорні вітро­ге­не­ра­то­ри. Для роз­вит­ку цьо­го ви­ду енер­ге­ти­ки у країні є всі умо­ви — за підра­хун­ка­ми спе­­ціалістів, за ви­ко­ри­с­тан­ня си­ли вітру мож­на от­ри­му­ва­ти по­над 1 млрд кВт за рік. Регіони із найбільшим по­тенціалом вітру охоп­лю­ють при­бе­режні провінції на півден­но­му сході, північ провінції Хе­нань і Внутрішньої Мон­голії, а та­кож провінцію Гань­су. За­вдя­ки підтримці дер­жа­ви га­лузь роз­ви­вається ди­намічно. Підприємства, які інве­с­ту­ють будівництво вітря­них еле­к­т­ро­с­танцій, ко­ри­с­ту­ють­ся знач­ни­ми по­дат­ко­ви­ми пільга­ми, для них спро­ще­но про­це­ду­ру підклю­чен­ня до все­ки­тайсь­кої енер­ге­тич­ної си­с­те­ми. Ак­тив­но роз­ви­вається ви­роб­ництво вітро­ге­не­ра­торів ма­лої, се­ред­ньої та ве­ли­кої по­туж­но­с­тей. 
Біогаз — для 300 млн осіб!  
Із 2003 р. уряд про­во­дить тен­де­ри на будівництво та­ких еле­к­т­ро­с­танцій, ме­та яких — не ли­ше от­ри­ма­ти до­дат­ко­ву енергію, але й зни­зи­ти її вартість для спо­жи­вачів. Пе­ре­ва­га на­дається ком­паніям, котрі в об­ла­ш­ту­ванні своїх станцій ви­ко­ри­с­то­ву­ють техніку вітчиз­ня­но­го ви­роб­ництва. Та­ким чи­ном вла­да сти­му­лює і роз­ви­ток аль­тер­на­тив­ної енер­ге­ти­ки, і роз­ви­ток технічної ба­зи для ви­пу­с­ку вітро­ге­не­ра­торів. Ви­роб­ни­ки за­зви­чай ма­ють пільго­ве кре­ди­ту­ван­ня та опо­дат­ку­ван­ня. По­чи­на­ю­чи із 2008 р. Комітет віднов­лю­ва­ної енергії Асоціації ком­плекс­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня ре­сурсів Ки­таю та Про­фесійна комісія На­уко­во­го то­ва­ри­ст­ва віднов­лю­ва­ної енергії вла­ш­то­ву­ють спеціалізо­вані ви­с­тав­ки — для де­мон­ст­рації до­сяг­нень та обміну досвідом.
   По­чи­на­ю­чи із 2003 р. у Ки­таї діяла се­мирічна Національ­на про­гра­ма роз­вит­ку сільської біога­зо­вої енер­ге­ти­ки. Пізніше бу­ло роз­роб­ле­но низ­ку за­ко­но­дав­чих актів, яки­ми уряд виз­на­чив біогаз як най­е­фек­тивніший і най­раціональніший варіант ви­ко­ри­с­тан­ня ре­сурсів на селі та підтрим­ки фер­мерів. Га­лузь по­ча­ла бурх­ли­во роз­ви­ва­ти­ся: на сьо­годні близь­ко 80% ав­то­бус­но­го пар­ку в сільській місце­вості та май­же 60% національ­но­го пар­ку пра­цю­ють на біогазі. Де­які біога­зові тех­но­логії та ви­роб­ництво дво­па­лив­них і біога­зо­вих дви­гунів до кінця 80-х років бу­ло за­се­к­­ре­че­но, до­те­пер ки­тайсь­ка ку­поль­на си­с­те­ма біога­зо­вої ус­та­нов­ки є стан­дар­том у ба­га­ть­ох країнах світу. По­над 30 млн сімей Підне­бес­ної вста­но­ви­ли такі ус­та­нов­ки у своїх будівлях, і ця ци­ф­ра про­дов­жує стрімко зро­ста­ти, збільшу­ю­чись що­ро­ку на кілька мільйонів.
Крім ма­лих фер­мерсь­ких ус­та­но­вок, пра­цю­ють по­над 40 тис. ве­ли­ких і се­редніх біога­зо­вих станцій та 25 тис. біога­зо­вих очис­них ре­ак­торів для об­роб­ки міських по­бу­то­вих відходів. Ли­ше у 2010 р. бу­ло по­бу­до­ва­но 4 тис. по­туж­них біога­зо­вих станцій, що функціону­ють на ос­нові відходів тва­рин­ниць­ких ферм. На­прикінці то­го ро­ку енергія біога­зу вже над­хо­ди­ла до 40 млн ферм, а це тре­ти­на всіх на­яв­них фер­мерсь­ких гос­по­дарств. Шля­хом ви­ко­ри­с­тан­ня біога­зу країна за­без­пе­чує май­же тре­ти­ну по­треб в енер­го­носіях, еко­номія па­ли­ва за рік пе­ре­бу­ває у ме­жах 10 млн т наф­ти. До 2020 р. пла­нується за­без­пе­чи­ти біога­зом у сільській місце­вості 300 млн осіб.
   Вла­да роз­ра­хо­вує на біогаз як суттєве дже­ре­ло еле­к­т­ро­е­нергії для се­ла. Відповідно до дер­жав­но­го пла­ну роз­вит­ку сільських і про­мис­ло­вих біога­зо­вих станцій за­пла­но­ва­но щорічне збільшен­ня кількості та­ких ус­та­но­вок на 15% — із тим, щоб до 2030 р. су­мар­ну по­тужність ус­та­но­вок ко­ге­не­рації до­ве­с­ти до 30 ГВт, а відтак повністю за­без­пе­чи­ти се­лян еле­к­т­ро­е­нергією й теп­лом влас­но­го ви­роб­ництва. Очіку­ван­ня вла­с­тей підкріплю­ють­ся де­далі зро­с­та­ю­чи­ми інве­с­тиціями у га­лузь. Так, 2010 р. уряд у рам­ках цільо­во­го бю­д­жет­но­го асиг­ну­ван­ня інве­с­ту­вав 800 млн юанів і на ті ко­ш­ти за­ку­пив 200 тис. ус­та­но­вок для за­без­пе­чен­ня біога­зом 1 млн се­лян Ти­бе­ту.
   На­самкінець кілька слів про дер­жавні суб­сидії. Із 2002 р. уряд Ки­таю виділяє що­ро­ку близь­ко 200 млн дол. США на підтрим­ку будівництва біога­зо­вих ус­та­но­вок. До­тація на кож­ну — 50% се­ред­ньої вар­тості. Вла­да на­дає од­но­ра­зові гран­ти у розмірі 1500 юанів (близько 250 дол. США) на купівлю та мон­таж вітчиз­ня­но­го біога­зо­во­го об­лад­нан­ня. Та­ким чи­ном термін окуп­ності про­ек­ту для фер­ме­ра не пе­ре­ви­щує двох років.

Тільки фак­ти

Ми­ну­ло­го ро­ку Ки­тай інве­с­ту­вав в аль­тер­на­тив­ну енер­ге­ти­ку 61,3 млрд дол. США.
До 2050 р. у країні бу­де сфор­мо­ва­но но­ву енер­ге­тич­ну си­с­те­му з ки­тайсь­кою спе­цифікою — тоді КНР пе­рей­де до ета­пу «до­сить вільно­го роз­вит­ку "зе­ле­ної", низь­ко­вуг­ле­це­вої енер­ге­ти­ки». Про це бу­ло за­яв­ле­но на Х з'їзді ака­деміків Інже­нер­ної ака­демії Ки­таю.
До 2020 р. ча­ст­ку ви­коп­них енер­го­ре­сурсів у за­галь­но­му об­сязі енер­го­с­по­жи­ван­ня Ки­таю бу­де зни­же­но до 85%.
По­тенціал річок, відхо­ди рос­лин­ництва, тва­рин­ництва, цу­к­ро­вих за­водів, лісо­во­го гос­по­дар­ст­ва — все це ак­тив­но ви­ко­ри­с­то­вує ки­тайсь­ке се­ло для ви­роб­ництва еле­к­т­ро­енергії та теп­ла.

  Під «ки­тайсь­ким ку­по­лом»

   
Підне­бес­на — єди­на країна у світі, де із давніх часів ви­ко­ри­с­то­ву­ють біогаз. Перші згад­ки про біога­зові ус­та­нов­ки да­ту­ють­ся по­чат­ком ХVІ ст. до н. е. На­прикінці ХІХ ст. ве­ли­ка кількість їх уже пра­цю­ва­ла у при­бе­реж­них рай­о­нах. Перші спро­би роз­вит­ку біога­зо­вої енер­ге­ти­ки країна зро­би­ла 1958 р., ко­ли з’яви­ла­ся про­гра­ма ком­плекс­но­го ви­ко­ри­с­тан­ня біога­зу для утилізації гною та поліпшен­ня санітар­них умов на селі. Од­нак серй­озні кро­ки уря­ду, ко­т­рий усвідо­мив ви­го­ди від ви­ко­ри­с­тан­ня цьо­го ре­сур­су як ме­ханізму мо­дернізації аг­рар­но­го сек­то­ру, при­па­да­ють на се­ре­ди­ну 1970-х років. Са­ме тоді у сільських рай­о­нах по­ча­ли за­сто­со­ву­ва­ти ус­та­нов­ки пе­ре­роб­ки ка­налізаційних стоків під на­звою «ки­тайсь­кий ку­пол». Хо­ча, за да­ни­ми істо­риків, та­ку кон­ст­рукцію «підзем­ної біога­зо­вої ус­та­нов­ки для теп­ло­го грун­ту» в Підне­бесній ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ли ще ти­ся­чу років то­му. Нині од­на та­ка (об­’ємом 6–8 ку­бо­метрів) ви­роб­ляє біогаз, який за­без­пе­чує 80% по­треб сім'ї із чо­ти­рь­ох осіб для при­го­ту­ван­ня їжі. Нічо­го склад­но­го у їхній кон­ст­рукції не­має — це дає змо­гу фер­ме­рам після не­ве­ли­ко­го кур­су на­вчан­ня са­мостійно бу­ду­ва­ти та ек­сплу­а­ту­ва­ти такі біога­зові ус­та­нов­ки. Ще 2005 р. країна вий­ш­ла на рубіж 10 млн біога­зо­вих ре­ак­торів, що­ро­ку во­ни ви­роб­ля­ли близь­ко 7,3 млрд м3 біога­зу. «Ки­тайсь­кий ку­пол» еко­ном­ний і не­до­ро­гий у ви­го­тов­ленні, йо­го кон­ст­рукція не містить ніяких ру­хо­мих де­та­лей. Втім, на­шим се­ля­нам ціка­во бу­де ближ­че по­знай­о­ми­ти­ся із йо­го бу­до­вою, про що по­про­си­мо роз­повісти фер­ме­ра Ся Дзи­хуа, з яким гру­па жур­налістів із СНД по­знай­о­ми­лась у селі Люнь­чен (об­ласть Де­хун) провінції Юнь­нань.
— Кон­ст­рукція, — де­мон­ст­ру­вав він, — скла­дається із вхідної тру­би, гер­ме­тич­ної ями-ре­ак­то­ра, вихідної тру­би для біога­зу, вихідної тру­би для відпраць­о­ва­но­го шла­му та бу­фер­но­го на­гро­ма­д­жу­ва­ча для шла­му. До верх­нь­о­го от­во­ру вхідної тру­би збігається рівчач­ка­ми си­ро­ви­на — за­зви­чай це рідкий гній із роз­та­шо­ва­но­го по­руч хліва для свійських тва­рин, а та­кож із ту­а­ле­ту. Об’єм ре­ак­то­ра до­би­рається за­леж­но від об­ся­гу до­бо­вих фе­каль­них стоків. Ви­со­та розміщен­ня збірників тро­хи більша від ви­со­ти роз­та­шу­ван­ня гор­ло­ви­ни прий­маль­ної тру­би, аби фе­калії вільно в неї стіка­ли. Вхідна тру­ба по­хи­ло спу­с­кається до­ни­зу під зем­лю і вхо­дить у стінку ре­ак­то­ра ниж­че рівня суб­ст­ра­ту в ньо­му. От­же, маємо гідравлічний за­твор, який про­пу­с­кає все­ре­ди­ну ре­ак­то­ра свіжий суб­ст­рат, але не ви­пу­с­кає біогаз. Вихідна тру­ба ви­хо­дить із про­ти­леж­ної стінки ре­ак­то­ра май­же від са­мо­го йо­го дна й по­хи­ло піднімається до­го­ри. Вгорі во­на вхо­дить нижнім своїм кінцем у місткість, ви­ко­на­ну у формі відкри­то­го звер­ху па­ра­ле­лепіпе­да. Верхні краї цієї місткості роз­та­шо­вані ниж­че гор­ло­ви­ни вхідної тру­би. Із цієї са­мої місткості про­кла­де­но «аварійний» стік у роз­та­шо­ва­ну ниж­че яму. Ре­ак­тор — у нижній ча­с­тині циліндрич­ної фор­ми, верх якої ви­ко­на­ний у ви­гляді ку­по­ла-напівсфе­ри. Із вер­ши­ни ку­по­ла ви­хо­дить труб­ка для відве­ден­ня га­зу.
— Ось і всі се­к­ре­ти техніки, — підсу­му­вав фер­мер. — Для от­ри­ман­ня га­зу го­дить­ся не ли­ше рідкий гній, а й подрібнені стеб­ла рос­лин. Для поліпшен­ня про­це­су фер­мен­ти­зації ви­ко­ри­с­то­вуємо бак­теріомісткий суб­ст­рат — відстій м'ясо­пе­ре­роб­них, кон­серв­них підприємств. Під час пер­вин­но­го за­ван­та­жен­ня спо­чат­ку за­кла­даємо подрібнені рос­линні стеб­ла ша­ром до 20 см, потім гній, а звер­ху — бак­теріаль­ний пре­па­рат і все це за­ли­ваємо во­дою до 1/3 об­ся­гу ре­зер­ву­а­ра, але криш­кою по­ки що не за­кри­ваємо. Біома­са має бу­ти ней­т­раль­ною, як­що рН ниж­че 6, то слід до­да­ти вап­ня­ко­вої во­ди. Час пер­вин­ної фер­мен­тації — один-два дні влітку і три-п’ять — узим­ку. Ко­ли тем­пе­ра­ту­ра підніметь­ся до 40…60°С, до­ли­ваємо во­ду настільки, щоб до стелі за­ли­шав­ся простір, який дорівнює при­близ­но чет­вертій ча­с­тині ви­со­ти всієї внутрішньої місткості ге­не­ра­то­ра. Во­да і є гідро­за­тво­ром. Ли­ше після цьо­го всьо­го на­су­ваємо криш­ку, і про­цес у по­даль­шо­му відбу­вається в гер­ме­тич­но­му про­сторі. Щод­ня в ус­та­нов­ку до­даємо свіже біопа­ли­во і ви­да­ляємо із бу­фер­ної місткості відпраць­о­ва­ний шлам че­рез за­ван­та­жу­валь­но-роз­ван­та­жу­валь­ну тру­бу — чер­па­ком на довгій ручці або спеціаль­ним на­со­сом…

Тільки фак­ти

А у нас… Інфор­мація для роз­думів
   За­галь­ний річний технічно до­сяж­ний енер­ге­тич­ний по­тенціал віднов­лю­ва­них дже­рел енергії в Ук­раїні ста­но­вить близь­ко 98 млн т умов­но­го па­ли­ва (за­галь­на по­тре­ба країни — близь­ко 325 млн т умов­но­го па­ли­ва).
   За да­ни­ми Міне­нер­го­вугілля, 2013 р. аль­тер­на­тив­на енер­ге­ти­ка Ук­раїни ви­ро­би­ла 1,247 млрд кВт-год еле­к­т­ро­е­нергії, що удвічі (або на 608,4 млн кВт-год) більше, ніж 2012-го. При цьо­му в за­галь­но­му об­сязі ви­роб­ництва ча­ст­ка еле­к­т­ро­е­нергії з ВДЕ (віднов­лю­ва­них дже­рел енергії) та­кож зрос­ла удвічі — до 0,64% порівняно з 0,32% 2012 ро­ку. У 2013 р.  бу­ло вве­де­но в ек­сплу­а­тацію 539 МВт но­вих по­туж­но­с­тей ВДЕ.
   У 2011 р. Ук­раїна впер­ше бу­ла вклю­че­на до рей­тин­гу найбільш при­ваб­ли­вих країн для роз­вит­ку аль­тер­на­тив­ної енер­ге­ти­ки, посівши в ньо­му 32 місце се­ред 40 країн, на­брав­ши 37 балів із 100 мож­ли­вих та ви­пе­ре­див­ши Австрію, Туніс, Бол­гарію, Ар­ген­ти­ну, Ізраїль, Угор­щи­ну, Чилі та Чехію. Пер­ше місце в рей­тин­гу посідає Ки­тай із 70 ба­ла­ми, дру­ге — США (66), а третє — Німеч­чи­на (65 балів). У 2012 році Ук­раїна посіда­ла в цьо­му рей­тин­гу вже 29 місце.
   У роз­ви­ток аль­тер­на­тив­ної енер­ге­ти­ки вже вкла­де­но близь­ко 20 млрд грн. А до 2015 року ця су­ма, на дум­ку ек­с­пертів, мо­же до­сяг­ти 5 млрд дол.