Леонід Козаченко: «Селянин на своїй шиї утримує не лише бідняків, а й олігархів»
У нинішні непрості часи аграріям хочеться почути правду (хоч якою гіркою б вона не була!) про те, як жити далі, як втримати економіку і не занапастити сільське господарство. На ці та інші запитання відповідає президент Української аграрної конфедерації, голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України Леонід Козаченко.
У нинішні непрості часи аграріям хочеться почути правду (хоч якою гіркою б вона не була!) про те, як жити далі, як втримати економіку і не занапастити сільське господарство. На ці та інші запитання відповідає президент Української аграрної конфедерації, голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України Леонід Козаченко.
І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com
«Цей рік буде складним»
Леоніде Петровичу, Кабмін запропонував призначити Вас віце-прем’єр-міністром України. Але у такий перехідний період, як нині, ця посада не дуже завидна, її образно можна порівняти із роботою кризис-менеджера (адже буде новий президент — то буде і новий Кабмін). Як вважаєте, чому таку відповідальність прагнуть довірити саме Вам?
— Думаю тому, що я маю величезний досвід (понад 30 років) роботи у сільському господарстві, який можу використати на благо України. На землі почав працювати відразу після школи, і перша моя посада — тракторист у колгоспі. Потім — навчання в університеті, далі я був завідувачем майстерні, головним інженером, згодом мене обрали головою колективного господарства, пізніше призначали на управлінські посади: керівником департаменту Міністерства сільського господарства, віце-прем’єр-міністром, після того очолював велику аграрну компанію, яка мала офіси не лише в Україні, а й за її межами. Також був радником Президента України, брав участь у роботі різних міжнародних організацій, багато їздив світом, виступав на форумах, конференціях. Особисто знайомий із лідерами держав, а також міністрами сільського господарства багатьох країн світу. Звідти почерпнув величезний досвід ведення аграрної політики на глобальному рівні, який сьогодні можна реалізувати в Україні. Також, що дуже важливо, відчуваю підтримку моїх колег — керівників галузевих асоціацій України. З ними ми завжди були разом — і в біді, і в досягненнях. Вважаю, що така співпраця сьогодні могла б принести добрі результати. Адже, попри політичну та економічну кризи, сільське господарство нині чи не єдина галузь, яка не зменшує обсяги виробництва.
Аграрний сектор України і до нинішньої революції переживав непрості часи, але політичні та економічні виклики зараз настільки серйозні, що важко спрогнозувати, що буде завтра. І все ж давайте спробуємо: яким цей рік буде для наших аграріїв?
— Мені легше було б прогнозувати, якби сільське господарство України мало виключно національне значення, а не було пов’язане із глобальними процесами, які проходять у світі. Адже сьогодні майже половину валової продукції вітчизняного агропрому реалізують за межами нашої держави, тому події, які нині відбуваються, негативно впливають на економічні перспективи. Наприклад, складні політичні стосунки України із Росією призвели до призупинення експорту продовольства із нашої країни. Непростою залишається ситуація і у Північній Африці (там також відбувається революція), а вона — один із основних споживачів продукції українського сільського господарства. Не варто забувати, що на перспективи нашого агропрому впливає і світова тенденція до збільшення протягом останніх двох років виробництва зерна (а отже, і погіршення цінової кон’юнктури). Також є негативною динаміка падіння капіталізації українських компаній, що впливає на імідж України та інвестиційну привабливість галузі.
А ще, на жаль, навіть після революції ми не змогли вирішити питання подолання корупції. Зокрема, це стосується спрощення бюрократичних процедур у веденні аграрного бізнесу, нескінченних поборів та хабарництва державних чиновників тощо. Тому рейтинги України у світі поки що залишаються невисокими.
Усе це варто враховувати, говорячи про перспективи вітчизняного аграрного сектору. Малоймовірно, що за таких умов якийсь приватний західний банк чи інвестиційний фонд активно працюватимуть із українськими аграрними компаніями, продовжуючи надавати їм кредити, купувати активи та вкладати кошти у розвиток. Тому, на жаль, рік обіцяє бути надзвичайно складним.
«Потрібна допомога ззовні»
Що потрібно зробити уряду, аби врятувати аграрний сектор? Наприклад, як стабілізувати курс іноземної валюти? Взагалі, яка справжня причина непомірного падіння гривні? Чи справді цьому є економічне обгрунтування?
— Якщо говорити про основну причину падіння курсу національної валюти, то вона пов’язана із стабільно негативним зовнішньоекономічним балансом України. Причому йдеться про значні суми коштів: за останні п’ять років від’ємне сальдо у середньому становило понад 10 млрд дол. Це є наслідком того факту, що ми більше імпортували, ніж експортували. Україна змушена була шукати валюту, НБУ витрачав резерви, а в результаті гривня почала «падати». Активатором цього процесу стали також політичні події — революція, конфлікт із Росією та ін. Останнє стало вирішальним фактором у нинішньому визначенні непростої долі української національної валюти.
Що ж може поліпшити ситуацію?
— Посилення бізнесової активності, залучення приватних іноземних інвестицій та запозичення коштів для підтримки державного бюджету — передусім ззовні. Це, насамперед, і довготермінові позики від МВФ, і допомога від ЄС, США, Світового банку, ЄБРР тощо. Хочу сказати, що обговорення умов надання кредитів державі та підписання відповідних угод нині перебувають у завершальній стадії. Тому я дуже сподіваюся, що ми все-таки отримаємо підтримку світових фінансових інституцій. Це, перш за все, буде важливим сигналом для приватних глобальних фінансових інституцій для початку дій. Одночасно нам потрібно зробити чимало кроків для поліпшення бізнес-клімату всередині країни для того, аби його активізувати та запобігти подальшому падінню валового внутрішнього продукту або принаймні зупинити його в 2014 р. на нульовій позначці. Це було б серйозним надбанням нової влади. Після цього, вже наступного року, можна розпочинати відроджувати економіку, нарощувати валовий внутрішній продукт, створювати нові робочі місця тощо. Окремо хочу відзначити важливу роль у цих процесах аграрного комплексу: він упевнено став лідером з експорту, обійшовши металургію і хімічну промисловість. Я впевнений, що така тенденція збережеться і надалі.
«Виграє терплячий інвестор»
Політичні та економічні події, що відбуваються останнім часом, викликають велику тривогу в іноземних інвесторів, які мають свій бізнес в Україні. Чого їм чекати?
— Що тут скажеш — треба потерпіти! Іноземні інвестори мають пам’ятати, що перспективнішої країни для розвитку сільського господарства, аніж Україна, у світі немає. Одна лише наша країна самотужки може прогодувати не менш ніж 400 млн людей на планеті. Порівняно із сьогоднішніми показниками, ми можемо майже потроїти валове виробництво аграрної продукції, зокрема збільшити щорічне виробництво зерна до 110–120 млн т (водночас, навіть динамічно розвиваючи тваринницьку галузь, зможемо через 10–15 років експортувати близько 65 млн т зерна та десятки мільйонів тонн м’ясо-молочної продукції на суму понад 70 млрд дол. США).
Що треба зробити, аби бізнес рухався вперед? Передусім, провести рішучі заходи із дерегуляції економіки. Адже агробізнес з усіх боків обтяжений величезною кількістю бюрократичних перешкод, і щоб їх подолати, аграріям потрібно платити великі суми грошей.
Проводячи відповідне дослідження, експерти дійшли висновку, що близько 5% валової продукції АПК йде на хабарі чиновникам та працівникам контролюючих органів. Наприклад, Державна сільськогосподарська інспекція має близько сотні функціональних напрямів діяльності. Один із них — право регулювати дорожній рух. Уявіть собі керівника сільгоспінспекції, який бере жезл, виходить на вулицю і зупиняє автомобілі. Ця установа також вправі перевіряти дотримання земельного законодавства (не кажу, що такі самі функції мають і Держкомзем, і екологічна інспекція та ін.), стан пожежної безпеки, умови торгівлі (у супермаркетах, кіосках, на ринках). Чимало проблем для бізнесу також створили ветеринарна, карантинна служби, система реєстрації сортів рослин тощо. Скажу, що подібної бюрократії немає у жодній країні світу.
Але найбільша біда аграрної галузі у тому, що вона виконує роль соціального донора. Це не лише оподаткування, сюди віднесено і вимоги держави щодо обмеження цін на соціальні продукти харчування, і рішення стосовно неповернення ПДВ під час експорту зернових та інші обтяження. Правда, частину відібраного в аграрія держава повертає сільському господарству у вигляді дотацій та пільг. Але якщо порівняти ті кошти, що в нього забирають, і ті, що повертають, то, разом із корумпованою складовою, баланс проти фермера становить не менше ніж 40 млн грн/рік. Іншими словами, це означає, що пересічний селянин на своїй шиї утримує не тільки знедоленого українця, а й олігархів, котрі у магазинах також купують продукти, субсидовані сільгоспвиробниками. Подібної практики використання фермера як донора суспільства не має жодна країна світу. Тож вирішення цієї вітчизняної законодавчої проблеми потребує запозичення досвіду розвинутих країн, де впроваджено практику цільового адресного дотування бідного населення.
Також для того, щоб іноземний бізнес прийшов в Україну, треба вирішити деякі інші питання: завершити земельну реформу, змінити структуру державного управління галуззю, реформувати аграрну освіту, науку. І головне — змінити політику щодо цілеспрямованого просування міжнародних інтересів України як лідера у формуванні глобальної аграрної політики. Не забуваймо, що наш потенціал у експорті продовольства поступається хіба що США.
Сьогодні в аграріїв немає коштів для того, щоб купувати нову техніку, дорогі засоби захисту рослин. Це викликає тривогу у представництвах великих іноземних компаній, які працюють в Україні. Чи можна сподіватися на поліпшення ситуації?
— Окрім політичних рішень, аграріям потрібні кошти. Бажано, щоб це були середньотермінові банківські позики (терміном до п’яти років) або довготермінові (від 10 до 15 років). Сумарно нам необхідно 70–75 млрд дол., із яких 70% — середньо- і довготермінові ресурси, які можна взяти тільки за межами держави. А короткотермінові (20–25 млрд грн) — для поповнення обігових коштів — потрібно брати в українських банківських установах. Тоді можна буде купувати техніку, розвивати тваринництво, відроджувати садівництво і відкривати двері для притоку іноземних інвестицій.
Загалом, наша банківська система сьогодні потребує радикальних змін. Ну, хто може розвивати бізнес, якщо вартість кредитів нині становить 25% і більше? Окрім того, що ресурси дуже дорогі, вони ще й «короткі» — банки дають позики терміном на рік, максимум на два. Тому треба змінювати неефективну монетарну політику та забезпечувати доступність програм кредитно-грошової системи. Це належить зробити новій владі.
«До Росії ми ще повернемося»
Нині чимало підприємств (особливо це стосується переробної промисловості) опинилися на межі закриття через те, що ми втратили економічні зв’язки із Росією. Чи можливо їх відновити?
— Поставимо перед собою таке запитання: чи хочуть пересічні українці та росіяни ворогувати між собою? Відповідь: ні. На жаль, політики беруть на себе великий гріх, спонукуючи їх до конфліктів. Ми — сусідні держави, які завжди існуватимуть поруч і в яких, до речі, є багато спільного і в традиціях, і в релігії, і в історії. Наша аграрна продукція для росіян є традиційною, до якої вони звикли і яка їм подобається. Для них вона дешевша та смачніша, аніж аналогічна з Європи.
Сьогодні ми тримаємо 25% ринку російських сирів, також постачаємо північному сусідові велику кількість інших молочних продуктів, м’яса, овочів, фруктів. Повна втрата торгово-економічних зв’язків із Росією може коштувати Україні близько 1 млрд дол./рік. Тому, переконаний, рано чи пізно питання україно-російських відносин урегулюється. Але поки що ми змушені шукати альтернативні ринки збуту, зокрема треба сконцентрувати увагу на країнах Північної Африки, Близького Сходу, країнах СНД, які не входять до Митного союзу. А якщо нас підтримає ЄС, то, вважаю, за рік-два ми не лише компенсуємо втрати, а й примножимо здобутки.
Як відомо, ЄС сьогодні не готовий прийняти нашу аграрну продукцію у тих обсягах, які ми виробляємо, а на технологічне переобладнання у підприємств коштів немає. Де шукати вихід?
— На переобладнання виробництва харчовій промисловості потрібно приблизно 7 млрд євро. Це кошти, які мають залучити самі підприємства — держава у цьому питанні нічим допомогти не зможе. Але є ще обмежувальні квоти, які сьогодні нам встановлює ЄС на деякі види аграрної продукції. Ми ж, своєю чергою, Європі не встановлювали жодних обмежень чи мит. Тому якщо європейці справді хочуть бути щирими у співпраці з Україною, вони повинні скасовувати всі квоти і відкривати для нас свій ринок.
Деякі фахівці вважають, що після підписання Угоди про асоціацію з ЄС без можливості купити землю іноземний інвестор в Україну не піде. То, на Вашу думку, дозволяти іноземцям купувати землю чи ні?
— Я погоджуюся із тими експертами, котрі виступають проти надання дозволу іноземцям купувати землю. У вирішенні земельних питань, вважаю, нам треба запозичити досвід східноєвропейських країн (Чехії, Польщі, Угорщини), де було встановлено мораторій на купівлю землі іноземцями на термін від 10 до 20 років. А через 10–20 років українці стануть заможними і вже самі будуть вирішувати: чи собі купувати землю, чи комусь продавати.
«Корупцію можна здолати
за 100 днів»
Нині дуже багато говорять про актуальність боротьби із корупцією, зокрема в аграрній сфері, люстрації, масової заміни чиновників. Але до влади приходять, в основному, ті самі люди, які вже керували країною раніше. Чи є у Вас свої антикорупційні «рецепти»?
— Разом із громадськими організаціями ми розробили пакет заходів із подолання корупції «Програма 100 днів». Він, зокрема, включає: запровадження обов’язкової атестації усіх керівників державних установ, що передбачає аналіз реальних та декларованих статків чиновника і пов’язаних із ним осіб. Після подання декларації аудиторська фірма перевірятиме фактичні активи. Якщо вони у рази перевищуватимуть задеклароване, то ця особа не має права обіймати керівну посаду. Також ми підготували проекти законів, прийняття яких впливатиме на реформування органів державної влади (зокрема, закон про прокуратуру, про завершення реформи судоустрою та ін.). А ще нам потрібне чітке визначення механізму контролю з боку громадськості за діяльністю органів влади. Найголовніше, треба виявляти людей, які порушували Закон, і притягувати їх до відповідальності. Потрібно також, щоб ті, хто прийде до влади, розуміли: якщо вони продовжуватимуть займатися «брудними справами» своїх попередників, із ними станеться те ж саме. Більше повноважень повинні мати громадські організації, виконуючи не лише дорадчі функції, а й контролюючі. Я переконаний, що все це у комплексі радикально вплине на вирішення питання боротьби із корупцією.
Пакетом антикризових заходів, зокрема, скасовано повернення ПДВ при експорті зерна і технічних культур, яке формально було відроджено із 1 січня 2014 р. Законом про Держбюджет. Як, на Вашу думку, це може вплинути на доходи сільгоспвиробника?
— Неповернення ПДВ з боку влади є дискримінаційним кроком проти українських селян. Чому потрібно переглянути це питання? Тому, що вперше із 1949 р. у минулому сезоні, коли аграрії зібрали рекордний урожай зерна (понад 60 млн т), його рентабельність становила всього-на-всього 1,7%. Принаймні за останні 70 років подібного в Україні ще не було. Щоб не втратити світове лідерство, нам негайно треба зробити наступне: викорінити корупцію (із цієї причини мінімальні втрати на тонні зерна становлять 200 грн) і повернути ПДВ за здійснення експорту.