Купи собі пенсію

— Завершується перший рік, як набрав чинності новий пенсійний закон і запроваджено нові підходи до визначення трудового стажу й розміру пенсій. Як сприйняли ці нововведення сільські жителі?
— Повного розуміння суті пенсійного страхування ще немає. На мою думку, головне, що мають усвідомити нинішні пенсіонери, — вони не підпадають під нові умови призначення пенсій. Їм будуть зараховувати стаж і заробіток за законом, що був чинним до початку цього року. Однак сільські жителі працездатного віку мають знати: стаж їм ітиме лише в тому разі, якщо вони сплачують внески до Пенсійного фонду. Причому для призначення пенсій враховуватиметься лише той заробіток, з якого сплачено страхові внески. І якщо люди своїх статків повністю, скажімо так, не показують, то й, відповідно, нарахована пенсія буде меншою.

На сьогодні розрахунки пенсій ще йдуть за обома законами — і старим, і новим. Працівники Пенсійного фонду зобов'язані зважити всі можливі варіанти і нарахувати громадянинові таку пенсію, яка є справедливою. Проте люди іноді надають не всі документи до своєї пенсійної справи. Наприклад, у когось є довідки про роботу, які раніше не були важливими, бо ця робота не впливала на розмір пенсії. Адже раніше враховувався лише заробіток за останні 24 місяці перед оформленням пенсії, тепер же розрахунок базується на будь-яких 60 місяцях з трудової біографії людини. Тобто, якщо є довідки про заробітки, які припадають на ці прийнятні для людини 60 місяців, то вона має принести їх до Пенсійного фонду.

— Як новий закон трактує поняття “трудового стажу”?
— Замість трудового стажу, тепер обраховують стаж страховий. Це означає, що людина обов’язково має бути зареєстрована в системі загальнообов’язкового пенсійного страхування і сплачувати страхові внески. І саме той період, за який внески сплачено, вважається страховим стажем. Отож, раніше відповідальність за сплату страхових внесків лежала на підприємстві. Роботодавець перераховував їх з фонду заробітної плати автоматично, і людина в це навіть не вникала. А тепер працівник має бути в курсі цих справ і знати, що внески роботодавець сплачує в повному обсязі, тобто з усіх виплачених грошей. Бо якщо частина зарплатні прихована, то і пенсію людина отримає неповну.
Але, розповідаючи про пенсійне забезпечення сільського населення, хотілося б зосередити увагу на такій великій його категорії, як члени особистих селянських господарств. Бо ж ці люди не підпадають під чинну систему, тому що не мають постійної роботи й доходу. В системі пенсійного страхування вони можуть брати участь тільки на добровільних засадах. Ставка мінімального страхового внеску становить для них 65 гривень на місяць.
Якщо ж член особистого селянського господарства не укладе угоди з Пенсійним фондом і не сплачуватиме внески, то цей період йому не буде зараховано до страхового стажу.
— 65 гривень щомісяця — чи не завелика сума для людини, яка живе з підсобного господарства?
— Законом передбачено, що члени особистих селянських господарств належать до категорії самозайнятих осіб і, отже, мають платити як мінімальний внесок 32% мінімальної зарплатні. А мінімальна заробітна плата становить нині 205 гривень. Якщо внесок сплачено правильно, то людині зараховують стаж за повний місяць. Якщо ж внесок сплачено з суми, меншої за мінімальну заробітну плату, то людині зараховують стаж пропорційно до сплаченого внеску: 15, 20 днів тощо.

— Сплачуючи такий внесок, на яку пенсію може розраховувати член особистого селянського господарства?
— Якщо людина сплачує внесок з мінімальної зарплатні, то, відповідно, і на пенсію вона може розраховувати мінімальну.
— Чи проводять серед сільських жителів роз’яснювальну роботу щодо цього питання, адже йдеться про доволі консервативну категорію громадян?
— Так, велику роз’яснювальну роботу ведуть і Міністерство праці, і Пенсійний фонд. На телебаченні виходить щотижнева передача, дають інформацію також радіо, газети, журнали. Але мені здається, що увагу мало акцентують на пенсійному забезпеченні саме членів особистих селянських господарств. Ще мало людей знають про необхідність реєстрації своїх господарств у сільраді і про наслідки, до яких може призвести нехтування вимогами нових законів.

— Що означає реєстрація особистого селянського господарства, адже йдеться про звичайне подвір’я, город?
— Нині Мінагрополітики розробляє механізм, що і як треба реєструвати. Скажімо, згідно із Земельним кодексом, є кілька видів землі, що її виділяють для ведення особистого селянського господарства, — для городу, саду, сінокосіння і випасання худоби. Назагал її може бути до 2 га, і цю землю треба реєструвати.

— Чи можна вважати особистим селянським господарством звичайний город у 40 соток?
— Це залежить від того, що сказано у рішенні сільради про виділення цієї землі. Якщо там зазначено, що ділянка виділена для ведення особистого селянського господарства, то тоді так: город — це таке господарство.

— Якщо господарство не зареєстроване, воно може вважатися особистим селянським господарством?
— У законі сказано, що господарство має бути зареєстроване. Якщо цього не зроблено, то люди можуть займатися городом, садом, але вважатимуться незайнятим населенням. А зайнятим буде вважатися тільки та людина, яка працює в зареєстрованому особистому селянському господарстві й одержує там дохід, не менший за мінімальну заробітну плату.
— Чи відомі вже прецеденти, коли сільські жителі укладали договори добровільного пенсійного страхування чи реєстрували свої особисті селянські господарства?
— Ні, такої інформації у нас поки що немає. Потрібна ще велика роз'яснювальна робота. Тут усе так само, як і в приватному підприємництві: людина має цілковито відповідати за себе і за свій добробут, у тому числі в пенсійному віці. І як вона турбуватиметься про своє майбутнє, таким воно й буде.
— Як закон трактує поняття “член особистого селянського господарства”?
— У законі передбачено, що членами такого господарства є особи, які досягли 18-річного віку і працюють у ньому. Якщо людина працює  на підприємстві, і там її трудова книжка, то вважатися членом особистого селянського господарства вона не може.
— Хоча загальновідомим є факт, що понад половину своїх доходів працівники сільгосппідприємств одержують саме від особистих господарств.
— Так, за статистикою, 67% сільгосппродукції виробляють у особистих селянських господарствах. Але кожен повинен сам для себе визначитися, де він працює і з яких доходів сплачувати страхові пенсійні внески.
— Чи повинне особисте селянське господарство мати якусь штатну структуру, голову? Чи потрібно на членів господарства заводити трудову книжку?
— Поки що всі підзаконні нормативні акти не розроблено, вони у стадії напрацювання. Іде дискусія, і говорити щось конкретно зарано.
— Яким має бути страховий стаж людини, щоб вона одержала право на пенсію?
— Мінімальний страховий стаж для призначення пенсії — п’ять років. І розмір пенсії залежить від того, який цей стаж і з яких заробітків сплачувалися внески.
Звісно, якщо людина раніше працювала десь на підприємстві, то їй цей трудовий стаж теж зараховують. А якщо — лише у підсобному господарстві, то в будь-якому разі вона вважалася незайнятою — і за старим, і за новим законом. Адже селянин теж має десь тримати свою трудову книжку.
— Отже, розмір сплачуваних членом особистого селянського господарства страхових внесків залежить від розміру його доходів. А яким чином ці доходи визначатимуть?
— Мені складно говорити про деталі, але тут враховуватиметься і площа земельної ділянки, що перебуває в обробітку, і валовий дохід господарства, обчислений за методикою Мінагрополітики. І якщо дохід на одну людину дорівнює або перевищує мінімальну зарплатню, то ця людина вважається зайнятою.
Людина свій дохід повинна декларувати. Звісно, цьому декларуванню чинитиметься опір, адже ніхто не враховує тієї праці, що її люди вкладають в одержання валового продукту. Щоб мати продукцію, селянам треба обробити землю, купити й застосувати міндобрива, оплатити роботу техніки. Корову, порося, курей треба чимось годувати. Усе це пов’язано із затратами, які слід віднімати від сум виручки. Отож, дуже складно буде визначити, скільки людина витратила і який у неї чистий прибуток. Ці питання нині багато дискутуються.

— Відомо, що заробітна плата у сільгоспідприємствах, порівняно з підприємствами і установами міст, є дуже низькою. Тобто виходить, що сільські працівники можуть розраховувати тільки на мінімальні пенсії і — знову на свої городи?
— Сільгосппідприємства мають і пільги, вони сплачують фіксований сільгоспподаток. Це свідчить про турботу держави. Є закон про мінімальну зарплатню, дотримуватись якого повинен кожен роботодавець. Є норми і правила нарахування зарплати, і підприємство, визначаючи розмір оплати праці, має ними керуватися. Багато залежить і від самих людей: вони повинні вимагати від роботодавця виконання законів. На жаль, таке в нас практикується дуже рідко.

— Чи відома практика інших країн з великою часткою сільського населення щодо його пенсійного забезпечення?
— Цікава практика є, ми її вивчаємо. Але я можу сказати, що пенсійне забезпечення селян є проблемою у будь-якій країні. І всюди держава бере доволі вагому участь у фінансовій підтримці цієї категорії населення.

Запитував Павло Коротич