Культиватор — який обрати?

Безполицевий обробіток

За безполицевого обробітку грунту культиватор має вужчі межі застосування: пожнивні рештки перемішуються гірше, порівняно із використанням дискової борони, зростає ймовірність утворення валків соломи у нижчих шарах грунту. Також до негативних сторін можна додати «зализування» лапами культиватора дна борозни у вологих умовах, що призводить до ущільнення грунту, витягування на поверхню гливких глиб і вищої витрати пального.
Відстань між лапами у ряду — це відстань між лапами культиватора, розташованими на одній балці, і вимірюють її діленням загальної кількості лап на ширину захвату. Цей показник визначає інтенсивність культиватора. Прохід культиватора вимірюють за відстанню між передньою лапою і лапою наступного ряду, що розміщений навскоси. Вона залежить від кількості балок, відстані між ними та кількості лап. Разом із висотою рами прохід культиватора визначає схильність культиватора до забивання. Вузька відстань між лапами та великий прохід досягаються лише завдяки довгій рамній конструкції. Культиватори із трьома і більшою кількістю балок, потужними робочими органами та оптимальним ущільнювальним котком мають значну масу, а тому можуть бути лише причіпними. Рама універсального культиватора, аби мати змогу ретельно перемішувати грунт із пожнивними рештками за максимальної глибини роботи, має бути на висоті близько 40–50 см від поверхні поля (тобто загальна висота рами — 70–80 см).

Використання культиватора. Обробка грунту культиватором
Культиватор можна використовувати як для культивування, так і для глибокого розпушування, але для цього потрібна відповідна заміна робочих органів. Гострий кут лапи відносно землі поліпшує входження культиватора в грунт. Занадто великий кут входження робить культиватор заважким для трактора, що позначається на його роботі. Носок лапи із крилами за значного кута входження працює значно нижче, ніж крила. Унаслідок цього шар землі стає нерівномірний, витрата пального зростає.
Радіус стійки описує вигинання лапи та напрямної планки, якою проходить потік грунту. Під час роботи якісних культиваторів грунт перекочується стійкою, ніби білизна під час прання у пральній машині, і тим самим добре перемішується. Великий радіус робить культиватор легшим для трактора, проте «вистрілює» грунт через раму в повітря. Грунт у цьому разі розпушується краще, але часто перекидається через солом’яні рештки, через що погіршується якість перемішування. Занадто малий радіус підвищує опір культиватора, і ризик забивання зростає. За глибокого обробітку радіус не має бути занадто малим, оскільки грунт спрямовуватиметься у самому горизонті обробітку.
Праворуч та ліворуч стійки — прикріплені і змінно розташовані напрямні планки, які скидають грунт убік. На піщаних пухких грунтах або за великої кількості пожнивних решток (ріпакова чи кукурудзяна солома) ці планки таки захищають від забивання. Напрямні планки прямої форми краще перемішують грунт із пожнивними рештками, оскільки земля довше залишається на лапі. На важких грунтах робочі органи культиватора краще самоочищаються, тобто варіант із напрямними планками прямої форми є кращим.
За глибини обробітку від 20 см та глибше якість роботи та перемішування більшою мірою залежать від кількості лап та меншою — від форми стійки культиватора. Грунт також потребує часу для проходження через культиватор: він має бути акуратно підрізаним і розпушеним, але не вивернутим догори або, як у разі роботи бульдозером, штовхатися вперед. Навіть якщо потужність трактора дає змогу культиватору рухатися швидко під час обробітку за дотримання глибини, як у плуга, та вузької відстані між лапами, швидкість руху агрегату все одно має залишатися у межах 5–6 км/год. Позаяк збільшення швидкості вдвічі підвищує рівень спрацювання робочих органів та витрату пального.
 Матеріали виготовлення стійок та захист від перевантаження. Твердість матеріалу (сталі), із якої виготовлені стійки культиватора, напряму впливає на термін їхньої експлуатації (за більшої твердості, певна річ, він довший). Проте вони чутливіші до впливу сторонніх предметів (каміння тощо). Найбільший термін експлуатації мають стійки культиватора із загартованими лапами (носок, крила), однак інші частини стійки мають бути із твердіших матеріалів, інакше вони  спрацюються швидше, за носок. Що глибше працює культиватор, то важливішим є захист стійок від перевантаження, навіть якщо у грунті мало каміння. Таким чином можна знівелювати піки навантаження й уникнути поломки рами. Широкого застосування набув метод захисту стійок культиватора із використанням зрізного болта та підпружинених лап із високим робочим ресурсом і подовженим терміном придатності. Пружинний захист у цьому разі є однозначно гіршим. Адже за значного навантаження під час глибокого обробітку пружини не дотримують постійної глибини обробітку — через сильне навантаження «втомлюються» та час від часу «пробивають».
 Вирівнювальні механізми. Одним з основних завдань культиватора є вирівнювання поля. Після проходження культиватора на полі залишаються земляні гребені, коток певною мірою їх вирівнює. Проте він згладжує лише їхні верхівки, водночас після котка вони ущільнюються сильніше, ніж долинки між ними. Внаслідок цього падалиця і бур’яни, особливо в умовах посухи, проростають нерівномірно. Найкраще вирівнюють грунт випуклі диски, розміщені після лап культиватора. Вони створюють додатковий ефект перемішування соломи із землею та мають працювати не в землі, а над поверхнею грунту. Занадто низько розташовані диски нагортають гребені, а зависоке їхнє розміщення не дає бажаного ефекту. Зазвичай ряд цих дисків розміщують на рамі котка, щоб зі зміною глибини роботи культиватора не переналаштовувати самі диски. Спеціальні обрізні диски, змонтовані по боках культиватора, перешкоджають утворенню гребенів обабіч руху агрегату. Якщо ці диски кріплять до рами на пружинах — це захищає їх від зламу під час наїзду на каміння. Це дуже добре, проте є й певні мінуси: такі диски мають вищу ціну та потребують додаткових витрат за спрацювання підшипникового вузла, збільшують загальну вагу культиватора та потребують вмілого регулювання.
 Прикочувальні котки. Коток має забезпечувати точність глибини роботи культиватора. Що легший грунт, то більшою має бути площа опори котка. Котки закритої конструкції менш схильні горнути перед собою хвилю грунту. Спіральні або дискові котки культиватора продавлюють грунт глибше. Якщо профіль спіралі буде агресивним, а між секціями котка розташувати ножі для зчищання, то якість подрібнення зросте. Ущільнення із закритим котком по всій поверхні може призвести до запливання грунту. Котки відкритої конструкції сприйнятливіші до забивання, налипання чи впливу каміння.
Часто можна почути від непрофесійних аграріїв: «Культиватор — він і є культиватор. Усі вони однакові». Давайте не забуватимемо простої істини, що головне криється в дрібницях. Кожна, на перший погляд, незначна деталь конструкції культиватора впливає на якість роботи. Обираючи техніку, виберіть саме те, що найкраще працюватиме в умовах вашого господарства й оптимально вирішуватиме поставлені завдання.

В. Татарчук,
директор із продажів,
ТОВ «Пьоттінгер Україна»