Криза в український цукровій галузі минає

Вересень. Традиційний місяць початку цукроваріння, який за радянських часів тривав 90–100 діб аж десь до кінця листопада — початку грудня. В умовах тоталітарної держави, політично та економічно ізольованої від розвиненого світу, ціна не мала жодного економічного значення і була функцією балансування відірваних від життя економічних показників.

Багато хто із сумом згадує старі часи, коли ковбаса “собача радість”, вміст рослинного білка в якій нічим не поступається його вмісту в більшості ковбас сьогодення, коштувала 2,30 рублів/кг (3,7 дол./кг), а буханка хліба — 16 копійок (30 центів). (При цьому зауважимо, що примітивний автомобіль “Москвич” коштував приблизно 10 тис. дол. Кольоровий телевізор, який по кілька разів виходив з ладу навіть протягом першого року роботи, коштував 1500 дол.)
Значно рідше згадують, що кілограм цукру-піску коштував 78 копійок (1,24 дол., або 6,0 грн. в перерахунку на наш час). Мабуть, саме ця ціна в 6,0 грн/кг не дає спати нашим цукровикам, які весь час намагаються повернутися до неї навіть тоді, коли в країні спостерігається величезне перевиробництво цукру. Те, що відбувалося в країні з виробництвом цукру до цього, не можна назвати інакше, ніж безнадійною боротьбою невігласів з ринком.
У 2006 році виробництво цукру становило 2,65 млн тонн за потреби не більше 2 млн тонн. При цьому перехідний залишок і зайві 650–700 тис. тонн цукру, на які поза межами країни не було жодного попиту, становили приблизно 1 млн тонн, або піврічну потребу.
У 2007 році, незважаючи на величезні перехідні запаси, наші цукровики виробили ще 1,86 млн тонн цукру (тобто річну потребу). 1 липня 2008 року перехідні запаси становили 1 млн тонн. На початок цьогорічного сезону цукроваріння перехідні запаси цукру становили приблизно 700 тис. тонн (третину річної потреби).
Загалом, події у вітчизняній цукровій галузі розвиваються за сценарієм, який я описував ще десять років тому. Зрештою, в Україні залишиться 30–40 великих заводів, які на 75–80 відсотків забезпечуватимуть потреби внутрішнього ринку, інші 20–25 відсотків цукру Україна імпортуватиме. Саме за такою схемою функціонує цукровий ринок у США.
Але зі зрозумілих причин власники цукрових заводів, які необхідно буде закрити, проти такого варіанту розвитку галузі. Через свій рупор — Національну асоціацію цукровиків України “Укрцукор” — вони регулярно лякають всіх катастрофою: “Посіви цукрових буряків в Україні цього року будуть скорочуватися. В оптимістичному прогнозі — до 500–540 тис. га, в найгіршому — випадку до площ, висадження яких забезпечується заводами, — до 330 тис. га”, — повідомив генеральний директор асоціації “Укрцукор” Микола Ярчук на прес-конференції в Києві 14 березня.
За його словами, скорочення посівних площ очікується в зв’язку з низькою вартістю цукру на ринку та втратою інтересу до цукрових буряків переробниками” (Інтерфакс-Україна, 14.03.2008).
У липні практично слово в слово ці жахи-лякалки повторив на сторінках поважного видання “Дзеркало тижня” Роман Якель (№26, 12–18 липня 2008 р.): “У 2008 році посіви цукрових буряків в Україні, порівняно з минулим роком, скоротилися удвічі — із 635 до 300 тис. гектарів. Якщо орієнтуватися на торішню середню врожайність коренеплодів — 296–300 ц/га, — то українські цукрозаводи в цьому сезоні можуть зварити 1–1,1 млн тонн. Перехідні запаси цукру — 300–400 тис. тонн. Додавши сюди 260 тис. тонн цукру-сирцю, які Україна зобов’язалася щороку ввозити після вступу до СОТ, отримаємо максимально 1,76–1,8 млн тонн. А внутрішнє споживання цукру в державі з урахуванням потреб кондитерської галузі — близько 2 млн тонн на рік”.
Але життя виявилося цікавішим за цукрових чиновників і їхніх клевретів. За даними Інтерфаксу-Україна, Міністерство аграрної політики України прогнозує валовий збір цукрових буряків цього року на рівні 13–14 млн тонн проти торішніх 17,1 млн тонн. Заступник міністра агрополітики Іван Демчак сказав, що виробництво цукру з буряків врожаю’2008 очікується на рівні 1,5–1,6 млн тонн, тоді як у сезоні’2007/2008 цей показник становив 1,86 млн тонн.
Незважаючи на скорочення виробництва цукру в новому сезоні, проблем із забезпеченням ним не буде завдяки досить великим перехідним залишкам. Згідно з даними Державного комітету статистики, Україна в 2008 р. висіяла цукрові буряки на 389,8 тис. га, що на 36% менше, ніж в 2007 році.
Торік площі посіву цукрових буряків в Україні становили 635 тис. га. Вони забезпечили валовий збір цукрових буряків в розмірі 17,1 млн тонн за врожайності 292 ц/гектара.
Отже, цукру вистачить і ще залишиться: 1,5 млн тонн цукру власного виробництва плюс 700 тис. тонн перехідних залишків плюс 260 тис. тонн імпорту цукру-сирцю, які мають бути завезені в Україну згідно з угодами про вступ України до СОТ. Отже, у наступний маркетинговий рік Україна ввійде з перехідними запасами цукру не з депресивним мільйоном тонн, а лише в півмільйона. І знову не варто очікувати суттєвого зростання цін на цукор за умов, коли на ринок тиснуть зайві півмільйона тонн. Ситуація має стабілізуватися, лише починаючи з 2010/11 маркетингового року.
І ще одне. Наші цукровики “заглядають в рот” Росії. Нещодавно міністр сільського господарства Росії Алєксєй Гордєєв укотре потішив душу українським чиновникам: “Україна і Росія мають тісніше співпрацювати в області сільського господарства, і, зокрема, Росія повинна замінювати імпорт деякої сільгосппродукції з інших країн імпортом з України. Якщо говорити про традиційні продукти, які Україна історично поставляла до Росії, треба цей потенціал відновлювати, заміщуючи імпорт  з далеких зарубіжних країн. Це, наприклад, цукор, високобілкові корми, можна говорити і про м’ясо: ми сьогодні більше мільйона тонн імпортуємо м’яса птиці і практично нічого не завозимо з України. Напевно, набагато раціональніше, маючи перспективні відносини з Україною, розвивати такі поставки”.
Щось таке, здається, я вже чув, принаймні стосовно цукру. Рівно два роки тому цей софіст теж надихав на плідну співпрацю: “До 25 відсотків імпорту цукру на російському ринку має забезпечуватися за рахунок поставок з України. З метою інтеграції певну частку російського ринку цукру — 20–25 відсотків загального обсягу імпорту — слід віддати Україні”.
Тоді українські чиновники настільки розімліли від цієї заяви, що відразу почали планувати, як Україна в 2006 р. буде експортувати цукор до РФ.
Скільки тоді експортували українського цукру до Росії? Нуль! От і тепер уся співпраця зведеться до численних чиновницьких мандрів між Києвом та Москвою з тим самим нульовим (або навіть від’ємним) результатом.
Ну а що відбувається на світовому ринку цукру? І чи є якась можливість “упихнути” в світовий ринок цукру свій “п’ятак” за собівартості українського “напівцукру” (не сирець, але і не рафінований) 600 дол./т? Бо нас починають лякати суттєвим зростанням цін на цукор уже найближчим часом (підтекст такий: хутко розкуповуйте надлишок цукру, бо ціни на нього стрімко зростатимуть через зростання цін у світі).
Згідно із серпневим звітом Міжнародної організації з цукру (ISO), глобальні запаси цукру на кінець вересня становитимуть 70 млн тонн, що на 8–9 млн тонн більше, ніж на цей час рік тому. Проте, справді, дехто з аналітиків вважає, що ціни на цукор можуть зрости через зростання попиту та невизначеність із урожаєм цукрової тростини в Індії та Бразилії — найбільших виробників цукру в світі. У Бразилії на початку року пройшли сильні дощі, які згубно вплинули на частину посівів цукрової тростини. Проте виробництво цукрової тростини очікується на рівні минулого року. Крім того, Бразилія все більшу частину тростини спрямовує на виробництво етанолу як автомобільного палива.
В Індії ситуація залишається непевною через невизначеність: чи експортуватиме Індія цукор наступного маркетингового року, чи імпортуватиме. Минулого року Індія виробила 28 млн тонн цукру. В цьому році виробництво цукру очікується на рівні 22–22,5 млн тонн через скорочення посівів цукрової тростини: фермери розширили посіви пшениці за рахунок тростини. Перехідні запаси цукру в Індії на кінець вересня становитимуть 11 млн тонн, і експорт, якщо буде, не перевищить 2  млн тонн.
Що ж стосується ціни, то наразі ціна закриття вересневих ф’ючерсних контрактів на цукор-сирець становить 13,60 центів/фунт (299 дол./т), а до кінця року очікується зростання цін до 14,95 центів/фунт (329 дол./т), тобто на 30 дол./т (3 центи/кг = 15 коп./кг).
Так що говорити про стрімке зростання цін на цукор на світовому ринку немає підстав — зростання буде, але доволі незначне. Мабуть, вам цікаво буде дізнатися, як узагалі йдуть справи в світі цукру. Наведу дані МСГ США стосовно поточної ситуації в основних виробників цукру в світі в 2008/09 маркетинговому році, а то наші чиновники чомусь усюди заявляють, що Україна є чи не найбільшим цукровиробником у світі.
Ну й, нарешті, огляд світових цін.
Загальний висновок такий. Українська цукрова галузь починає одужувати. Врожайність цукрових буряків за рік зросла на третину — до 400 ц/га, що вже вселяє оптимізм у подальший розвиток буряківництва. Внутрішнє виробництво стабілізується десь на рівні 1,6–1,8 млн тонн. Цукор вироблятимуть тридцять-сорок найефективніших цукрових заводів, завантаження яких становитиме 90–100%, що сприятливо позначиться на їхній прибутковості. В країні встановиться баланс інтересів виробників і споживачів. І все це зробив ринок сам, усупереч всім безглуздим спробам неписьменних українських чиновників ним покерувати за порадами не менш неосвічених так званих українських аграрних економістів.

Юрій Михайлов