Корова на вашому подвір’ї. Продовження. Початок у №2/2002

Типи сучасних молочних міні-ферм
Сімейні, фермерські міні-ферми створюються не на порожньому місці: багато мешканців села мають власну худобу, від якої одержують і реалізують близько половини молока, що виробляється в країні.
Уже сьогодні можна зустріти кілька типів сімейних, фермерських і кооперативних молочних ферм:
Перший тип — мікроферми особистих підсобних господарств — не є головною сферою трудової діяльності родини. Господарі зайняті працею на підприємствах або в закладах, а вільний час віддають вирощуванню худоби для забезпечення своєї родини молочними продуктами, реалізуючи лише частину їх.
Другий тип — основний, — коли весь потенціал родини віддається фермі (їх у країнах Заходу близько 80%). На таких фермах працюють не лише дорослі, а й діти, які за звичаями багатьох країн мають свою особисту частку прибутку.
Третій тип — це вже спеціалізоване на виробництві молока укрупнене фермерське господарство, коли господар володіє більшою частиною основного капіталу (корів), а рештою — його компаньйони або родичі.
Четвертий тип склався в результаті реформування колгоспів та радгоспів. Попри те, що молочні ферми зменшилися в розмірах, вони продовжують функціонувати за традиційною організацією і технологією, хоча працівники ферми вже стали співвласниками стад.
Ясна річ, сучасне життя не вичерпується рамками названих типів створення і функціонування міні-ферм на селі.
Сьогодні родинні й фермерські міні-ферми розташовуються по-різному. Одні — на місці старих невеликих ферм (колишніх відділень) або в окремих приміщеннях, які беруть в оренду або викуповують. Приваблює цей шлях наявністю систем водо- й електропостачання тощо.
Але перспективнішим, хоча й дорогим, є будівництво сучасних фермерських господарств у вигляді комплексної селянської садиби. До неї входять: житлова будівля, корівник, вигульні майданчики, амбар, господарський сарай, гараж та інші будівлі. Ферму обов’язково слід розмістити біля земельної ділянки, яка за розмірами має відповідати поголів’ю тварин фермера або кооператива. Вже спроектовані фермерські господарства на 10, 15, 20, 30 корів (зі шлейфом). У проектах передбачені, зокрема, машинне доїння корів, прив’язна (безприв’язна) система утримання, прибирання гною транспортерами, автономне або загальноселищне водопостачання. З’явилися цікаві розробки й функціонують дослідні зразки альтернативних джерел одержання енергоносіїв (вітрові електродвигуни, сонячні батареї, біогаз).
Для високопродуктивних стад (з надоєм 5—8 тис. кг молока на корову на рік) проектами передбачені (поблизу міні-ферм) культурні багаторічні пасовища, з розрахунку 0,4—0,5 га на корову. Причому загальний розмір земельної ділянки для виробництва власних кормів (за врожайності 50 ц к. о./га), за розрахунками, має становити в середньому 15–17 га на 10 корів (зі шлейфом).
У корови молоко
на язиці...
Вирішення питання про те, скільки корів і молодняку можна утримувати у фермерському господарстві, залежить від багатьох чинників, але одним із них є наявність кормових площ, їхня врожайність або гарантія закупівлі кормів у сусідніх сільськогосподарських підприємств.
Ще раз підкреслимо, що за врожайності до 5 тис. к. о./га для годівлі однієї корови (з надоєм близько 5000 кг) зі шлейфом (телята, телиці) господарству треба мати 1,5–1,7 га посівних площ для розміщення на них кормових культур. Це передусім жито озиме, люцерна (конюшина, еспарцет), вико-вівсяна суміш, суданка, кукурудза різних сортів і термінів висіву на зелений корм, силос і зерно, а також горох, овес, ячмінь, пшениця, соя, буряк кормовий, гарбуз та інші кормові культури.
Практика багатьох господарств та відповідні розрахунки показують, що для одержання від корови 5000 кг молока їй упродовж року треба згодувати таку кількість основних кормів (т):
m сіна (злаково-бобового) — 1—1,2
m сінажу (люцернового) — 1,5—1,8
m силосу кукурудзяного — 4—4,5
m буряку кормового — 3,5—4
m зелених кормів — 8—8,5
m концентратів — 1,2—1,5,
m а також 25—27 кг кухонної солі та відповідну кількість інших мінеральних речовин.
Таким чином, вирішальною умовою одержання “великого” молока є повноцінна годівля корови і ремонтного молодняку впродовж цілого року.
Сухостійну (в запуску) корову взимку годують сіном, за його відсутності —підготовленою (подрібненою) солом’яною різкою (з пшениці, ячменю), запареною та збагаченою концкормами та мінеральними добавками.
Сіна тварини їдять досхочу, причому добова норма задається два-три рази, а солома — не менше двох разів. Сухостійній корові бажано згодовувати невелику кількість кормового буряку. Якщо він дрібний, то краще його ще подрібнити. Гарбузи й моркву перед згодовуванням теж подрібнюють.
Корову можна привчити до харчових відходів, але треба слідкувати, аби туди не потрапили ложки, виделки та інші предмети, які в шлунку корови можуть спричинити травматичний перикардит.
Кукурудзяний або трав’яний силос слід використовувати в обмеженій кількості (до 15 кг). За невеликих запасів сіна й соломи можна використовувати висушені стебла кукурудзи після збирання качанів.
Концентровані корми слід використовувати лише у вигляді суміші — дерті зерна кукурудзи, ячменю, вівса, гороху, а також кормової пшениці, макухи, шроту.
У деяких господарствах концентрати задають у вигляді пійла, збагаченого кухонною сіллю, макро- та мікроелементами (фосфором, залізом, міддю, кобальтом, йодом). Майже в кожній області ветлабораторії випускають розфасовані суміші дефіцитних у місцевих кормах макро- та мікроелементів з рекомендаціями щодо їх застосування.
Улітку корів, що не дояться, випускають на пасовища. У деяких випадках корів утримують на довгому ланцюзі або за загорожею. Але все одно за тваринами треба наглядати, бо вони можуть заплутатися в ланцюзі або відірватися й наробити шкоди.
У жаркий період корови гарно пасуться рано-вранці (до 9–10 годин), а потім перед заходом сонця.
За відсутності пасовища (особливо на Півдні) корів і молодняк утримують на кормо-вигульному майданчику, в якому бажано обладнати намет для захисту від перегрівання. Травосуміші й кукурудзу на зелений корм скошують і згодовують не менше чотирьох-п’яти разів на день (50—70 кг). Треба мати на увазі, що влітку скошена і складена в купу зелена маса швидко нагрівається, жовтіє, має неприємний запах і тварини її не їдять.
Кращим зеленим кормом вважається різнотрав’я з природних луків. Бобові ( з підвищеним вмістом протеїну) трави — люцерна, конюшина, еспарцет — згодовують у кількості, яка не перевищує 1/3 добової даванки. Ранньої весни добрим першим кормом є жито озиме, перко, ріпак, озима пшениця, які розпочинають скошувати, коли рослини досягають 30—40 см заввишки. Пізніше як зелений корм використовують суданську траву, виковівсяні та викоячмінні суміші, кукурудзу різних строків висіву.
З початком збирання кормових буряків згодовують свіжу гичку. Пізньої осені на корм використовують кормову капусту, залишки після збирання харчової капусти, гарбузи, кормові кавуни та інші культури. З метою попередження розладу роботи шлунку на ніч задають в годівниці грубі корми, багаті на клітковину.
Навесні господарі корів (сусіди) домовляються між собою і пасуть корів по черзі або наймають пастуха, який пасе корів з поблизьких вулиць. При цьому мають бути чітко визначені кордони пасовищних угідь, джерела або місця напування тварин водою, час випуску корів уранці, обіднє доїння, повернення тварин з пасовища тощо.
За значного віддалення пасовищ від села визначаються місця для обладнання тирла — загону для відпочинку, напування та доїння. Тим тваринам, які зазвичай відбиваються від стада, на шию кріплять невеликий дзвіночок.
До виходу тварин на пасовище треба обов’язково спиляти гострі кінці рогів, розчистити й обрізати частини ратиць, які відросли, аби вони не задиралися під час руху.
Перший день випуску тварин на пасовище, коли вони зустрічаються вперше після зимівлі, вимагає особливої уваги, позаяк тварини “з’ясовують стосунки”, ганяючись одна за одною, доки не визначиться характер ієрархічних відносин. У перші дні пасовищного утримання коровам на ніч бажано закладати невелику кількість сіна, соломи, скошеної трави.
Дуже важливо, щоб корови одержували своєчасно достатню кількість води. Вважається, що для утворення 1 л молока корова має випити близько 4 л води.
Що ж до раціонів годівлі конкретних корів, то їх складають з урахуванням наявності кормів, живої ваги та продуктивності тварин, використовуючи при цьому “Кормові норми” та довідкову літературу з питань годівлі сільськогосподарських тварин.
Коли і як доїти корову
Як відомо, вим’я (молочна залоза) корови складається з ізольованих чотирьох частин, кожна з яких закінчується дійкою. Задні чверті краще розвинуті, і від них зазвичай одержують молока більше, ніж від передніх. Спеціалісти-селекціонери працюють над тим, щоб кожне нове покоління тієї чи іншої породи мало вим’я краще розвинуте, а корови давали більше молока кращої якості. Синтез молока зі складових крові відбувається в залозних клітинах, з яких через систему вивідних проток воно потрапляє до молочної цистерни (над дійкою), де й накопичується між доїннями. Звідси під час доїння (ссання) молоко через канал дійки видоюється.
У процесі підготовки вимені до доїння під дією різних чинників формується рефлекс молоковіддачі (як кажуть господині, “припуск”). При цьому із задньої чверті гіпофіза виділяється гормон окситоцин, який діє на міоепітелій альвеол (останній “витискає” накопичене молоко) і розслаблює сфінктер (запирач) дійки. Це дає можливість видоїти молоко. Але в разі стресу (сильний шум, переляк та інші стрес-фактори) корова затримує (“не віддає”) молоко. Аби його видоїти, треба створити спокійну обстановку.
Господарі, які мають дійну корову, мають так розподілити обов’язки, щоб один член родини завжди був удома під час доїння і виконував цю роботу. Якщо доїнням займається тільки хтось один, то корова до нього звикає, упізнає і за одягом, і за голосом, і навіть за запахом, а іншим молоко не віддає.
В. Іванов,
доцент Одеського державного
аграрного університету