Кому потрібний український цукор?

Понад 150 років Україна була “цукорницею” Російської імперії та Радянського Союзу, проте нині національна галузь цукровиробництва дійшла до межі зникнення. За останні десять років зі 192 цукрових заводів у країні залишилося 110. Минулого ж виробничого сезону працювало лише сімдесят. Ще сорок підприємств так і не запустили через брак обігових коштів і непосильні ціни на енергоносії, хоча ті й давали заявки на участь у виробництві цукру для державного резерву. Сорок заводів — близько 150 тисяч робочих місць. Діючі ж цукрозаводи працюють собі на збиток. За собівартості виробництва українського цукру 3,5 гривні за кілограм його оптова ціна нині ледь сягає трьох гривень!

На 2009–2010 маркетинговий рік Кабінет Міністрів уже встановив мінімальну ціну на цукрові буряки в розмірі 220 гривень за тонну, а на цукор — 3200 гривень за тонну з урахуванням податку на додану вартість. Якщо порівняти з торішнім мінімумом у 2500 гривень за тонну цукру та 170 гривнями за тонну буряків, — це відчутний захист національного виробника.
І все ж — цього явно недостатньо. Згідно з умовами приєднання до Світової організації торгівлі, Україна була змушена дозволити ввезення на свій ринок 260 тисяч тонн тростинного цукру-сирцю. Крім того, до України безконтрольно імпортують цукрозамінники, які, за даними Асоціації цукровиків України “Укрцукор”, займають сегмент близько 300 тисяч тонн цукру.
Як розповів Микола Ярчук, президент Асоціації “Укрцукор”: “Україна споживає приблизно 150 тисяч тонн цукру за місяць. Якщо додати 300 тисяч тонн імпортованих цукрозамінників до 260 тисяч тонн ввезеного цукру-сирцю, то це вже буде майже 600 тисяч. Тобто протягом чотирьох місяців споживання цукру в країні буде заміщено імпортним цукром та цукрозамінниками”.
З урахуванням перехідних запасів майже в 900 тисяч тонн обсяг цукру на внутрішньому ринку з вересня 2008 до серпня 2009 року становитиме приблизно 2512 тисяч тонн. Квоту А (для внутрішнього споживання) встановлено на граничному рівні — 1984 тисячі тонн. Аграрний фонд планує закупити для продовольчого резерву ще 314 тисяч тонн. Куди ж “прилаштувати” решту 214 тисяч?
Цукровики сподіваються на експорт своєї продукції. Тим більше, що кон’юнктура зовнішнього ринку змінилася на нашу користь. Подорожчання долара створило сприятливі умови для експорту: український цукор став найдешевшим. Тож наприкінці минулого року з України вивезли близько 20 тисяч тонн “білого золота”, а за січень-лютий, за попередніми даними, буде експортовано приблизно 15 тисяч тонн. Виробники цукру планують вийти на рівень у 90–100 тисяч тонн експорту за рік. Основними імпортерами українського цукру є Узбекистан та Казахстан. Росія свій ринок для українського цукру закрила принаймні до 2013 року, хоча цукор з Білорусі та Молдови росіяни приймають без мита. Вільна торгівля між двома нашими державами мала розпочатися цьогоріч, але після вступу України в СОТ російський уряд переглянув ці плани. Наш цукор у Росії, як і раніше, обкладатимуть митом у 340 доларів за тонну, тож ринок північного сусіда залишається для українських цукровиробників нецікавим.
У відповідь український уряд вилучив Росію з режиму вільної торгівлі цукром. Таке ж рішення стосується й Молдови. Але цього замало. Вже понад півроку, каже Микола Ярчук, виробники чекають від КабМіну рішення про обмеження вільної торгівлі з Білоруссю. За наявності власних перехідних запасів Україна лише торік імпортувала звідти в режимі вільної торгівлі 60 тисяч тонн білого цукру. І це тоді, коли вітчизняні виробники самі змушені скорочувати площі посівів цукрових буряків! “Якщо Україна ще нещодавно сіяла один мільйон гектарів цукрових буряків, то минулого року висіяли тільки 380 тисяч гектарів, тобто майже в два з половиною рази менше. І перспективи на наступний рік такі, що потрібно ще скорочувати площі посіву цукрових буряків”, — зазначив президент Асоціації цукровиків. Найближчим часом, сподівається він, режим вільної торгівлі цукром з Республікою Білорусь усе ж таки обмежать.
Нещодавно українські цукровики навчилися виробляти ще й біопаливо. Біоетанол із цукрових буряків та продуктів цукровиробництва має високий вміст органічних сполук, які підвищують октанове число пального та запобігають розшаруванню бензоспиртових сумішей. Виробництво біоетанолу з цукрових буряків потребує на 20–30% меншої витрати енергоносіїв, ніж із зернової сировини. Частину отриманого з коренеплодів соку можна переробляти за нинішньою технологією на цукор, а решту віддавати на виготовлення біоетанолу. За наявності на цукрозаводі відділення з виробництва біопалива переробляти можна навіть бурякові відходи. За словами Миколи Ярчука, експериментальний досвід виробництва біопалива з бурякової сировини в України вже є. Не вистачає, як завжди, державної програми та коштів.
Торік, ще наприкінці листопада, асоціація “Укрцукор” звернулася до уряду з проханням підтримати галузь. Виробники жадали від КабМіну дієвих заходів щодо стимулювання експорту українського цукру, подовження термінів виплати банківських кредитів для підприємств і відтермінування ввезення тростинного цукру-сирцю за тарифними квотами. А зі свого боку пообіцяли не переробляти на своїх підприємствах ту тростинну сировину, яку безмитно ввозитимуть на внутрішній ринок.
Урядової відповіді цукровики чекають і досі...

Оксана Миронова,
спеціально для “Пропозиції”